ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 303/9349/21
провадження № 51-5117 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021071120000346 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Несвиж Мінської області Республіки Білорусь, зареєстрованого в АДРЕСА_1, мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, а саме у порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, якщо вони заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження та якщо вони спричинили смерть потерпілого.
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області вироком від 08 червня 2023 року визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі положень ст. 75 КК України суд звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_6 31 липня 2021 року, приблизно о 17:14, керуючи технічно справним транспортним засобом марки "INFINITI", модель FX35", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався зі швидкістю 100 км/год, яка перевищувала максимально допустиму швидкість транспортних засобів поза населеними пунктами 90 км/год, по автодорозі "Н-09" сполученням "Мукачево-Івано-Франківськ-Рогатин-Львів" зі сторони міста Мукачево у напрямку села Верхній Коропець Мукачівського району Закарпатської області, у світлий час доби, без опадів та будь-яких інших атмосферних явищ.
Проїжджаючи повз територію АЗС "БРСМ", що зліва по ходу його руху, діючи всупереч вимогам п 1.3, п. 1.5, п.1.10, п.п. б), д) п. 2.3, п. 10.1, п. 12.1, п. 12.3 п.п. (б) п. 14.2 та п. 34 Дорожня горизонтальна розмітка 1.1 (вузька суцільна лінія) Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, виїхав на зустрічну смугу руху та розпочав виконувати обгін трьох транспортних засобів, у тому числі автомобіля марки "Mazda", моделі "323", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_7, на якому у той час завчасно був увімкнений світловий покажчик лівого повороту, та який змінював напрямок свого руху ліворуч, мав перевагу в русі та створював водію ОСОБА_6 небезпеку для руху.
Здійснивши обгін першого автомобіля, водій ОСОБА_6 не відмовився від виконання подальшого обгону, не дотримався безпечної швидкості, не повернувся на раніше займану смугу, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, продовжив рухатися далі, збільшуючи швидкість та проїжджаючи навпроти заїзду на територію АЗС, що на 4-му км, мінус 114,4 м автодороги "Н-09", допустив зіткнення з автомобілем марки "Mazda", моделі "323", реєстраційний номер НОМЕР_2, який у той час завершував виконання повороту ліворуч на територію АЗС.
У результаті цієї ДТП пасажир автомобіля "Mazda" ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження від яких помер, а інший пасажир, неповнолітній ОСОБА_9 - тяжкі тілесні ушкодження.
Не виконання ОСОБА_6 вимог п. 10.1, п. 12.3, п.п. б) п. 14.2 та вимог дорожньої горизонтальної розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія) "Правил дорожнього руху" знаходиться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.
При цьому суд вказав, що стороною обвинувачення не надано достатніх доказів, які б свідчили про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 14 серпня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
На обґрунтування своїх вимог вважає, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання прокурора про повторне дослідження окремих доказів, зокрема декларації про відповідність вимогам Технічного регламенту щодо медичних виробів та Сертифікату відповідності газоаналізатора, свідоцтва про його повірку, медичної карти стаціонарного хворого № 9505 та висновку токсикологічної експертизи від 16.08.2021, чим порушив засади безпосередності дослідження доказів.
Прокурор вважає, що перебування ОСОБА_6 у момент вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння цілком доведено наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, однак суд не надав їм належної оцінки.
Також прокурор вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання на підставі положень ст. 75 КК України і не врахував при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення та наслідки.
Ці обставини залишились поза увагою апеляційного суду, який усупереч вимогам ст. 419 КПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора та не обґрунтував висновків на їх спростування.
Захисник ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, просив залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни. Також просив проводити касаційний розгляд без участі засудженого та захисника.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав подану касаційну скаргу і просив її задовольнити.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, заяв про участь у ньому не подавали. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися положеннями статей 412-414 цього Кодексу.
За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи з приписів ст. 419 вказаного Кодексу, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Колегія суддів не погоджується з доводами прокурора у касаційній скарзі про істотне порушення вимог КПК України апеляційним судом, оскільки він відмовив у задоволення клопотання прокурора про повторне дослідження окремих доказів.
Положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
Прокурор у апеляційній скарзі крім іншого просив повторно дослідити декларацію про відповідність вимогам Технічного регламенту щодо медичних виробів та Сертифікат відповідності № UA.TR.039.645 газоаналізатора; свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювання техніки № 12-01/9042; довідку Мукачівської КНП "Мукацівська ЦРЛ" 21.09.2021 № 1215/01-12; медичну карту стаціонарного хворого № 9505; висновок токсикологічної експертизи від 16.08.2021 № 1714.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання щодо необхідності повторного дослідження цих доказів, оскільки вважав, що суд першої інстанції надав їм неправильну оцінку і дійшов необґрунтованого висновку про перекваліфікацію діянь ОСОБА_6 .
Апеляційний суд, вислухавши думки учасників щодо клопотання прокурора, обґрунтовано не визнав доцільним повторно досліджувати зазначені докази в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК України, оскільки аргументи щодо необхідності їх повторного дослідження зводилися до незгоди з оцінкою цих доказів судом першої інстанції.
Також відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного процесуального рішення.
Таким чином, оцінка достовірності певного доказу належить до повноважень конкретного суду, який досліджує цей доказ, за умови відсутності обґрунтованих претензій до належності та/чи допустимості такого доказу.
Так само суд за своїм внутрішнім переконанням надає перевагу одним належним, допустимим та достовірним доказам порівняно з іншими, якщо їх зміст суперечить один одному.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння під час вчинення кримінального правопорушення та перекваліфікацію його дій з ч. 3 ст. 286-1 на ч. 2 ст. 286 КК України, дослідив надані йому документи, зокрема:
- довідку № 1215/01-12 від 23 вересня 2021 року, у якій наявний запис "Алкотестер "Drager5820" 1,82 %о (т. 2 а. с. 45);
- копію медичної карти стаціонарного хворого № 9505/9504 на ім`я ОСОБА_6, у якій зазначено датою госпіталізації 31.07.2021 о 18:22, а в графі діагноз при госпіталізації, крім іншого, міститься запис "Alcotest Drager Safety 1,82%о" (т. 2 а. с. 53);
- висновок експерта № 1714 за результатами проведення судово-токсикологічної експертизи крові, згідно з яким у крові ОСОБА_6 не виявлено метиловий, етиловий, н-пробіловий, н-бутиловий, н-аміловий спирти та їх ізомери. Забір крові проведено 31 липня 2021 року о 18:30 (т. 3 а. с. 27-31).
Також в суді першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_11, який пояснив, що 31 липня 2021 року до Мукачівської ЦРЛ був доставлений ОСОБА_6, йому було запропоновано пройти перевірку за допомогою пристрою "Drager", за результатами якої було зафіксовано 1,86 проміле алкоголю, й було відчутно різкий запах. Через декілька хвилин до відділення зайшли працівники поліції, які в усній формі також попросили пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою пристрою "Drager". У присутності працівників поліції за результатами повторного обстеження за допомогою пристрою "Drager" було зафіксовано 1,82 проміле алкоголю.
Оцінивши ці докази, суд першої інстанції вказав про їх суперечливість і дійшов висновку про їх недостатність для доведення поза розумним сумнівом того, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, з чим погодився й апеляційний суд.
За змістом касаційної скарги прокурор не вказує про будь-які порушення, допущені судом першої інстанції під час дослідження цих доказів; не висуває будь-яких претензій щодо неналежності чи недопустимості цих доказів, висловлюючи свою незгоду виключно з їх оцінкою, зокрема з тим, що суд надав в ході оцінки цих доказів перевагу не тим доказам, яким, на думку прокурора, мав би надати перевагу.
Зокрема прокурор вважає, що суд мав взяти до уваги показання свідка ОСОБА_11, інформацію з довідки № 1215/01-12 від 23 вересня 2021 року щодо результатів перевірки ОСОБА_12 за допомогою пристрою "Drager" й дані медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_6 № 9505/9504.
При цьому, на думку прокурора, суд мав би відхилити дані висновку експерта № 1714 за результатами проведення судово-токсикологічної експертизи крові ОСОБА_6, хоча, як зазначалося вище, жодних аргументів щодо неналежності, недопустимості чи недостовірності цього доказу прокурор не наводить.
За правилами ст. 94 КПК України оцінка доказів належить до повноважень суду, який їх досліджує, тому втручатися в аспекти формування місцевим судом свого внутрішнього переконання щодо доведеності певних обставин, які підлягають доказуванню в провадженні, на ґрунті дослідження сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, суд касаційної інстанції не має повноважень.
За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для скасування ухвали апеляційного суду з цих підстав в межах доводів касаційної скарги прокурора.
Крім цього, прокурор у касаційній скарзі посилається на практику Верховного Суду щодо можливості встановлення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння іншими доказами, крім висновку експерта, що дійсно відповідає існуючій судовій практиці Верховного Суду, адже чинний КПК України не вимагає доказувати наявність чи відсутність у особи стану сп`яніння виключно певним видом доказів.
Однак у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 проблема полягає в іншому. Зокрема у тому, що стосовно наявності чи відсутності у ОСОБА_6 на час ДТП стану алкогольного сп`яніння у матеріалах провадження існують належні, допустимі і достовірні (за відсутності встановлення ознак протилежного) докази, одні з яких указують на наявність у нього такого стану, а інші - на його відсутність. Тобто їх зміст є протилежним.
За таких обставин виключно суд, який безпосередньо досліджує такі докази, може вмотивовано надати перевагу одним з таких доказів над іншими, не забуваючи про необхідність тлумачення будь-яких сумнівів на користь сторони захисту, що й зробив місцевий суд, надавши перевагу висновку експерта за результатами дослідження крові ОСОБА_6 над іншими доказами.
При цьому колегія суддів Верховного Суду вбачає вмотивованими доводи касаційної скарги прокурора щодо необґрунтованого звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження прокурор, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку місцевого суду виклав конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до м`якості призначеного покарання, й просив, крім іншого, скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 основне покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально.
Залишаючи вищевказані вимоги апеляційної скарги без задоволення, апеляційний суд усупереч положенням ст. 419 КПК України в ухвалі не навів належних обґрунтувань на спростування викладених у ній доводів щодо неправильності застосування до ОСОБА_6 місцевим судомположень ст. 75 КК України.
За вимогами статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного покарання, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.
Статтею 75 КК України (в редакція станом на дату вчинення інкримінованого діяння) було передбачено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або ухвалення рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість
На думку колегії суддів Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначеного питання суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що положення ст. 75 КК України застосовуються лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які необхідно послатися у рішенні.
Як правильно вказав прокурор у касаційній скарзі, апеляційний суд, погоджуючись із вироком суду першої інстанції щодо звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, та його суспільну небезпечність.
Поза належною увагою апеляційного суду залишилося й те, що засуджений порушив декілька пунктів Правил дорожнього руху, що призвело до непоправних наслідків у виді смерті людини та спричинення тяжких тілесних ушкоджень неповнолітній особі.
Верховний Суд вважає висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України необґрунтованим, зробленим без урахування особливостей правозастосування вказаної норми матеріального права, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності рішення апеляційного суду вимогам статей 370, 419 КПК України.
Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
При цьому суду потрібно врахувати, що за умови підтвердження аналогічного обсягу обвинувачення, даних про особу засудженого та обставин, які пом`якшують та/чи обтяжують покарання, призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність внаслідок м`якості.
Керуючись положеннями ст. ст. 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд