ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 174/503/22
провадження № 61-9338св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Борцової А. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позовну заяву банк мотивував тим, що 22 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_1 укладений договір № DNV0GA0000000005, за умовами якого позичальник ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 22 198,24 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,48 % на рік, з кінцевим терміном повернення - 28 травня 2021 року. За умовами цього договору погашення заборгованості здійснюється щомісячно в такому порядку: заборгованість за кредитом, проценти, комісія, інші витрати.
Позивач указував, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 22 квітня 2008 року між ним як іпотекодержателем та ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 як іпотекодавцями укладений договір іпотеки № DNV0GA0000000005, згідно з яким іпотекодавці надали в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, та належить їм на праві власності.
Позивач стверджував, що позичальник зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, станом на 02 вересня 2022 року має заборгованість у розмірі 44 972,42 доларів США, яка складається із: 13 399,28 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 4 994,64 доларів США - проценти, 528,25 доларів США - комісія, 26 050,25 доларів США - пеня.
Уточнивши позовні вимоги, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд:
- звернути стягнення на квартиру загальною площею 80,2 кв. м, житловою площею 47,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, що є предметом іпотеки, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 22 квітня 2008 року № DNV0GA0000000005 у розмірі 44 972,42 доларів США шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на прилюдних торгах;
- виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які зареєстровані та/або проживають у вказаній квартирі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення із житла відмовлено.
Судові витрати покладено на позивача.
Відмовляючи у задоволенні позову у частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з передчасності звернення банку до суду з цим позовом, оскільки позивач не виконав вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку", не надав доказів направлення та отримання відповідачами відповідних досудових вимог. Тобто банк не дотримався порядку, що передує прийняттю рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач здійснював реструктуризацію заборгованості за кредитом, наданим ОСОБА_1 в іноземній валюті, на підставі пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкротства, не надав, хоча зазначена умова є обов`язковою для досудового врегулювання спору.
Відмовляючи у задоволенні позову про виселення, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно відповідачі придбали не за кредитні кошти, надані позивачем, а виселення з житла, яке є предметом іпотеки і придбане не за кредитні кошти, можливе лише з наданням іншого постійного житла відповідно до вимог статті 109 ЖК України, таке постійне житло повинно вказуватись у рішенні суду. Позивач, звертаючись з вимогою про виселення відповідачів, не зазначив у позові інше житло, яке надається у зв`язку із їх виселенням із іпотечного житла. Суд виходив із того, що позивач не довів та не надав належних доказів про наявність у власності відповідачів іншого житла та не спростував того, що вони використовують спірне житло, яке є іпотечним майном, як місце постійного проживання.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року визнано неподаною та повернуто скаржнику.
Постановою Верховного Суду від 06 березня 2024 року (провадження № 61-242св24) касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року скасовано, справу передано на розгляд суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано.
У задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено з інших правових підстав.
Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції вказав, що у лютому 2015 року банк скористався своїм правом на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором, звернувшись до Вільногріського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про дострокове погашення всієї заборгованості за кредитним договором, який рішенням від 12 листопада 2015 року задоволено.
Використовуючи своє право, надане йому частиною другою статті 1050 ЦК України, шляхом пред`явлення позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання з 28 травня 2021 року на лютий 2015 року.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Отже, з лютого 2015 року у кредитора виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, проте АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із цим позовом до відповідачів лише 14 вересня 2022 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, який передбачений статтею 257 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском банком позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем ОСОБА_4 .
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у виселенні, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не надав належних доказів того, що у власності відповідачів є інше житло, та не спростував того, що відповідачі використовують спірне житло, яке є іпотечним майном, як місце постійного проживання.
Короткий зміст касаційної скарги
У липні 2024 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
02 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.
02 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) та у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 61-9059св21), від 22 лютого 2023 року у справі № 686/6902/16-ц (провадження № 61-1156св22), від 04 жовтня 2023 року у справі № 125/1144/21 (провадження № 61-5912св23).
Заявник указує, що судові рішення оскаржуються в частині заборгованості, яка існувала станом на 12 листопада 2015 року та встановлена судовим рішенням у розмірі 18 815,88 доларів США.
Звертає увагу, що умовами договору іпотеки сторони погодили право банку звернути стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя, яке може бути здійснене у позасудовому чи судовому порядку.
Крім того, між банком та позичальником 29 вересня 2011 року укладено додаткову угоду до кредитного договору від 22 квітня 2008 року, за умовами якої сторони узгодили, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів, винагороди, неустойки встановлюється сторонами тривалістю 50 років.
Ця додаткова угода є дійсною і не оспорюється відповідачами.
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку заяві ОСОБА_4 про застосування строків позовної давності, не звернув на це увагу.
Крім того, відповідач ОСОБА_4 під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, подав заяву про застосування строків позовної давності, обґрунтовуючи її тим, що до суду першої інстанції він не міг подати таку заяву, оскільки з лютого 2022 року і до цього часу перебуває на військовій службі в Збройних силах України.
Апеляційний суд, який вправі прийняти заяву про застосування строків позовної давності, не перевірив, чи був належним чином повідомлений ОСОБА_4 про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, задовольнив його заяву про застосування строків позовної давності.
Крім того, інші відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заяв про застосування строків позовної давності ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не подавали, на що суд апеляційної інстанції не звернув увагу.
Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у виселенні, заявник указує, що пунктом 12.9 договору іпотеки передбачено, що особи, які мешкають або зареєстровані у предметі іпотеки (при їх наявності), дали згоду на їх виселення у разі звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім цього, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 жовтня 2023 року, відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору дарування, серія та номер: реєстровий номер 288, виданого 20 березня 2015 року, видавник - приватний нотаріус Вільногірського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Савельєва Г. В., належить двокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Апеляційний суд не дослідив умови договору іпотеки, не встановив обсяг житлової нерухомості, яка перебуває у власності відповідача, придатності цього об`єкта до проживання, оскільки реєстрація осіб у будинку або фактичне проживання не є підтвердженням наявності права користування цим майном. Отже, суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини другої статті 109 ЖК України.
Таким чином, спір підлягає вирішенню з наданням оцінки вищевказаним обставинам, поведінці учасників правовідносин, балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, придатності наявного житла для проживання, з урахуванням засад справедливості, добросовісності й розумності.
Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 09 квітня 2008 року Виконавчим комітетом Вільногірської міської ради Дніпропетровської області на підставі Закону України від 07 квітня 2008 року № 71-р-08 "Про приватизацію державного житлового фонду" та розпорядження міського голови, квартира АДРЕСА_4, на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, по 1/4 частки кожному.
22 квітня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNV0GA0000000005, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 22 квітня 2008 року до 22 квітня 2018 року у вигляді непоновлювальної лінії в розмірі 18 520,00 доларів США на такі цілі: 16 000,00 доларів США - на споживчі цілі; 320,00 доларів США - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту; 120,00 доларів США - страхування майна; 80,00 доларів США - особисте страхування; 2 000,00 доларів США - сплата страхових платежів.
ОСОБА_1 ознайомлена з графіком погашення кредиту, який є додатком № 2 до кредитного договору та додатком № 1 до кредитного договору "Загальна вартість кредиту".
У забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № DNV0GA0000000005, 22 квітня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" як іпотекодержателем та ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 як іпотекодавцями укладений договір іпотеки квартири № DNV0GA0000000005, відповідно до умов якого іпотекодавці надали в іпотеку нерухоме майно - 4-кімнатну квартиру загальною площею 80,2 кв. м, житловою площею 47,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Сторони оцінили предмет іпотеки у суму 151 500,00 грн.
Відповідно до пункту 22 договору іпотеки квартири у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцями іпотекодержатель направляє іпотекодавцям і позичальнику письмову вимогу про усунення порушень. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишиться без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимоги іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.
14 червня 2011 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладена додаткова угода до кредитного договору від 22 квітня 2008 року № DNV0GA0000000005, відповідно до пункту 1 якої сторони дійшли згоди внести зміни в кредитний договір та викласти пункт 8.1 договору в такій редакції: "Банк зобов`язується надати "позичальникові" кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 22 квітня 2008 року до 28 травня 2021 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії (далі - "кредит") у розмірі 22 198,24 доларів США на наступні цілі: у розмірі 16 000,00 доларів США - на споживчі цілі, у розмірі 320,00 доларів США - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 120 доларів США - страхування майна, 80,00 доларів США - особисте страхування, 5 678,24 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3., 2.2.7. цього договору, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1,04 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 7.2 цього договору. Періодом сплати вважати період з "21" до "28" число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 287,68 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, процентів, винагороди, комісії". [ ] Термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 50 (п`ятдесят) років.
Зі змісту додаткової угоди від 14 червня 2011 року до кредитного договору від 22 квітня 2008 року № DNV0GA0000000005 встановлено, що вона підписана сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Додаткова угода на час розгляду справи у суді першої інстанції є чинною.
Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року, яке набрало законної сили 28 листопада 2015 року, у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" солідарно стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 22 квітня 2008 року № DNV0GА0000000005 на загальну суму 18 815,88 доларів США, із яких: 15 068,20 доларів США - заборгованість за кредитом, 2 315,93 доларів США - проценти, 58,04 доларів США - комісія, 466,65 доларів США - пеня, штрафи, передбачені умовами договору: 895,44 доларів США - штраф (процентна складова), 11,62 долари США - штраф (фіксована частина) (справа № 174/54/15-ц).
Матеріали справи не містять доказів, що рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року виконано повністю чи частково, а заборгованість погашена.
Зареєстроване місце проживання ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 : АДРЕСА_2, що підтверджено довідкою, виданою у 2022 році ОСОБА_7 виконкомом Вільногірської міської ради Дніпропетровської області.
Станом на 02 вересня 2022 року утворилась заборгованість за кредитним договором від 22 квітня 2008 року у розмірі 44 972,42 доларів США, яка складається із: 13 399,28 доларів США - загальний залишок заборгованості за кредитом (тілом кредиту), у тому числі залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом; 4 994,64 доларів США - проценти, у тому числі прострочені проценти; 528,25 доларів США - комісія, у тому числі прострочена комісія; 26 050,25 доларів США - пеня.
Матеріали справи не містять доказів того, що спірна квартира придбана відповідачами за рахунок кредитних коштів, банк таких доказів не надав.
29 травня 2024 року ОСОБА_4 подав до Дніпровського апеляційного суду заяву про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що він з об`єктивних причин не зміг звернутися до суду першої інстанції із цією заявою, оскільки з лютого 2022 року і до цього часу перебуває на військовій службі у Збройних силах України (том 2, а. с. 89-92).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк зазначав, що наявні у справі докази підтверджують порушення позичальником своїх зобов`язань, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Суди встановили, що відповідно до кредитного договору від 22 квітня 2008 року № DNV0GA0000000005, з урахуванням додаткової угоди до нього від 14 червня 2011 року, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, позичальник отримала грошові кошти у розмірі 18 520,00 доларів США строком до 28 травня 2021 року зі сплатою процентів у розмірі 1,04 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 7.2 цьогодоговору. Проте свої зобов`язання за вказаним договором позичальник не виконала належним чином, у зв`язку з чим за нею утворилась заборгованість. Кредитні зобов`язання були забезпечені іпотечним договором.
Відповідно до статті 1 Закону України від 01 січня 2004 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі ? Закон № 898-IV) іпотека? це вид забезпечення виконаннязобов`язання нерухомиммайном, що залишається уволодінні ікористуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржникомзабезпеченого іпотекоюзобов`язання одержатизадоволення своїхвимог за рахунок предмета іпотекипереважно передіншими кредиторами цьогоборжника упорядку, встановленому цимЗаконом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У статті 33 Закону № 898-IV передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.
Установивши, що позичальник не виконувала рішення суду про стягнення заборгованості, ухвалене у справі № 174/54/15-ц, не повернула банку грошові кошти разом із нарахованими процентами, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про обґрунтованість вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги у тій частині, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку умовам додаткової угоди від 14 червня 2011 року у частині погодження сторонами терміну позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів, комісії, неустойки тривалістю 50 років, внаслідок чого помилково відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів зазначає таке.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 подав до суду апеляційної інстанції заяву про застосування позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права
або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21) зазначено, що: "31. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (див.: постанови від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (пункт 8.6), від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (пункт 40)).
48. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості захистити своє право чи інтерес через суд.
51. Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки".
У цій справі, у червні 2015 року банк скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернувшись до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення, зокрема, з позичальника ОСОБА_1 заборгованості, і рішенням суду від 12 листопада 2015 року позов було задоволено (справа № 174/54/15-ц).
Використавши своє право, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, пред`явивши позов про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21) зазначено, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
Як зазначалось вище, право іпотеки виникло у позивача на підставі укладеного між ним як іпотекодержателем та відповідачами як іпотекодавцями іпотечного договору від 22 квітня 2008 року, за яким предметом іпотеки була квартира.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці фанти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 у справі № 57/314-6/526-2012.
Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову банку, урахував судове рішення, ухвалене у справі № 1754/54/15-ц, яке набрало законної сили, та встановив, що позивач не вживав розумних заходів для перевірки правильності використання предмету іпотеки відповідачами, зокрема, звертаючись у 2015 році до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості, не заявив вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру. Отже, початок перебігу позовної давності в спірних правовідносинах слід обчислювати з червня 2015 року, коли позивач, пред`явивши відповідний позов у справі № 1754/54/15-ц про дострокове повернення кредиту, змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 22 квітня 2008 року №DNV0GA0000000005.
Таким чином, встановивши, що позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що цей позов поданий із пропуском позовної давності, відтак, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні з цих підстав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208св21) підтримала висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки.
Отже, доводи касаційної скарги про те, що умовами додаткової угоди до кредитного договору від 14 червня 2011 року сторони погодили термін позовної давності тривалістю 50 років за вимогами про стягнення кредиту, процентів, комісії, неустойки, слід застосувати і до правовідносин, які виникли з умов іпотечного договору, на увагу не заслуговують, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права.
Встановивши, що ОСОБА_4 про час місце розгляду справи в суді першої інстанції жодного разу не був повідомлений, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував подану ним до суду апеляційної інстанції заяву про застосування позовної давності. Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Крім того, ураховуючи характер спірних правовідносин, а саме те, що банком заявлена вимога про звернення стягнення на квартиру в цілому як на неподільну річ, так як вимог про поділ не заявлено, беручи до уваги, що власниками квартири є всі відповідачі, тому суд вправі відмовити у такому разі в позові за пропуском позовної давності, при наявності заяви про застосування позовної давності лише від одного співвідповідача у справі.