ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 589/854/19
провадження № 51-4690км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21 листопада 2023 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 02 вересня
2024 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21 листопада 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк
3 роки.
Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_7 та ухвалено стягнути на його користь із ПрАТ СК "Євроінс Україна" 27 011,97 грн майнової шкоди і 44 676 грн моральної, а з ОСОБА_6 155 324 грн моральної шкоди.
Вирішено питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; арешту майна; відшкодування процесуальних витрат; речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_8 .
Так, 29 вересня 2018 року приблизно о 09:10 ОСОБА_6, керуючи автомобілем
ВАЗ-2106 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись у м. Шостці Сумської області (проїзна частина вул. Воронізької в районі перехрестя з вул. Ушакова), виявив мопед "Suzuki Lets", який стояв попереду в нерухомому стані та водій якого, ОСОБА_8, мав намір повернути ліворуч, про що свідчив увімкнений лівий покажчик повороту, проявив неуважність і почав виконувати об`їзд мопеда з виїздом на зустрічну смугу, хоча повинен був відмовитися від виїзду на смугу зустрічного руху на перехресті для об`їзду, оскільки водій мопеда відновив рух і став виконувати маневр лівого повороту. У результаті чого відбулося зіткнення транспортних засобів на перехресті, на зустрічній смузі руху, в напрямку руху автомобіля "ВАЗ-2106", а водій ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.
Порушення водієм ОСОБА_6 вимог п. 10.1, пп. "а" п. 14.6 Правил дорожнього
руху (далі - ПДР) перебуває у причинному зв`язку з виникненням
дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) та її наслідками у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_8 .
Сумський апеляційний суд ухвалою від 02 вересня 2024 рокувирок міськрайонного суду щодо ОСОБА_6 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і закрити кримінальне провадження стосовно нього у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Стверджує, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про здійснення ним обгону на перехресті, оскільки мопед під керуванням ОСОБА_8 не рухався, а стояв з увімкненим лівим покажчиком повороту ближче до правого краю проїзної частини (0,8 м від правого краю). Тому він вважав, що потерпілий буде їхати прямо, а не повертатиме ліворуч, об`їжджав його без виїзду на зустрічну смугу руху, тобто не здійснював його обгону.
На переконання засудженого, саме порушення потерпілим п. 10.4 ПДР призвело до ДТП з тяжкими наслідками, оскільки ОСОБА_10 без шолома, у чорних окулярах, керуючи мопедом однією рукою, різко та несподівано для нього (за 5 м до його автомобіля) почав здійснювати поворот із правого краю проїзної частини наліво. Тому він не мав технічної можливості уникнути зіткнення з мопедом. На його думку, якби потерпілий не продовжив рух мопеда в сторону його автомобіля, коли він його об`їжджав у межах своєї смуги руху, зіткнення б не сталося, оскільки не він своїм транспортним засобом вдарив мопед, а потерпілий вдарив мопедом у праву передню частину його автомобіля.
Крім того, стверджує, що на ділянці дороги, де сталася ДТП, відсутнє перехрестя, адже там немає відповідних дорожніх знаків.
У зв`язку з цим ОСОБА_6 переконаний, що не порушував п. 10.1 та пп. "а" п. 14.6 ПДР, тобто не здійснював обгону на перехресті, а причиною ДТП є незаконні дії
ОСОБА_8, про що також наголошував у висновку експерт ОСОБА_11 .
Вважає, що слідчі експерименти за участю свідка ОСОБА_12 від 18 жовтня 2018 року та його участю від 27 листопада 2018 року є неналежними доказами, оскільки проводилися без урахування погодних умов. Крім того, стверджував, що протягом тривалого часу, майже 6 місяців, був у шоковому стані після події ДТП, яка сталася 29 вересня 2018 року, а тому під час слідчого експерименту 27 листопада 2018 року повідомив недостовірні фактичні дані. Вважає достовірними фактичні дані, повідомлені ним у 2019 році в ході повторного слідчого експерименту, стосовно: місця розташування ОСОБА_8 до ДТП (0,8 м від правого краю проїзної частини); відстані, на якій він побачив потерпілого безпосередньо перед зіткненням (близько
5 м); його дій, які вчинив для відвернення ДТП (викручування керма вліво з метою уникнення прямого зіткнення з мопедом).
Також зауважував, що неврахування слідчим під час призначення судової автотехнічної експертизи таких обставин, як: маленька відстань (5 м) до його автомобіля від мопеда на момент здійснення маневру потерпілим; обгін на перехресті (якого не було); зміна ним напрямку руху (якого теж не було), призвело до неправильних висновків про технічну можливість уникнення ним ДТП.
Вважає, що критична оцінка судом показань експерта ОСОБА_11, а саме його тверджень про те, що встановлення на одну вісь автомобіля шин різних моделей із різним малюнком протектора жодним чином не впливає на ходові та гальмівні якості автомобіля, зобов`язувала місцевий суд призначити додаткову судову автотехнічну експертизу і доручити її проведення іншому експерту.
Також зазначає, що судово-медичному експерту не було поставлено питань щодо тяжкості спричинених потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень у разі виконання ним вимог ПДР, а саме: перебування в шоломі, керування мопедом обома руками, можливості втриматися на мопеді й не впасти на проїзну частину.
Стверджує, що в ході досудового розслідування слідчий ОСОБА_13 намагався схилити його до надання неправдивих показань про те, що водій мопеда ОСОБА_8 не стояв на місці, а рухався.
Водночас, не взято до уваги того факту, що попереду нього рухалися ще два автомобілі.
На думку ОСОБА_6, суд першої інстанції під час розгляду справи щодо нього був упередженим, оскільки не з`ясував усіх обставин справи.
У зв`язку з викладеним вище засуджений вважає, що він не мав технічної можливості уникнути ДТП, а тому в його діянні відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Крім того, зазначає, що хоча прокурор, який також звертався з апеляційною скаргою на вирок суду першої інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, відмовився від апеляційної скарги, однак колегія суддів зобов`язана була звернути увагу на процесуальні порушення, про які йшлося в апеляційній скарзі прокурора, і скасувати вирок міськрайонного суду.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу засудженого потерпілий ОСОБА_7, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалені щодо ОСОБА_6 судові рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6, навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу в повному обсязі.
Прокурор ОСОБА_5 висловив заперечення щодо задоволення касаційної скарги, просив залишити скаргу без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Доводи засудженого, які зводяться до незгоди з установленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами кримінального провадження і відстоювання власної версії подій на підставі особистої оцінки доказів на предмет їх достовірності, відмінної від тієї, що надана судами попередніх інстанцій, яка вже була перевірена
і спростована під час судового розгляду та апеляційного перегляду, за приписами
ст. 433 КПК не можуть бути предметом касаційного розгляду.
Фактичні обставини кримінального провадження були встановлені й оцінені судами попередніх інстанцій. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) є підставами для скасування чи зміни судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК.
Касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах поданих касаційних скарг.
За приписами ст. 370 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК, в якому наведені належні
і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
За приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив під час постановлення ухвали, та положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумніву.
Суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 дотрималися вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
Наведені приписи свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за результатом всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження. Керуючись законом, суд оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного процесуального рішення.
Такого висновку цей суд дійшов на підставі наданих у судовому засіданні показань потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15, експерта ОСОБА_11, письмових доказів, серед яких: протокол огляду місця ДТП
від 29 вересня 2018 року з фототаблицями та схемою до нього; протоколи
проведення слідчих експериментів зі схемами до них від 18 жовтня 2018 року за участю свідка ОСОБА_12 та потерпілого ОСОБА_7, а також від 27 листопада
2018 року за участю засудженого ОСОБА_6 ; висновок судово-медичного експерта
від 11 жовтня 2018 року № 178; висновок експерта за результатом автотехнічної експертизи від 15 листопада 2018 року № 19/119/9-1/378е; висновок експерта автотехніка від 31 серпня 2021 року № 14031/19190.
Зіставивши ці докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу як і дані, що містяться у протоколах слідчих дій, висновках експертів, відповідно до ст. 84 КПК, є процесуальними джерелами доказів, які правомірно було покладено в обґрунтування доведеності винуватості ОСОБА_6 .
Отже, як убачається з вироку, в ході розгляду провадження в суді першої інстанції
на підставі досліджених доказів установлено, що перед зіткненням мопед
був розташований на відстані 5,5 м (з пояснень ОСОБА_12 ) або 5,2 м (з пояснень ОСОБА_6 ) від лівого краю проїзної частини. Крім того, використавши дані
з протоколу огляду місця події щодо ширини проїзної частини (8 м), суди дійшли висновку, що мопед перед здійсненням повороту наліво займав крайнє ліве положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, що відповідало вимогам
п. 10.4 ПДР. Тому водій мопеда не створював перешкод для руху водія авто, оскільки останній, був завчасно повідомлений про намір водія мопеда здійснити поворот наліво, про що сигналізував увімкнений покажчик лівого повороту, і мав можливість продовжити рух, узявши вправо від мопеда, ближче до правого узбіччя, або зупинитися та надати можливість завершити водію мопеда поворот наліво. Однак, всупереч вимогам пп. "а" п. 14.6 ПДР, ОСОБА_6 почав здійснювати обгін мопеда на перехресті, що і призвело до зіткнення.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості
ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, тобто в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Не погодившись із вироком, захисник та засуджений подали апеляційні скарги. У них вони, наводячи переважно такі ж аргументи, як і викладені в касаційній скарзі засудженого, стверджували про необґрунтованість засудження ОСОБА_6 . Зазначали про недостовірність фактичних даних, що містяться у протоколах слідчих експериментів від 18 жовтня та 27 листопада 2018 року й висновку експерта-автотехніка від 31 серпня 2021 року, які були покладені в основу обвинувального вироку. Скаржники також під час апеляційного розгляду стверджували про неправильне встановлення міськрайонним судом місця зіткнення транспортних засобів, порушення потерпілим ПДР, що, на їх переконання, стало причиною ДТП, а також наводили низку інших доводів, які згадуються і в касаційній скарзі засудженого та здебільшого зводяться до незгоди з установленими фактичними обставинами.
