ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/31/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Ліневич Л. В. (адвокат),
відповідача - Нестерова І. Г. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024,
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024,
постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 та
додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024
за позовом Акціонерного товариства "Енергетична компанія України"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення 75 994 630,76 грн та зобов`язання припинити нарахування послуг.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство "Енергетична компанія України" (далі - АТ "Енергетична компанія України", позивач) звернулось до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПАТ "НЕК "Укренерго", відповідач, скаржник) про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії щодо експорту електричної енергії позивачу за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 14.07.2022 № 2309-02024 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії; стягнення 75 994 630,76 грн безпідставно набутих коштів (із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач на виконання умов Договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 14.07.2022 № 2309-02024 виставив позивачу акти приймання-передачі послуг наданих у серпні, вересні, жовтні 2022 року та квітні 2023 року, за якими позивачем здійснена оплата в сумі 75 994 630,76 грн.
1.3. Зокрема, вказує на те, що у відповідача відсутні правові підстави для нарахування АТ "Енергетична компанія України" послуг щодо експорту електроенергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги, оскільки нарахування таких послуг не передбачено, як чинним законодавством та і умовами договору. Крім того, таке нарахування порушує міжнародні зобов`язання України. На переконання позивача, відповідач у спірних відносинах фактично зловживає своїм монопольним становищем, шляхом нарахування плати за послуги з передачі обсягів експортованої електричної енергії, які фактично не надаються. Безпідставне нарахування плати відповідачем за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії фактично призводить до порушення міжнародних зобов`язань України. До ціни електричної енергії за міжнародними контрактами не включається тариф на передачу, оскільки такий тариф не повинен сплачувати експортер електричної енергії.
1.4. З огляду на наведене вважає, що у відповідача також відсутні правові підстави для набуття і збереження грошових коштів в розмірі 75 994 630,76 грн, які сплачені позивачем на підставі неправомірно виставлених рахунків саме з метою недопущення набуття статусу "Переддефолтний" чи "Дефолтний", а тому спірна сума коштів має бути повернута позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 26.06.2024 (суддя Сташків Р. Б.) позов задовольнив частково; закрив провадження у справі в частині вимог про зобов`язання відповідача припинити вчинення дій, спрямованих на нарахування позивачу послуг з передачі електричної енергії по договору від 14.07.2022 при здійсненні її експорту та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються ці послуги; позовну вимогу про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 75 994 630,76 грн задовольнив повністю; присудив до стягнення з відповідача на користь позивача 75 994 630,76 грн безпідставно отриманих коштів та 751 520,00 грн витрат зі сплати судового збору.
2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/31/24 присуджено до стягнення з ПАТ "НЕК "Укренерго" на користь АТ "Енергетична компанія України" 140 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 29.10.2024 (колегія суддів: Михальська Ю. Б., Тищенко А. І., Коробенко Г. П.) рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі № 910/31/24 залишено без змін.
2.4. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 заяву АТ "Енергетична компанія України" про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу у справі № 910/31/24 задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 50 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
2.5. Рішення та постанову (ухвалені по суті спору) мотивовано з посиланням на те, що включення відповідачем обсягів з передачі електроенергії при здійсненні її експорту є неправомірним, оскільки не передбачене умовами договору від 14.07.2022, чинним законодавством України та порушує міжнародні зобов`язання України, а тому виставлення відповідачем позивачу відповідних рахунків на загальну суму 75 994 630,76 грн є необґрунтованим і здійснено відповідачем поза межами зобов`язальних правовідносин сторін, що, як наслідок, призвело до безпідставного отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 4 709 241,14 грн, які підлягають поверненню відповідно до статті 1212 ЦК України.
2.6. Із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 суди вказали на обов`язковість застосування до спірних правовідносин статей 40, 41 Договору про ЕС, врахування висновків Секретаріату ЕС та рішення Суду ЄС у справі "FENS spol. s r.o. v Slovak Republic".
2.7. Щодо вимоги про зобов`язання відповідача припинити вчинення дій суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права при звернення з такою вимогою. За висновками суду, незаконне нарахування відповідачем додаткової плати за передачу електричної енергії при експорті впливає на позивача як експортера та постачальника електричної енергії та порушує його права та інтереси, а тому вони можуть бути належним чином відновлені лише у визначений позивачем спосіб, який є ефективним та відповідає нормам чинного законодавства України
2.8. Однак, з огляду на те, що під час розгляду справи позивач та відповідач уклали додаткову угоду про розірвання договору з 31.12.2023, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність предмета спору та наявність підстав для закриття провадження у справі в частині означених вимог відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2.9. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції у вирішенні заяви відповідача про розподіл судових витрат, врахувавши рівень складності справи, обсяг висловлених відповідачем заперечень та заявлених клопотань, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, дійшов висновку про те, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у цій справі, що підлягає відшкодуванню відповідачем складає 140 000,00 грн, а не 220 000,00 грн, як було заявлено АТ "Енергетична компанія України".
2.10. Суд апеляційної інстанції, розподіляючи витрати, понесені АТ "Енергетична компанія України" у суді апеляційної інстанції, дійшов висновку про відповідність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 50 000,00 грн вимогам щодо реальності, співмірності та обґрунтованості, та відхиливши заперечення відповідача як такі, що не спростовують установленого судом.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ПАТ "НЕК "Укренерго" не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 у справі № 910/31/24; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог та заяв про АТ "Енергетична компанія України" про розподіл судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанції відмовити у повному обсязі.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Касаційна скарга ПАТ "НЕК "Укренерго" подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
4.1.2. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанції правових висновків:
- Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (у контексті того, що недоведення позивачем порушення права чи інтересу є самостійною підставою для відмови у позові;
- Верховного Суду, які викладені у постановах від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 та від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22 (щодо питання застосування положень статті 1212 ЦК України);
- Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та Верховного Суду, які викладені у постановах від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, від 14.11.2024 у справі № 161/629/23 (у контексті того, що: неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат).
4.1.3. На переконання скаржника, суди першої та апеляційної інстанції не дослідили змісту укладеного між сторонами договору від 14.07.2022, в якому прямо передбачено право відповідача здійснювати нарахування послуги з передачі на експортовані обсяги електроенергії та кореспондуючий обов`язок позивача сплачувати такі послуги. У цьому аспекті скаржник зазначає про помилковість врахування судами першої та апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, оскільки у цій справі суди встановили, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не було передбачено ні умовами договору про надання послуг з передачі електричної енергії, ані чинним законодавством. При цьому, на час ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі № 910/9627/20, постанова НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 "Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі" визнана протиправною та нечинною в межах адміністративного судочинства з моменту її прийняття. Однак, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.09.2021, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 у справі № 640/3041/20 про визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 Про затвердження змін до Кодексу системи передачі в частині змін до пунктів 5.1,5.3,5.6 глави 5,6.2,6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 - скасовано.
4.1.4. Таким чином, на переконання скаржника, справи № 910/9072/17 та № 910/31/24 різняться між собою існуванням реальних наслідків для позивачів у зв`язку з відображенням відповідачем у первинних документах обсягів послуг з передачі електричної енергії.
4.1.5. Відповідач наголошує на тому, що обов`язок сплати тарифу за передачу, зокрема, щодо обсягів експортованої електричної енергії запроваджено із прийняттям НКРЕКП постанови від 07.02.2020 № 360. Однак, суди означеного не врахували. У цьому контексті скаржник наголошує на тому, що спірні відносини сторін виникли у 2022 році (спірні нарахування здійснювалися відповідачем у період - серпень, вересень, жовтень 2022 року та квітень 2023 року) і у межах спірного періоду, як умови чинного законодавства (пункти 5.1, 5.3, 5.6 глави 5,6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ Кодексу системи передачі в редакції змін, внесених постановами НКРЕКП від 07.02.2020 № 360, від 30.09.2022 № 1234 та від 11.10.2022 № 1305) так і умови укладеного Договору, який є Додатком 6 до Кодексу системи передачі, визначають право відповідача з нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту.
