ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 757/48940/23
провадження № 61-628св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", в інтересах якого діє адвокат Кобзар Юлія Богданівна,на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 червня 2024 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Писаної Т. О., Гаращенко Д. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон"), про захист прав споживача та стягнення коштів.
Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Печерського районного суду
м. Києві від 05 жовтня 2021 року, з урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року, (справа № 757/41023/20) стягнуто з відповідача на користь позивача 2 331 761, 20 грн вкладу та 1 383 596, 82 грн відсотків за період з 07 березня 2014 року до 25 лютого 2021 року.
Рішення суду в частині стягнення вкладу було виконано аж 22 березня 2023 року, а тому позивач просив суд стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" 3% річних за прострочення виконання грошового зобовязання у розмірі 144 888, 61 грн та інфляційні втрати у розмірі 977 940,65 грн на підставі частини другої статті
625 ЦК України за період з 25 лютого 2021 року (дата розірвання договору вкладу) до 22 березня 2023 року (дата повернення вкладу).
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 3% річних за порушення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором від 07 березня 2014 року № SAMDNWFD0070088618200 у розмірі 142 205,49 грн, інфляційні втрати у розмірі 890 355,75 грн, за період з 25 лютого 2021 року до 09 березня 2023 року.
Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь держави судовий збір у розмірі 10 325,61 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання щодо повернення позивачу суми вкладу, а тому з АТ КБ "ПриватБанк"на користь позивача підлягає стягненню три проценти річних та інфляційні втрати на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період
з 25 лютого 2021 року (дата розірвання договору) до 09 березня 2023 року (дата списання Казначейською службою грошових коштів з рахунку банку).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, тощо(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідно до укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, а також додаткової угоди до нього від 18 листопада 2014 року, саме ТОВ "ФК "Фінілон" з 17 листопада 2014 року є новим боржником за договором банківського вкладу, укладеним з позивачем.
Крім того, закон не регламентує чіткої та однозначної форми згоди кредитора на переведення боргу. Не заборонено висловлювати згоду усно або шляхом вчинення конклюдентних дій.
Відзив на касаційну скаргу
У січні 2025 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначає, що він не надавав згоди на переведення боргу від банку до ТОВ "ФК "Фінілон", а тому банк є належним відповідачем у справі.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами фактичні обставини справи
07 березня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем
АТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір № SAMDNWFD0070088618200, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_1 були внесені 2 331 761,20 грн.
25 лютого 2021 року Головний офіс АТ КБ "Приватбанк" отримав заяву позивача про розірвання депозитного договору, повернення вкладів та нарахованих відсотків.
Рішенням Печерського районного суду м. Києві від 05 жовтня 2021 року,
з урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року, (справа № 757/41023/20) стягнуто з відповідача на користь позивача
2 331 761, 20 грн вкладу та 1 383 596, 82 грн відсотків за період з 07 березня
2014 року до 25 лютого 2021 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги
та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України)/
Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач має перед позивачем грошове зобов`язання, яке виникло з договору вкладу 07 березня 2014 року, який розірвано 25 лютого 2021 року, що підтверджується рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2021 року, з урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року, про стягнення з відповідача на користь позивача 2 331 761, 20 грн суми вкладу та 1 383 596, 82 грн відсотків.
Фактично рішення суду про стягнення суми вкладу виконано 22 березня
2023 року, що не заперечується сторонами.
Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Таким чином, установивши, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання щодо повернення позивачу суми вкладу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача трьох процентів річних у розмірі 142 205,49 грн та інфляційних втрат у розмірі 890 355,75 грн на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з 25 лютого 2021 року (дата розірвання договору) до 09 березня 2023 року (дата списання Казначейською службою грошових коштів з рахунку банку).
Вказаний розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідач не спростував та відповідних доводів у касаційній скарзі не навів, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України колегія суддів правильність розрахунку не перевіряє.
Єдиним доводом касаційної скарги щодо незаконності судових рішень є те, що
17 листопада 2014 року АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" уклали договір про переведення боргу, зокрема за укладеними з позивачем договором вкладу, а тому, на думку відповідача, новим боржником за цим договором і належним відповідачем у справі є фінансова компанія, а не банк.
Відхиляючи ці доводи касаційної скарги Верховним Судом враховано, що відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом, а оскільки банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на
ТОВ "ФК "Фінілон", тому саме АТ КБ "ПриватБанк" є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі.
Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20),
від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження
№ 61-436св21), від 12 липня 2023 року у справі № 757/15311/20 (провадження
№ 61-12550св22), від 24 травня 2023 року у справі № 757/53371/20-ц (провадження № 61-3331св23) у подібних правовідносинах.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, відповідно до якого оскільки позивачі не надавали згоди на переведення боргу від
АТ "КБ "Приватбанк" до ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу
від 17 листопада 2014 року, укладений між Банком та ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів.
Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неналежного відповідача у цій справі є безпідставними та необґрунтованими, оскільки саме АТ "КБ "Приватбанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон" є належним відповідачем у справі.