За наслідками апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції зазначив в ухвалі мотиви та підстави, якими керувався під час ухвалення рішення, та дійшов висновку про законність засудження ОСОБА_6, а доводи сторони захисту про протилежне, у тому числі про недостовірність окремих доказів, визнав неспроможними.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, які є аналогічними доводам його апеляційної скарги, Суд зазначає таке.
Щодопротоколів слідчих експериментів, проведених за участю засудженого
ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_12 й висновків експертів-автотехніків
З протоколів слідчих експериментів за участю свідка ОСОБА_12 від 18 жовтня
2018 року та засудженого ОСОБА_6 від 27 листопада 2018 року суди встановили, що перед зіткненням мопед був розташований на відстані 5,5 м (з пояснень ОСОБА_12 ) або 5,2 м (з пояснень ОСОБА_6 ) від лівого краю проїзної частини.
Водночас суди обох інстанцій зауважили, що 07 лютого 2019 року орган досудового розслідування провів повторні слідчі експерименти із ОСОБА_12 та ОСОБА_6, під час яких вони стверджували, що мопед перед здійсненням повороту був розташований на відстані 0,8 м від правого краю проїзної частини, тобто здійснював поворот із крайнього правого положення, що свідчило б про наявність першого порушення в діях водія мопеда, і саме ці вихідні дані були надані слідчим для проведення автотехнічної експертизи (висновок експерта від 20 лютого 2019 року).
Така істотна зміна повідомлених свідком ОСОБА_12 та засудженим
ОСОБА_6 даних щодо обставин ДТП викликала в судів обґрунтовані сумніви щодо
їх достовірності, зокрема й з огляду на перебування ОСОБА_12 у
фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_6 . Зважаючи на вказане і відсутність мотивування слідчим необхідності проведення повторних слідчих експериментів, а також надання слідчим для проведення експертизи виключно даних, отриманих у ході слідчих експериментів від 07 лютого 2019 року, без обґрунтування такого рішення, суди дійшли висновку про недостовірність фактичних даних протоколів слідчих експериментів від 07 лютого 2019 року із ОСОБА_12 та ОСОБА_6, а також висновку експерта від 20 лютого 2019 року, який ґрунтується на даних цих слідчих експериментів.
Заразом, обґрунтовуючи належність та допустимість фактичних даних, що містяться
у протоколах слідчих експериментів від 18 жовтня і 27 листопада 2018 року й висновку експерта-автотехніка від 31 серпня 2021 року, складеному на підставі вихідних даних протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_12 від 18 жовтня 2018 року, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що ці слідчі дії проводилися невдовзі після ДТП, коли спогади про неї ще не змінилися зі спливом часу. Крім того, суди послалися на показання свідка ОСОБА_12, яка зазначала, що дані, отримані за результатами проведення слідчого експерименту у 2018 році, є більш достовірними і вона "показала все так, як було", оскільки краще орієнтувалася на той час, ніж під час слідчого експерименту в лютому 2019 року. Водночас надано критичну оцінку показанням ОСОБА_6 про те, що він спочатку повідомив неправильні фактичні дані, оскільки перебував у шоковому стані, а потім згадав усі обставини та відтворив їх під час повторного слідчого експерименту. На це суди обох інстанцій вказали, що засуджений неодноразово повідомляв про те, що він досвідчений водій і завжди чітко слідкує за дорогою та пам`ятає подробиці, а тому визнали неспроможними його твердження про перебування у стані шоку, що стало причиною повідомлення ним неправдивих даних під час слідчого експерименту у 2018 році.
Також визнано неспроможними доводи про те, що слідчі експерименти за участю ОСОБА_6 та ОСОБА_12 від 18 жовтня і 27 листопада 2018 року необхідно
визнати недопустимими доказами через те, що вони проведені не в дощову
погоду. Спростовуючи ці твердження, суди послалися на показання потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_15, які зазначали, що дощ пішов після ДТП, а також на фототаблиці до протоколу огляду місця події, згідно з якими поверхня бетонної пішохідної доріжки під автомобілем суха, що вказує на те, що в момент ДТП дощу не було і дорожнє покриття було сухим.
Крім того, відхилено твердження сторони захисту про те, що висновок експерта
від 31 серпня 2021 року необхідно визнати недопустимим доказом через відсутність
у протоколі огляду місця події даних про те, на якому саме перехресті відбулася ДТП (регульованому чи нерегульованому). Із цього приводу апеляційний суд зазначив, що експертизу проведено за вихідними даними, зазначеними в протоколі слідчого експерименту від 18 жовтня 2018 року за участю свідка ОСОБА_12 (т. 2, а. с. 4).
Зважаючи на викладене вище, суди визнали безпідставними доводи сторони захисту про те, що автотехнічну експертизу від 31 серпня 2021 року проведено на підставі неправильних даних.
Отже, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином достатньо переконливо обґрунтували свою позицію щодо відхилення одних доказів та взяття до уваги інших, на підставі яких обґрунтовано спростували версію сторони захисту щодо обставин ДТП.