ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 639/4094/15
провадження № 61-4191св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Харківська міська рада, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Харківської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування та витребування його з чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року у складі судді Труханович В. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті її діда ОСОБА_9 та батька - ОСОБА_10, витребувати вказаний житловий будинок з незаконного володіння ОСОБА_2 ; визнати недійсним рішення 42-ї сесії Харківської міської ради 6-го скликання від 23 вересня 2015 року № 200/15 "Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок" (далі - рішення Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 200/15) у частині передання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0558 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 13 листопада 2015 року, індексний номер 47551239, на земельну ділянку на АДРЕСА_1, площею 0,0558 га.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав її дідові ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті діда спадщину прийняли його дружина ОСОБА_3, його син ОСОБА_10 (батько позивачки) та мати ОСОБА_11 .
ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після смерті ОСОБА_10 позивачка як донька спадкодавця прийняла спадщину шляхом подання заяви до нотаріальної контори.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2008 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_12 - племінником власника, сином його брата ОСОБА_13 .
На підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2008 року, право власності на спірний житловий будинок перейшло до ОСОБА_8 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 12 квітня 2008 року, право власності на спірний житловий будинок перейшло від ОСОБА_8 до ОСОБА_7 .
За договором купівлі-продажу від 20 травня 2008 року, право власності на житловий будинок перейшло від ОСОБА_7 до ОСОБА_6 .
За договором купівлі-продажу від 11 лютого 2015 року право власності на 1/2 частину цього житлового будинку перейшло від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 .
За договором купівлі-продажу від 11 лютого 2015 року право власності на 1/2 частину цього житлового будинку перейшло від ОСОБА_6 до ОСОБА_2 .
За договором дарування від 12 лютого 2015 року право власності на 1/2 частину цього житлового будинку перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 .
Таким чином, власником житлового будинку АДРЕСА_1 на Карачівському шосе зараз є ОСОБА_2 .
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 лютого 2009 року у справі № 2-352/2009 скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2008 року.
Спадщину після смерті її діда - власника спірного житлового будинку ОСОБА_9 прийняв її батько ОСОБА_10, а після смерті батька спадщину прийняла вона.
Отже, з ІНФОРМАЦІЯ_4 року, з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_10, спадщина, зокрема спірний житловий будинок, належить позивачці.
ОСОБА_12 набув право власності на спадкове майно, а потім і розпорядився ним, не маючи на це законних підстав.
Спадкове майно вибуло з володіння позивача поза її волею. Усі подальші правочини із відчуження спірного майна є нікчемними, а позивачка має право витребувати своє майно у теперішнього власника ОСОБА_2 .
У зав`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Жовтневий районний суд м. Харкова рішенням від 12 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . В іншій частині позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. Суд виходив з того, що є підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування за законом на 1/3 частину спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель після смерті ОСОБА_10 . Інші вимоги суд вважав недоведеними та необґрунтованими. При цьому суд зазначив, що вимоги позову про витребування майна є не належним способом захисту у спірних правовідносинах.
Враховуючи, що станом на 23 вересня 2015 року єдиним власником спірного будинку була ОСОБА_2, суд дійшов висновку, що рішення Харківської міської ради про передання у її власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), було прийнято у межах повноважень.
Жовтневий районний суд м. Харкова додатковим рішенням від 29 серпня 2017 року доповнив резолютивну частину рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року та вказав, що судові витрати, які сплачені ОСОБА_1 у загальній сумі 2 676,50 грн, необхідно залишити за позивачем.
Суди розглядали справу неодноразово.
Харківський апеляційний суд постановою від 11 серпня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року в частині витребування 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та в частині скасування рішення Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 2000/15 і виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно скасував. Витребував у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Скасував рішення Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 2000/15 і видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 03 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд мотивував постанову тим, що апеляційний суд розглянув справу без повідомлення ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Полтавський апеляційний суд постановою від 22 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та скасування рішення Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 2000/15 і виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким позов задовольнив. Витребував у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Скасував рішення Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 2000/15 і видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що місцевий суд правильно виходив з того, що є підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частину спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом після ОСОБА_10 . Водночас апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про безпідставність вимоги позивачки в частині визнання за нею права власності на іншу частину спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті її діда ОСОБА_9, оскільки судовим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2014 року, яке набрало законної сили, встановлено, що спадкоємцями померлого ОСОБА_9 є його дружина, син, та матір, які спадщину прийняли, однак належним чином не оформили. Будь-яких доказів про те, що ОСОБА_10, батько позивачки, після якого вона успадкувала належну йому 1/3 частину спірного будинку, прийняв спадщину після ОСОБА_11, а саме 1/3 частини будинку, матеріали справи не містять. Також не доведено набуття права власності позивачки за набувальною давністю на 1/3 частину спірного будинку, яка належала ОСОБА_3 .
Таким чином, ОСОБА_1 є власником 1/3 частини житлового будинку в порядку спадкування за законом після ОСОБА_10, однак ОСОБА_12 відчужив це майно поза її волею. З огляду на це суд дійшов висновку, що вимоги позивачки про витребування належного їй майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також апеляційний суд зазначив, що, вирішуючи вимоги, які стосуються земельної ділянки, місцевий суд не врахував, що власником 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель є позивачка, а тому передання у власність земельної ділянки під будівництво та для його обслуговування лише на користь одного із співвласників порушує права іншого.
З огляду на це суд вважав, що є підстави для скасування рішення Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 2000/15 та видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У березні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що справу розглянуто за відсутності ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які не були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що за наявності інформації про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2, розміщення на офіційному вебсайті судової влади України судової повістки-повідомлення про призначення справи до розгляду відповідно до статті 128 ЦПК України не є належним повідомленням відповідача про дату, час і місце судового засідання. Також скарга містить доводи про те, що апеляційний суд розглянув справу без участі інших відповідачів, зокрема ОСОБА_3, які не були належним чином повідомлені про розгляд справи.
Оскільки ОСОБА_2 не була повідомлена про дату розгляду справи, вона була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування позовної давності та про виклик експерта для надання пояснень з приводу складеного висновку від 20 листопада 2019 року № 22348.
Суди не звернули уваги на те, що 1/3 частина спірного будинку не виділена в натурі, а тому виключається можливість витребування такого майна із чужого незаконного володіння.
Крім того, суди не врахували, що позивачка не надала доказів відмови їй у видачі свідоцтва про право власності у зв`язку з відсутністю правовстановлювальних документів, а тому її звернення до суду з позовом є передчасним.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
26 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_14 є онукою ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою П`ятої Харківської державної нотаріальної контори надійшли заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_9 від дружини спадкодавця - ОСОБА_3, сина спадкодавця - ОСОБА_10, матері спадкодавця - ОСОБА_11 . Крім того, заяву про прийняття спадщини за заповітом подав племінник спадкодавця, ОСОБА_12 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 листопада 1990 року заповіт від 26 листопада 1987 року, складений від імені ОСОБА_9 на ім`я ОСОБА_12, був визнаний недійсним.
Спадкоємці ОСОБА_9 - дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_10, матір ОСОБА_11 - прийняли спадщину, однак належним чином не оформили.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_11 .
З відповіді П`ятої Харківської державної нотаріальної контори від 06 листопада 2015 року № 3393/01-16 відомо, що після померлої ОСОБА_11, згідно з алфавітними книгами обліку спадкових справ та книгами обліку і реєстрації спадкових справ П`ятої Харківської державної нотаріальної контори, заяви про прийняття та про відмову від прийняття спадщини не подавалися, спадкова справа не заводилася.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_10 .
З відповіді П`ятої Харківської державної нотаріальної контори від 06 листопада 2015 року № 3393/01-16 відомо, що після померлого ОСОБА_10 була заведена спадкова справа № 268/2005, з якої встановлено, що після смерті ОСОБА_10, який за життя проживав на АДРЕСА_2, із заявою про прийняття спадщини звернулася його донька ОСОБА_14 .
01 квітня 2008 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_10 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2008 року право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 було визнано за ОСОБА_12 - племінником власника, сином його брата ОСОБА_13 .
На підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2008 року право власності на спірний житловий будинок перейшло до ОСОБА_8 .
На підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2008 року власником спірного будинку став ОСОБА_7 .
За договором купівлі-продажу від 20 травня 2008 року новим власником спірного житлового будинку став ОСОБА_6, який 11 лютого 2015 року продав 1/2 частину спірного будинку ОСОБА_5, а іншу 1/2 частину будинку - ОСОБА_2 .
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 лютого 2009 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2008 року було скасовано.
12 лютого 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частину спірного будинку, таким чином ставши єдиною власницею спірного житлового будинку.
Рішенням Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 200/15 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0558 га, кадастровий номер 6310137900:10:037:0002, яка належить територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 .
13 листопада 2015 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0558 га, що за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2018 року у цій справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: "Чи є домоволодіння літ. "З-2" загальною площею 97,6 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, новим будівництвом або воно є реконструкцією домоволодіння літ. "А-1" загальною площею 58,0 кв. м за вказаною адресою?".
З висновку експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса від 20 листопада 2019 року № 22348 відомо, що житловий будинок літ. "З-2" загальною площею 97,6 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, є реконструкцією житлового будинку літ. "А-1" загальною площею 58,0 кв. м, що належав до домоволодіння на АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені в частині задоволених позовних вимог, а тому переглядаються лише в цій частині.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.