ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 127/19722/17
провадження № 51-5043км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6, на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 06 серпня 2024 року і прокурора на вказану ухвалу у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020000000156, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Тростянець Тиврівського району Вінницької області й жителя цього АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вінницький міський суд Вінницької області вироком від 18 червня 2020 року визнав ОСОБА_7 винуватим та засудивдо покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 146 КК - на строк 4 роки; ч. 2 ст. 187 цього Кодексу - на строк 7 років із конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зарахував ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 16 травня 2017 року до 15 листопада 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Також суд повернув заставу заставодавцю, вирішив питання щодо запобіжного заходу, початку строку відбування покарання, процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з цим вироком також засуджено особу 1, матеріали, щодо якої виділені в окреме апеляційне провадження та особу 2, матеріали, щодо якої виділені в окреме апеляційне провадження (далі - особа 1, особа 2), судове рішення стосовно яких в касаційному порядку не оскаржено.
За вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 травня 2017 року приблизно о 00:30, за попередньою змовою з особою 1 та особою 2, перебуваючи біля кафе "Діброва", розташованого на вул. Салтикова-Щедріна, 110 у м. Вінниці, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, завдали ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ударів у різні частини тіла (в обличчя, тулуб та кінцівки) та, погрожуючи пристроєм для відстрілу гумових куль "Форт-12Р" калібру 9 мм, № НОМЕР_1 і, висловлюючи при цьому погрози застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, заволоділи: належними ОСОБА_8 мобільним телефоном "iPhone 5s" і годинником "Casio G-Shock DW-5600E-1VER", чим спричинили йому майнову шкоду на суму 3604,1 грн; мобільним телефоном "Samsung G7" ОСОБА_9, спричинивши власнику майнову шкоду на суму 4891,90 грн; мобільним телефоном "Samsung J120" ОСОБА_10, заподіявши потерпілому майнову шкоду на суму 2692,64 грн. У результаті цих дій спільники спричинили потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.
Крім того цього ж дня приблизно о 00:45 ОСОБА_7 за попередньою змовою з особами 1 і 2, перебуваючи біля кафе "Діброва" на вул. Салтикова-Щедріна, 110 у м. Вінниці, діючи з умислом на викрадення людини та позбавлення її волі, відкрито, із застосуванням фізичного насильства заштовхали ОСОБА_8 у багажник автомобіля BMW X5 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) та відвезли до гаража, розташованого на АДРЕСА_2 . Там, пристебнувши його ліву руку металевими кайданками до труби, із застосуванням фізичного насильства затиснули його праву руку в металеві лещата та здійснили постріл біля вуха з пристрою для відстрілу гумових куль "Форт-12Р" калібру 9 мм, № НОМЕР_1 . Після цього висловили потерпілому вимогу передати їм гроші в сумі 1000 дол. США. Потерпілому ОСОБА_8 було спричинено легкі тілесні ушкодження.
Під час апеляційного розгляду Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 08 квітня 2024 року задовольнив клопотання захисників обвинувачених особи 1, особи 2 і ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_6, скасував вирок місцевого суду від 18 червня 2020 року в частині визнання обвинувачених винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК звільнив цих осіб від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 146 КК у зв`язку із закінченням строків давності і закрив кримінальне провадження за цим обвинуваченням відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Водночас апеляційний суд ухвалою від 27 травня 2024 року задовольнив клопотання захисника особи 1 - адвоката ОСОБА_11, зупинив судове провадження за апеляційними скаргами прокурора, особи 1 і її захисника ОСОБА_13 на вирок від 18 червня 2020 року в частині визнання особи 1 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, до її звільнення з військової служби. Виділив матеріали кримінального провадження № 12017020000000156 стосовно особи 1 в окреме апеляційне провадження та продовжив апеляційний розгляд цієї справи за апеляційними скаргами прокурора, захисника особи 2 - адвоката ОСОБА_14, захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_15 на вирок від 18 червня 2020 року.
24 липня 2024 року ухвалою Хмельницький апеляційний суд задовольнив клопотання захисника особи 2 - адвоката ОСОБА_12, зупинив судове провадження за апеляційними скаргами прокурора, особи 2 і її захисника ОСОБА_14 на вирок від 18 червня 2020 року в частині визнання особи 2 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, до її звільнення з військової служби. Виділив матеріали кримінального провадження № 12017020000000156 стосовно особи 2 в окреме апеляційне провадження та продовжив апеляційний розгляд цієї справи за апеляційними скаргами прокурора і захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_15 на вирок від 18 червня 2020 року стосовно ОСОБА_7 .
За наслідком апеляційного розгляду Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 06 серпня 2024 року скасував вирок місцевого суду в частині визнання ОСОБА_7 винуватим за ч. 2 ст. 146 КК, виключив із резолютивної частини вироку посилання на призначення ОСОБА_7 остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК.
Постановив уважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна.
У решті вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись нанеповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На переконання захисника, у матеріалах кримінального провадження відсутні докази того, що в діянні підзахисного наявні корисливий умисел та кваліфікуюча ознака - попередня змова групи осіб.
Як зазначає захисник, апеляційний суд належним чином не перевірив доводів сторони захисту щодо суперечливих показань потерпілих про заволодіння їхнім майном.
Указує на порушення апеляційним судом вимог ч. 6 ст. 22 КПК через відхилення клопотання сторони захисту про допит потерпілих.
Стверджує про незаконність рішення апеляційного суду у зв`язку із здійсненням розгляду справи лише щодо ОСОБА_7
ОСОБА_6 вважає, що рішення апеляційного суду має преюдиційне значення після відновлення судового розгляду стосовно осіб 1 і 2.
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації діяння ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону й невідповідність призначеного останньому покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Стверджує, що апеляційний суд не перевірив доводів сторони обвинувачення, викладених в апеляційній скарзі.
Як зазначає прокурор, апеляційний суд не врахував належним чином особи засудженого, характеру і ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також рівня його суспільної небезпеки. Зокрема, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що злочин було вчинено групою осіб із погрозою застосування зброї, із використанням кайданків щодо потерпілого, а також завданням йому болю та страждань шляхом затискання руки в лещатах.
Указує, що апеляційний суд проігнорував ставлення ОСОБА_7 до вчиненого злочину та його поведінку під час розгляду справи. Також суд не врахував, що засуджений не розкаявся за вчинене, не вибачився перед потерпілими, не відшкодував їм завданих збитків, не звернувся до правоохоронних органів із зізнанням після вчинення злочину та не сприяв розкриттю кримінального правопорушення.
На переконання прокурора, призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 187 КК, не сприятиме досягненню мети покарання, а також не буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
За твердженням прокурора, апеляційний суд, зазначаючи в резолютивній частині рішення про скасування вироку суду в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 146 КК, не врахував, що рішення місцевого суду було в цій частині скасовано на підставі ухвали Хмельницького апеляційного суду від 08 квітня 2024 року.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6, навівши відповідні пояснення, та засуджений ОСОБА_7 підтримали подану захисником касаційну скаргу. Водночас заперечили щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Прокурор ОСОБА_5 висловила заперечення стосовно задоволення касаційної скарги захисника, підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення і з наведених у ній підстав просила скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргахзахисника та прокурора, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а касаційну скаргу захисника - задовольнити частково з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, з урахуванням наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Під час перевірки доводів, зазначених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Водночас касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
За змістом ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Стосовно доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому діяння, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 указує на недоведеність винуватості підзахисного через відсутність доказів наявності в діянні ОСОБА_7 корисливого мотиву та попередньої змови.
Верховний Суд не погоджується із цими доводами захисту і зауважує таке.
Відповідно до ст. 187 КК розбоєм є напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб`єктів злочину у вчиненні умисного кримінального правопорушення (ст. 26 КК). Кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28). Водночас під час вчинення кримінального правопорушення кожен зі співучасників може вчиняти різні дії (подолання опору потерпілого, заподіяння тілесних ушкоджень, заволодіння майном), спрямовані на досягнення єдиної мети.
Домовленістю групи осіб про спільне вчинення кримінального правопорушення є узгодження об`єкта правопорушення, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися в будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Так, Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційної скарги і з урахуванням особливостей касаційного перегляду, про які зазначено вище, не погоджується з твердженнями захисника, зважаючи на наведене нижче.
З матеріалів справи вбачається, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 КПК.
Так, постановляючи вирок, місцевий суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_7 доведена сукупністю досліджених доказів, серед яких, зокрема, показання потерпілих: ОСОБА_8, який повідомив, що, коли він підійшов на вулиці до ОСОБА_9 і ОСОБА_10 до них під`їхав автомобіль, з нього вибігли ОСОБА_7, особи 1 і 2 та почали їх бити. Зокрема, ОСОБА_7 бив його в різні частини тіла й забрав у нього телефон і годинник. Крім того, зазначив, що бачив, як особа 1, погрожуючи пістолетом, забрав у ОСОБА_10 і ОСОБА_9 мобільні телефони;
ОСОБА_10, який пояснив, що, коли чекав на вулиці ОСОБА_8, під`їхав автомобіль, з нього вийшли ОСОБА_7, особи 1 і 2 і особа 1 завдала йому удару рукою в голову від якого він упав на землю. Потім особа 1 дістала пістолет, направила на нього та забрала мобільні телефони, належні йому та ОСОБА_9 . Коли потерпілий попросив повернути його мобільний телефон, особа 1 викинула його, при цьому телефон розбився;
ОСОБА_9, який вказав, що, коли особа 1 передав ОСОБА_7 пістолет, той почав по черзі погрожувати то йому, то ОСОБА_10 і сказав віддати телефони. Забравши в нього телефон, особа 1 вдарила ОСОБА_10 по голові, від чого той упав і втратив свідомість. Також зазначив, що особа 2 і ОСОБА_7 били його руками та ногами в різні частини тіла;
свідка ОСОБА_16 (матері ОСОБА_8 ), яка пояснила, що син повернувся додому без свого телефону.
Зміст показань потерпілих та свідка детально відображений у вироку, і суд визнав їх такими, що узгоджуються з дослідженими письмовими доказами, серед яких: протоколи слідчих дій, заява ОСОБА_10, відповідно до якої він добровільно надав працівникам поліції, зокрема, мобільний телефон "Samsung J120", що розбив йому невідомий чоловік, висновки експертів та протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_7, згідно з яким він указав місце та розповів про обставини вчинення злочину щодо потерпілих.
Отже, з урахуванням наведених вище доказів суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
У свою чергу захист заперечував правдивість показань потерпілих, стверджуючи, що останні обмовляють підзахисного з метою помсти за отримані тілесні ушкодження. Також зазначав, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не підтверджується через відсутність його складових - корисливого мотиву та попередньої змови. Ці доводи захисник ОСОБА_6 продублювала в касаційній скарзі.
Апеляційний суд перевірив указані висновки в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, визнав їх правильними і належним чином умотивованими.
Водночас суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення клопотання захисника про повторне дослідження доказів у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК, а саме здійснення повторного допиту потерпілих та свідків, стверджуючи, що ці докази були досліджені місцевим судом повно та без порушень норм КПК.
Твердження захисника стосовно порушення апеляційним судом вимог ч. 6 ст. 22 КПК через відхилення клопотання про повторний допит потерпілих і свідків колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що потерпілі та свідки були допитані судом у присутності засуджених і їх захисників, які мали можливість ставити їм запитання. Отже, принцип змагальності сторін було дотримано, а обставини, на які посилається захисник, були з`ясовані місцевим судом.
Відхилення клопотання захисника не порушує гарантій справедливого судового розгляду, оскільки вирок обґрунтовано достатнім обсягом належних і допустимих доказів, досліджених судом першої інстанції відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства.
З рішення апеляційного суду випливає, що цей суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника, навів ґрунтовні мотиви їх відхилення.
Зокрема, за наслідком апеляційного розгляду суд не встановив, що потерпілі з будь-яких причин обмовляють обвинувачених. Крім того, оцінивши їхні показання, суд дійшов висновку, що напад на потерпілих супроводжувався погрозами застосування насильства, небезпечного для їхнього життя і здоров`я, із використанням пристрою для відстрілу гумових куль "Форт-12Р" калібру 9 мм, ці погрози потерпілі сприймали як реальну та небезпечну загрозу їхньому життю. Також суд з`ясував, що ОСОБА_7, особи 1 і 2, здійснюючи напад на потерпілих, діяли спільно та узгоджено, а після побиття потерпілих цілеспрямовано заволоділи їхнім майном.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними, а доводи захисника непереконливими, такими, що спростовуються наведеними вище дослідженими судом доказами, які є логічними, послідовними й узгоджуються між собою.
Усупереч твердженням захисника встановлені місцевим судом і перевірені судом апеляційної інстанції фактичні обставини кримінального провадження відповідають змісту тих обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні й визначені у ст. 91 КПК.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій оцінили достовірність показань, які потерпілі надали в судовому засіданні, і сумнівів у їх правдивості у цих судів не виникало, оскільки ці свідчення в цілому були послідовними та й узгоджувалися між собою і з обставинами, встановленими у кримінальному провадженні.
Водночас Верховний Суд наголошує, що доводи захисника є узагальненими. Зокрема, ОСОБА_6 в обґрунтуваннях не наводить конкретних обставин, які б спростовували висновки місцевого суду, підтверджені судом апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні розбійного нападу.
Крім того, захисник ОСОБА_6 не зазначила, у чому полягає суперечливість показань потерпілих щодо заволодіння їхнім майном. Вона стверджує, що частина майна була самостійно видана потерпілими працівникам правоохоронних органів. Водночас з матеріалів справи вбачається, що лише ОСОБА_10 добровільно видав свій мобільний телефон, який особа 1 спочатку забрав в нього, а потім викинув через вікно та розбив, пояснивши це тим, що телефон був дешевим.
Суди правильно встановили, що ОСОБА_7 разом з особами 1 і 2 діяли злагоджено та узгоджено відповідно до відведеної кожному ролі. Зокрема, ОСОБА_7 та особа 2 завдавали ударів ОСОБА_8 і заволоділи його майном, тоді як особа 1, з метою реалізації їхнього єдиного злочинного умислу, використовуючи пристрій для відстрілу гумових куль "Форт-12Р" калібру 9 мм, здійснювала напад на двох потерпілих ( ОСОБА_10 і ОСОБА_9 ).
У результаті таких дій ОСОБА_7 та осіб 1 та 2, з урахуванням спрямування зусиль кожного співучасника, було досягнуто взаємообумовлений результат, а саме - вчинено із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, розбійний напад, метою якого було заволодіння майном потерпілих.
Захисник стверджує про порушення апеляційним судом права підзахисного на захист через продовження розгляду справи щодо нього, а також прав осіб 1 і 2, оскільки рішення апеляційного суду, постановлене стосовно ОСОБА_7, має преюдиційне значення під час відновлення судового розгляду щодо них.
Верховний Суд не погоджується із цим з огляду на таке.
ОСОБА_6 стверджує, що у зв`язку з тим, що її підзахисного обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, а саме розбою, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, та кримінальні провадження стосовно осіб 1 і 2 були зупинені й виділені в окреме апеляційне провадження, суд не повинен був продовжувати розгляд справи щодо ОСОБА_7 .
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду клопотання захисника особи 2 про зупинення судового провадження за апеляційними скаргами прокурора, особи 2 та її захисника ОСОБА_14 на вирок від 18 червня 2020 року, до звільнення особи 2 з військової служби, захисник ОСОБА_6 просила зупинити судове провадження щодо всіх обвинувачених без виділення окремого провадження щодо підзахисного, оскільки їм інкримінується попередня змова, а для повноти розгляду справи доцільно розглядати кримінальне провадження щодо всіх осіб разом.
За результатом розгляду наведеного вище клопотання апеляційний суд виділив матеріали кримінального провадження № 12017020000000156 стосовно особи 2 в окреме апеляційне провадження та продовжив апеляційний розгляд цієї справи за апеляційними скаргами прокурора і захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_15, на вирок від 18 червня 2020 року стосовно ОСОБА_7 .
Частиною 1 ст. 334 КПК визначено, що матеріали кримінального провадження можуть виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими ст. 217 цього Кодексу.
За обставин цього провадження убачається, що підстав, передбачених ст. 335 КПК, для зупинення кримінального провадження щодо ОСОБА_7 не було, а продовження судового розгляду стосовно нього на етапі апеляційного провадження не вплинуло на повноту судового розгляду загалом.
Водночас доводи у касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 не спростовують правильності висновку апеляційного суду щодо продовження апеляційного провадження стосовно ОСОБА_7, а також не свідчать про те, що продовження апеляційного розгляду справи щодо нього порушило важливі правові гарантії останнього під час провадження, зокрема права обвинуваченого на захист, або вплинуло на об`єктивність і справедливість судового розгляду в цілому.
Тому колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано провів апеляційний перегляд справистосовно ОСОБА_7 .
Відхиляє Суд і твердження захисника стосовно преюдиційності ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
У національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основних конституційних принципів судочинства відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Відповідно до ст. 90 КПК рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили, у разі встановлення ним порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиційне значення лише для вирішення питання про допустимість доказів.
За сталою судовою практикою обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиційного значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила має обмежуватися даними конкретного провадження.
З огляду на наведене колегія суддів уважає, що висновки апеляційного суду стосовно правильності вироку суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, не можуть мати преюдиційного значення під час відновлення апеляційного розгляду щодо осіб 1 і 2 у межах перегляду вироку місцевого суду, яким вони разом із ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні розбійного нападу за попередньою змовою групою осіб.
За таких обставин Верховний Суд відхиляє ці доводи захисту.