ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 545/2631/16
провадження № 61-16495св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1,
боржник - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 03 травня 2023 року у складі судді Кіндяк І. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст вимог заяви
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2
про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), в якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 471 031,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість автотоварознавчого дослідження у розмірі 979,70 грн.
Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 471 031,00 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
05 вересня 2017 року Полтавський районний суд Полтавської області видав виконавчий лист у цивільній справі № 545/2631/16-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 471 031,00 грн матеріальної шкоди, у якому зазначено, що рішення набрало законної сили 01 квітня 2017 року та встановлено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - до 01 квітня 2020 року.
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа у цивільній справі № 545/2631/16-ц. Заяву мотивовано тим, що виконавчий лист у справі № 545/2631/16-ц був втрачений, тому просить видати його дублікат.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 03 травня 2023 року залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня
2023 року заяву ОСОБА_1, про видачу дубліката виконавчого листа - задоволено.
Видано дублікат виконавчого листа № 545/2631/16-ц відповідно до заочного рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21 березня 2017 року у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 471 031,00 грн.
Задовольняючи вимоги заяви, суди виходили з того, що стягувач подав зазначену заяву до суду у межах строку, встановленого частиною першою статті 12 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки такий строк було перервано пред`явленням виконавчого листа до виконання та відкриттям 28 травня 2019 року виконавчого провадження № НОМЕР_1 (далі - ВП № НОМЕР_1).
Після повернення виконавчого документа стягувачу згідно з постановою державного виконавця від 29 грудня 2021 року станом на час звернення ОСОБА_1 із заявою від 31 березня 2023 року про видачу дубліката виконавчого листа трирічний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплинув, отже така заява вважається поданою у межах строку, встановленого Законом, і питання щодо його поновлення наразі не стоїть.
Також суди врахували, що заява стягувача містить інформацію щодо втрати (загублення) виконавчого листа. Згідно з повідомленням Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції оригінал виконавчого листа направлено на адресу
ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією 30 грудня 2021 року, однак оригінал виконавчого листа відсутній як у стягувача, так і в органі державної виконавчої служби, що свідчить про його втрату та є підставою для видачі дубліката виконавчого листа.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що за даними Єдиного реєстру боржників та Автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) відсутні відомості щодо виконавчого провадження, стягувачем у якому є ОСОБА_1, а боржником - ОСОБА_2, а матеріали справи не містять інформацію щодо фактичного виконання судового рішення боржником або врегулювання сторонами спору шляхом укладення в процесі виконання рішення судового рішення мирової угоди та її затвердження судом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 листопада 2023 року ОСОБА_2, засобами поштового зв`язку, звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 03 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 03 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник вказує, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11.
Зазначає, що ОСОБА_1 подав до суду заяву про видачу дубліката виконавчого листа після спливу строку, передбаченого на виконання судового рішення, але із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання не звертався.
Вказує, що позивач має на виконання рішення суду (стягнення коштів) три роки, а саме до 28 травня 2022 року, тоді як із заявою про видачу дубліката виконавчого листа він звернувся 31 березня 2023 року. Крім того, 29 грудня 2021 року державним виконавцем завершено виконавчі провадження за відсутності майна у боржника, а завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".
Звертає увагу, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що виконавчий лист ним втрачено чи загублено, а суди дійшов помилкового висновку про втрату заявником виконавчого листа без підтвердження вказаної обставини, безпідставно видавши дублікат виконавчого листа.
Провадження у суді касаційної інстанції
08 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою відкриття касаційного провадження є частина друга статті 389 ЦПК України.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Інший учасник справи не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21 березня 2017 року у справі № 545/2631/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 471 031,00 грн матеріальної шкоди та 4 710,31 грн на відшкодування судового збору.
05 вересня 2017 року Полтавський районний суд Полтавської області видав виконавчий лист у справі № 545/2631/16-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 471 031,00 грн матеріальної шкоди, у якому зазначено, що рішення набрало законної сили 01 квітня 2017 року та встановлено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - до 01 квітня 2020 року.
17 листопада 2020 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, яку ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 12 січня 2021 року залишено без задоволення.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2022 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21 березня 2017 року відмовлено.
За даними АСВП 28 травня 2019 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавчі провадження № АСВП: НОМЕР_1, НОМЕР_2, стягувачем у яких є ОСОБА_1, боржником - ОСОБА_2 .
Постановами державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 29 грудня 2021 року виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 545/2631/16-ц, виданого 05 вересня 2017 року Полтавським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_2
на користь стягувача ОСОБА_1 471 031,00 грн боргу, та виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 710,31 грн судового збору повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" - у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
За повідомленням Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції оригінал виконавчого листа направлено на адресу ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією 30 грудня 2021 року, однак оригінал виконавчого листа відсутній
як у стягувача, так і в органі державної виконавчої служби.
За даними Єдиного реєстру боржників та АСВП відсутні відомості щодо виконавчого провадження, стягувачем в якому є ОСОБА_1, а боржником - ОСОБА_2
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України
і судове рішення є обов`язковим до виконання.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно із частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.
ЄСПЛ наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції ґарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, пункт 43).
Відповідно до § 51-53 рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі "Іванов проти України" (заява № 40450/04) право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Згідно з підпунктом 17.4 пункту 17 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановлюється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження, сформовано висновок, відповідно до якого "стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII).
У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України).
Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу "Перехідні положення" ГПК України).
Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви".
У справі, яка переглядається, для правильного її вирішення необхідно встановити
чи пропущено заявником як стягувачем строк на звернення із заявою про видачу дубліката виконавчого документа.
У справі суди встановили, що:
05 вересня 2017 року Полтавський районний суд Полтавської області видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
471 031,00 грн матеріальної шкоди, у якому зазначено, що рішення набрало законної сили 01 квітня 2017 року та встановлено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - до 01 квітня 2020 року;
17 листопада 2020 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, яку ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 12 січня 2021 року залишено без задоволення;
постановами державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 29 грудня 2021 року виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 545/2631/16-ц, виданого 05 вересня 2017 року Полтавським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_2
на користь стягувача ОСОБА_1 471 031,00 грн боргу повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" - у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Отже, після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 755/11941/22 (провадження № 61-520св24), від 14 січня 2025 року у справі № 127/2115/13-ц (провадження № 61-15948св23).
Обов`язковою умовою видачі дубліката виконавчого листа є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який має обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення (постанови Верховного Суду від 19 липня 2022 року у справі № 750/13088/14 (провадження № 61-2110св22), від 01 березня 2023 року у справі № 433/1335/14 (провадження № 61-12614св22), від 04 грудня 2024 року у справі № 753/13817/13-ц (провадження № 61-9909св24).
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що 29 грудня 2021 року постановою державного виконавця повернуто виконавчий лист № 545/2631/16-ц, виданий 05 вересня 2017 року Полтавським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь стягувача ОСОБА_1 471 031,00 грн боргу, на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк на пред`явлення виконавчого документа до виконання перервався, а тому правильно виснував що заява ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого документу подана у березні 2023 року в межах трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16 серпня 2023 року у справі № 2-5029/11 (провадження № 61-998св23) та від 15 березня 2023 року у справі № 260/2595/22 (провадження № К/990/383/23).
Таким чином колегія суддів не бере до уваги доводи заявника про неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19), оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі, посилання на яку міститься у касаційній скарзі.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що виконавчий лист ним втрачено чи загублено, а суд дійшов висновку про втрату заявником виконавчого листа без підтвердження вказаної обставини, оскільки вказані доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи.
Так, відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами
1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Під час вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, надавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист (постанови Верховного Суду від 01 липня 2024 року у справі № 183/4446/13 (провадження № 615832св24, від 11 вересня 2024 року у справі № 2-1196/11 (провадження № 61-8970св24), від 04 грудня 2024 року у справі № 753/13817/13-ц (провадження № 61-9909св24).
Виходячи з наведеного, апеляційний суд зазначив, що за повідомленням Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції оригінал виконавчого листа направлено на адресу ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією 30 грудня 2021 року, під час судового розгляду була встановлена відсутність у стягувача та органу державної виконавчої служби оригіналу виконавчого листа, а тому дійшов правильного висновку про його втрату, що є підставою для видачі дубліката виконавчого листа.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли
під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору
на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів
не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судами першої та апеляційної інстанцій рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх
відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Ruiz Toriya v. Spaine", заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99, § 2).
Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі "DIYA 97 v. UKRAINE", заява № 19164/04, пункт 47).