4.1.6. При цьому, позивачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено обставин, що постанови НКРЕКП від 30.09.2022 №1234 та від 11.10.2022 № 1305 прийняті з порушенням норм чинного законодавства або є такими, що суперечать положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
4.1.7. Крім того суди також залишили поза увагою положення постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 28.02.2020 № 516 у сукупності із судовими рішеннями адміністративних судів у справі № 640/11468/20. Зокрема, на переконання скаржника, з 28.07.2021 учасники ринку не набувають статусів "Переддефолтний" чи "Дефолтний", за несплату ПАТ "НЕК "Укренерго" заборгованості за послуги з передачі чи з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що, відповідно, вказує на відсутність для позивача будь-яких реальних негативних наслідків та свідчить про недоведення позивачем обставин щодо порушення його прав та інтересів у спірних відносинах.
4.1.8. Скаржник вважає, що експорт електричної енергії у будь-якому випадку передбачає її фактичне транспортування до енергосистеми іншої країни, шляхом фізичного використання (користування) відповідним учасником ринку електричної енергії (експортером) мережами ОСП (міждержавними лініями), отже, такий експортер фактично отримує послугу з передачі електричної енергії та відповідно має обов`язок її оплатити саме в обсягах експортованої електричної енергії.
4.1.9. Наведене вище, на переконання відповідача, свідчить про те, що спірні нарахування здійснювалися саме на підставі положень чинного законодавства та умов Договору, а тому позивач не довів факту порушення його прав чи інтересів відповідачем. Водночас грошові кошти сплачені позивачем саме на виконання умов Договору, а тому не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні положень статті 1212 ЦК України.
4.1.10. На обґрунтування доводів касаційної скарги які стосуються оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції скаржник зазначає про те, що судами у вирішення питання розподілу судових витрат позивача не надано належної оцінки доказам, поданим позивачем на підтвердження факту понесення таких витрат.
4.1.11. Скаржник вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції та додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права, а саме статей 126, 129 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду, зокрема, стосовно критеріїв для визначення відшкодування адвокатських витрат.
4.1.12. За доводами скаржника, заявлені позивачем до стягнення витрати не підтверджені належними доказами, оскільки заявником не вказано про достовірність витраченого часу, натомість відповідачем доведено, що заявлені суми є неспівмірними, завищеними, а тому не підлягають стягненню.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4.2.2. У відзиві позивач також заявив про відшкодування за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу, надану позивачу адвокатом адвокатського об`єднання з представництва інтересів позивача в суді касаційної інстанції в розмірі 40 000,00 грн та зазначив, що відповідні докази буде надано після перегляду справи судом касаційної інстанції.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. ПАТ "НЕК "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
5.2. АТ "Енергетична компанія України" є юридичною особою, яка здійснює ліцензійну діяльність з постачання електричної енергії споживачу на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетика та комунальних послуг (НКРЕКП) від 05.07.2022 № 691. Тобто, є учасником ринку електричної енергії.
5.3. З метою здійснення своєї господарської діяльності (трейдерської діяльності з перепродажу електричної енергії) позивач 11.07.2022 подав відповідачу заяву про укладення договору про надання послуг з передачі електричної енергії, а також надав довідку від 11.07.2022 №11/2022, якою повідомив відповідача про відсутність у нього на цей момент споживачів електричної енергії.
5.4. Між відповідачем, як оператором системи передачі (ОСП) та позивачем, як користувачем системи передачі 14.07.2022 укладено Договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 2309-02024 (далі - Договір), за умовами якого відповідач зобов`язався надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а позивач зобов`язався здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього Договору.
5.5. Умови Договору є типовими та затверджені постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 "Про затвердження Кодексу системи передачі".
5.6. Згідно з пунктом 3.1 Договору планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятором), та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному веб-сайті в мережі Інтернет.
5.7. Умовами пункту 4.1 Договору визначено, що для розрахунків за цим Договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді;
2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.
5.8. Розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць (пункт 5.1 Договору).
5.9. Відповідно до пунктів 5.5, 5.6 Договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати та на підставі отриманого акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 11 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - сервіс), з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається на підставі даних, що надаються до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), Адміністратором комерційного обліку.
Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в сервісі згідно з вимогами Правил ринку.
Акт коригування наданої послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу. Користувач здійснює підписання акта коригування наданої послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 календарних днів та повертає один примірник підписаного акта ОСП. Оплату вартості послуги, що виникла в результаті коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює протягом 3 банківських днів з дня отримання акта.
У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта.
Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений Договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.
5.10. Наявними у матеріалах справи довідками відповідача про фактичну кількість електричної енергії, переміщеної з/до ОЕС України до/з ЕС суміжних країн та обсягів електричної енергії, поставленої за зовнішньоекономічними контрактами позивача період серпня, вересня, жовтня 2022 року та квітня 2023 року, позивачем у цей період здійснювався експорт електричної енергії згідно з зовнішньоекономічними контрактами у такі країни ЄС як: Угорщина, Словаччина, Польща, Румунія.
5.11. У спірний період (серпень, вересень, жовтень 2022 року та квітень 2023 року) відповідачем виставлялися позивачу рахунки-фактури на оплату послуг з передачі електроенергії при її експорті та акти приймання-передачі послуг від 31.08.2022 на суму 16 185 906,43 грн; від 30.09.2022 на суму 36 771 671,81 грн; від 31.10.2022 на суму 23 031 889,52 грн; від 30.04.2023 на суму 16 232 738,93 грн.
5.12. Означені акти приймання-передачі послуги підписані представниками обох сторін.
5.13. Згідно з наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень, позивач також оплатив послуги за наведеними вище актами на загальну суму 75 994 630,76 грн.
5.14. Суди також установили, що між позивачем та відповідачем укладена додаткова угода до Договору (далі - Додаткова угода), відповідно до якої сторони домовилися припинити дію Договору та укласти новий договір про надання послуг з передачі електричної енергії.
5.15. Згідно з умовами Додаткової угоди після укладання нового договору приєднання, Договір продовжує діяти в частині регулювання відносин щодо коригування обсягів та вартості наданих послуг, що виникли у період його дії, заборгованості/переплати за цим Договором з відповідними правами та обов`язками, пов`язаними з такою заборгованістю/переплатою, щодо нарахування штрафів, пені, неустойки. В іншій частині цей Договір припиняє свою дію днем, що передує даті акцепту зазначеній в повідомленні про приєднання до Договору приєднання № 2309-02024-ПП.
5.16. Згідно з повідомленням про приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.12.2023 вих. № 01/66357 датою приєднання до умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії з ідентифікатором договору № 2309-02024-ПП (датою акцептування) є 01.01.2024.
5.17. Договір, укладений сторонами спору 14.07.2022 припинив свою дію 31.12.2023 та продовжує діяти лише в частині, передбаченій Додатковою угодою, що сторонами не заперечується.
5.18. Звертаючись до суду з позовом АТ "Енергетична компанія України" зазначає про те, що не визнавало та не визнає правомірність виставлених відповідачем рахунків за наведені вище послуги з експорту електричної енергії у країни ЄС (Угорщину, Словаччину, Польщу та Румунію) у спірний період та вказує, що оплачувало виставлені відповідачем лише з метою уникнення обставин щодо отримання статусу "Переддефолтний", а згодом і "Дефолтний", що, відповідно, призвело би до неможливості здійснення господарської діяльності.
5.19. З огляду на що, позивач 27.09.2023 надіслав відповідачу вимогу про повернення безпідставно набутих коштів, в якій зазначив про те, що виставлені відповідачем рахунки-фактури та акти приймання-передачі послуги за експорт електричної енергії є неправомірними (не відповідають вимогам законодавства, а також порушують міжнародні зобов`язання України в рамках виконання Договору ЕС) та просив здійснити повернення безпідставно набутих відповідачем коштів.
5.20. У відповіді на вимогу позивача від 16.10.2023 №01/52583 відповідач зазначив про відсутність підстав для повернення спірної суми коштів.
5.21. Позивач, посилаючись на неправомірність дій відповідача щодо здійснення нарахувань послуг з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту, звернувся до суду із цим позовом.
5.22. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що помилковим є висновок позивача про те, що при здійсненні експорту електричної енергії не відбувається транспортування електричної енергії міждержавними лініями електропередач, дії ПАТ "НЕК "Укренерго"з нарахування вартості послуги з передачі на експорт електричної енергії відповідають чинному законодавству та узгоджуються з умовам укладеного із позивачем Договору.
5.23. Відповідач також наголошує на тому, що оскільки Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна, спірні кошти є набутими відповідачем за достатніх правових підстав та не підлягають поверненню.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Причиною спору в даній справі стало питання про наявність / відсутність обов`язку позивача оплачувати відповідачу тариф за передачу електричної енергії, зокрема, щодо обсягів експортованої електричної енергії у серні, вересні, жовтні 2022 року та у квітні 2023 року.
7.2. Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції лише в частині висновків про задоволення позовних вимог та стягнення безпідставно набутих грошових коштів. У частині висновків судів про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі положень пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України судові рішення не оскаржуються жодним із учасників спору, а тому судом касаційної інстанції не переглядаються.
7.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.4. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.5. Як вже зазначено вище, підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції постанови суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, відповідач зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.6. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
7.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.
Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
7.8. Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами застосовано норми права (статті 1212 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22.
7.9. У межах доводів та вимог касаційної скарги предметом касаційного оскарження є:
- питання правомірності / неправомірності нарахування відповідачем плати за експорт електричної енергії, запровадженої постановами НКРЕКП від 07.02.2020 № 360, від 30.09.2022 № 1234 та від 11.10.2022 № 1305 "Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі";
- питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції у спірних відносинах положень статті 1212 ЦК України у вирішенні вимог позивача про стягнення грошових коштів, як безпідставно набутих позивачем, з посиланням на те, що у відповідача не було правових підстав для включення ним обсягів з передачі електроенергії при здійсненні її експорту у відповідні рахунки ні на підставі договору від 14.07.2022, ні на підставі норм чинного законодавства України.
7.10. Перевіряючи та надаючи оцінку доводам скаржника щодо вказаної підстави касаційного оскарження, Верховний Суд виходить з такого.
7.11. Спір у справі стосується договірних правовідносин за договором про надання послуг з передачі електричної енергії.
7.12. Таким чином на спірні відносини сторін поширюється дія загальних норм ЦК України, ГК України, Закон України "Про ринок електричної енергії", Правила ринку, затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку), Кодекс системи передачі, затверджений постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309.
7.13. Так, згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
7.14. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
7.15. У статті 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
7.16. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
7.17. В силу положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
7.18. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
7.19. Як вже було зазначено вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги про зобов`язання припинити нарахування послуг щодо експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги та стягнення грошових коштів, як безпідставно набутих відповідачем.
7.20. Позивач не погоджується із нарахуванням йому плати за послуги з передачі обсягів експортованої електричної енергії в рамках договору, а тому просив суд зобов`язати відповідача припинити таке нарахування та стягнути з відповідача грошові кошти.
7.21. Вимоги про стягнення грошових коштів позивач мотивував приписами статті 1212 ЦК України та стверджував, що тим, що у відповідача відсутні правові підстави для нарахування позивачу послуг щодо експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються ці послуги, оскільки нарахування таких послуг не передбачено чинним законодавством, умовами договору та порушує міжнародні зобов`язання України.
7.22. Саме з огляду на наведені вище міркування позивач вказував на те, що у відповідача відсутні правові підстави для набуття і збереження грошових коштів у розмірі 75 994 630,76 грн набутих поза межами зобов`язальних відносин та які сплачені позивачем лише з метою недопущення набуття статусу "Переддефолтний" чи "Дефолтний".
7.23. Cуди задовольняючи позовні вимоги погодилися з доводами позивача, вказавши на те, що нарахування такої плати не передбачено умовами договору і положеннями законодавства, а також порушує міжнародні зобов`язання України в рамках виконання Договору ЕС.
7.24. Зокрема, за висновками судів, нарахування відповідачем плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії позивачу порушує міжнародні зобов`язання України та свідчить про неправомірність дій відповідача щодо включення обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, а тому грошові кошти сплачені позивачем сплачені позивачем як оплата за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про ЕС, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, набуті відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України.
7.25. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
7.26. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
7.27. Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
7.28. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
7.29. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
7.30. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
7.31. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
7.32. Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. (постанова Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22 на яку посилається скаржник).
7.33. У справі яка розглядається суди встановили, зокрема, факт оплати спірної суми грошових коштів позивачем саме в межах виконання умов укладеного між сторонами спору договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 14.07.2022.
7.34. При цьому зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що висновки судів щодо відсутності у відповідача права на нарахування спірних сум ґрунтуються, зокрема, на позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.
7.35. Зокрема, у вирішенні спірного питання суди зазначили таке:
- ратифікацією Договору про ЕС Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства (далі - Секретаріат ЕС) на оцінку правомірності дій України як сторони Договору про ЕС на відповідність його умовам. Секретаріат ЕС виснував, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про ЕС;
- також суди в оскаржуваних судових рішеннях висвітлили позицію, викладену в рішенні Суду Європейського Союзу (далі - Суд ЄС) від 06.12.2018 у справі № С-305/17 "FENS spol. s r.o. v. Slovak Republic", щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу від 06.06.2003 стосовно спільних правил для внутрішнього ринку електроенергії (далі - Директива 2003/54/ЄС), який установив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою би малою вона не була, незалежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
7.36. Із посиланням на статтю 31 Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами та статтю 41 Договору про заснування ЕС, рішення Суду ЄС від 06.12.2018 у справі № С-305/17 "FENS spol. s r.o. v. Slovak Republic" та висновок Секретаріату ЕС суди і дійшли висновку, що нарахування відповідачем плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України перед сторонами Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Європейським Союзом і Європейським співтовариством з атомної енергії; тому є неправомірними дії відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до країн - сторін Договору ЕС, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії.
7.37. Відхиляючи доводи відповідача щодо законності його дій щодо спірних нарахувань, суди, зокрема, послалися на правові висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.
7.38. У контексті доводів касаційної скарги та підстав касаційного оскарження Суд зазначає про передчасність таких висновків, з огляду на таке.
7.39. Вирішуючи спірні питання колегія суддів зазначає, що за приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договори про надання послуг з передачі.
7.40. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробники мають право здійснювати експорт-імпорт електричної енергії.
7.41. За змістом пункту 4 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії на підставі договору, укладеного на основі типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії.
7.42. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
7.43. Основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема Кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу (пункт 3 частини другої статті 2 Закону № 2019-VIII).
7.44. Згідно із частиною шостою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" Кодекс системи передачі та кодекс систем розподілу визначають, зокрема, порядок планування розвитку системи передачі та систем розподілу; умови та порядок доступу до системи передачі/розподілу, умови та порядок приєднання до системи передачі/розподілу, характеристики та порядок надання допоміжних послуг оператору системи передачі, порядок оперативного планування; порядок управління та експлуатації системи в нормальних та аварійних режимах; стандарти операційної безпеки, критерії, що застосовуються оператором системи передачі для диспетчеризації генеруючих потужностей та використання міждержавних перетинів, порядок диспетчеризації розподіленої генерації та умови надання пріоритетності об`єктам електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії.
7.45. Згідно із пунктом 3 частини другої статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з передачі та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
7.46. Так, Кодекс системи передачі регулює взаємовідносини Оператора системи передачі (далі - ОСП) та користувачів системи передачі (далі - Користувач) щодо планування, розвитку та експлуатації (у тому числі оперативно-технологічного управління) системи передачі у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, а також приєднання та доступу до системи передачі, який є обов`язковим для виконання ОСП та у визначених цим Кодексом випадках користувачами систем розподілу та всіма Користувачами і застосовується на недискримінаційних умовах (пункти 1,1 та 1.2 Кодексу системи передачі).
7.47. Пунктом 1.3.5 Правил ринку також передбачено, що кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори, зокрема, про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі (КСП).
7.48. Як зазначалось вище між сторонами спору на виконання умом чинного законодавства між сторонами спору, як учасниками ринку електричної енергії укладений договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 14.07.2022.
