ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 361/7872/23
провадження № 51-3742 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 та засудженого на вирок Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року, яким
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та жителя
АДРЕСА_1,
засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185; ч.4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Броварський міськрайонний суд Київської області вироком від 22 грудня 2023 року засудив ОСОБА_7 за:
- ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців;
- ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.
30 квітня 2024 року Київський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив новий вирок, за яким призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі за:
- ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням положень ст. 69 КК - на строк 4 роки 6 місяців;
- ч. 4 ст. 185 КК -на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
За обставин, детально наведених у вироках, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, діючи повторно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, в умовах воєнного стану, знаходячись в м. Броварах Київської області:
- 01 жовтня 2022 року з магазину "Епіцентр К" на вул. Київській, 253, таємно викрав майно ТОВ "Епіцентр К", заподіявши потерпілому шкоди на загальну суму 1 115,10 грн;
- 25 травня 2023 року в магазині "Єва" на бул. Незалежності, 11, вчинив замах на таємне викрадення майна потерпілого ТОВ "РУШ", загальною вартістю 6 398,10 грн;
- 25 травня 2023 року з магазину "Дніпро-М" на вул. Київській, 161, таємно викрав майно ТОВ "Мережа магазинів "Дніпро-М", заподіявши потерпілому шкоди на суму 3 330 грн;
- 10 липня 2023 року з павільйону АДРЕСА_2, таємно викрав майно ФОП " ОСОБА_8", заподіявши потерпілому шкоди на загальну суму 1 820 грн;
- 13 липня 2023 року в павільйоні АДРЕСА_3, вчинив замах на таємне викрадення майна потерпілої ОСОБА_9, загальною вартістю 1 400 грн.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Захисник, не погодившись із вироком суду апеляційної інстанції через невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, подав касаційну скаргу з доповненнями до неї, в якій просить змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій, виключивши з їх мотивувальних частин посилання на вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень за епізодами від 01 жовтня 2022 року, 10 та 13 липня 2023 року, у зв`язку зі змінами до чинного законодавства в частині визначення розміру вартості викраденого майна, та застосувати положення ст. 75 КК. Свої вимоги щодо наявності підстав для застосування ст. 75 КК захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції не врахував належним чином даних про особу винного та пом`якшуючі покарання обставини.
Засуджений, не погодившись із вироком суду апеляційної інстанції через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, подав касаційну скаргу, в якій просить його змінити, застосувати положення ст. 75 КК. Свої вимоги засуджений обґрунтує тим, що суд апеляційної інстанції не врахував обставин, що пом`якшують покарання, та всіх даних про його особу, зокрема, довідку про його працевлаштування.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали доводи касаційних скарг, просили їх задовольнити.
Прокурор частково підтримав доводи касаційної скарги захисника та заперечив щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185; ч. 4 ст. 185 КК у касаційному порядку не оспорюються.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на зміни до чинного законодавства в частині визначення розміру вартості викраденого майна, зазначає про необхідність виключення із мотивувальних частин вироків судів першої та апеляційної інстанцій посилання на вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень за епізодами від 01 жовтня 2022 року, 10 та 13 липня 2023 року.
Колегія суддів уважає ці доводи такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.
09 серпня 2024 року набув чинності Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів" (далі - Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП.
Зокрема, у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ).
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження № 51-2555 кмо 24) дійшла висновку про те, що Закон № 3886?IX, яким внесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом № 3886?IX, мають зворотну дію в часі. У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України. Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом № 3886?IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_7 повторно, таємно вчинив крадіжку майна, зокрема:
- 01 жовтня 2022 рокупотерпілого ТОВ "Епіцентр К", загальною вартістю 1 115,10 грн;
-10 липня 2023 року потерпілого ФОП " ОСОБА_8", загальною вартістю 1 820 грн,
а також 13 липня 2023 року вчинив замах на крадіжку майна потерпілої ОСОБА_9, загальною вартістю 1 400 грн.
Згідно із Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ "Про державний бюджет на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2022 року становив 2 481 грн, відповідно податкова соціальна пільга та НМДГ - 1 240,50 грн.
Згідно із Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX "Про державний бюджет на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2023 року становив 2 684 грн, відповідно податкова соціальна пільга та НМДГ - 1 342 грн.
З огляду на зміст положень Податкового кодексу України та Законів № 3886-IX, № 2710-IXна момент вчинення ОСОБА_7 злочинів за епізодом таємного викрадення майна в потерпілогоТОВ "Епіцентр К",розмір вартості викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК, становив 2 481 грн, відповідно за епізодами таємного викрадення майна в потерпілого ФОП " ОСОБА_8" та замаху на таємне викрадення майна потерпілої ОСОБА_9 цей розмір становив 2 684 грн.
Отже, вартість майна, яке таємно викрав ОСОБА_7 у вказаних потерпілих, є меншою, ніж 2 НМДГ, що застосовувалися у 2022 та 2023 роках, і ці діяння не підпадають під ознаки злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185; ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК.
За таких обставин колегія суддів уважає, що вироки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно ОСОБА_7 підлягають зміні, шляхом виключення з їх мотивувальних частин посилання на вчинення ОСОБА_7 :
- 01 жовтня 2022 рокутаємного викрадення майна потерпілого ТОВ "Епіцентр К";
-10 липня 2023 року таємного викрадення майна потерпілого ФОП " ОСОБА_8";
- 13 липня 2023року замаху на таємне викрадення майна потерпілої ОСОБА_9 .
При цьому виключення з обвинувачення вищезазначених епізодів таємного викрадення чужого майна не впливає на правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за епізодами замаху на крадіжку майна потерпілого ТОВ "РУШ" та крадіжки майна потерпілого ТОВ "Мережа магазинів "Дніпро М".
Що стосується доводів касаційних скарг захисника та засудженого про невідповідність призначеного судом апеляційної інстанції покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі внаслідок суворості, то Суд уважає їх безпідставними.
Відповідно до ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Вимогами статей 50, 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, повинно бути необхідним та достатнім, а також запобігати вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Броварський міськрайонний суд Київської області вироком від 12 грудня 2023 року засудив ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185; ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ст. 69, ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК звільнив від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.
Прокурор, не погодившись із вироком, подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати через безпідставне застосування положення статей 69, 75 КК та м`якість призначеного покарання й ухвалити новий вирок, призначивши ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі за: ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК - на строк 5 років; за ч. 4 ст. 185 КК - на строк 6 років; на підставі ч. 1 ст. 70 КК на строк 6 років.
За наслідком апеляційного розгляду 30 квітня 2024 року Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду першої інстанції у частині призначення ОСОБА_7 покарання та ухвалив новий вирок, за яким призначив обвинуваченому за: ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 КК; ч. 4 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк, визначений судом першої інстанції; на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд апеляційної інстанції погодився з доводами прокурора щодо безпідставного застосування місцевим судом положення ст. 75 КК та вказав на те, що суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання, не надав належної оцінки встановленим конкретним обставинам події, способу та характеру вчинення кримінального правопорушення, аналізу даних про особу винного, як у загально-соціальному плані, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, а також не навів об`єктивних даних про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування призначеного судом покарання.
Крім того, суд апеляційної інстанції, зваживши, зокрема, на те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, у тому числі й за вчинення злочинів проти власності, має непогашену судимість за вчинення корисливого насильницького злочину, за який відбував покарання у виді позбавлення волі, офіційно не працевлаштований, дійшов висновку про те, що ці дані про особу обвинуваченого вказують на антисоціальну спрямованість його особи та стійкість протиправної поведінки, небажання стати на шлях виправлення, а також свідоме порушення закону, з метою збагачення, незважаючи на невідворотність покарання.
Водночас суд апеляційної інстанції не підтримав доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного застосування судом положення ст. 69 КК при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК, врахувавши при цьому відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність обставин, які пом`якшують покарання - щире каяття, добровільне відшкодування шкоди, дані про особу обвинуваченого (має на утриманні малолітню дитину, за місцем проживання характеризується посередньо).
Суд апеляційної інстанції, на думку колегії суддів, дійшов в цілому обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням положення ст. 69 КК; ч. 4 ст. 185, ст. 70 КК у виді позбавлення волі та не знайшов підстав для застосування ст. 75 КК, переконливо мотивувавши своє рішення в цій частині.
Щодо доводів касаційних скарг про зміну вироку суду апеляційної інстанції та звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, то Суд не знаходить підстав для їх задоволення, виходячи з того, що зазначені стороною захисту обставини на підтвердження цих доводів уже були враховані при застосуванні положень ст. 69 КК.
Твердження засудженого про те, що суд апеляційної інстанції не зважив на факт його працевлаштування, є необґрунтованими, оскільки суд взяв до уваги довідку, надану стороною захисту, та зазначив про те, що вона свідчить про працевлаштування ОСОБА_7 лише з 30 квітня 2024 року, тобто з дня апеляційного розгляду, та жодним чином не спростовує висновків суду про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів вмотивованість вироку суду апеляційної інстанції з питання призначення ОСОБА_7 покарання та справедливості обраного заходу примусу, захисник та засуджений у касаційних скаргах не навели.
Також колегія суддів уважає, що, навіть за умови виключення з вироків судів першої та апеляційної інстанцій трьох епізодів протиправних діянь, призначене судом апеляційної інстанції ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з огляду на вимоги статей 50, 65 КК, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та є таким, що відповідає основній його меті як заходу примусу.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд