ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 487/1046/24
провадження № 51-4931км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року, постановлені стосовно
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Волгограда рф, жителя АДРЕСА_1,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі статті 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, та покладено обов`язки, передбачені статтею 76 КК. Вирішено питання судових витрат та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_6 27 грудня 2023 року в період часу з 19 год по 20 год перебував в автомобільному гаражі, який розташований на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, де в цей час також знаходився потерпілий ОСОБА_7 . В ході конфлікту з останнім у ОСОБА_6, на підґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень останньому.
Реалізуючи свій умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та маючи можливість передбачити їх суспільно небезпечні наслідки, ОСОБА_6 завдав не менше одного удару в обличчя ОСОБА_7, після чого вийшов з території домоволодіння на вулицю. В подальшому, ОСОБА_6, продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7, перебуваючи за межами території вказаного домоволодіння, знайшов дерев`яну палицю та повернувся на територію вказаного домоволодіння, зайшов до приміщення гаражу, де в цей момент перебував ОСОБА_7, та завдав останньому один удар дерев`яною палицею в голову.
В результаті умисних злочинних дій ОСОБА_6, які виразились у нанесенні щонайменше 2-х ударів в голову ОСОБА_7, останній отримав легкі тілесні ушкодження та середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження.
Своїми діями ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КК, як умисне спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які не є небезпечними для життя і не потягли за собою наслідків, передбачених статтею 121 цього Кодексу, але такі, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2024 року залишено без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року, та закрити кримінальне провадження стосовно нього на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпанні можливості їх отримання.
На обґрунтування вимог касаційної скарги засуджений зазначає про те, що матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів на підтвердження його винуватості в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.
Вважає недопустимими докази:
- протоколи проведення слідчих експериментів з потерпілим ОСОБА_7, свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки була не повністю відтворена обстановка, яка мала місце 27 грудня 2023 року, крім того, під час судового розгляду вказані особи давали інші показання;
- протоколи огляду місця події від 30 січня 2024 року та огляду предмета від 17 січня 2024 року;
- протоколи пред`явлення особи для впізнання, адже впізнання проведено з порушенням вимог частин 1 та 6 статті 228 КПК;
- показання потерпілого, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, оскільки вони суперечать показанням наданим ними в ході досудового розслідування;
- висновок експерта № 79 від 29 січня 2024 року, адже він є припущенням.
Зазначає про те, що матеріали кримінального провадження не містять документів, на підставі яких ґрунтуються висновки експерта № 79 від 29 січня 2024 року та № 43 від 18 січня 2024 року, та не зазначені в реєстрі матеріалів досудового розслідування.
Відсутні висновки експерта, щодо наявності його відбитків пальців або слідів його крові на дерев`яній палиці, якою ним нібито нанесені тілесні ушкодження потерпілому.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні просив залишити без задоволення касаційну скаргу засудженого, а судові рішення - без зміни.
Інших учасників було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не зʼявилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За правилами статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до статті 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У мотивувальній частині обвинувального вироку відповідно до вимог пункту 2 частини 3 статті 374 КПК мають бути зазначені: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам статті 370 КПК.
Крім того, згідно з вимогами статті 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляції, на кожен з яких надано вичерпну відповідь, та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Наведених вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги засудженого щодо наявності підстав для закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпанні можливості їх отримання, з огляду на таке.
На обґрунтування вимог касаційної скарги засуджений зазначає про те, що матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів на підтвердження його винуватості в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.
Проте суд першої інстанції свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні зробив на підставі досліджених доказів, а саме, показань потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, протоколу огляду місця події з фото таблицею від 30 січня 2024 року, в якому зафіксовано огляд території домоволодіння та гаражу за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. п. 65 - 68), протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17 січня 2024 року (з довідкою), під час якого потерпілий ОСОБА_7 впізнав ОСОБА_6, як особу яка нанесла йому тілесні ушкодження, на знімку № 4 (т. 1, а. п. 69 - 71), протоколу проведення слідчого експерименту від 24 січня 2024 року за участю потерпілого ОСОБА_7, та відеозапису до нього, під час проведення якого потерпілий розповів про обставини вчинення ОСОБА_6 27 грудня 2023 року кримінального правопорушення, а саме нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, протоколу відібрання експериментальних зразків від 18 січня 2024 року, а саме зразків крові ОСОБА_7 (т. 1, а. п. 81 - 83), висновку експерта № 43 від 18 січня 2024 року за результатами проведення судово-медичної експертизи з додатками у вигляді медичної документації, висновку експерта № 79 від 29 січня 2024 року за результатами проведення судово-медичної експертизи, протоколу огляду предмету від 17 січня 2024 року (з фото таблицею), а саме дерев`яної палиці довжиною 123 см, діаметром 4,5 см сірого кольору на якій виявлено сліди РБК, якою ОСОБА_6 наніс 27 грудня 2023 року тілесні ушкодження ОСОБА_7 (т. 1, а. п. 111 - 113), протоколу проведення слідчого експерименту від 24 січня 2024 року за участю свідка ОСОБА_8, та відеозапису до нього, під час проведення якого свідок розповів про обставини вчинення ОСОБА_6 27 грудня 2023 року кримінального правопорушення, а саме нанесення потерпілому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, заяви ОСОБА_8 від 17 січня 2024 року про добровільну видачу палиці, яку залишив ОСОБА_6 27 грудня 2023 року в приміщенні гаражу за адресою: АДРЕСА_1 та якою наніс тілесні ушкодження ОСОБА_7 (т. 1, а. п.110).
Отже, суд першої інстанції відповідно до вимог статті 94 КПК, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому частиною 1 статті 122 КК.
За наслідками апеляційного розгляду колегія суддів апеляційної інстанції залишили без змін вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 .
Крім того, доводи засудженого про недопустимість протоколів проведення слідчих експериментів з потерпілим ОСОБА_7 та свідками; протоколів огляду місця події від 30 січня 2024 року та огляду предмета від 17 січня 2024 року; протоколів пред`явлення особи для впізнання були предметом розгляду, як суду першої інстанції так і апеляційного суду, які не знайшли підстав вважати зазначені докази недопустимими.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (частини 1, 2 статі 84 КПК).
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК).
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (частини 1, 2 статті 86 КПК).
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (частина 1 статті 87 КПК).