ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
11 лютого 2025 року
справа № 280/5073/24
адміністративне провадження № К/990/810/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Хохуляка В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року (судді: Шлай А. В., Круговий О. О., Баранник Н. П.)
у справі №280/5073/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач у справі) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управлінням ДПС у Запорізькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якій просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2024 року № 0252764-2409-0826-UA23060070000082704, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно від`ємне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, власниками житлової нерухомості за 2023 рік у розмірі 7093,96 грн.
В обґрунтування позову позивач вказував, що він, як власник 8/100 частини нерухомого майна, яке не експлуатується за призначенням та є законсервованим, має пільгу у вигляді звільнення від сплати зазначеного податку на підставі рішення Запорізької міської ради №5 від 28 січня 2015 року "Про затвердження Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)".
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, позов задоволено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року задоволено апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області, скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року в адміністративній справі №280/5073/24, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
07 січня 2025 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі №280/5073/24, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року, справу витребувано з суду першої та/або апеляційної інстанції.
Доступ до електронної справи наданий 22 січня 2025 року, в паперовому вигляді справа надійшла на адресу Верховного Суду 30 січня 2025 року.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди попередніх інстанцій установили, що за даними АІС "Податковий блок" та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником 8/100 часток нежитлової будівлі літ.А-1, А-3 загальною площею 5294,0 кв.метри за адресою: АДРЕСА_1 .
Головним управлінням ДПС у Запорізький області сформовано та направлено на адресу позивача податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено належну до сплати суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за даними об`єктами нерухомості, за 2023 рік, а саме:
- податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2024 року № 0252764-2409-0826-UA23060070000082704 на суму 7093,96 грн щодо нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; розмір податкового зобов`язання розраховано з розрахунку 0,25 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (6700,00 грн), за 1 кв.м бази оподаткування.
Вважаючи протиправним зазначене податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом з вимогою про визнання його протиправним та скасування.
IІІ. ВИСНОВКИ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, зазначив, що відсутні підстави для визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об`єкту нерухомості - нежитлової будівлі, яка є законсервованою та не використовується за призначенням, на підтвердження чого позивач надав відповідні докази.
При цьому, суд першої інстанції врахував підпункт 2.4.2 пункту 2.4 Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року за №5 "Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)" (зі змінами). Відповідно до підпункту 2.4.2 пункту 2.4 цього Положення міська рада встановлює пільги з податку, що сплачується на території міста Запоріжжя з об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільга з податку, що сплачується на території міста Запоріжжя, надається на наступні об`єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, серед іншого, об`єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у стадії реконструкції, капітального ремонту або законсервовані та не використовуються за призначенням.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, застосував до спірних правовідносин Положення про порядок консервації основних виробничих фондів підприємств, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №1183 від 28 жовтня 1997 року. Зважаючи на те, що господарську діяльність можуть проводити не тільки юридичні особа, а й фізичні особи, які зареєстровані в якості підприємців, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фізичні особи також можуть приймати рішення про консервацію основних засобів.
Апеляційний суд вказав на те, що у наданих позивачем документах відсутнє будь-яке обґрунтування стану об`єкту нерухомого майна, а позивач не надав доказів на підтвердження того, яким чином об`єкт нерухомого майна, співвласником якого він є, був законсервований та ким таке рішення приймалось.
Окремо суд зауважив, що консервація об`єкту нерухомого майна, як основного засобу, можлива терміном до трьох років, а за твердженням позивача вона триває понад сім років.
Суд апеляційної інстанції врахував лист Департаменту фінансової та бюджетної політики Запорізької міської ради №02/2-01/2343 від 20 грудня 2018 року, адресований територіальному управлінню Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому надані роз`яснення щодо застосування Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року за №5, а саме зазначено, що пільга зі сплати податку, яка передбачена п.п. 2.4.2 п. 2.4 Положення стосується юридичних осіб, тобто суб`єктів господарювання, оскільки процедура консервації визначена законодавцем для основних засобів, тобто матеріальних активів, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності.
Отже, за висновком апеляційного суду, відсутність документів на підтвердження перебування майна в стадії реконструкції, капітального ремонту, консервації (для основних засобів) виключає можливість застосування податкової пільги.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції в цій справі позивач визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник зазначає, що нормою матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції в постанові - є Положення про порядок консервації, яке діє виключно для юридичних осіб та їх виробничих засобів, зокрема, неправильно застосовано пункти 2, 7, 10 Положення про порядок консервації до встановлення факту не консервації 8/100 частин нежитлової будівлі, яка належить фізичній особі - позивачу, тоді як згідно документів, нежитлова будівля є законсервованою.
Позивач зауважив, що Верховний Суд не робив висновків щодо застосування Положення про порядок консервації, зокрема його пунктів 2, 7, 10 до встановлення факту консервації майна, яке належить фізичним особам, а не юридичним особам.
Позивач вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що нежитлова будівля не є законсервованою, мотивуючи це положеннями пунктів 2, 7, 10 Положення про порядок консервації:
- у позивача немає акта консервації нежитлової будівлі, наявність якого передбачено пунктом 10 Положення про порядок консервації;
- у позивача немає рішення про консервацію нежитлової будівлі, яке передбачено пунктом 7 Положення про порядок консервації;
- строк консервації нежитлової будівлі перевищує три роки, що не відповідає вимогам пункту 2 Положення про порядок консервації.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції доходить помилкового висновку про те, що нежитлова будівля не законсервована, а тому на позивача не поширюється податкова пільга.
27 січня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому податковий орган просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Згідно з пунктом 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Порядок нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
За змістом підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад,