ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/18945/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Краснов Є. В., Мачульський Г. М.
за участю секретаря судового засідання: Амірханяна Р.К.,
та представників:
позивача - Шкурата О. М.,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024
та рішення Господарського суду м. Києва від 26.06.2024
у справі № 910/18945/23
за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кілівент"
про визнання договору недійсним,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2023 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк"; позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кілівент" (далі - ТОВ "Кілівент"; відповідач) на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту № 296220, проведених Державним підприємством "Сетам" (далі - ДП "Сетам") та затверджених протоколом електронних торгів № 357506, який було визнано укладеним згідно з рішенням Господарського суду м. Києва від 12.12.2019 у справі № 910/3008/19 (далі - оспорюваний договір).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що цей договір суперечить ст. ст. 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", інтересам держави та суспільства і підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позивач посилається і на судові рішення у справах № 910/18461/21, № 910/17914/21.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.06.2024 (суддя - Паламар П. І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 (головуючий суддя - Буравльов С. І., судді - Шапран В. В., Сітайло Л. Г.), у задоволенні позову відмовлено.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ АБ "Укргазбанк" є власником майнових прав на 50 квартир в об`єкті будівництва за адресою: м. Київ, вул. Драгомирова, 4-Б секція "Б"; м. Київ, вул. Драгомирова, 4-Б загальною площею 5 282,74 кв. м, право власності на які за ним визнано на підставі постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі № 910/21584/16.
23.03.2018 між ПАТ АБ "Укргазбанк" (замовник) і ДП "Сетам" (виконавець) було укладено договір про надання послуг з організації продажу з аукціону нерухомого майна та майнових прав на нерухоме майно № 282/18/812, а 02.08.2018 - додаткову угоду № 15 до договору, згідно з якою для організації продажу з аукціону майнових прав на квартири сторони погодили Порядок проведення аукціону.
02.08.2018 ПАТ АБ "Укргазбанк" подано до ДП "Сетам" заявку на проведення аукціону з продажу майнових прав на квартири.
13.09.2018 відбулися електронні торги на майданчику ДП "Сетам" з реалізації майнових прав на квартири, відповідно до яких найвищу цінову пропозицію по лоту № 296220 в сумі 54 484 800,00 грн подано ТОВ "Кілівент".
Згідно з протоколом проведення електронних торгів № 357506 ТОВ "Кілівент" визначено переможцем торгів (а. с. 48-49, т. 1).
ПАТ АБ "Укргазбанк" не погодилось із результатами електронних торгів. Водночас, ТОВ "Кілівент" звернулось до суду із позовом про визнання укладеним між ним як покупцем і ПАТ АБ "Укргазбанк" як продавцем договору купівлі-продажу, на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту № 296220.
Господарський суд м. Києва рішенням від 12.12.2019 у справі № 910/3008/19 визнав укладеним між ПАТ АБ "Укргазбанк" як продавцем і ТОВ "Кілівент" як покупцем договір купівлі-продажу, на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту № 296220, проведених ДП "Сетам", та затверджених протоколом електронних торгів № 357506, в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги фактично зводяться до незгоди позивача із рішенням Господарського суду м. Києва від 12.12.2019 у справі № 910/3008/19, яке набрало законної сили. Разом з тим, порядок перегляду судових рішень встановлений роз. IV Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у позові. При цьому, додатково зазначив, що дії ТОВ "Кілівент" при участі в торгах, які відбулися 13.09.2018, не перешкоджали невизначеному колу осіб взяти в них участь, а тим учасникам, які були допущені до цих торгів, пропонувати свої ставки по викупу майнових прав.
Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України і на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 215 ЦК України в контексті можливості/неможливості оскарження (визнання недійсним) в судовому порядку правочину (договору), який визнано укладеним згідно з рішенням суду.
Скаржник, зазначаючи у касаційній скарзі п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вважає, що, суд, зокрема, апеляційний господарський суд не дослідив зібрані у справі докази, не врахував того, що Антимонопольним комітетом України (далі - АМК України) у рішенні від 26.08.2021 встановлено порушення законодавства при підготовці та проведенні відповідних електронних торгів його учасниками. Посилається на порушення відповідачем норм Закону України "Про захист економічної конкуренції", що було встановлено у судових рішеннях у справах № 910/18461/21, № 910/17914/21 і, що не потребує доказуванні при розгляді цієї справи відповідно до ст. 75 ГПК України; а також на те, що в діях відповідача був наявний умисел на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Стверджує і про те, що неправомірна поведінка переможця торгів, що мала місце на стадії підготовки та проведення процедури торгів, не може мати правомірного наслідку - укладення договору.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ АБ "Укргазбанк" на вказані судові рішення з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30.12.2024.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника позивача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Гл. 3 роз. I кн. I ЦК України регулюється захист цивільних прав та інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Одним із способів захисту є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що правочин є найбільш поширеним юридичним фактом сфери приватного права, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Правочин характеризується сукупністю ознак, що властиві йому та надають можливість відмежувати його від інших юридичних фактів.
Тобто, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є основною ознакою правочину як юридичного факту.
Відповідно до ст. 215 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 2 ст. 4 ЦК України встановлено, що основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 у справі № 922/2012/21 виснував, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (див. також постанову Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18).
Верховний Суд зазначає, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Вказані правили щодо оспорення правочину є загальними.
У преамбулі Закону України "Про захист економічної конкуренції" (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) встановлено, що він визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Відповідно до приписів Закону України "Про захист економічної конкуренції": економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (ст. 1 цього Закону); узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання; особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій (ст. 5 цього Закону); антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (ст. 6 цього Закону); антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (ст. 6 цього Закону); порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (п. 1 ст. 50 цього Закону).
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм Закону, Верховний Суду неодноразово висновував, що:
- змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації; з огляду на зміст ст. ст. 1, 5, 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов`язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією; у цьому випадку негативним наслідком є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами (див. постанови Верховного Суду від 13.03.2018 зі справи № 924/381/17, від 12.06.2018 зі справи № 922/5616/15, від 18.10.2018 зі справи № 916/3214/17, від 18.12.2018 зі справи № 922/5617/15, від 05.03.2020 зі справи № 924/552/19, від 11.06.2020 зі справи № 910/10212/19, від 22.10.2019 зі справи № 910/2988/18, від 05.08.2018 зі справи № 922/2513/18, від 07.11.2019 зі справи № 914/1696/18, від 02.07.2020 зі справи № 927/741/19, від 16.01.2025 у справі № 924/492/24);
- для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим фактичне настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків; негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами); узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу (див. постанову Верховного Суду від 21.05.2024 у справі № 922/4933/21);
- закон не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від "спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції"; цілком зрозуміло, що така "домовленість" навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів; а тому питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв`язок, відповідно до ст. 86 ГПК України (див. постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 914/1696/18, від 13.08.2019 у справі № 916/2670/18, від 05.08.2019 у справі № 922/2513/18);
- узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже, спотворює та спростовує результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв`язку з наявністю лише справжньої конкуренції; при цьому указане порушення прав замовника є достатньою підставою для визнання результатів торгів недійсними (див. постанову Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20).
Верховний Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).
Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення, а ст. 129-1 - що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Отже, принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу "res judicata", тобто поваги до остаточного рішення суду; а принцип "остаточності рішення" є складовою частиною верховенства права.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням АМК України від 26.08.2021 № 485-р встановлено, що ТОВ "Кілівент" і Товариство з обмеженою відповідальністю "БЦ Сервіс" (далі - ТОВ "БЦ Сервіс") вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а саме: антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів електронних торгів за лотом № 296220 щодо "добровільного продажу майнових прав на квартири загальною площею 5 282,74 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Драгомірова, 4-6, секція "Б"; м. Київ, вул. Драгомірова, 4-Б", проведених ПАТ АБ "Укргазбанк" у 2018 році за допомогою електронних торгів на майданчику ДП "Сетам" (а. с. 38-47, т. 1).
Постановою Верховного Суду від 21.02.2023 у справі № 910/18461/21 за позовом ТОВ "БЦ Сервіс" до АМК України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Кілівент", про визнання недійсним та скасування рішення, було скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 і залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким у позові відмовлено. У справі № 910/18461/21 суд касаційної інстанції, серед іншого, зазначив, що місцевий суд у розгляді цієї справи, з урахуванням доказів, наявних у матеріалах справи АМК України про антимонопольні узгоджені дії, з`ясувавши: наявність спільних господарських інтересів ТОВ "БЦ Сервіс" з ТОВ "Кілівент", у тому числі, але не виключно, у зв`язку з наданням фінансової допомоги; взаємозв`язок ТОВ "БЦ Сервіс" і ТОВ "Кілівент" через інших суб`єктів господарювання і фізичних осіб; використання названими товариствами однієї ІР-адреси; спільні адреси місцезнаходження ТОВ "БЦ Сервіс" і ТОВ "Кілівент"; синхронність дій цих товариств у часі у процесі подання заявок на участь у торгах та сплати гарантійного внеску в один день, з незначною різницею в часі і в одному й тому ж банку; сплати гарантійних внесків за рахунок третьої особи, встановив обґрунтованість висновку АМК України про узгодженість поведінки ТОВ "БЦ Сервіс" і ТОВ "Кілівент", яка стосується спотворення результатів торгів і не може бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників, що свідчить про узгодження (координацію) позивачем своєї поведінки з ТОВ "Кілівент" під час підготовки до участі в торгах, зокрема, про обмін інформацією з ТОВ "Кілівент" (а. с. 72-75, т. 1).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 у справі № 910/17914/21 (яка набрала законної сили) за позовом ТОВ "Кілівент" до АМК України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "БЦ Сервіс", про визнання недійсним та скасування вказаного рішення № 485-р, скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено (а. с. 51-71, т. 1).
Здійснивши аналіз оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд зазначає, що, при вирішенні цього спору, господарські суди попередніх інстанцій, враховуючи рішення суду першої інстанції від 12.12.2019 у справі № 910/3008/19, не взяли до уваги і існування інших судових рішень, ухвалених у справах № 910/18461/21, № 910/17914/21, які також набрали законної сили, є обов`язковими з огляду на норми Основного Закону України і не можуть ставитися під сумнів. Вирішуючи цей спір, господарські суди попередніх інстанцій також не врахували рішення АМК України від 26.08.2021 № 485-р та на підставі оцінки всіх наявних у справі документів відповідно до ст. 86 ГПК України не перевірили відповідність/невідповідність оспорюваного договору вимогам законодавства, зокрема, ст. ст. 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст. 228 ЦК України, якою визначаються правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також того, чи були відповідні обставини предметом дослідження у справі № 910/3008/19, а отже наявності/відсутності підстав для задоволення цього позову.
Отже, оскаржувані судові рішення не є такими, що ухвалені відповідно до ст. 236 ГПК України.
Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.
Згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Оскільки допущені попередніми судовими інстанціями порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України), то оскаржені судові рішення у справі, які не відповідають положенням ст. ст. 86, 236 ГПК України, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.
З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням ст. 129 ГПК України розподіл судового збору за подання касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд, -