ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
справа №640/1504/20
провадження № К/990/11691/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Уханенка С. А.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року, ухваленого у складі головуючого судді Лисенко В. І., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Карпушової О. В., суддів: Губської Л. В., Епель О. В.
І. Суть спору
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" від 12 грудня 2019 року № 24 та наказу Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2126ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;
1.2. визнати протиправною бездіяльність Генерального прокурора щодо невключення управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів до структури Офісу Генерального прокурора, затвердженої наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 99-шц та штатного розпису Офісу генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 100-шц;
1.3. зобов`язати Генерального прокурора внести зміни до наказу Генерального прокурора "Про затвердження структури Офісу Генерального прокурора" від 21 грудня 2019 року № 99-шц, включивши до структури Офісу Генерального прокурора управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;
1.4. поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріату) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора та в органах прокуратури;
1.5. стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 2005 року він працював в органах прокуратури, а починаючи з 08 червня 2017 року, обіймав посаду начальника управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріату) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора.
Однак, наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2126ц позивача звільнено із займаної посади у зв`язку з реорганізацією органу, на підставі пункту 9 статті частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Вважаючи, що звільнення відбулося без законних на те підстав, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про поновлення його на посаді.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Наказом Генерального прокурора України від 08 червня 2017 року № 676-ц ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління opгaнiзaцiйнoгo забезпечення діяльності (Секретаріату) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної Прокуратури України.
4. 12 грудня 2019 року Друга кадрова комісія прийняла рішення № 24 про неуспішне проходження позивачем атестації.
5. На підставі вказаного рішення кадрової комісії № 2 Генеральний прокурор видав наказ від 21 грудня 2019 року № 2126ц, яким звільнив позивача з посади начальника управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріату) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24 грудня 2019 року.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
6. Справа розглядалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року в частині підстав скасування наказу про звільнення позивача змінено, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року в частині обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, що підлягає стягненню на його користь з відповідача, скасовано та направлено справу у цій частині на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2021 року залишено без змін.
7. За результатами нового розгляду цієї справи в частині обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, що підлягає стягненню на його користь з відповідача Київський окружний адміністративний суд рішенням від 12 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року, позовні вимоги задовольнив частково.
7.1. Стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 19 лютого 2021 року у сумі 595915,20 грн.
7.2. В решті позові - відмовив.
8. Ухвалюючи таке рішення в частині позовних вимог, які були направлені судом касаційної інстанції на розгляд до суду першої інстанції, останній виходив з відсутності підстав для обрахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахування положень постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 "Про умови оплати праці прокурорів" (далі - Постанова № 1155).
Суд першої інстанції зазначив, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тому виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів, тобто згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова № 505) і Постанови № 1155.
9. Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишив без змін.
IV. Касаційне оскарження
10. Представник Офісу Генерального прокурора подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення змінити, зазначивши про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 19 лютого 2021 року у сумі 595915,20 грн з урахуванням сум, стягнутих на користь позивача на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 29 червня 2021 року у цій справі.
11. Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновків щодо застосування статті 235 Кодексу законів про працю України, статті 1215 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 826/20483/14 у подібних правовідносинах.
12. Верховний Суд ухвалою від 08 травня 2024 року відкрив касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
13. 14 січня 2025 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Так, Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
17. Пунктом 9 частини першою статті 51 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
18. За приписами частини шостої статті 43 Конституції України, якій кореспондує стаття 5-1 КЗпП України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
19. Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.
20. В силу частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
21. Положеннями частини другої статті 235 КЗпП України закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
22. Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100 (далі - у редакції, чинній у періоді вимушеного прогулу позивача до 11 грудня 2020 року), який застосовується також у випадках вимушеного прогулу (підпункт "з" пункту 1 цього Порядку).
23. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
24. Приписами абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 обумовлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
25. За правилами пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.
26. Статтею 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.