ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 914/1314/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтех-Пром" (далі - ТОВ "Будтех-Пром", позивач, скаржник) - Бевз Т.С. (адвокатка),
відповідача - Приватного підприємства "ТСМ Груп" (далі - ПП "ТСМ Груп") - Кійко А.І. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Будтех-Пром"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 (головуюча - суддя Панова І.Ю., судді: Зварич О.В., Матущак О.І.)
у справі за позовом ТОВ "Будтех-Пром"
до ПП "ТСМ Груп"
про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення 800 000,00 грн.
ВСТУП
Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для розірвання договору купівлі-продажу та стягнення коштів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ "Будтех-Пром" звернулося до суду з позовом до ПП "ТСМ Груп" про розірвання договору купівлі-продажу №14-15 від 26.05.2021 (далі - договір) та стягнення 800 000,00 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано істотним порушенням відповідачем умов договору у зв`язку із непереданням ним у власність позивача баштового крану.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Львівської області рішенням від 06.09.2024 позов задовольнив.
2.2. Західний апеляційний господарський суд постановою від 12.11.2024 скасував рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2024 та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ "Будтех-Пром" через "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі №914/1314/24 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2024. ТОВ "Будтех-Пром" зазначило про орієнтовний розмір судових витрат в сумі 20 000 грн, які очікує понести за надання професійної правничої допомоги у суді касаційної інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (нова редакція)
4.1. З посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме частини другої статті 651, частини п`ятої статті 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 12.03.2020 у справі №910/4994/19, від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 28.08.2019 у справі №910/5381/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц та від 12.03.2019 у справі №920/715/17.
4.2. З посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 2 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, а суд апеляційної інстанції не забезпечив належного з`ясування усіх суттєвих обставин справи, чим порушив вимоги частини першу - шосту статті 236 та частину першу статті 237 ГПК України, зокрема, суд не дав належної оцінки доказам та всім аргументам учасників справи щодо їх прийняття/неприйняття.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП "ТСМ Груп" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм права.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. ТОВ "Будтех-Пром" (далі - покупець) та ПП "ТСМ Груп" (далі - продавець) 26.05.2021 укладено договір купівлі-продажу №14-15 зі специфікацією, відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов`язався передати у власність (поставити) покупцю баштовий кран POTAIN H20/14C, 1991 р. (далі - майно), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити майно. Згідно з умовами договору продавець зобов`язаний здійснити доставку та монтаж цього майна.
6.2. Згідно з пунктом 2.1 договору вартість (ціна) майна, у гривні становить 1 520 100,00грн на дату укладення договору ціна у перерахунку до гривні з урахуванням ПДВ.
6.3. Відповідно до пункту 2.2. договору оплата майна здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів (гривні) на розрахунковий рахунок продавця зазначений у договорі на підставі рахунку продавця в термін протягом 5 банківських днів з дати підписання договору.
6.4. Згідно з умовами пункту 3.1 договору продавець зобов`язаний передати майно покупцеві протягом 30 робочих днів з дати здійснення оплати майна згідно з пунктом 2.2. договору.
6.5. Покупець 31.05.2021 отримав рахунок від продавця на суму 800000,00 грн.
6.6. Позивач 31.05.2021 перерахував відповідачу вказану суму. На підтвердження долучено платіжне доручення №852.
6.7. Відповідно до приписів розділу 7 договору - договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони не можуть відмовитись від виконання умов цього договору і розірвати його в односторонньому порядку, крім випадків, передбачених чинним законодавством України або за взаємною згодою сторін.
6.8. Позивач 28.02.2024 звернувся до відповідача з листом-претензією до відповідача щодо пропозиції розірвання договору за згодою сторін та повернення сплачених позивачем коштів на рахунок позивача. Лист був направлений відповідачу на адресу, зазначену у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, лист не був вручений з позначкою відправлення не вручене під час доставки: інші причини та повернене позивачу у зв`язку із закінченням терміну зберігання.
6.9. Позивач 12.04.2024 повторно надіслав відповідачу лист-претензію з додатками засобами поштового зв`язку. 22.04.2024 відповідач отримав лист-претензію з додатками. Також копії документів надсилались на засоби зв`язку директора ПП "ТСМ Груп" через месенджер.
6.10. З моменту отримання листа-претензії і до моменту подачі позову, відповідач не надав жодної відповіді на претензію з метою врегулювання питання та не вчинив жодних інших дій з метою досудового врегулювання спору.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №914/1314/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі №914/1314/24 за касаційною скаргою ТОВ "Будтех-Пром" на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.3. Від ТОВ "Будтех-Пром" до Верховного Суду 20.01.2025 надійшла заява про розподіл судових витрат на правничу допомогу від 17.01.2025, в якій заявник зазначив, що за наслідками розгляду цієї справи в суді касаційної інстанції очікує понести витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. До заяви додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копію акта приймання-передачі наданих послуг від 28.11.2024, копію договору про надання правничої допомоги від 22.11.2024, квитанції про надсилання заяви сторонам у справі.
7.4. ТОВ "Будтех-Пром" 10.02.2025 подало до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, які Верховний Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи з огляду на статтю 42 ГПК України, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.
7.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7.7. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позову та прийнято нове рішення про відмову в позові.
8.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
8.4. В контексті доводів касаційної скарги, які наведені у пунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, Верховний Суд зазначає таке.
8.5. Як установлено судами попередніх інстанцій, сторони уклали договір купівлі-продажу від 26.05.2021 №14-15 зі специфікацією, відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов`язався передати у власність (поставити) покупцю баштовий кран POTAIN H20/14C, 1991 р., а покупець зобов`язався прийняти та оплатити майно. Згідно з умовами договору продавець зобов`язаний здійснити доставку та монтаж цього майна.
8.5.1. Вартість (ціна) майна у гривні становить 1 520 100,00грн на дату укладення договору (пункт 2.1. договору)
8.5.2. Відповідно до пункту 2.2. договору оплата майна здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів (гривні) на розрахунковий рахунок продавця зазначений у договорі на підставі рахунку продавця в термін протягом 5 банківських днів з дати підписання договору.
8.5.3. Позивач 31.05.2021 згідно з отриманим від відповідача рахунком перерахував відповідачу 800 000,00 грн.
8.5.4. Згідно з умовами пункту 3.1 договору продавець зобов`язаний передати майно покупцеві протягом 30 робочих днів з дати здійснення оплати майна згідно з пунктом 2.2. договору.
8.5.5. Поставка майна покупцю продавцем не відбулась.
8.6. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено обставини істотного порушення відповідачем умов договору, а саме пункту 3.1 договору, оскільки внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, позивач у повній мірі позбавляється того, на що розраховував при укладенні договору, відтак, позовні вимоги позивача про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем договору та стягнення з відповідача на користь позивача 800 000 грн є мотивованими та обґрунтованими.
8.7. Натомість, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовлячи у задоволенні позову, дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами про істотне порушення відповідачем договору купівлі-продажу у зв`язку із не переданням відповідачем у власність позивача баштового крану, і як наслідок, в даному випадку відсутні правові підстави для його розірвання в судовому порядку. Колегія суддів зазначила, що позовні вимоги про стягнення 800 000 грн з відповідача є похідними від позову про розірвання договору купівлі-продажу, тому правові підстави для їх задоволення також відсутні.
8.7.1. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що на порушення взятих на себе зобов`язань позивач не здійснив оплату за поставлений товар в повному обсязі, оскільки за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер, а тому не звільняє позивача від обов`язку оплатити товар в повному обсязі відповідно до пункту 2.1. Договору. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у даному випадку зобов`язання відповідача щодо поставки баштового крану не настало. Посилання позивача на те, що продавець своїми діями погодив зменшення вартості майна до суми в 800 000 грн, апеляційний суд відхилив, оскільки в матеріалах справи відсутні та сторонами не подано належних та допустимих доказів про внесення змін до договору купівлі-продажу щодо вартості (ціни) майна.
8.8. Верховний Суд вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними з огляду на таке.
8.9. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
8.10. Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
8.11. У відповідності зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
8.12. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
8.13. За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
8.14. Договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
8.15. За приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
8.16. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
8.17. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).
8.18. Частиною першою статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
8.19. Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
8.20. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (частина перша статті 693 ЦК України).
8.21. Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
8.22. За приписами частини другої статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
8.23. Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням.
8.24. Попередня оплата товару здійснюється на виконання умов договору до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачена повна вартість товару або її частина, однак, у разі нездійснення поставки, правова природа сплаченої суми не змінюється і покупець має право на її повернення.
8.25. Умовою застосування частини другої статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
8.26. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
8.27. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
8.28. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
8.29. Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.
8.30. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №910/18530/23, яка ухвалена після подання касаційної скарги.
8.31. Верховний Суд також звертається до правової позиції об`єднаної палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.08.2023 у справі № 927/211/22, в якій зазначено таке:
"56. Об`єднана палата погоджується з доводами скаржника і вважає, що оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов`язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч.1 ст.655 ЦК, яка встановлює обов`язок продавця передати товар саме у власність покупця".
"63. Як було зазначено, Верховний Суд у постановах від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19 зазначив, що виходячи з вимог ст.538 ЦК, у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.
64. Однак таке тлумачення приписів ч.3 ст.538 ЦК є помилковим, оскільки ця норма спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони.
65. Вказівка "має право" означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов`язання.
66. Верховний Суд вважає, що таке тлумачення приписів ст.538 ЦК по суті прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не покупця.
67. Відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків.
68. Покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов`язання. Втім, керуючись вказаним висновком Верховного Суду, суд має відмовити продавцю у стягненні попередньої оплати за товар, мотивуючи це тим, що до покупця ще не перейшло право власності на товар (не виконано поставку). Надання покупцю, який порушив умови договору, такого додаткового захисту порушує розумний баланс між захистом інтересів сторін договору, адже суд має захистити права та інтереси саме тієї сторони, щодо якої відбулося порушення договору (постраждалої сторони), а не тієї, яка порушила договір (порушника).
69. Відмовляючи у стягненні попередньої оплати, суд позбавляє продавця права вибору, передбаченого ЦК - наполягати на виконанні в натурі укладеного договору чи вимагати його розірвання та стягнення збитків.
70. Більше того, така правова позиція Верховного Суду по суті змушує продавця, зацікавленого у виконанні договору, на власний ризик здійснити виконання (поставку товару) без отримання попередньої оплати, що суперечить приписам частин 3, 4 ст.538, частинам 3, 4 ст. 292 ЦК та умовам договору."
"77. Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов`язкам не може вважати договір неукладеним, а обов`язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими.
78. Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов`язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов`язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.
79. З огляду на зазначене, Об`єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування ст.538 ЦК, викладених в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19. Системне тлумачення ст.538, ч.2 ст.625, ч.1 ст.655, ст.692, ч.1 ст.697 ЦК дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов`язань, передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов`язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов`язків з передачі товару (очікуване істотне порушення)".
8.32. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, проаналізувавши умови оспорюваного договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що зобов`язання відповідача щодо поставки баштового карну не настало, оскільки на порушення взятих на себе зобов`язань позивач не здійснив оплату за поставлений товар в повному обсязі.
8.33. Верховний Суд виходить з того, що згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього ж Кодексу.
8.34. Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов`язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину.
8.35. З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №500/5194/16).
8.36. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц зазначив, що у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
8.37. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
8.38. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
8.39. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
8.40. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц вказав, що якщо такі правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору, потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.
8.41. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).
8.42. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
8.43. Колегія суддів зазначає, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст. Тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 927/784/23, від 21.05.2024 у справі № 914/4127/21, від 16.01.2024 у справі № 918/86/22.
8.44. Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 такого змісту:
" 6.56. У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
6.57. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах".
8.45. Так і до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові 12.10.2021 у справі №910/17324/19, такого змісту:
" 32. Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі №265/6582/16-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 8.1)].
33. Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (пункт 85)]. З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (пункт 7.43) та від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (пункт 85)].
34. Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 86)]".
8.46. Втім, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував.
8.47. У контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд наголошує, що:
- правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (такий правовий висновок означений, зокрема, у пункті 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09. 2020 у справі №907/29/19, у пункті 9.8 постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20, у пункті 7.19 постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.12.2023 у справі №926/3347/22);
- обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків (такий правовий висновок означений, зокрема, у пункті 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).
8.48. Ураховуючи вищенаведене, Верховний Суд виходить з того, суд апеляційної інстанції, перш за все, мав встановити:
(1) правову природу договору купівлі-продажу;
(2) умови поставки товару;
(3) умовами договору купівлі-продажу передбачена попередня оплата повної вартості товару чи її частини;
(4) яка сума повинна була бути сплаченою покупцем на виконання умов пункту 2.2. договору;
(5) коли за умовами договору купівлі-продажу виникає момент поставки товару з огляду на пункти 3.1., 2.2. цього договору.
8.49. Водночас, як свідчить зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, суд зазначеного вище не встановив, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.
8.50. Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування вказаних у цьому розділі постанови норм матеріального права та залишив поза увагою положення статей 236, 237, 267, 270, 282 ГПК України щодо обов`язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
8.51. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
8.52. З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду та зазначених положень матеріального і процесуального законодавства колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги про порушення окреслених вище норм права судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення є частково обґрунтованими з означених у цій постанові міркувань та з огляду на положення частини четвертої статті 300 ГПК України.
8.53. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
8.54. Відповідно до пунктів 2 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
8.55. Згідно з частинами третьою, п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
8.56. Згідно з частинами першою, другою статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
8.57. Норми частини третьої статті 247 ГПК України визначають, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
8.58. За змістом частини четвертої статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи:
1) про банкрутство;
2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);
4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;
6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);
7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;
8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.
8.59. Відповідно до частини першої статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
8.60. Частиною п`ятою статті 252 ГПК України зазначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше; за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
8.61. У справі, що розглядається, предметом позову є немайнова вимога - розірвання договору та майнова вимога - стягнення коштів в розмірі 800 000 грн.
8.62. Верховний Суд виходить з того, що рішення суду першої інстанції скасовано судом апеляційної інстанції та розглянуте ним з постановленням нового рішення, яке скаржник просить скасувати. Відтак, вказаний довід касаційної скарги не впливає на правову кваліфікацію спірних правовідносин ані в матеріальному ані в процесуальному аспектах, а тому Судом відхиляється.
8.63. Щодо підстави касаційного оскарження, означеної у пункті 4.1. цієї постанови, Верховний Суд зазначає, що питання подібності / неподібності правовідносин справ у застосуванні статей 651, 653 ЦК України є передчасними з огляду на вказані у цьому розділі постанови міркування Верховного Суду, а також статті 2, 11, частину четверту статті 300 ГПК України.
8.64. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
8.65. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму матеріального права (частину другу статті 693 ЦК України) та порушив норми процесуального права (статті 2, 14, 86, 236 і 237 ГПК України), що мало своїм наслідком не встановлення обставин, на підставі наданих сторонами доказів, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
8.66. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.