ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/17281/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Зуєв В. А., Мачульський Г. М.
за участю секретаря судового засідання: Амірханяна Р.К.,
та представників:
позивача - Кермача А. І.,
відповідача - Цатуряна Е. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024
та рішення Господарського суду м. Києва від 08.05.2024
у справі № 910/17281/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут"
до Головного управління Державної податкової служби у Київській області
про стягнення 1 282 911, 72 грн
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" (далі - ТОВ "Київоблгаз Збут"; позивач) звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - ДПС; відповідач) 1 282 911, 72 грн, з яких 1 116 497,11 грн - основний борг, 102 158,39 грн - пеня, 20 049,87 грн - 3% річних, 44 206,35 грн - інфляційні витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 29.10.2020 № 41FB417-767-20.
Господарськими судами справа розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду м. Києва від 08.05.2024 (суддя - Л. Г. Пукшин), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 (головуючий суддя - І. П. Ходаківська, судді - С. В. Владимиренко, А. М. Демидова), позов задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 880 220, 02 грн основного боргу, 15 706, 34 грн 3% річних, 43 000, 75 грн інфляційних втрат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.10.2020 між ДПС (замовник) і ТОВ "Київоблгаз Збут" (постачальник) було укладено договір на постачання природного газу № 41FB417-767-20, за умовами якого з 01.11.2020 до 31.12.2020 постачальник зобов`язувався поставити споживачеві у власність товар за визначеним предметом закупівлі - газове паливо код 09120000-6 за ДК 021:2015 (природний газ) відповідно до специфікації (додаток № 1 до цього договору), яка є невід`ємною частиною цього договору, а споживач - прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу газ у 2020 році (листопад-грудень) в обсязі 43 998 м. куб.
Пунктом 2.2 договору встановлено, що річні та місячні планові обсяги (об`єми) постачання/споживання природного газу для підпорядкованих об`єктів наведено в додатку № 2 до цього договору, що є невід`ємною частиною договору. Споживач та постачальник мають право на коригування підтверджених обсягів (об`ємів) природного газу, в тому числі протягом розрахункового періоду, в порядку, встановленому Кодексом газотранспортної системи (далі - Кодекс ГРМ). За розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається метр кубічний природного газу, приведений до стандартних умов і виражений в енергетичних одиницях.
Приймання-передача газу, поставленого постачальником споживачеві у відповідному місяці, оформляється щомісячним актом приймання-передачі природного газу із обов`язковим зазначенням обсягу спожитого газу в розрізі об`єктів (акт приймання-передачі газу (п. 3.4 договору).
Відповідно до п. 3.5 договору визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в такому порядку: за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ (пп. 3.5.1 п. 3 договору); на підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника (пп. 3.5.2 п. 3 договору); споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригінала акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу (пп. 3.5.3 п. 3 договору); у випадку відмови споживача від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов договору або в порядку, передбаченому чинним законодавством України. До врегулювання сторонами розбіжностей, обсяги використання встановлюються відповідно до даних оператора ГРМ/ГТС (пп. 3.5.4 п. 3 договору); у випадку не повернення споживачем підписаного оригінала акта приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ (пп. 3.5.5 п. 3 договору).
За п. 4.1 договору кількість газу, яка постачається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу.
У п. 5.1 договору сторони досягли згоди, що ціна за 1 000 м. куб. газу за цим договором на природний газ є договірною і становить 7 863,89 грн. Загальна вартість цього договору становить 345 995,45 грн, у тому числі ПДВ 20% - 57 665,91 грн (п. 5.3 договору).
Відповідно до п. 6.2 договору розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюються за цінами та тарифами, визначеними на день підписання договору.
Пунктами 6.6 - 6.7 договору передбачено, що оплата вартості природного газу здійснюється споживачем в безготівковій формі, у національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника за фактично спожитий природний газ до 25 числа місяця наступного за місяцем постачання на підставі акта приймання-передачі підписаного представниками сторін. Акт приймання-передачі готує постачальник, підписує та передає уповноваженому представнику споживача до 10 числа місяця наступного за місяцем постачання.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (п. 8.1 договору).
За п. п. 12.1 - 12.2 договору він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.11.2020 до 31.12.2020, а в частині грошових зобов`язань при наявності фінансування - до повного розрахунку. Дія цього договору може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.
Специфікацією (додаток № 1) до договору погоджено поставку товару: природній газ у кількості 43 998, 00 м. куб. за ціною 6,553242 на суму 345 995, 45 грн з ПДВ.
Суди попередніх інстанцій зазначили таке:
- позивач посилається на те, що між сторонами було укладено додаткові угоди до договору, а саме: додаткову угоду від 30.10.2020 № 1, якою п. 5.1 договору викладено в такій редакції: "з 01.11.2020 ціна за 1 куб. м природного газу становить 7,374909 грн, крім того ПДВ - 1,474982 грн, а всього з ПДВ - 8,849891 грн"; додаткову угоду від 31.12.2020 № 2, якою викладено п. 5.1 договору в такій редакції: "з 01.01.2021 ціна за 1 куб. м природного газу становить 8,250001 грн, крім того ПДВ - 1,650000 грн, а всього з ПДВ - 9,900001 грн"; додаткову угоду від 31.12.2020 № 3, якою збільшено суму договору на 69 199,09 грн з ПДВ (на суму, що не перевищує 20% від суми, визначеної у договорі) та продовжено термін дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі, до 28.02.2021;
- на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором позивач надав акти приймання-передачі природного газу: від 30.11.2020 № КОЗ80025578 на суму 178 248,84 грн (переданий обсяг - 20 141,36 м. куб.), від 31.12.2020 № КОЗ80028236 на суму 295 483,08 грн (переданий обсяг - 33 388,33 м. куб.), від 31.01.2021 № КОЗ81001813 на суму 349 080,48 грн (переданий обсяг - 35 260,65 м. куб.), від 28.02.2021 № КОЗ81004628 на суму 350 921,09 грн (переданий обсяг - 35 446,57 м. куб.), від 31.03.2021 № КОЗ81007140 на суму 288 759,07 грн (переданий обсяг - 29 167,58 м. куб.);
- позивач вважає, що відповідач не оплатив поставлений природний газ у повному обсязі, а тому у останнього утворилась заборгованість сумі 1 116 497,11 грн за період з листопада 2020 року по березень 2021 року, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу природний газ у об`ємі 153 404,49 м. куб., який останній не оплатив у повному обсязі, а отже, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача боргу, а також застосування до нього відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ДПС звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та на те, що суди прийняли рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20, від 04.03.2021 у справі № 916/2419/19, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 15.02.2022 у справі № 922/4089/20, від 09.06.2022 у справі № 927/636/21 та інших.
Зазначає у касаційній скарзі також таке: ДПС є бюджетною установою та виконання нею фінансових зобов`язань здійснюється виключно в межах фінансового року та згідно з умовами укладених договорів; судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тому, що між сторонами не було погоджено і підписано додаткових угод до договору; що відсутні підстави для зміни обсягу зобов`язань за договором з огляду на імперативні приписи ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі"; суди, здійснюючи розрахунок заборгованості, вийшли за межі позовних вимог, порушили норми ст. ст. 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); не виконали вказівок Верховного Суду, наведених у постанові від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПС на вказані судові рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 31.12.2024.
На дату винесення цієї постанови відзиву від позивача не надходило, однак вказане не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень відповідно до ч. 3 ст. 295 ГПК України.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до ст. 300 ГПК України Верховним Судом не переглядаються оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову.
За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Законодавець у ст. 712 ЦК України визначив, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, з аналізу вказаної вище норми права вбачається, що основним джерелом правового регулювання відносин з поставок є передусім норми гл. 54 роз. III кнг. 5 ЦК України, якими закріплено умови щодо кількості, якості, асортименту та комплектності товару. Так, за ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Верховний Суд неодноразово формував висновок про те, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (див., зокрема постанови Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19, від 27.10.2021 у справі № 911/2795/20, від 28.03.2023 у справі № 916/2492/21 та інші).
Правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару визначає ст. 670 ЦК України.
Якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов`язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов`язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін (ч. ч. 2, 3 ст. 670 ЦК України).
Отже, прийняття більшої кількості товару не означає, що у покупця не виникне обов`язку сплатити за нього ціну відповідно до умов договору.
Положеннями ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виконавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2023 у цій справі № 910/17281/21, надавши оцінку наявним у справі документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, встановивши, що прийняття і споживання відповідачем природного газу у більшому обсязі, ніж визначено умовами договору, не звільняє останнього від обов`язку щодо його оплати за ціною, погодженою сторонами у договорі та, що відповідач не оплатив поставлений йому позивачем газ у повному обсязі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про виникнення у відповідача заборгованості та стягнення з нього на користь позивача 880 220, 02 грн основного боргу, а також 43 000, 75 грн інфляційних втрат, 15 706, 34 грн 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, здійснивши їх перерахунок.
При цьому, Верховний Суд зазначає, що при вирішенні цього спору, суди попередніх інстанцій врахували положення Закону України "Про публічні закупівлі" та відповідно до норм ч. 6 ст. 91 ГПК України не взяли до уваги наявні у матеріалах справи копії додаткових угод від 30.10.2020 № 1, від 31.12.2020 № 2, від 31.12.2020 № 3 і актів приймання-передачі природного газу від 30.11.2020 № КОЗ80025578, від 31.12.2020 № КОЗ80028236, від 31.01.2021 № КОЗ81001813, від 28.02.2021 № КОЗ81004628, від 31.03.2021 № КОЗ81007140, на урахування яких судами помилково посилається скаржник у касаційній скарзі.
З норми ст. 287 ГПК України вбачається, що підставою для касаційного оскарження (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Отже, здійснивши аналіз оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, наведених у касаційній скарзі, оскільки ухвалені у справі судові рішення їм не суперечать, а доводи скаржника про їх неврахування зводяться лише до неправильного розуміння цих висновків Верховного Суду, на свою користь. Крім того, деякі справи, на які посилається скаржник, також різняться предметом та підставами позову.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що фактично доводи касаційної скарги зводяться лише до прагнення скаржника здійснити переоцінку наявних у матеріалах справи доказів і до додаткової перевірки обставин цієї справи. Однак з огляду на ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Верховний Суд є судом права, а не факту, а тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених ст. 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (див. також постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18 та інші).
З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23).
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення, ухвалені відповідно до ст. 236 ГПК України - без змін.
Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -