ОКРЕМА ДУМКА
судді М. В. Мазура
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2025 року
справа № 990SCGC/7/24
провадження № 11-74сап24
Суть справи
1. Ця справа стосується судді, яку було вперше призначено Указом Президента у 2011 році відповідно до частини першої статті 128 Конституції України в редакції 1996 року, тобто строком на п`ять років. Строк повноважень судді завершився 25 лютого 2016 року. З цього часу вона залишалася на посаді судді, але не мала повноважень на здійснення правосуддя, очікуючи проведення щодо неї відповідних оцінювальних процедур на відповідність займаній посаді для повторного призначення вже безстроково.
2. На цю суддю до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) поскаржився голова суду, в якому вона обіймала посаду судді. Він стверджував, що суддя ОСОБА_1 систематично допускає прогули без поважних причин; привласнила або втратила 142 судові справи різних категорій, що унеможливлює отримання громадянами копій судових рішень у цих справах; грубо порушує право громадян на доступ до правосуддя; систематично допускає бездіяльність щодо виготовлення копій судових рішень для їх внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.
3. За результатами дисциплінарного провадження ВРП встановила, що суддя ОСОБА_1 не передала секретарю судових засідань 119 справ різних категорій, розглянутих нею під час здійснення повноважень упродовж 2013-2016 років, а також не виготовила повні тексти судових рішень (вмотивовані судові рішення) у зазначених справах. Такий висновок підтверджується також наявністю 10 заяв від сторін у цих справах про видачу копій судових рішень, які не були виконані протягом тривалого часу.
4. ВРП кваліфікувала дії судді, як дисциплінарний проступок, відповідальність за який передбачено:
- пунктом 2 частини 1 статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон про судоустрій) - зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення;
- пунктом 3 частини 1 статті 106 цього Закону - допущення суддею поведінки, що порочить звання судді, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
5. При цьому ВРП вважала, що такі дії судді ОСОБА_1 складають також істотний дисциплінарний проступок у розумінні пункту 1 частини 9 статті 109 Закону про судоустрій (суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).
6. До того ж ВРП вважала, що оскільки на момент розгляду дисциплінарного провадження допущені суддею ОСОБА_1 порушення не усунуті, дисциплінарний проступок слід вважати триваючим, а тому підлягають застосуванню положення статті 106 Закону про судоустрій з урахуванням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, визначених у статті 109 цього Закону (дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження).
7. Це рішення ВРП ОСОБА_1 оскаржила до Великої Палати Верховного Суду, яка визнала обґрунтованими висновки ВРП.
Мотиви окремої думки
8. Я повністю підтримую висновки більшості суддів щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону про судоустрій (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду), що виразилось у не передачі нею секретарю судового засідання для подальшого опрацювання матеріалів 119 судових справ, розглянутих нею протягом 2013-2016 років. Я також погоджуюсь, що це правопорушення було триваючим, оскільки передача секретарю судового засідання матеріалів уже розглянутих справ не є частиною процесуальної діяльності судді і не вимагала наявності в неї конституційних повноважень на здійснення правосуддя.
9. Так само я поділяю думку колег про те, що зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення утворює в діях судді склад дисциплінарного проступку.
10. Водночас, я не можу погодитись із висновком більшості суддів про те, що інкримінований ОСОБА_1 дисциплінарний проступок (зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення)продовжував тривати навіть після припинення її п`ятирічних повноважень у 2016 році та, відповідно, що строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за цей проступок не сплинув.
11. Зокрема, Велика Палата зазначила, що саме ухвалення судового рішення є процесуальною діяльністю судді, пов`язаною із здійсненням правосуддя, тоді як виготовлення повного тексту судового рішення полягає у письмовому оформленні мотивів, якими суддя керувався при його ухваленні. Тому закінчення п`ятирічного строку повноважень судді, призначеного вперше за раніше діючим законодавством, не означало неможливості виготовлення повних текстів проголошених ним судових рішень у справах, розглянутих під час цього строку. У зв`язку із цим Велика Палата дійшла висновку, що ОСОБА_1 після припинення своїх повноважень 25 лютого 2016 року до її звільнення 23 лютого 2021 року могла і була зобов`язана усунути допущені нею порушення, чого не зробила внаслідок свої бездіяльності.
12. Однак я маю іншу позицію з цього питання.
13. Процесуальні кодекси, як в їх редакціях, що діяли на момент констатованої бездіяльності (ст.ст. 209, 218 ЦПК, ст.ст. 160, 167 КАС України), так і в чинних редакціях (ст. 259, 268, 272 ЦПК, ст.ст. 243, 250, 251 КАС України), не лише визначають можливість відкладення складання повного тексту судового рішення, але й порядок дій суду в такій ситуації (зокрема, строки виготовлення повного тексту, обов`язок судді підписати цей текст і порядок вручення його копії учасникам справи).
14. На додаток до цього, КПК передбачав тоді та передбачає зараз, що після виготовлення повного тексту ухвали суд має оголосити судове рішення (ст. 376 КПК).
15. Отже, виготовлення повного тексту судового рішення є не просто технічною дією, а невід`ємною і важливою частиною врегульованої процесуальним законодавством діяльності судді щодо відправлення правосуддя. Гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд передбачає обов`язок суду не просто ухвалити судове рішення, але й навести у ньому належні мотиви. Виготовлення повного тексту судового рішення фіналізує результати розгляду справи - саме тому це може зробити лише той суддя, який ухвалив це рішення, а не будь-хто інший. Зрештою, судове рішення стає офіційним документом лише після його підписання суддею. Наведене, на мою думку, свідчить, що виготовлення мотивованого судового рішення є частиною конституційних повноважень судді, а тому після припинення цих повноважень (в розумінні підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України) суддя не може здійснювати правосуддя - тобто вчиняти дії, які процесуальне чи інше законодавство відносить до виключної компетенції "повноважного" судді (розглядати справи, ухвалювати, виготовляти та підписувати судові рішення тощо).
16. Слід зауважити, що законодавець не залишив поза своєю увагу подібну ситуацію, оскільки Закон про судоустрій 2010 року (у редакції Закону України № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд") передбачав, що нові судові справи, які надійшли до суду не могли розподілятися судді протягом останніх двох місяців до закінчення його повноважень. Це було зроблено для того, щоб суддя мав час на належне завершення розгляду справ, що знаходяться в його провадженні, включно із виготовленням повних текстів.
17. Оскільки бездіяльність службової особи, яка полягає в ухиленні від виконання визначених законом для відповідної посади обов`язкових дій, завжди безпосередньо пов`язана із наявністю у нього відповідних повноважень, така бездіяльність може вважатися протиправною лише протягом того періоду часу, коли ця службова особа має відповідні повноваження, щоб вчинити передбачені законом дії. Дивно було б стверджувати, що особа продовжує протиправно бездіяти шляхом невиконання повноважень, яких вона вже не має або взагалі ніколи не мала.
18. Без повноважень на здійснення правосуддя суддя не має права виконувати цю дію, оскільки це суперечить принципу закріпленому в ст. 19 Конституції України "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" та підриває легітимність судового акта.
19. Окрім того, визначення часових меж, протягом яких "триває" певне правопорушення, як і констатація протиправності відповідної бездіяльності, не обов`язково пов`язані з продовженням існування негативних наслідків такої бездіяльності. Іншими словами, той факт, що судові рішення так і не були виготовлені не може свідчити про те, що правопорушення у вигляді "зволікання з виготовленням мотивованого судового рішення" продовжує вчинятися навіть після припинення повноважень судді чи після його/її звільнення з посади. І навпаки, усунення наслідків шляхом виготовлення суддею повного тексту судового рішення після тривалого ухилення від виконання цього обов`язку (скажімо, через кілька років) не може автоматично свідчити про відсутність складу названого дисциплінарного проступку.
20. З огляду на викладене вважаю, що "зволікання з виготовленням мотивованих судових рішень" у контексті обставин цієї справи мало місце (тривало) лише протягом періоду часу, коли ОСОБА_1 мала повноваження судді, тобто до 25 лютого 2016 року. Після цієї дати вона вже не мала повноважень вчиняти дії щодо здійснення правосуддя, включно із виготовленням і підписанням судових рішень, і не могла за законом виготовляти мотивовані судові рішення, навіть якщо б хотіла це зробити, а тому після вказаної дати її бездіяльність не може бути кваліфікована як "зволікання…". Відтак після цієї дати розпочався трирічний перебіг строку давності притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за правопорушення, передбачене п. 2 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій, який сплинув, як на час відкриття дисциплінарного провадження 03 липня 2020 року, так і на час ухвалення Спірного рішення ВРП.