ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 144/924/24
провадження № 61-17167св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Теплицької селищної ради, ІНФОРМАЦІЯ_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, від імені якого діє адвокат Діденко Наталія Петрівна,на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2024 року у складі судді Довгалюк Л. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Матківської М. В., Сопруна В. В., і виходив з такого.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Теплицької селищної ради, ІНФОРМАЦІЯ_1, про позбавлення батьківських прав.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з
2008 року по 2019 рік він проживав без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 .
3. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них з відповідачкою народився син - ОСОБА_4 .
4. Зазначав, що починаючи з 2021 року дитина проживає разом з ним та перебуває на його утриманні. Він доглядає та виховує сина самостійно, забезпечує матеріально та піклується про стан його здоров`я, а відповідачка самоусунулася від виховання дитини, не цікавиться життям сина, не підтримує з ним зв`язку, не допомагає його утримувати.
5. Вважав, що має місце повне ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання дитини, нехтування ними.
6. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд позбавити
ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 25 вересня
2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, відмовлено.
8. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
9. Покладено на службу у справах дітей Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області (орган опіки та піклування виконавчого комітету Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області) контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_5 .
10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено та судом не встановлено, що ОСОБА_2 систематично, незважаючи на заходи попередження, відомості про вжиття яких в матеріалах справи відсутні, продовжує злісно та свідомо ухилятися від виконання своїх батьківських обов`язків. Висновок органу опіки та піклування суд вважав недостатньо обґрунтованим, поверхневим, не у повній мірі об`єктивним, не підкріпленим сукупністю належних і допустимих доказів та таким, що ґрунтується лише на доводах і твердженнях позивача, за відсутності матері дитини. Крім того, суд не вважав виправданим за обставин цієї справи враховувати думки дитини щодо позбавлення його матері батьківських прав, з огляду на її вік, проживання разом з батьком та перебуванням під його впливом.
11. Крім того, судом враховано, що з моменту виїзду відповідачки за межі України пройшов незначний проміжок часу, причини перебування матері дитини за кордоном (заробітки, лікування, воєнний стан, відпочинок тощо) судом достовірно не встановлені. Водночас, дитина певний період часу проживала разом з матір`ю, а мати, зі слів дитини, постійно пропонує йому виїхати та проживати разом з нею за межами України. Позивачем не доведено у чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батьківських прав матері.
Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції
12. Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2024 року залишено без змін.
13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її сина ОСОБА_5 . Зазначено, що встановлені у справі фактичні обставини свідчать про те, що матір не втратила інтересу до дитини, але не може змінити її місце проживання без згоди дитини і батька дитини. Між матір`ю і дитиною не склалися відносини, які б свідчили про фактичну втрату сімейного зв`язку і неможливість його відновлення.
Узагальнені доводи касаційної скарги
14. 24 грудня 2024 року ОСОБА_6, від імені якого діє адвокат
Діденко Н. П.,звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 грудня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
15. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 20 вересня 2021 року у справі № 350/1696/19, від 08 грудня 2021 року у справі
№ 311/563/20, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 13 липня
2022 року у справі № 366/2047/18, від 23 листопада 2022 року у справі
№ 149/2510/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 203/4279/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що судами попередніх інстанцій ухвалено оскаржені судові рішення в порушення прав та інтересів дитини.
17. Вважає, що висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо недостатньої обґрунтованості та передчасності висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав є помилковим, оскільки у ньому відображені всі встановлені обставини стосовно ухилення матері від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, відсутності у неї інтересу до її життя та потреб.
18. Крім того, акцентує увагу про неврахування судами попередніх інстанцій думки дитини, її відхилення без належного обґрунтування.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19. Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 144/924/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
20. 09 січня 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 144/924/24.
21. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22. ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у
м. Почаїв. Його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини серія НОМЕР_1 від 17 вересня 2021 року.
23. Сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з
2008 року по 2019 рік.
24. На час розгляду справи в судах попередніх інстанцій ОСОБА_2 проживає за межами України.
25. Комісією в складі начальника ССД Теплицької селищної ради Гижко О. Г., головного спеціаліста ССД Теплицької селищної ради Остапчук М. Д., начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Теплицької селищної ради Вербоватої Н. А. складено акт обстеження умов проживання від 07 травня
2024 року, відповідно до якого малолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком, який виховує його самостійно. Хлопчик забезпечений одягом, взуттям, харчуванням, шкільним приладдям та іншим, батько переймається його здоров`ям, успіхами у навчанні. Мати проживає окремо.
26. Згідно з довідкою Кивачівської гімназії Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області № 01-28/56 від 10 травня 2024 року утриманням та вихованням дитини самостійно займається батько, який добросовісно ставиться до виконання батьківських обов`язків, забезпечує потреби сина, підтримує постійний контакт з гімназією, переймається успішністю навчання, систематично відвідує батьківські збори. Мати проживає окремо за кордоном, контакту з гімназією не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, не спілкується з вчителями, батьківські збори не відвідує.
27. З акту оцінки потреб сім`ї/особи, складеного фахівцями КЗ "Центр соціальних служб Теплицької селищної ради" ОСОБА_7 та ОСОБА_8, вбачається, що "хлопчик проговорює, що на маму ображений".
28. У висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, затвердженому рішенням виконавчого комітету Теплицької селищної ради № 244 від 22 серпня 2024 року, зазначено про доцільність позбавлення батьківських прав
ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_5 .
29. У судовому засіданні з`ясовано думку неповнолітнього ОСОБА_5 щодо наявного між батьками спору, який у присутності представника органу опіки та піклування Теплицької селищної ради зазначив, що проживає разом з батьком, який піклується про нього, мати приїжджає приблизно однин раз на рік на декілька днів, привозить смаколики, неодноразово запрошувала його переїхати до неї та проживати разом за кордоном, проте він не бажає залишати батька, з яким має гарні стосунки.
Позиція Верховного Суду
30. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
31. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
32. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
33. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
34. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
35. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи у сприятливих умовах дитина перетворюється на гідного правового партнера дорослих членів суспільства.
36. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
37. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
38. Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
39. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
40. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
41. Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
42. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
43. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).
44. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
45. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
46. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
47. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
48. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року
у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20,
від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
49. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
50. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" (заява
№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
51. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
52. У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі "Странд Лоббен та інші проти Норвегії" (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.
53. У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
54. За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
55. Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
56. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
57. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20,
від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
58. Суди мають здійснювати поглиблене дослідження всієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, надавати збалансовану і розумну оцінку відповідних інтересів кожної особи при прийнятті найкращого для дитини рішення. Суди встановлюють справедливий баланс між різними конкуруючими правами та інтересами, забезпечуючи процесуальну справедливість усього процесу.
59. Судами попередніх інстанцій встановлено, що малолітній син сторін ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 2021 року проживає з батьком на території України, а відповідачка проживає за кордоном. Причин перебування матері дитини за межами України (робота, лікування, воєнний стан, особисте життя тощо) судами попередніх інстанцій не встановлено. Водночас, сторонами визнавався той факт, що дитина до 2021 року проживала разом з матір`ю.
60. У судовому засіданні суду першої інстанції малолітній ОСОБА_4 повідомив суду, що його матір приїздить до нього приблизно один раз на рік, привозить смаколики, постійно пропонує йому виїхати та проживати разом з нею за межами України, на що він не погоджується, оскільки хоче проживати зі своїм батьком. Зазначене підтверджував і позивач.
61. Орган опіки та піклування у своєму висновку від 21 серпня 2024 року вважав за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_5 .
62. Врахувавши право відповідачки на вільний вибір місця проживання, її бажання забрати свого сина до себе, відсутність доказів втрати між матір`ю та сином емоційного зв`язку, з огляду на їх періодичне спілкування, а також дії матері, які свідчать про підтримку хоча б якого психоемоційного контакту з сином (рідкі прогулянки та спілкування з сином, намагання дізнатися причину небажання дитини проживати разом з нею, звернення до органу опіки з проханням забрати дитину до себе за кордон), суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов загалом обґрунтованого висновку про недостатність підстав для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього, виключного і надзвичайного способу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно її малолітнього сина.
63. Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19,
від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).
64. Суди першої та апеляційної інстанцій врахували фактичні обставини справи та поведінку сторін у них (проживання у різних країнах у період воєнного стану, попереднє проживання дитини з матір`ю), бажання відповідачки забрати сина проживати з нею, а також вчинення нею поодиноких дії щодо підтримання зв`язку з сином, у зв`язку з чим дійшли загалом мотивованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 наявності виключних підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав.
65. Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
66. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
67. Колегія суддів погоджується з доводами судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для врахування висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, з огляду на його необґрунтованість.
68. У зазначеному висновку містяться лише посилання на пояснення позивача щодо неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обовʼязків з утримання та догляду за дитиною з 2021 року, наявності у дитини образи на матір, а також небажання малолітнього ОСОБА_5 проживати з нею. Підставою для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між матірʼю та сином зазначено лише те, що дитина проживає разом з батьком та знаходиться на його утриманні.
69. Обставин, які свідчать про необхідність застосування такого заходу впливу до матері дитини, результатів обстеження умов проживання дитини та її батьків, їх психологічних характеристик, стосунків між дитиною та її батьками, наявності з боку матері загрози для благополуччя малолітнього ОСОБА_4, його здоров`я та психічного розвитку, позиції матері щодо виконання нею своїх батьківських обов`язків, а також відомостей про вжиття заходів для надання матері і дитині допомоги у підтримці стосунків у висновку не наведено.
70. Водночас, у судовому засіданні в суді першої інстанції представник органу опіки та піклування повідомив суду, що у березні 2022 року ОСОБА_2 зверталася із заявою та виявляла бажання забрати свого малолітнього сина проживати до себе. У присутності представника органу опіки та піклування відповідачка спілкувалася з ОСОБА_9 та просила його поїхати з нею за кордон, з огляду на кращі умови життя та обставини, пов`язані з введенням в Україні воєнного стану, цікавилася причинами небажання дитини поїхати з нею. Однак, про дії, які були вчинені органом опіки та піклування для налагодження контакту матері та дитини, наданий до суду висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав не містить.
71. Згідно з частиною шостою статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
72. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20,
від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).
73. Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції думки дитини, а саме ОСОБА_5, якому під час заслуховування його думки у суді першої інстанції 25 вересня 2024 року майже виповнилось 13 років, колегія суддів відхиляє.
74. Верховний Суд уже звертав увагу на те, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21,
від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13-ц, від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21).
75. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною.
76. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що за обставин справи, що переглядається в касаційному порядку, а саме проживання тривалий час сина з батьком, наявності у нього образи на матір через те, що вона поїхала за кордон, думка малолітньої дитини про те, що він хоче проживати з батьком, не може слугувати достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав.
77. Думка дитини значною мірою стосується бажання дитини проживати з батьком. Водночас, предметом справи, що переглядається в касаційному порядку, не є визначення місця проживання дитини. Матір, зі слів позивача, дитини та представника органу опіки та піклування, неодноразово виявляла бажання, щоб син проживав з нею за кордоном. Однак, дитина продовжує проживати разом з батьком з огляду, зокрема, на її бажання. Доказів вчинення відповідачкою будь-яких примусових дій щодо зміни місця проживання її малолітнього сина матеріали справи не містять. Відсутні також докази того, що наявні обставини, які б свідчили загрозу з боку матері для малолітнього ОСОБА_5, його здоров`ю та розвитку.
78. В контексті доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав з огляду на її самоусунення від виконання батьківських обов`язків у зв`язку з проживанням за кордоном, колегія суддів зауважує, що як суд першої, так і суд апеляційної інстанції надали правову оцінку поданим позивачем доказам ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків у їх сукупності, та з урахуванням обставин проживання ОСОБА_2 за кордоном, неодноразово висловленого нею прохання до дитини переїхати проживати до неї, а також фактів періодичного спілкування її з сином, дійшли мотивованого висновку про недоведеність позивачем остаточного і повного ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків.
79. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, було попереджено відповідачку про необхідність змінити своє ставлення до виховання сина ОСОБА_5, покладено на орган опіки та піклування контроль за виконанням матір`ю батьківських обов`язків щодо малолітньої дитини.
80. Верховний Суд вже зауважував, коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий з батьків дитини під час розгляду повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21).
81. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів, зводяться в загальному до переоцінки доказів.
82. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
83. Висновки судів, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
84. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі
№ 910/8115/19(910/13492/21)).
85. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
86. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
87. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_10, від імені якого діє адвокат Діденко Н. П., що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду