ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 761/22668/19
провадження № 51-3228км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
виправданого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8, яка брала участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100100004982, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року ОСОБА_6 виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Вирішено питання щодо речових доказів
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він 29 травня 2019 року приблизно о 09:30, перебуваючи у приміщенні відділення № 36 ТОВ "Нова Пошта", розташованого на вул. О. Теліги, 31/1 в м. Києві, будучи у стані алкогольного сп`яніння, нехтуючи загальновизнаними правилами поведінки й етичними нормами, безпричинно висловлювався нецензурною лайкою на адресу працівників товариства та присутніх. Десь о 09:50 ОСОБА_6, перебуваючи в тому ж місці, не реагуючи на неодноразові вимоги сторонніх осіб і працівників підприємства про припинення протиправних дій, нехтуючи елементарними правилами поведінки, з мотивів явної неповаги до суспільства, супроводжуючи свої дії особливою зухвалістю, що виразилася у висловлюванні до оточуючих нецензурною лайкою, дістав із кишені куртки ніж, тобто предмет, заздалегідь заготовлений для спричинення тілесних ушкоджень, та почав погрожувати ним, розмахуючи у бік присутніх, у тому числі свідка ОСОБА_9, супроводжуючи свої дії нецензурною лайкою. Хуліганські дії ОСОБА_6 тривали приблизно 15 хвилин, унаслідок чого було порушено нормальний режим роботи відділення № 36 ТОВ "Нова Пошта".
Київський апеляційний суд ухвалою від 01 травня 2024 рокуапеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.
На обґрунтування касаційних вимог прокурор стверджує, що апеляційний суд не дотримався приписів статей 87, 89, 94 КПК України, не надав належної оцінки всім доказам, які наявні в матеріалах кримінального провадження і подані стороною обвинувачення під час судового розгляду, не проаналізував їх з точки зору належності, допустимості й достатності та ухвалив незаконне, необґрунтоване і невмотивоване рішення.
При цьому зазначає про те, що суд апеляційної інстанції:
- хоча і визнав допустимим доказом протокол огляду місця події від 29 травня 2019 року, проте з незрозумілих підстав визнав дані в ньому і виявлений на місці події ніж, яким ОСОБА_6 погрожував відвідувачам та працівникам Нової пошти, неналежними і недостатніми доказами для доведення винуватості у вчиненні хуліганства;
- погоджуючись із судом першої інстанції в тому, що CD-R компакт-диск із записом з камер відеоспостереження ТОВ "Нова Пошта" є недопустимим доказом, оскільки отриманий не у спосіб, передбачений КПК України, не навів в ухвалі обґрунтувань допущення слідчими органами істотних фундаментальних порушень прав або свобод людини, які б зумовили визнання такого доказу недопустимим. Натомість суд по суті послався на порушення процесуального порядку отримання вказаного доказу, при цьому у своєму рішенні взагалі не надав оцінки протоколу огляду цього диска від 30 травня 2019 року відповідно до вимог ст. 94 КПК України;
- безпідставно зазначив, що в матеріалах кримінального провадження № 12019100100004982 відсутні дані на підтвердження повноважень слідчого ОСОБА_10 здійснювати досудове розслідування;
- необґрунтовано зазначив про порушення вимог кримінального процесуального закону під час відкриття стороні захисту матеріалів кримінального провадження.
Вважає, щоапеляційний суд, перевіряючи законність вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_6, не надав належної правової оцінки апеляційним вимогам прокурора, обставинам вчинення злочину, даним про особу засудженого, характеру та ступеню суспільної небезпечності, наслідкам вчиненого злочину, а фактично лише безпідставно й необґрунтовано констатував правильність висновків суду першої інстанції щодо недоведеності вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6, у зв`язку із чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що апеляційний суд формально розглянув кримінальне провадження, не надав будь-якої оцінки доказам і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_7 указує про безпідставність доводів сторони обвинувачення, у зв`язку з чим просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Виправданий ОСОБА_6 тійого захисник ОСОБА_7 уважали касаційну скаргу сторони обвинувачення необґрунтованою та просили залишити її без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового розгляду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи й дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що касаційний суд переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням перш за все судів попередніх інстанцій. Проте за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
За статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, керуючись якими суд відкидає докази обвинувачення.
Як визначено ч. 3 ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За приписами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Приймаючи рішення про залишення вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_6 без змін, суд апеляційної інстанції дотримався зазначених вище вимог закону.
Доводи прокурора про те, що апеляційний суд ретельно не перевірив та не спростував його доводів стосовно доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні хуліганства, тобто у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, із застосуванням заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень предмета, не є слушними.
За правилами ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні хуліганства, а саме у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, із застосуванням заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень предмета, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК України
є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших поза юридичних чинників і полягають у дотриманні усталених правил співжиття.
Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється в людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
За зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема на ті з них, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно. Критеріями розмежування цих діянь є, насамперед, об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті ст. 296 КК України визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що знаходяться в безпорадному стані.
Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, у тому числі спроба їх припинити, стає приводом для подальшого насильства.
З урахуванням зазначеного дії, що супроводжувалися погрозами вбивства, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, обумовлені особистими неприязними стосунками, підлягають кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувалися особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Таким чином, для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК України обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації цих дій як хуліганства.
Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, у кожному конкретному випадку визначається виходячи із часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.
Так, апеляційний суд безпосередньо допитав ОСОБА_6 та встановив, що 29 травня 2019 року приблизно о 10:00 у приміщенні відділення № 36 ТОВ "Нова Пошта" у нього виник словесний конфлікт із чоловіком, якого працівники пошти називали "постійним клієнтом", після того як цей чоловік завдав його дружині удару рукою по голові.
Допитаний у суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_11 пояснив, що в період, коли сталася подія, він працював у відділенні № 36 ТОВ "Нова Пошта" оператором. Зазначив, що конфлікт між ОСОБА_6 та чоловіком, який був постійним клієнтом відділення пошти, виник після того, як останній почав ображати дружину ОСОБА_6 нецензурною лайкою та завдав їй удару рукою по голові. Після цього, ОСОБА_6 дістав ніж і став погрожувати цьому чоловікові, а той ударив його ліктем, повалив на підлогу та разом зі свідком утримували до приїзду працівників охорони та поліції.
Також апеляційний суд надав оцінку показанням свідка ОСОБА_12, який у місцевому суді пояснив, що на момент, коли сталася подія, працював керівником відділення № 36 ТОВ "Нова Пошта" та на робочому місці не перебував. Про обставини, що трапилися, він дізнався, переглянувши запис із відеокамер спостереження. При цьому зазначив, що 29 травня 2019 року відділення працювало у штатному режимі, його робота не зупинялася, будь-якої шкоди фізичної, моральної чи матеріальної нікому не було завдано. Також указав, що він жодних довіреностей ОСОБА_13 на представництво ТОВ "Нова Пошта", як потерпілого, не видавав та не уповноважував останню вчиняти будь-які дії з цього приводу.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що, дослідивши матеріали кримінального провадження, він не встановив будь-яких доказів, якими б підтверджувалося те, що ОСОБА_6 погрожував ножем, крім ОСОБА_9, іншим особам, які на той час перебували в приміщенні "Нової Пошти". Також урахував, що свідок ОСОБА_9 органом досудового слідства не встановлений та судом не допитаний.
Отже, апеляційний суд за встановлених обставин дійшов правильного висновку про те, що в діях ОСОБА_6 відсутній мотив явної неповаги до суспільства, що є обов`язковою юридичною ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 КК України. Водночас хоча дії ОСОБА_6 і мали місце в громадському місці, однак обстановка й обставини подій, динаміка їх розвитку та об`єктивні ознаки його поведінки свідчать про те, що вона була зумовлена особистою неприязню до ОСОБА_9, яка виникла раптово через агресивні дії останнього до його дружини, а не бажанням протиставити себе суспільству та продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.
Указане узгоджується з позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к).
Таким чином, апеляційний суд правильно погодився з висновком місцевого суду про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, та залишив виправдувальний вирок щодо останнього без змін.
Стосовно доводів прокурора про те, що протокол огляду місця події від 29 травня 2019 року, який апеляційний суд визнав допустимим доказом, є належним і достатнім доказом для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні хуліганства, необхідно зазначити таке.
