ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/8984/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії - Травянко Л.В. (у порядку самопредставництва),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Констракшн" -
Літвінов Р.О., адвокат (дов. від 07.01.2025),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Констракшн"
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 (суддя Балац С.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 (головуючий суддя: Скрипка І.М., судді: Хрипун О.О., Мальченко А.О.)
у справі № 910/8984/23
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії (далі - Адміністрація, позивач)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Констракшн" (далі - ТОВ "Агро Констракшн", відповідач, скаржник),
про стягнення 10 443 500,78 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Адміністрація звернулася до суду з позовом до ТОВ "Агро Констракшн" про стягнення 10 443 500,78 грн, з яких: 4 005 747,74 грн суми невикористаного авансу, 2 014 711 грн пені, 779 170,15 грн штрафу, 1 602 299,10 грн 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами та 2 041 572,79 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобовʼязань за договором підряду від 27.09.2019 № 223-В-МИФ-19 (далі - Договір) щодо порушення строку виконання робіт та часткового невиконання робіт взагалі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 зі справи № 910/8984/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача невикористаний аванс у сумі 2 201 497,28 грн, 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами у сумі 880 598,91 грн, та інфляційні втрати у сумі 1 121 662,86 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Судові акти попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідачем виконані, а позивачем прийняті будівельні роботи за Договором за травень 2020 року та грудень 2020 року на загальну суму 1 824 005,86 грн, що підтверджується відповідними довідками за формою КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та актами за формою КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт. Крім того, під час судового розгляду відповідачем доведено відповідними актами та довідками виконання підрядних робіт за Договором за лютий 2021 року на загальну суму 1 804 250,46 грн. Вказане загалом свідчить про невиконання підрядником робіт на загальну суму 2 201 497,28 грн невикористаного із заявленого у позові авансу. А тому суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог Адміністрації щодо стягнення зазначеної суми невикористаного авансу на користь позивача.
Стосовно вимог Адміністрації про стягнення неустойки (пені та штрафу), суди виснували про відсутність підстав для її задоволення, оскільки прострочення виконання боржником зобовʼязання з виконання частини будівельних робіт за Договором не настало внаслідок прострочення кредитора, а саме: Адміністрацією не надано (не підготовлено) майданчик для виконання відповідачем будівельних робіт і позивачем не усунуті обставини, які обʼєктивно перешкоджали виконанню підрядником частини таких робіт за Договором.
Щодо вимог про стягнення 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами та інфляційних втрат, суди вирішили про часткову обґрунтованість таких вимог (у сумі 880 598,91 грн та 1 121 662,86 грн відповідно), приймаючи до уваги доведений позивачем розмір невикористаного авансу у сумі 2 201 497,28 грн та невиконання підрядником частини робіт за Договором. При цьому суди виходили з того, що розрахунок зазначених акцесорних вимог має визначатися з дати здійснення авансового платежу (з 21.12.2019), відповідно до положень пункту 13.5. Договору.
Так, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок 1% приймаючи до уваги суму невикористаного авансу, яка задоволена судом до стягнення, а саме: 2 201 497,28 грн х 1% х 40 місяців.
Позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат задоволено у сумі 1 121 662,86 грн, відповідно до розрахунку суду, здійсненого за період заборгованості з 01.2020 по 04.2023.
Суд апеляційної інстанції погодився з такими судовими розрахунками та відхилив посилання апелянта (відповідача) про хибне визначення тривалості періоду, за який судом першої інстанції здійснено нарахування сум до стягнення. Апеляційний суд не погодився з розрахунком відповідача щодо початку обліку вказаного періоду з дати отримання ним вимоги про повернення авансу (05.05.2021) з посиланням, зокрема на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 (Цивільного кодексу України - далі ЦК України) - є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовʼязання, оскільки такі нарахування є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації за неналежне виконання зобовʼязання боржником. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "Агро Констракшн", з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові акти у частині стягнення з нього 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами у сумі 880 598, 91 грн та інфляційних втрат у сумі 1 121 662, 86 грн та ухвалити у зазначеній частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні названих позовних вимог. В іншій частині вказані рішення залишити без змін.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових актах неправильно застосували положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахувавши висновки щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 та постановах Верховного Суду: від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18; від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20 та від 08.12.2022 у справі № 921/542/20.