7.49. Як встановили суди у розумінні положень Закону України "Про ринок електричної енергії", Кодексу систем передач та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з продажу електричної енергії (трейдерської діяльності), затверджених постановою НКРЕКП від 27.12.2017 № 1468 позивач у межах спірних договірних правовідносин є ОСП, а відповідач - трейдером/електропостачальником, що здійснює експорт електричної енергії .
7.50. Суди також встановили, що спірні нарахування включено позивачем до актів приймання-передачі послуг за договором. Означені акти приймання-передачі послуги підписані представниками обох сторін. При цьому, позивач також оплатив послуги за наведеними вище актами.
7.51. Заявляючи вимогу про стягнення спірної суми (75 994 630,76 грн) позивач, як сторона договору, стверджував про безпідставність їх набуття відповідачем, оскільки нарахування такої плати не передбачено умовами договору і положеннями законодавства, а також порушує міжнародні зобов`язання України в рамках виконання Договору ЕС.
7.52. Таким чином з огляду на предмет і підстави заявленого позову у спірних правовідносинах суди у вирішенні цього спору перш за все мали встановити на підставі наданих учасниками справи доказів наявність чи відсутність перелічених позивачем обставин щодо відсутності у відповідача, як ОСП права таких нарахувань умовами Договору та/або положеннями чинного законодавства станом на час виникнення спірних відносин сторін (у межах спірного періоду - серпень, вересень, жовтень 2022 року та квітень 2023 року).
7.53. Разом з тим, у вирішенні цього спору суди залишили поза увагою, що спірні правовідносини сторін на відміну від правовідносин сторін у справі № 910/9627/20 виникли вже після внесення змін постановою НКРЕКП № 360 до Розділу XI Кодексу системи передачі.
7.54. Зазначеними вище змінами до Кодексу системи передач НКПРЕКП, як Регулятором встановлено обов`язковість оплати експортерами та імпортерами тарифу на диспетчерське (оперативно-технологічне) управління та експортерами тарифу на передачу електричної енергії.
7.55. Зокрема, пунктами 5.1, 5.2 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - серпень, вересень, жовтень 2022 року та квітень 2023 року) передбачено, що договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами Оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні експорту електричної енергії. Укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі.
7.56. Відповідно до пункту 5.3 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП на підставі договору між ним та:
ОСР;
електропостачальником;
споживачем електричної енергії (у т. ч. ОМСР), який має намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку незалежно від точки приєднання;
споживачем електричної енергії (у т. ч. ОМСР), оператором системи якого є ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку);
виробником електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації;
трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює експорт електричної енергії в обсягах експорту електричної енергії.
Зі споживачами (у тому числі ОМСР), які купують електричну енергію в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку, для яких оператором системи є ОСП, ОСП укладає договір споживача про надання послуг з передачі електричної енергії відповідно до Правил роздрібного ринку.
7.57. В силу положень пункту 5.6. глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оплата послуг з передачі електричної енергії здійснюється за тарифом, який встановлюється Регулятором відповідно до затвердженої ним методики. Тариф на послуги з передачі електричної енергії оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет у триденний термін після затвердження його Регулятором.
7.58. Обсяг послуг з передачі електричної енергії, зокрема, для трейдерів визначається на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії.
7.59. Таким чином, враховуючи те, що на час виникнення спірних правовідносин положеннями чинного законодавства (глава 5 розділу XI Кодексу системи передачі) передбачали право ОСП щодо нарахування плати за передачу електричної енергії трейдерам/електропостачальникам/виробникам які здійснюють експорт електричної енергії, суди за наявності в матеріалах справи актів приймання-передачі послуги складених на виконання умов Договору та підписаних представниками обох сторін мали обов`язок дослідити та встановити обставини відповідності таких нарахувань вимогам положень пунктів 5.3. та 5.6. глави 5 розділу XI Кодексу, у тому числі і дослідити обставини чи розповсюджується на спірні правовідносини положення статей 40, 41 Договору про заснування ЕС.
7.60. Подібні за змістом висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №910/14489/20, від 13.02.2024 у справі № 910/7875/22.
7.61. У цьому аспекті Суд також зазначає про формальний підхід судів першої та апеляційної інстанції у вирішенні подібності правовідносин у справі, що розглядається та у справі № 910/9627/20 та можливості застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у наведеній вище постанові.
7.62. Зокрема, суди не взяли до уваги, що формулюючи наведений висновок на підставі фактичних обставин справи, які характеризують спірні у справі № 910/9627/20 правовідносини, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що: спір у справі виник стосовно підставності включення до розрахункових документів плати за послуги з передачі електроенергії при здійсненні її експорту відповідно до умов укладеного сторонами договору про надання послуг з передачі електричної енергії та положень глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі у редакції чинній станом на 2019 рік. При цьому в межах справи № 910/9627/20 позивач наголошував, що він не є трейдером чи енергопостачальником, а є виробником електроенергії на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, що було встановлено судами.
7.63. Тобто висновки Суду стосуються правовідносин сторін у період, що передує прийняттю постанови НКРЕКП № 360. При цьому у справі № 910/9627/20 судами встановлено, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не було передбачено ні умовами договору про надання послуг з передачі електричної енергії, ані чинним законодавством України.
7.64. Отже, фактичні обставини у цій справі (№ 910/31/24) та у справі №910/9627/20 істотно відрізняються. Водночас правовідносини щодо експорту електричної енергії після 2020 року в Україні зазнали суттєвих змін.
7.65. Разом з тим висновки суду щодо можливості застосування положень статті 1212 ЦК України перебувають у прямому зв`язку від встановлення наведених вище обставин, що мають істотне значення.
7.66. Ураховуючи вищенаведене, Верховний Суд виходить з того, що розглядаючи спір у даній справі, суди, перш за все, мали встановити: (1) характер та зміст спірних правовідносин; (2) умови договору із встановленням обсягу прав та обов`язків сторін; (3) чи відповідають такі нарахування вимогам положень пунктів 5.3. та 5.6. глави 5 розділу XI Кодексу; (9) які правові підстави існують для повернення відповідачем сплачених позивачем коштів.
7.67. Водночас, як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій зазначеного вище не встановили, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків про наявність підстав для задоволення позову.
7.68. Ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме статей 80, 86, 236, 237 ГПК України, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі для вирішення даного спору, з огляду на предмет і підстави позову, предмет доказування, беручи до уваги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які імперативно визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
7.69. Під час нового розгляду справи суду слід дослідити зазначені вище обставини, а також здійснити перевірку доводів позивача з врахуванням чинного законодавства станом на момент виникнення спірних відносин сторін.
7.70. Щодо доводів касаційної скарги відповідача на додаткове рішення, постанову суду апеляційної інстанції, яка ухвалена за результатами перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та на додаткову постанову, Суд виходить з такого.
7.71. З огляду на те, що за результатами розгляду касаційної скарги ПАТ "НЕК "Укренерго" рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024, підлягають скасуванню передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції (ухвалена за результатами апеляційного перегляду додаткового рішення суду першої інстанції), а також додаткова постанова суду апеляційної інстанції також підлягають скасуванню.
7.72. Суд у вирішенні цього питання враховує, що додаткове рішення є невід`ємною частиною прийнятого по суті рішення суду і може бути оскаржено відповідно до статті 287 ГПК України (відповідний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19).
7.73. Тобто, додаткове рішення не може існувати окремо від первісного (основного) рішення та у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 910/20089/17, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 09.02.2022 № 910/17345/20, від 06.04.2023 у справі № 910/18417/21.
7.74. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі і у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
7.75. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, то зважаючи на положення статей 129, 130, 244 ГПК України наявні підстави для скасування додаткового рішення, постанови суду апеляційної інстанції, яка ухвалена за результатами перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови зі справи, які у цьому випадку є додатковими до судових рішень, ухвалених по суті спору.
7.76. З урахуванням мотивів, наведених у пунктах 7.25. - 7.64. цієї постанови, Верховний Суд відхиляє доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
7.77. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.