Огляд місця події - це невідкладна слідча (розшукова) дія, спрямована на встановлення, фіксацію і дослідження обстановки місця події, слідів злочину і злочинця та інших фактичних даних, що дозволяють у сукупності з іншими доказами зробити висновок про механізм події та інші обставини розслідуваної події.
Водночас, сам по собі протокол огляду місця події не може бути беззаперечним доказом вини особи, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, адже не узгоджується зі стандартом доказування "поза розумним сумнівом".
Не є слушними твердження прокурора про те, що суд апеляційної інстанції, погодившись із висновком місцевого суду про визнання недопустимим доказом CD-R компакт-диска, на якому міститься запис із камер відеоспостереження ТОВ "Нова Пошта", не навів в ухвалі обґрунтувань допущення слідчими органами істотних фундаментальних порушень прав або свобод людини, які б зумовили визнання цього доказу недопустимим.
Докази визнаються такими, що одержані незаконним шляхом, коли їх збирання і закріплення відбулося з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінальним процесуальним законодавством порядку або неуповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.
Таким чином, умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела, одержання фактичних даних належним суб`єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних.
Так, апеляційний суд, погодившись із висновками місцевого суду про недопустимість CD-R компакт-диску, правильно зазначив про таке: запис із камер відеоспостереження ТОВ "Нова Пошта" отриманий на запит оперуповноваженого СКП ВП № 2 Шевченківського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_14, якому слідчий не надавав доручення на проведення вказаної дії; відсутні дані про виконання запиту та процесуальний порядок надходження запису з камер відеоспостереження до слідчого, а так неможливо встановити природу походження самого CD-R компакт-диска, що мало наслідком визнання цього доказу таким, що здобутий із порушенням порядку, визначеного кримінальним процесуальним законом.
За таких обставин, апеляційний суд не надавав оцінки протоколу огляду цього диска від 30 травня 2019 року відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Також є необґрунтованими доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновком місцевого суду стосовно відсутності в матеріалах кримінального провадження № 12019100100004982 даних, які б підтверджували повноваження слідчого ОСОБА_10 здійснювати досудове розслідування.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17), постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано не уповноваженими особами.
Проте, як установив апеляційний суд, прокурор судам попередніх інстанцій не надавав постанову про призначення групи слідчих у цьому кримінальному провадженні.
Твердження прокурора, що апеляційний суд необґрунтовано зазначив про порушення вимог кримінального процесуального закону в ході відкриття стороні захисту матеріалів кримінального провадження, не є слушними.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
Як установив місцевий суд, прокурор на підтвердження виконання вимог ст. 290 КПК України надав суду протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 31 травня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_6 31 травня 2019 року в період з 16:10 по 16:25 у приміщенні ВП № 2 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві ознайомився з матеріалами кримінального провадження в одному томі на 85 аркушах.
Водночас з відповіді Шевченківського УП ГУНП в м. Києві, наданої на адвокатський запит від 22 липня 2019 року № 418, було встановлено, що відповідно до журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до ВП № 2 Шевченківського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_6 був доставлений до слідчого відділення вказаного підрозділу 29 травня 2019 року о 10:30 та залишив його в цей же день о 17:30. Унаслідок цього місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що 31 травня 2019 року в період з 16:10 до 16:25 ОСОБА_6 у приміщенні відділу поліції не перебував та протокол про надання доступу до матеріалів не підписував.
Отже, за наявності таких суттєвих протиріч, судові інстанції правильно піддали сумніву виконання органами досудового розслідування приписів ст. 290 КПК України.
Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням статей 404, 405 КПК України.
Суд апеляційної інстанції відповідно до приписів статей 370, 419 КПК України в цілому дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам та обґрунтовано відмовив у її задоволенні. При цьому таких істотних порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, які б з огляду на зазначене перешкодили ухвалити законне рішення, апеляційний суд не встановив. З наведеними висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
З огляду на викладене вище, посилання прокурора на невідповідність змісту ухвали суду апеляційної інстанції вимогам статей 370, 419 КПК України колегія суддів уважає неспроможними.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судове рішення необхідно залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення .
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд