ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 523/6665/22
провадження № 61-10349св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідач- ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 за цією самою адресою, яку придбав 10 грудня 2020 року. Попередній власник зазначеної квартири здійснив будівельні роботи з реконструкції квартири шляхом збільшення приміщення коридору за рахунок приєднання приміщення загального користування розміром 1,25 м х 1,42 м, чим створив йому значні перешкоди у користуванні його квартирою, які полягають у неможливості в повному обсязі відчиняти вхідні двері у квартиру та заносити до неї великогабаритні речі.
Вказував на те, що будівельні роботи були проведені без проектної документації та дозволу на проведення будівельних робіт. Він звернувся до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради для проведення перевірки щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівельної діяльності, після чого було складено акт проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, протокол про адміністративне правопорушення та видано припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівельної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил з терміном на його виконання.
Зазначав, що добудованау тамбурі стіна створює йому перешкоди у користуванні майном.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом демонтажу самовільно добудованої стіни у тамбурі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року у складі судді Дяченко В. Г. позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом демонтування за власний рахунок самовільно добудованої стіни у коридорі загального користування/тамбурі.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів порушення відповідачем його прав щодо користування приміщенням загального користування у багатоквартирному будинку, а саме самочинно побудованою стіною у загальному коридорі.
Суд застосував, зокрема, статтю 391 ЦК України до нинішнього власника квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимогОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 не вчиняв неправомірних дій, тобто не зводив стіни чи інших перегородок у загальному коридорі, оскільки придбав квартиру АДРЕСА_2 із вже існуючими міжтамбурними дверима. При цьому ОСОБА_2 не перешкоджав позивачу знести (демонтувати) самовільно збудовану стіну у тамбурі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, вказуючи на те, що ОСОБА_2 не вчиняв неправомірних дій, тобто не зводив стіни чи інших перегородок в загальному коридорі, оскільки придбав квартиру АДРЕСА_2 із вже існуючими міжтамбурними дверима, не врахував, що новий власник набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому ОСОБА_2 є належним відповідачем за заявленими вимогами.
Посилання апеляційного суду на те, що добудована стіна в коридорі загального користування / тамбурі до певного періоду не створювала позивачу жодних перешкод, не відповідає дійсності. Попередній власник квартири АДРЕСА_2 здійснив будівельні роботи з реконструкції квартири шляхом збільшення приміщення коридору за рахунок приєднання приміщення загального користування розміром 1,25 м х 1,42 м, чим самовільно одноосібно захопив частину коридору загального користування / тамбуру та створив позивачу значні перешкоди, а саме: у користуванні позивачем коридором загального користування / тамбуром, а також створив перешкоди у користуванні позивачем власною квартирою, які полягають у неможливості в повному обсязі відчиняти вхідні двері в квартиру та заносити до останньої великогабаритні речі (під час відкриття обох вхідних дверей можливо вдарити когось). Крім цього, наявність добудованої стіни в коридорі загального користування / тамбурі ускладнює йому продаж належної йому квартири.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 442/6503/15 (провадження № 61-2121св20), від 21 грудня 2021 року у справі № 296/8746/16-ц (провадження № 61-10580св21), від 02 листопада 2022 року у справі № 452/2808/19 (провадження № 61-7110св22), від 06 березня 2024 року у справі № 757/5846/23 (провадження № 61-310св24).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Коротнян П. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на житло, виданого 18 серпня 1993 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради на підставі розпорядження органу приватизації від 18 серпня 1993 року № 19545.
ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2020 року.
Згідно з відповіддю Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 21 січня 2022 року, управлінням проведено захід державного архітектурно-будівельного контролю за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами проведеної позапланової перевірки складений акт проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та протокол про адміністративне правопорушення, а також виданий припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил з терміном на його виконання. Власника притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до акта № 000363 від 06 вересня 2021 року, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, власник квартири АДРЕСА_2 експлуатує самочинно реконструйовану квартиру, не прийняту до експлуатації, чим порушено вимоги частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 420/17263/21 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 06 вересня 2021 року, виданий Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, на ім`я ОСОБА_2 .
Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради № 217/21 від 14 вересня 2021 року, якою притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною дев`ятою статті 96 КУпАП, та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Вказаним судовим рішенням у справі № 420/17263/21 встановлено, що ОСОБА_2 набув квартиру АДРЕСА_2 у власність на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2020 року, ніколи не здійснював будь-яких дій з реконструкції та переобладнання квартири, використовує квартиру у стані, який придбав і який відповідає технічному паспорту на квартиру. Постановою Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради накладено на ОСОБА_2 штраф за порушення вимог містобудівного законодавства та зобов`язано за власні кошти привести квартиру у попередній стан безпідставно, оскільки квартира повністю відповідає технічному паспорту як за загальною площею, так і за геометричним розташуванням усіх несучих стін та приміщень, на момент перевірки квартира не зазнала будь-якої реконструкції. Особою, відповідальною за самовільне встановлення міжтамбурних дверей, є особа, яка здійснила ці дії, а не ОСОБА_2, який придбав квартиру при існуючих міжтамбурних дверях.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та статтю 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Згідно з частинами першою-другою статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18 (провадження № 61-15919св19) зазначив, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
У постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17 зроблено висновок, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Таким чином, на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб`єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Право власності особи може бути захищено лише у випадку його існування та у разі його порушення, оспорювання чи невизнання.
Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників (частина друга статті 369 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним та ефективним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
У справі, яка переглядається, установлено, що власник квартири АДРЕСА_2 зайняв частину коридору загального користування (вхід у квартиру) за рахунок приєднання приміщення загального користування розмірами 1,25 м х 1,42 м (коридору загального користування другого поверху).
Матеріали справи не містять дозвільних документів на зайняття частини коридору загального користування (вхід у квартиру АДРЕСА_2 ), а також доказів того, що таке зайняття відбулося за згодою інших співвласників багатоквартирного будинку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу як співвласнику будинку чиняться перешкоди шляхом самовільного зайняття відповідачем частини коридору загального користування, оскільки фактичне зменшення відповідачем площі місць загального користування обмежує його як співвласника багатоквартирного будинку у можливості користування спільним майном.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції з тих підстав, щовідповідач не вчиняв неправомірних дій, тобто не зводив стіни чи інших перегородок у загальному коридорі, оскільки придбав квартиру АДРЕСА_2 з вже існуючими міжтамбурними дверима, не врахував, що новий власник набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Зазначені роз`яснення надані судам у пунктах 33, 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07 лютого 2014 року № 5.
До подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19 березня 2024 року у справі № 915/1439/21 (пункти 43, 53). Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважила, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду наразі також дотримується усталеної правової позиції в питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва не забудовника, а саме останнього набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (див. постанови від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20).