ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 922/2242/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Мегабанк"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 (колегія суддів: Пуль О. А. (головуючий), Білоусова Я. О., Лакіза В. В.) та ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 (суддя Хотенець П. В.)
у справі за позовом Акціонерного товариства "Мегабанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська овочева фабрика",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
про стягнення 200 000,00 грн,
УСТАНОВИВ:
У червні 2024 року Акціонерне товариство "Мегабанк" (далі - позивач, АТ "Мегабанк") подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська овочева фабрика" (далі - відповідач, ТОВ "Харківська овочева фабрика") 200 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору від 18.11.2021 № 20-06в/2021 в частині своєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами та кредиту, починаючи з 29.12.2021, внаслідок чого у відповідача станом на 19.06.2024 обліковується заборгованість зі сплати кредиту у розмірі 167 223 318,30 грн та процентів за користування кредитними коштами у розмірі 53 737 917,14 грн, разом з тим позивач заявляє про стягнення частини нарахованих процентів за користування кредитом у розмірі 200 000,00 грн за період з 01.12.2021 до 29.12.2021.
В ухвалі від 03.07.2024 Господарський суд Харківської області, зокрема, прийняв позов до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження; за наслідками задоволення клопотання позивача залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє вимог щодо предмета позову, на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа, ФГВФО), який 21.07.2022 на підставі рішення Нацбанку від 21.07.2022 № 362-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації АТ "Мегабанк"" прийняв рішення № 506 "Про початок процедури ліквідації АТ "Мегабанк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
09.07.2024 ТОВ "Харківська овочева фабрика" подало до суду першої інстанції заперечення проти вирішення спору в господарському суді з огляду на третейське застереження у п. 10.1 кредитного договору.
Господарський суд Харківської області в ухвалі від 02.09.2024, залишеною без змін Східним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 07.11.2024, позов залишив без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Висновки судів мотивовані тим, що спір між сторонами у цій справі підвідомчий третейському суду, оскільки умови п. 10.1 кредитного договору є третейською угодою, яка є чинною, в судовому порядку недійсною не визнавалася, чітко визначає найменування діючого третейського суду, на розгляд якого сторони передають всі спори, що виникають з кредитного договору, втім, доказів звернення позивача з позовом до погодженого третейського суду матеріали справи не містять.
У поданій у листопаді 2024 року касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, просить скасувати ухвалені у справі рішення, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
За доводами касаційної скарги третейська угода в п. 10.1 кредитного договору не може бути виконана, адже:
- містить лише назву третейського суду і не містить вказівки на місце проведення арбітражу;
- за інформацією скаржника, погоджений сторонами в п. 10.1 кредитного договору третейський суд, який територіально знаходиться в м. Харкові, не працював з початку запровадження воєнного стану і на теперішній час функціонує в обмеженому стані;
- у сторін існує виключно правова можливість, а не обов`язок на звернення до третейського суду; чинне законодавство України не позбавляє сторін права на вирішення спору саме господарським судом, а пріоритет розгляду цього спору належить саме господарському суду як органу судової влади, а не третейському суду.
Крім того, скаржник вказує, що суди не врахували правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16.
Верховний Суд в ухвалі від 13.01.2025 відкрив касаційне провадження у справі з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України; встановив строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 28.01.2025.
27.01.2025 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ "Харківська овочева фабрика" заперечило доводи касаційної скарги, просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Третя особа відзив на касаційну скаргу подала до Верховного Суду 30.01.2025, одночасно заявивши клопотання про поновлення строку на подання відзиву, пропущеного з поважних причин, якими є: запровадження ФГВФО для своїх працівників дистанційної форми роботи у зв`язку із введенням воєнного стану, що зумовило обмежений доступ до приміщень третьої особи та документів; перебування представника ФГВФО у відрядженні з 15.01.2025 до 17.01.2025, а з 18.01.2025 до 22.01.2025 - на лікарняному.
У ч. 1 ст. 295 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
За приписами ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Водночас ч. 2 ст. 119 ГПК України унормовано, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Зі змісту наведеної норми слідує, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16).
Отже, Суд зазначає, що строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється судом та відповідно до вимог процесуального закону може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, з метою вчинення відповідної процесуальної дії, а не поновлений, тому клопотання третьої особи про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу не підлягає задоволенню, при цьому відзив ФГВФО на касаційну скаргу Суд залишає без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи позивача, врахувавши заперечення відповідача у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про третейські суди" (далі - Закону № 1701-IV) третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.
За ст. 5 Закону № 1701-IV юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Згідно зі ст. 12 Закону № 1701-IV третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди; третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена, зокрема, шляхом обміну листами; посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору; третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Як визначено у ч. 6 ст. 4 ГПК України, угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічні положення закріплені у ч. 2 ст. 1 Закону № 1701-IV.
У чч. 1, 3 ст. 22 ГПК України зазначено, що спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу. Будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Водночас за приписами чч. 1- 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених ст. 252-1 цього Кодексу. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що при вирішенні питання залишення позову без розгляду з підстави, передбаченої п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, господарський суд має встановити наявність сукупності таких умов: (1) існування арбітражної (третейської) угоди, за якою позов у питанні, що порушено у державному суді, належить до компетенції арбітражного (третейського) суду; (2) від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; (3) встановлення судом prima facie дійсності, чинності та виконуваності арбітражної (третейської) угоди.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, на яку покликається скаржник, виснувала, що господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди. Суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має відбуватися арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.
У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень врахували зазначені висновки Верховного Суду, дослідили відповідні доводи учасників справи, та встановили, що у п. 10.1 кредитного договору АТ "Мегабанк" і ТОВ "Харківська овочева фабрика" передбачили, що всі спори, що виникають за цим договором між сторонами, підвідомчі третейським судам та не заборонені чинним законодавством України на момент підписання договору, розглядаються Постійно діючим третейським судом при Асоціації "Слобожанська Перспектива" відповідно до його регламенту; сторони погоджуються, що розгляд спорів у третейському суді буде здійснюватися одноособово; сторони доручають голові третейського суду призначити третейського суддю зі списку суддів третейського суду; сторони ознайомлені з регламентом третейського суду.
Відповідач подав до суду першої інстанції заперечення щодо розгляду цього спору в господарському суді 09.07.2024, тобто у порядку та строки, передбачені п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України з урахуванням положень ст. 252 цього Кодексу, - протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі згідно з ухвалою від 03.07.2024, не навівши при цьому жодних заперечень по суті спору.
Умови п. 10.1 кредитного договору є третейською угодою в розумінні ст. 2 Закону № 1701-IV, доказів визнання недійсною якої та або втрати нею чинності матеріали справи не містять, як і не містять доказів звернення АТ "Мегабанк" до визначеного у п. 10.1 кредитного договору третейського суду з аналогічним позовом.
У п. 10.1 сторони чітко визначили найменування третейського суду, на розгляд якого передаються всі спору за кредитним договором, - Постійно діючий третейський суд при Асоціації "Слобожанська Перспектива" (яка не припинена як юридична особи), і такі відомості дозволяють з достовірністю встановити конкретний третейський суд та адресу його місцезнаходження, якою згідно з інформацією у державному реєстрі є м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, буд. 6/8.
Будь-яких доказів щодо відсутності третейського суду при Асоціації "Слобожанська Перспектива", зокрема, й за вказаною адресою, чи наявності помилки в назві такого суду та доказів, які б свідчили про припинення чи зупинення роботи визначеного сторонами третейського суду станом на момент звернення позивача з цим позовом до господарського суду, матеріали справи не містять, а незазначення в третейському застереженні конкретної адреси (місця розгляду спору) за відсутності в третейській угоді помилки у назві конкретного третейського суду не свідчить про неможливість виконання такої угоди.
З огляду на викладене, враховуючи подання відповідачем у цій справі заперечення проти розгляду спору у господарському суд, наявність укладеної між сторонами у цій справі третейської угоди, її чинність / дійсність, відсутність в матеріалах справи доказів неможливості її виконання, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спір, який виник між сторонами у цій справі, має бути переданий на вирішення третейського суду, визначеного у п. 10.1 кредитного договору, а позов, поданий до господарського суду, у зв`язку з цим підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Аналогічні висновки наведені Верховним Судом у постановах від 09.01.2025 у справі № 922/2768/24, від 28.01.2025 у справі № 922/2239/24, які враховуються колегіє суддів з огляду на приписи ч. 4 ст. 300 ГПК України.
Отже, здійснивши аналіз оскаржуваних судових рішень, надавши оцінку доводам касаційної скарги, Верховний Суд не вбачає порушень судами попередніх інстанцій приписів п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що визначений сторонами у п. 10.1 кредитного договору третейський суд з початку запровадження воєнного стану не працює належним чином, з огляду на відсутність доказів на підтвердження таких обставин.
Також Суд відхиляє посилання скаржника на те, що пріоритет розгляду спору у цій справі належить саме господарському суду як органу судової влади, а не третейському суду, оскільки, реалізуючи волевиявлення щодо укладення третейської угоди та погоджуючи її умови, які не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується із обов`язковістю їх виконання в силу положень ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України.
При цьому колегія суддів зважає на правову позицію Верховного Суду у постанові від 12.08.2019 у справі № 876/7/19, згідно з якою третейське застереження є власним волевиявленням сторін договору і не може розцінюватися як встановлення обмеження їх прав. Наявність дійсного третейського застереження та обов`язковість звернення до третейського суду за наявності волі на розгляд справи третейським судом не є обмеженням прав позивача, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України. Проте ухилення від виконання положень пункту договору про розгляд спору в третейському суді має розглядатися як дії, що суперечать самій ідеї Закону № 1701-IV, яка полягає у гарантуванні у такому випадку учасникам господарських відносин права розраховувати на швидкий та ефективний спосіб вирішення господарського спору альтернативним шляхом.
У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що, підписавши угоду, в якій міститься третейське застереження, її сторони фактично погодилися з передбаченим у ній порядком вирішення спорів, що свідчить про реалізацію волевиявлення сторін щодо передачі спорів за кредитним договором саме у Постійно діючий третейський суд при Асоціації "Слобожанська Перспектива", і така третейська угода є не відмовою від права на звернення до суду, а одним із способів реалізації сторонами правочину права на захист своїх прав, який вони обрали на підставі вільного волевиявлення.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги АТ "Мегабанк".
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги АТ "Мегабанк", дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвалених у справі судових рішень - без змін, у зв`язку з чим судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд