ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 452/2009/23
провадження № 61-3410св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тоботи Юлії Сергіївни на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року під головуванням судді Галина В. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
В травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 11 квітня 2023 року № 269-к за підписом голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Біленької М. П., яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;
- поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області на посаді аналогічній або рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 11 квітня 2023 року № 269-к;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 19 квітня 2023 року до дати поновлення позивача на посаді виходячи з розрахунку 1 354,20 грн середньоденної заробітної плати позивача.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав до суду клопотання, в якому просив закрити провадження у справі, оскільки між сторонами виник публічно-правовий спір.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Самбірський міськрайонний суд Львівської області ухвалою від 19 жовтня 2023 року закрив провадження у справі.
Роз`яснив право ОСОБА_1 на звернення із зазначеним позовом у порядку адміністративного судочинства.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, враховуючи, що спірні правовідносини стосуються проходження позивачем публічної служби, тому між сторонами у справі виник публічно-правовий спір.
Львівський апеляційний суд постановою від 05 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Тоботи Ю. С. залишив без задоволення.
Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір з публічно-правових відносин, який з урахуванням суб`єктного складу його учасників та правовідносин, що виникли між сторонами, має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тобота Ю. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, передати справу для продовження розгляду до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17, від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 693/1140/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 757/15346/18-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 308/4431/17, Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 188/741/23, від 05 жовтня 2022 року у справі № 460/280/19, від 20 травня 2020 року у справі № 296/816/18-ц, від 04 травня 2020 року у справі № 522/8534/18-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 306/1325/18.
Спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов`язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб`єкта публічного права.
Між позивачем та Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області виникли та існували приватноправові трудові відносини, не пов`язані з проходженням публічної служби. Трудові права позивача у таких існуючих правовідносинах порушено прийняттям незаконного наказу про звільнення з посади в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області без забезпечення права на переведення на вакантні посади у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.
Таким чином, видача наказу про звільнення позивача не є реалізацією уповноваженими особами Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області публічно-владних управлінських функцій та не спрямовано на задоволення публічного інтересу, а є суто трудовими відносинами працівника та роботодавця.
Суди не встановили, що вимога позивача про поновлення на посаді є вимогою про поновлення на посаді державного службовця, оскільки не всі посади в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області є посадами державної служби.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Зазначає, що спір про поновлення на роботі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, з урахуванням того, що відповідач є суб`єктом владних повноважень.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 березня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Самбірського міськрайонного суду Львівської області.
17 квітня 2024 року цивільна справа № 452/2009/23 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 2 частини першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17 (провадження № 11-1066апп18), від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17 (провадження № 11-870апп18).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
Будь-які трудові правовідносини мають приватноправову природу, оскільки виникають на добровільній основі між двома рівноправними суб`єктами на підставі трудового договору. Підпорядкування працівника роботодавцеві в межах цих відносин має договірний, а не адміністративний характер.
Єдиний виняток - це правовідносини щодо проходження публічної служби, зокрема державної служби. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц (провадження № 14-405цс19) зазначила: "публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) вказано: "для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. […] Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов`язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб`єкта публічного права. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18)".
Вирішення питання про те, чи є правовідносини, пов`язані із визнанням незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку із набранням чинності Законом України від 21 вересня 2022 року № 2620 IX "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яким вирішено припинити ФСС України та Управління, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, приватноправовими чи публічно-правовими, залежить, зокрема, від змісту та характеру правовідносин, суб`єктного складу, наявності підстав для виникнення зобов`язань та умов їх виконання щодо працевлаштування вивільненого працівника на публічну службу, а також мети, якої хоче досягти звільнений працівник, звернувшись до суду.
Відповідно до статті 14 Закону України "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - у редакції до 01 січня 2023 року) Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
За змістом статей 4, 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - у редакції до 01 січня 2023 року) Фонд діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України, а бюджет Фонду затверджує Кабінет Міністрів України з огляду на сферу діяльності Фонду, спрямовану на задоволення публічного інтересу держави. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Ця норма права містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦК України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, тоді, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом. За частиною другою статті 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади. Головна відмінність між ними полягає в тому, що юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статуту або засновницького договору, якщо інше не встановлено законом) рівноправними суб`єктами на договірних засадах, що й визначає приватноправовий характер їх взаємовідносин (див. пункти 88-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23)).
Тобто, Фонд належав до юридичних осіб приватного права.
За змістом пункту 12 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (у редакції до 01 січня 2023 року), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2023 року у справі № 442/3240/23-ц сформулював висновок про адміністративну юрисдикцію спорів у аналогічних справах з огляду на публічне правонаступництво між ФСС України і Пенсійним фондом України. Касаційний суд зазначає, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 826/16659/15, від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17.
Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.
При публічному правонаступництві відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права. При цьому існують дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво. Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи. Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа. Підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/348/19 (провадження № 11-218заі21)).
Виокремлюють процесуальне та матеріальне правонаступництво юридичних осіб.
Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (див. також пункти 37-38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19)).
Приєднання є одним із видів реорганізації юридичної особи, унаслідок чого юридична особа, що приєднується, припиняється. Водночас майно, права й обов`язки переходять до правонаступника - особи, до якої вона приєдналася (частина перша статті 104 ЦК України). Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а всієї їх сукупності. Тобто у разі універсального правонаступництва до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта. Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника. Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20).
Рішення про припинення Фонду як юридичної особи приватного права та Управління через їх приєднання до Пенсійного фонду України ухвалено шляхом прийняття Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620 IX "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", тобто законодавчим органом державної влади. Відповідно до Пояснювальної записки до цього Закону метою його прийняття є зміцнення фінансової стійкості та покращання надання страхових виплат у системі державного соціального страхування за рахунок: покращення адміністрування в системі загальнообов`язкового соціального страхування працюючих громадян внаслідок зменшення адміністративних структур управління; запровадження єдиної системи управління коштами та єдиної інформаційної системи; посилення державного контролю за використанням коштів соціального страхування.
Законодавець керувався необхідністю модернізувати розрізнені фонди соціального страхування і створити на базі Пенсійного фонду України як найбільш розвинутої мережі територіальних органів управління в системі соціального страхування єдиний ефективний орган управління соціальним страхуванням. З огляду на вказане у спірних правовідносинах відбулося приватно-публічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Фонд як юридична особа приватного права припиняється, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набуває Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, який був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 (провадження № 11-192заі23) зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах.
У справі, що переглядається в касаційному порядку, встановлено, що спір виник у фізичної особи з Пенсійним фондом України як правонаступником Фонду щодо недотримання Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області процедури її вивільнення у зв`язку зі скороченням всього штату працівників у процесі приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України. Позивач звернулася з позовом за захистом порушених прав у зв`язку з її звільненням без дотримання обов`язку з працевлаштування в органах Пенсійного фонду, тобто її метою є отримання рівнозначної посади в органі приєднання.
20 червня 2023 року до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення Фонду.
Позивач визначила спосіб задоволення позову як поновлення на роботі з огляду на те, що втратила свою посаду в результаті реорганізації Фонду шляхом приєднання його органів до органів Пенсійного фонду України, що не вважається ліквідацією.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частина третя статті 49-2 КЗпП України).
Відповідно до приписів статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 (провадження № 14-118цс20)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 635/551/17 (провадження № 14-79цс20) зазначила, що спір між фізичною особою, яка претендує на зайняття посади державної служби, та органом державної влади, до компетенції якого належить прийняття рішення про таке призначення, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 (провадження № 61-13644сво23) зазначено, що "спори, які пов`язані із поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та його виконавчої дирекції шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, стосуються прийняття на публічну службу та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції, закривши провадження у справі, керувався тим, що спірні правовідносини стосуються поновлення ОСОБА_2 на посаді в органі, діяльність якого пов`язана з проходженням публічної служби, тому між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Об`єднана палата вважає, що заявлені позовні вимоги спрямовані на захист прав та інтересів працівника щодо поновлення її на посаді, у зв`язку зі звільненням, що належить до державної служби в органах Пенсійного фонду України, розгляд яких має відбуватись у порядку адміністративного судочинства, що не врахував суд апеляційної інстанції".
Таким чином, у справі, яка переглядається, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач просить поновити її на посаді публічної служби, а відповідачем визначила суб`єкт владних повноважень, тому цей спір є публічно-правовим та відноситься до юрисдикції адміністративного судочинства.
Доводи касаційної скарги про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства спростовуються наведеними вище висновками Верховного Суду.
Посилання в касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17, від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17 є необґрунтованими, оскільки висновками судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам викладеним у зазначених постановах.
Безпідставними є посилання заявника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 693/1140/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 757/15346/18-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 308/4431/17, Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 460/280/19, від 20 травня 2020 року у справі № 296/816/18-ц, від 04 травня 2020 року у справі № 522/8534/18-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 306/1325/18, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегією суддів не приймаються до уваги посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 188/741/23, оскільки оскаржувані судові рішення відповідають правовій позиції Об`єднаної палати Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.