ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 161/16645/23
провадження № 61-14745 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, в інтересах якого діють законні представники: ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
треті особи: виконавчий комітет Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області, приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Горбач Леся Сергіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Майстренко Людмила Олегівна, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 червня 2024 року у складі судді Філюк Т. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю.,Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в інтересах якого діють законні представники: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - виконавчий комітет Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області, приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Горбач Л. С., про встановлення факту відсутності родинних відносин (споріднення) та визнання відсутнім права на спадкування за законом.
Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його рідна тітка ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина. Заповіту на випадок своєю смерті спадкодавиця не залишила.
Вказував, що окрім нього із заявою про прийняття спадщини в нотаріальну контору звернулася ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, як онука померлої ОСОБА_5 . Подання цієї заяви було обумовлено тим, що в актовому записі про народження та в свідоцтві про народження ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, його батьком зазначений ОСОБА_7 - син спадкодавиці ОСОБА_5 .
Стверджує, що ОСОБА_7 був записаний батьком дитини формально, через її народження до спливу 10 місяців із дня розірвання шлюбу (18 липня 2012 року) з ОСОБА_4 . Біологічним же батьком дитини є ОСОБА_3, який згідно з рішенням Луцького міськрайонного суду від 26 грудня 2022 року усиновив ОСОБА_6, внаслідок чого з актового запису були виключені відомості про батька дитини - ОСОБА_7 та записано батьком ОСОБА_3 ; прізвище усиновленої дитини змінено з " ОСОБА_8" на " ОСОБА_9", по батькові - з " ОСОБА_10" на " ОСОБА_11".
Отже, неповнолітній ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ) не має кровного споріднення ані зі спадкодавицею, ані з її сином ОСОБА_7, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_4, а тому не має права на спадкування відповідно до статті 1266 ЦК України.
Вказував, що він є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5, проте через наявність іншого спадкоємця ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ) його спадкові права порушуються, що унеможливлює отриманням ним спадщини.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд захистити його порушене право у такий спосіб: встановити факт відсутності родинних відносин (відсутності кровної спорідненості) між ОСОБА_5 та неповнолітнім ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 та встановити, що неповнолітній ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2, не є онуком ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати відсутність у неповнолітнього ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2, права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до оспорювання батьківства ОСОБА_7, який помер у 2019 році, щодо дитини ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2, та, як наслідку, - оспорювання права дитини на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Водночас у позивача ОСОБА_1 в розумінні статті 137 СК України відсутнє право на пред`явлення цього позову. Звертаючись з позовними вимогами про встановлення факту відсутності родинних відносин між спадкодавцем ОСОБА_5 та її онуком ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ) та визнання відсутнім у останнього права на спадкування за законом, позивач фактично просить вирішити питання щодо прав іншої особи, а не щодо захисту у встановлений спосіб своїх прав, тому позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав.
Також суди зауважили, що позивач не надав суду відповідної постанови нотаріуса про відмову у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно ОСОБА_5 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 листопада 2024 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Майстренко Л. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 червня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, в якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 490/10190/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17, від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17,
від 05 червня 2019 року у справі № 761/18093/15-ц, від 22 червня 2020 року у справі № 922/2155/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, від 09 лютого 2021 року у справі № 910/5251/20, від 23 березня 2021 року у справі № 643/14592/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 522/9011/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 464/6696/20, від 11 лютого 2022 року у справі № 947/22756/19, від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 404/7153/20, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також вказує, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо визначення ефективного способу захисту порушених прав того спадкоємця за законом, який оспорює право на спадкування іншого спадкоємця за законом, до моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину будь-кому з них (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 161/16645/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У грудні 2024 року матеріали цивільної справи № 161/16645/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Майстренко Л. О. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином надані сторонами докази, які підтверджують обставини того, що неповнолітній ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ) не є онуком спадкодавиці ОСОБА_5 ; біологічним батьком дитини є не ОСОБА_7, а ОСОБА_3, зокрема: власноручно написану заяву матері неповнолітньої дитини ОСОБА_4, у якій вона визнає, що її дитина не є онуком спадкодавиці ОСОБА_5 ; заяви ОСОБА_3, в яких він визнає своє батьківство щодо неповнолітнього ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ); виступ матері неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у червні 2021 року на телеканалі "Аверс", у якому вона публічно і відкрито розповіла широкому загалу про те, що її дитина не є сином ОСОБА_7 та не є онуком спадкодавиці ОСОБА_5 ; первинні документи про народження неповнолітнього ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ), у яких батьком дитини зазначений " ОСОБА_12"; висновок експертного дослідження Волинського НДЕКЦ МВС України від 01 грудня 2021 року № ЕД-19/103-21/9698-БД, проведеного за заявою ОСОБА_3, яким підтверджено біологічне батьківство ОСОБА_3 щодо дитини ОСОБА_6 .
Вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не відповідають ефективному способу захисту його прав та не ґрунтуються на вимогах закону. Судами не застосовна релевантна практика Верховного Суду до спірних правовідносин.
Відзив на касаційні скарги не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина.
Заповіту на випадок своєї смерті ОСОБА_5 не залишила.
ОСОБА_1 є племінником померлої ОСОБА_5, що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження.
З матеріалів спадкової справи № 72/2020, заведеної щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, встановлено, що 30 листопада 2020 року ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 звернулась до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Горбач Л. С. із заявою про прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_5 (а. с. 198-295, т. 2).
05 лютого 2021 року від громадянина рф ОСОБА_1 до нотаріуса надійшла заява про прийняття спадщини після смерті тітки ОСОБА_5, яка після належного оформлення та засвідчення підпису ОСОБА_1 нотаріусом м. Єкатеринбургу Свердловської області ОСОБА_13 була долучена до матеріалів спадкової справи № 72/2020.
Судами також встановлено, що син спадкодавиці ОСОБА_5 - ОСОБА_7 з 16 жовтня 2008 року перебував з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Луцького міськрайонного суду від 18 липня 2012 року у справі № 0308/7093/12 було розірвано.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького районного управління юстиції Волинської області 27 грудня 2012 року, батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, зазначений ОСОБА_7, матір`ю - ОСОБА_4 (а. с. 56, т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 26 грудня 2022 року у справі № 161/16462/22 задоволено заяву ОСОБА_3, заінтересовані особи - орган опіки та піклування Луцької районної державної адміністрації, ОСОБА_4 про усиновлення; визнано ОСОБА_3 усиновлювачем малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; вилучено відомості про батька дитини з актового запису № 27 про народження від 10 грудня 2012 року та записано батьком дитини ОСОБА_3 ; змінено прізвище усиновленої дитини з " ОСОБА_8" на " ОСОБА_9", по батькові - з " ОСОБА_10" на " ОСОБА_11".
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Майстренко Л. О. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
У цій справі позивач як спадкоємець звернулася до суду з позовом про встановлення факту відсутності родинних відносин між його померлою тіткою ОСОБА_5 та її онуком ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2, та відсутності у неповнолітнього ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2, права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У протилежному випадку між цими особами виникає спір про право.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що звертаючись з позовними вимогами про встановлення факту відсутності родинних відносин між спадкодавцем ОСОБА_5 та її онуком ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ) та визнання відсутнім у останнього права на спадкування за законом, позивач фактично просить вирішити питання щодо прав іншої особи, а не щодо захисту у встановлений спосіб своїх прав, тому позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав. Позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до оспорювання батьківства ОСОБА_7, який помер у 2019 році, щодо дитини ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2, та, як наслідку, - оспорювання права дитини на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19).
У доктрині процесуального права позови про визнання поділяються на позитивні та негативні.
По своїй суті позов про оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини, є негативним, в якому позивач стверджує, що певний чоловік не є батьком дитини. В такому разі за допомогою цього позову відбувається захист приватного інтересу позивача (зокрема, в сфері спадкування).
Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства (частина перша статті 137 СК України).
Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред`явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці (частина друга статті 137 СК України).
Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти (частина третя статті 137 СК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року у справі № 461/3122/19 з урахуванням принципу розумності надано тлумачення положень статті 137 СК України та зазначено, що вказана норма визначає випадки, за яких батьківство особи може бути оспорено після смерті особи, яка записана батьком дитини; перший випадок стосується ситуації, коли чоловік ще під час вагітності жінки подав нотаріусу заяву про невизнання свого батьківства. У такому разі після смерті чоловіка оспорити батьківство можуть його спадкоємці (частина перша статті 137 СК України); другий випадок охоплює ситуацію коли чоловік за життя подав позов до суду про виключення запису про нього як батька дитини. У цьому разі його спадкоємці можуть підтримати позовну заяву відповідно до положень статті 55 ЦПК України про процесуальне правонаступництво (частина друга статті 137 СК України); третій випадок оспорювання батьківства стосується ситуацій, коли через поважні причини чоловік не знав про те, що записаний батьком дитини, і помер.
Однак на відміну від перших двох випадків можливість оспорити батьківство належить лише таким його спадкоємцям як дружина, батьки та діти (частина третя статті 137 СК України).
Таким чином, частиною третьою статті 137 СК України передбачено оспорювання батьківства правонаступником у зв`язку зі смертю особи, яка записана в актовому записі про народження батьком дитини та через поважні причини не знала про це. Закон дає право на оспорювання батьківства в цьому випадку спадкоємцям особи (дружині, батькам та дітям). При цьому поважність причин, за якими особа не знала, що вона записана батьком, є фактором, що оцінюється судом.
Вказаний висновок вкладений також у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2024 року у справі № 205/3895/20.
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій зауважили, що у позивач в розумінні статті 137 СК України не входить до переліку осіб, яким законом надано право на оспорювання батьківства.
При цьому, матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_7, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_4 за свого життя не знав і не міг знати про те, що він записаний батьком дитини - ОСОБА_2 (до усиновлення - ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2, або доказів поважності причин такої необізнаності чи доказів звернення до суду з позовом про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про те, що заявлені позивачем вимоги не відповідають ефективному способу захисту прав позивача. З огляду на підстави звернення до суду та встановлені у справі обставини, способу захисту прав позивача відповідатиме вимога про визнання права власності на спадкове майно.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.