Скаржник, зокрема, вказує на неправильне визначення судами правової природи 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами та інфляційних витрат (без урахування ними факту наявності прострочення кредитора (позивача), встановленого у спірних правовідносинах щодо частини будівельних робіт за Договором).
У звʼязку з чим скаржник вважає, що прострочення виконання зобовʼязань підрядником не мало місця, його зобовʼязання за договором підряду не є грошовими, а нарахування % річних та втрат від інфляції у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України можливе лише за прострочення грошового зобовʼязання.
Доводи інших учасників справи
Від Адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання проти доводів касаційної скарги заперечує, з посиланням, зокрема, на дотримання судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права та просить судові акти попередніх судових інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Розгляд клопотань учасників справи
Згідно з ухвалою Суду від 28.01.2025 зі справи задоволено заяву Адміністрації про участь у судових засіданнях, у т.ч. призначеному на 06.02.2025, у справі № 910/8984/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:
- між Адміністрацією (замовником) та ТОВ "Агро Констракшн" (підрядником), укладено Договір підряду від 27.09.2019, відповідно до якого підрядник зобовʼязаний власними та/або залученими силами, технічними засобами та обладнанням, а також матеріалами, конструкціями, виробами, крім того, матеріалами, наданими замовником, на свій ризик виконати будівельні роботи та поточний ремонт (роботи з капітального ремонту огорожі порту) відповідно до робочого проекту "Коригування робочого проекту "Капітальний ремонт огорожі порту за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23", а замовник оплатити ці роботи (п. 1.1 Договору);
- ціна Договору становить 12 955 008 грн з ПДВ (п. 2.1. Договору);
- підрядник зобовʼязаний виконати роботи протягом 375 календарних днів з моменту отримання згідно з умовами Договору попередньої оплати (авансу). Строк виконання робіт може бути подовжений на термін дії несприятливих для виконання робіт погодних умов, на термін призупинення робіт за вимогою замовника, а також через інші обставини, які не залежать від підрядника, що оформлюється відповідним двостороннім актом між представниками сторін (п.п. 3.1, 3.2. Договору);
- датою закінчення виконаних робіт вважається дата прийняття замовником остаточного акту приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (примірна форма № КБ-3) (п. 3.3 Договору);
- підрядник зобовʼязаний своєчасно попереджати замовника про те, що додержання його вказівок стосовно способу виконання робіт загрожує їх якості або придатності, та про наявність інших обставин, які можуть викликати таку загрозу і не залежать від підрядника (п. 4.1.8. Договору);
- у випадку мотивованої відмови замовника від прийняття робіт сторони складають акт із зазначенням у ньому дефектів (недоліків) та термінів їх усунення. Підрядник усуває дефекти (недоліки) за свій рахунок (п. 11.5. Договору);
- за порушення строків виконання зобовʼязання з підрядника стягується пеня у розмірі 0,1% вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, до повного виконання зобовʼязань, враховуючи день виконання зобовʼязань, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (п. 13.2. Договору);
- у випадку невиконання своїх зобовʼязань за Договором, підрядник повертає замовнику перераховану згідно з п. 10.2. Договору попередню оплату з урахуванням індексу інфляції з дати здійснення відповідного платежу, а також сплачує відсотки у розмірі 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами замовника за кожний місяць (п. 13.5. Договору);
- в якості попередньої оплати замовником 21.12.2019 перераховано на користь підрядника грошові кошти у сумі 5 829 753,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1690;
- між сторонами Договору укладено додаткову угоду від 31.12.2020 № 1, відповідно до умов якої пункт 16.1 сторони виклали в іншій редакції, зокрема продовживши дію Договору по 19.02.2021, а в частині здійснення розрахунків та виконання гарантійних зобовʼязань - до їх повного виконання;
- на виконання положень пункту 4.1.8. Договору відповідач повідомляв позивача листами від 16.11.2020 № 545, від 04.01.2021 № 630, та 15.01.2021 № 647 про обставини, які обʼєктивно перешкоджали частковому виконанню відповідачем будівельних робіт за Договором, не могли бути усунуті ним та знаходилися поза межами відповідальності та компетенції останнього;
- часткове невиконання та прострочення виконання будівельних робіт стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача невикористаного авансу у сумі 4 005 747,74 грн, а також пені у сумі 2 014 711 грн, штрафу у сумі 779 170,15 грн, 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами у сумі 1 602 299,10 грн та інфляційних втрат у сумі 2 041 572,79 грн.
Судами також встановлено, що відповідачем виконані, а позивачем прийняті будівельні роботи за Договором за травень 2020 року та грудень 2020 року на загальну суму 1 824 005,86 грн, що підтверджується відповідними довідками за формою КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та актами за формою КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт.
Водночас суди встановили, що невиконання відповідачем частини робіт не залежало від останнього, а перебувало у звʼязку з діями та компетенцією позивача (про що відповідач тричі повідомляв Адміністрацію), а саме: бездіяльність позивача у вигляді відсутності отримання дозволу на проведення робіт від ПАТ "Укрзалізниця", яке є власником (балансоутримувачем) земельної ділянки, на якій (вздовж залізничної колії) відповідачем мали бути здійснені будівельні роботи; наявність на земельній ділянці обʼєктів нерухомого майна та газопровідної магістралі. Вказані вище обставини, за висновками суду, обʼєктивно перешкоджали виконанню відповідачем частини будівельних робіт за Договором, не могли бути усунуті відповідачем та знаходилися поза межами відповідальності та компетенції останнього.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою ТОВ "Агро Констракшн" є судові рішення попередніх інстанцій виключно щодо часткового задоволення позовних вимог Адміністрації про стягнення з відповідача на користь позивача 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами у сумі 880 598, 91 грн та інфляційних втрат у сумі 1 121 662, 86 грн, нарахованих на суму невикористаного авансу (2 201 497,28 грн) за часткове невиконання підрядником робіт за Договором.
В іншій частині (зокрема, стосовно часткового задоволення позовних вимог про стягнення 2 201 497,28 грн суми невикористаного авансу, а також відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 014 711 грн пені та 779 170,15 грн штрафу) судові акти учасниками справи не оскаржувалися, не є предметом касаційної скарги ТОВ "Агро Констракшн" та відповідно у касаційному порядку не переглядаються і набувають чинності відповідно до приписів ГПК України.
Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обовʼязковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобовʼязують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, обʼєкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обовʼязки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або обʼєкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за субʼєктним і обʼєктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях субʼєктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обовʼязково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Цими елементами є їх субʼєкти, обʼєкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обовʼязки цих субʼєктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, субʼєктним та обʼєктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обовʼязків учасників) - є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обовʼязки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити субʼєктний склад спірних правовідносин (види субʼєктів, які є сторонами спору) й обʼєкти спорів.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обовʼязковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Верховний Суд у постановах від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, зазначив, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обовʼязкове для суду та інших субʼєктів Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обовʼязковий для суду та інших субʼєктів.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 та постановах Верховного Суду: від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18; від 08.12.2022 у справі № 921/542/20, з огляду на таке.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (у контексті доводів скаржника про можливість нарахування % річних та втрат від інфляції відповідно до статті 625 ЦК України лише за прострочення грошового зобовʼязання, в той час як зобовʼязання відповідача за Договором підряду не є грошовими в контексті вимог позивача про повернення попередньої оплати за частково невиконанні підрядні роботи) предметом розгляду були вимоги про стягнення попередньої оплати за форвардним контрактом, а також неустойки (штрафу, пені) та інфляційних втрат і 3% річних за користування чужими грошовими коштами. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові виснувала про те, що за змістом, зокрема, статті 625 ЦК України грошовим є зобовʼязання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обовʼязок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обовʼязку. Тобто грошовим є будь-яке зобовʼязання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обовʼязок боржника з такої сплати. Попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання чи є зобовʼязання з повернення попередньої оплати грошовим зобовʼязанням та, відповідно, чи є відповідач боржником, зобовʼязаним на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, дійшла висновку, що таке зобовʼязання є грошовим. Зобовʼязання зі сплати % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобовʼязання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобовʼязання і право кредитора на нарахування та стягнення з боржника % річних та інфляційних втрат закріплено у частині другій статті 625 ЦК України. Водночас висновки судів попередніх інстанцій у справі № 910/8994/23 зазначеному висновку не суперечать.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, на яку посилається скаржник предметом спору були вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму грошового зобовʼязанням, вираженого в іноземній валюті, через порушення відповідачем строку виконання грошового зобовʼязання за договором про відступлення права вимоги. Верховний Суд у зазначеній постанові у справі № 910/15714/18 оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні "інфляційних втрат" скасував та направив справу на новий розгляд у відповідній частині, оскільки суди попередніх інстанцій не зʼясували ряд обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Зокрема, Суд зазначив про передчасність висновку попередніх інстанцій про те, що інфляційні втрати не підлягають стягненню, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. При цьому виснував про те, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. В аспекті посилань скаржника на висновки Суду у справі № 910/15714/18 згідно з якими норма частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення грошового зобовʼязання, визначеного у гривнях, то Суд вважає їх не обгрунтованими, зважаючи на таке. Висновки Суду у справі № 910/15714/18 стосувалися встановлення конкретних обставин зазначеного спору щодо врегулювання можливого порядку застосування еквіваленту іноземної валюти на день виконання грошового зобовʼязання, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. А у постанові від 08.12.2022 у справі № 921/542/20 (на неврахування якої також звертає увагу скаржник), Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство, розглядаючи касаційну скаргу забезпеченого кредитора у справі про неплатоспроможність позичальника, зазначив про те, що кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, зокрема щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, погодився зі судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобовʼязання у національній валюті, в якій і прийняв його виконання. Водночас у справі № 910/8994/23 між сторонами відсутні грошові зобовʼязання, виражені в іноземній валюті.
Таким чином, аналіз змісту наведених справ переконливо свідчить про те, що предмет позовних вимог, фактично-доказова база, матеріально-правове регулювання, а також зміст спірних правовідносин у наведених справах відрізняється від справи № 910/8994/23, що свідчить про неподібність правовідносин у наведених скаржником справах та у цій справі. Звідси, посилання скаржника на наведені постанови Верховного Суду в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.
Водночас, скаржник також вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину другої статті 625 ЦК України (до вимог про стягнення % річних та інфляційних втрат, оскільки не врахували, що прострочення виконання боржником (відповідачем) зобовʼязання з виконання частини будівельних робіт за Договором не настало) й висновку щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20.
Верховний Суд частково погоджується із доводами скаржника в цій частині з огляду на таке.
У постанові від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20, на яку посилається скаржник, розглядався спір за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії (який є позивачем також у справі, яка переглядається) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідробуд Україна" про стягнення пені, штрафу, 3% річних, відсотків (у розмірі 1%) за користування грошовими коштами та інфляції у звʼязку з неналежним виконанням відповідачем зобовʼязань за договором підряду. Як і у справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивач, як замовник підрядних робіт, не надав підряднику доступ до обʼєкта виконання робіт у відповідності до умов договору. Врахувавши вказане, Верховний Суд погодився з правомірністю висновків судів першої та апеляційної інстанції у цій справі про те, що підрядник не прострочив виконання своїх зобовʼязань у строк, заявлений позивачем, та відповідно відмовив у позові. З посиланням на статтю 875 ЦК України Верховний Суд вказував, що основним предметом договору будівельного підряду є результат будівельних робіт - завершений будівництвом обʼєкт або закінчені будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації на завдання замовника, а не процес виконання робіт чи діяльність підрядника для створення обʼєкта та його здачу. Додатковим предметом будівельного підряду можуть бути нерозривно повʼязані з місцезнаходженням обʼєкта проектні та пошукові роботи щодо розробки за завданням замовника проектної або іншої технічної документації та/або виконання пошукових робіт. Така правова позиція викладена у постановах обʼєднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18. Отже, Суд виснував, що основним зобовʼязанням підрядника є виконання усіх передбачених Договором будівельних робіт, завершальною стадією яких є здача обʼєкта в експлуатацію, а результат підрядних робіт, зважаючи на предмет договору будівельного підряду - це закінчені будівельні роботи відповідно до такого договору.
У справі № 910/8984/23 судами також встановлено, що між позивачем, як замовником, та відповідачем, як підрядником, укладено договір підряду від 27.09.2019, відповідно до предмету якого відповідач зобовʼязався власними та/або залученими силами, технічними засобами та обладнанням, а також матеріалами, конструкціями, виробами (далі - матеріальними ресурсами), крім того, матеріалами, наданими позивачем, на свій ризик виконати будівельні роботи та поточний ремонт за кодом ДК 021:2015 45000000-7 (Роботи з капітального ремонту огорожі порту) відповідно до робочого проекту "Коригування робочого проекту "Капітальний ремонт огорожі порту за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23" (п. 1.1 Договору).
При цьому в справі № 910/4235/20 (на яку наразі посилається скаржник) судами встановлено наявність у договорі умови подібної до змісту п. 13.5. Договору у справі № 910/8984/23, а саме: у п. 15.5. Договору: "У випадку невиконання своїх зобовʼязань за Договором, підрядник повертає замовнику перераховану згідно з п. 12.2 Договору попередню оплату з урахуванням індексу інфляції з дати здійснення відповідного платежу, а також сплачує відсотки у розмірі 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами Замовника за кожний місяць".
Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про часткову подібність справи № 910/4235/20 та №910/8984/23 щодо розгляду вимог позивача по сплаті % та інфляційних втрат на суму попередньої оплати.
Так, щодо застосування статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах в справі № 910/4235/20 Верховний Суд вказав на часткову помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо негрошового характеру зобовʼязань підрядника, проте зазначив, що право замовника нараховувати інфляційні втрати та 3% річних на суму попередньої оплати передбачено умовами п. 15.5. Договору, за умови невиконання підрядником своїх зобовʼязань за Договором. Суд зазначив, що у даному випадку судами попередніх інстанцій не встановлено факту прострочення підрядником виконання підрядних робіт у цілому за Договором, тому вимоги позивача про стягнення відсотків (у розмірі 1%) за користування грошовими коштами не підлягають задоволенню саме у звʼязку з відсутністю підстав, передбачених п. 15.5. Договору для їх нарахувань.
Таким чином і у справі, яка переглядається судам належало встановити саме факт невиконання (прострочення) підрядником своїх зобовʼязань за Договором.
У цій справі (№ 910/8984/23), суд першої інстанції (з яким погодився суд апеляційної інстанції) оцінив розрахунок суми інфляційних втрат та 1% річних, нараховані на суму попередньої оплати (2 201 497,28 грн) з урахуванням висновків про доведеність відповідачем фактичного виконання будівельних робіт за Договором на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2021 року № № 1-8. Водночас суд першої інстанції встановив, що зміст вказаних актів свідчить про невиконання відповідачем частини робіт через обставини, які не залежали від останнього, а перебували у залежності від дій та компетенції позивача, а саме: бездіяльність позивача у вигляді відсутності отримання дозволу на проведення робіт від ПАТ "Укрзалізниця", яке є власником (балансоутримувачем) земельної ділянки, на якій (вздовж залізничної колії) відповідачем мали бути здійснені будівельні роботи; наявність на земельній ділянці обʼєктів нерухомого майна та газопровідної магістралі (про що підрядник повідомляв замовника листами від 16.11.2020 № 545, від 04.01.2021 № 630, та 15.01.2021 № 647).
Водночас стаття 613 ЦК України передбачає, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обовʼязок, виконання зобовʼязання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобовʼязанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
Відповідно Верховний Суд зауважує, що в такій ситуації (в умовах встановлення судами обставин прострочення кредитора (позивача) щодо виконання боржником своїх зобовʼязань за договором) з урахуванням правових наслідків такого прострочення, недостатнім є зазначення судами лише про те, що суд здійснив власний перерахунок з урахуванням підтвердженого розміру боргу з попередньої оплати у сумі 2 201 497,28 грн. з дати здійснення позивачем такої попередньої оплати з посиланням на статтю 625 ЦК України, оскільки суд мав навести відповідний розрахунок з обґрунтуванням свого рішення в частині наявності/відсутності договірних підстав для часткового стягнення з відповідача заявлених позивачем сум інфляційних втрат та 1% річних, нарахованих на суму попередньої оплати, а також з урахуванням обставин закінчення строку дії договору та дати виникнення у відповідача грошових зобовʼязань в умовах часткового прострочення кредитора (позивача), у т.ч. того, що "закінчення строку дії договору" і "закінчення виконання робіт" це різні поняття.
Втім з тексту оскаржуваних судових рішень не вбачається здійснення судами аналізу та встановлення обставин наявності/відсутності договірних передумов для здійснення стягнення % та інфляційних втрат або наявності/відсутності прострочення відповідачем виконання грошового зобовʼязання для застосування частини другої статті 625 ЦК України як законодавчої підстави відповідальності за порушення грошового зобовʼязання, як і не встановлено дати з якої мало місце прострочення обовʼязку з повернення відповідачем попередньої оплати окремо для робіт невиконаних з вини відповідача та з вини кредитора.
Отже, суди попередніх інстанцій не виклали своїх доводів щодо підстав для визнання обґрунтованими позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 1% річних, нарахованих на суму попередньої оплати, не навели перевіреного розрахунку таких нарахувань, який визнали обґрунтованим.
З огляду на це, висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача за спірний період 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами у сумі 880 598, 91 грн та інфляційних втрат у сумі 1 121 662, 86 грн є передчасними.
Суд акцентує увагу, що обовʼязком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й обʼєктивності зʼясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає зʼясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх звʼязками, відносинами і залежностями. Таке зʼясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимогами процесуального закону визначено обовʼязковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Однак, оскаржувані судові рішення таким вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки судами попередніх інстанцій не дотримано вимог статей 86, 236-238 ГПК України щодо повного, всебічного, обʼєктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.
Зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які встановлені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості дослідити правильність розрахунку інфляційних втрат і 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами та встановити їх обґрунтованість, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.
Водночас, доводи касаційної скарги ТОВ "Агро Констракшн", що у даному випадку судами попередніх інстанцій не встановлено факту прострочення підрядником виконання підрядних робіт у цілому за Договором частково знайшли своє підтвердження, а доводи Адміністрації, викладені у відзиві на касаційну скаргу про законність та обґрунтованість судових актів попередніх інстанцій є помилковими, а тому відхиляються судом касаційної інстанції.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами та інфляційних втрат з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки зазначені порушення були допущені судом першої інстанції і не усунуті судом апеляційної інстанції. Водночас у новому розгляді судам необхідно врахувати правове регулювання спірних правовідносин, дати оцінку наданим учасниками справи доказам та встановити вказані вище обставини щодо наявності/відсутності (і якщо так, то в якій частині) підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами та інфляційних втрат, нарахованих на суму невикористаного авансу (2 201 497,28 грн) за часткове невиконання підрядником робіт за Договором.