ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 591/5471/23
провадження № 51-2764км24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
захисника
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_5
засудженого
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Сумського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року стосовно
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, який зареєстрований у АДРЕСА_1, проживає в АДРЕСА_2,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи та короткий зміст оскарженого судового рішення
За вироком Зарічного районного суду м. Сум від 4 вересня 2023 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Суд визнав ОСОБА_6 винуватим у придбанні й зберіганні без передбаченого законом дозволу вогнепальної зброї та бойових припасівза обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, у березні 2022 року в лісопосадці за межами м. Сум у напрямку м. Харкова ОСОБА_6 виявив дві гранати Ф-1 та РГО; корпус гранати РГД-5; піхотний вогнемет РПО-А; 152 патрони калібру 7,62 мм; 381 патрон калібру 5,45 мм; пістолет ПМ 99 мм із 16 патронами до нього, які надалі зберігав у автомобілі "Mercedes-Benz G 500" (д. р. н. НОМЕР_1 ) до їх вилучення під час санкціонованого обшуку 22 лютого 2023 року.
Розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції здійснювався за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Сумський апеляційний суд 22 лютого 2024 року, задовольнивши частково апеляційну скаргу прокурора, скасував згаданий вирок у частині заходу примусу й ухвалив новий, яким ОСОБА_6 призначив за ч. 1 ст. 263 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, змінити вирок апеляційного суду, застосувати до ОСОБА_6 інститут умовного звільнення та водночас зарахувати в строк покарання попереднє ув`язнення. Суть доводів скаржника зводиться до того, що оспорюваний вирок не відповідає ст. 370 КПК, адже вказаний суд не вмотивував свого рішення, упереджено з порушенням засади законності здійснив провадження, усупереч статтям 50, 65 КК не зважив на всі пом`якшуючі обставини та дані про особу засудженого, котрий раніше не судимий, позитивно характеризується, визнав вину, щиро розкаявся, критично оцінив свою протиправну поведінку, став на шлях виправлення, працевлаштувався, має на утриманні хвору матір та двох неповнолітніх дітей, одна з яких з інвалідністю, а також виявляє готовність стати на захист Батьківщини. На думку захисника, окреслене й фактичні обставини справи в їх поєднанні значно зменшують суспільну небезпечність, а призначений захід примусу, який належить відбувати реально, обраний без додержання принципу індивідуалізації відповідальності, є несправедливим через суворість. Тому вважає, що засудженого належить звільнити від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень ст. 75 КК. Аргументуючи необхідність застосування приписів ч. 5 ст. 72 вказаного Кодексу, автор скарги зазначає, що за матеріалами провадження ОСОБА_6 на стадії досудового розслідування був під вартою впродовж 140 днів.
Крім того, до початку касаційного розгляду в доповнення до скарги на підтвердження викладених у ній аргументів захисник надіслав копії: витягу з наказу командира військової частини від 25 листопада 2024 року № 443 про призив ОСОБА_6 на військову службу; посвідчення офіцера НОМЕР_2 ; довідки форми № 5 від 28 січня 2025 року та службової характеристики від 5 лютого 2025 року.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу; прокурор вважав, що заявлені вимоги необхідно задовольнити частково, змінити оспорюваний вирок і на підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахувати ОСОБА_6 у строк покарання попереднє ув`язнення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що подана скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 263 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи захисника про недодержання судом апеляційної інстанції норм права, котрі регулюють загальні засади призначення покарання, є необґрунтованими.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, ступеню їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
У розумінні ст. 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, щоз урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого та досягнення мети заходу примусу є можливим без відбування засудженим покарання.
Таким чином, справедливість покарання законодавець пов`язує не тільки з даними про особу винуватця, пом`якшуючими обставинами та класифікацією злочинів (ст. 12 КК), а й з обставинами кримінального провадження і суспільною небезпечністю конкретних діянь, а також із метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
Цих законодавчих приписів у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 не було порушено.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, на спеціальних обліках не перебуває, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей (один з яких - дитина з інвалідністю). Водночас, узявши до уваги щире каяття ОСОБА_6 йактивне сприяння розкриттю злочину, суд визнав це пом`якшуючими покарання обставинами, натомість обставин протилежного змісту (ст. 67 КК) не встановив.
Разом із цим, ретельно перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, суд зважив на обсяг вилучених у ОСОБА_6 заборонених до обігу предметів, спосіб їх зберігання (в автомобілі на автостоянці) і тривалість протиправних дій, викритих правоохоронцями. Крім формально визначених законодавством критеріїв, суд слушно врахував учинення кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним поводженням зі зброєю та бойовими припасами, у період воєнного стану в країні, що становить підвищену суспільну небезпеку.
З огляду на всі ці обставини суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що в конкретній справі місцевий суд неправильно застосував ст. 75 КК і, частково задовільнивши вимоги сторони обвинувачення, призначив засудженому більш м`яке покарання, ніж передбачено санкцією ч. 1 ст. 263 КК, тобто із застосуванням ст. 69 цього Кодексу.
Щодо посилань захисника на позитивні характеристики та зміни в поведінці засудженого, працевлаштування, готовність долучитись до захисту Батьківщини і наразі призив на військову службу, то, виходячи з фактичних обставин цього кримінального провадження, зазначені відомості про особу винуватця не зумовлюють обов`язкової зміни оспорюваного вироку й звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. До того ж особа, котру засуджено до покарання у виді обмеження або позбавлення волі, має право на умовно-дострокове звільнення для проходження військової служби під час дії воєнного стану відповідно до положеньст. 811 КК.
Таким чином достатніх, переконливих аргументів, які би доводили саме явну несправедливість через суворість обраного із застосуванням ст. 69 КК заходу примусу, у поданій касаційній скарзі не наведено.
Отже, визначене за вироком апеляційного суду обмеження прав і свобод засудженому є необхідним й достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Попри твердження скаржника апеляційне провадження було здійснено з додержанням загальних засад, закріплених у ст. 7 КПК. Згідно із звукозаписом судового засідання, долученим до матеріалів справи, суд у змагальній процедурі за клопотанням сторони захисту та обвинувачування дослідив надані документи, які характеризують особу ОСОБА_6, а у своєму рішенні відобразив установлені фактичні обставини кримінального провадження.
Усупереч доводам у поданій скарзі оспорюваний вирок ухвалено з додержанням статей 370, 420 КПК, у ньому вмотивовано позицію суду апеляційної інстанції і враховано всі факти, котрі мають правове значення під час вибору покарання та способу його відбування.
Разом із тим аргументи захисника про недодержання приписів ч. 5 ст. 72 КК є обґрунтованими.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про попереднє ув`язнення" попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
За змістом п. "б" ч. 1, ч. 5 ст. 72 КПК попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні обмеження волі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Сум від 24 лютого 2023 року до ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який діяв до його звільнення під заставу 13 липня 2023 року (а. с. 52). Отже, призначивши ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі, апеляційний суд був зобов`язаний зарахувати засудженому в строк покарання попереднє ув`язнення за правилами ст. 72 КК, чого не зробив.
Тому допущене порушення підлягає усуненню, а попереднє ув`язнення в період із 24 лютого по 13 липня 2023 року - зарахуванню засудженому в строк покарання у співвідношенні один день позбавлення волі відповідає двом дням обмеження волі.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу захисника необхідно задовольнити частково.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів