ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 733/792/21
провадження № 51-819км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
перекладача ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 2 березня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021270330000527, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Грузії, уродженця м. Зугдіді Республіка Грузія, зареєстрованого у АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_10 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією частки належного йому майна.
Згідно з вироком суду 26 травня 2021 року приблизно о 12:00 ОСОБА_11, знаходячись в автомобілі "Hyundai Santamo" (номерний знак НОМЕР_1 ) поблизу площі Шевченка в м. Ічня Чернігівської області, разом із двома невстановленими особами, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження (Особа 1 та Особа 2), домовилися заволодіти чужим майном та розподілили між собою ролі, згідно яких Особа 1 повинна проникнути до салону автомобіля "Land Rover", моделі "Range Rover" (номерний знак НОМЕР_2 ), який припарковано біля магазину, що за адресою: площа Шевченка, 2, і заволодіти наявним в ньому майном, а ОСОБА_11 та Особа 2, мають залишитись в автомобілі задля спостереження за навколишньою обстановкою, надання допомоги у заволодінні майном та зникнення з місця вчинення злочину на автомобілі "Hyundai Santamo".
Далі, приблизно о 12:23 Особа 2, підійшла до вищезгаданого автомобіля, через незамкнені двері проникла у салон та з речового ящика викрала грошові кошти в сумі 5 700 доларів США (що становило 156 495, 21 грн), а також з сумки - 7 000 грн, після чого намагалась таємно залишити салон, однак була помічена потерпілим ОСОБА_12, котрий направився до неї.
Тоді, Особа 1, утримуючи при собі викрадене майно, відбігла від автомобіля в напрямку магазину "Смачний" по площі Шевченка, та здійснила розбійний напад на потерпілого, застосувавши до нього небезпечне для життя та здоров`я насильство, а саме, завдала удару кулаком в область обличчя, чим заподіяла ОСОБА_12 легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
У цей час, Особа 2 вийшла за автомобіля, підбігла до спільника (Особи 1) та завдала декілька ударів ногами і руками в бік потерпілого, які не потрапили в ОСОБА_12 .
Візуально слідкуючи за всіма вказаними протиправними діями Особи 1 та Особи 2, які здійснили розбійний напад, ОСОБА_11, з метою надання допомоги у завершенні протиправних дій співучасників стосовно потерпілого, вслід за Особою 2 попрямував на автомобілі до місця вчинення злочину та, забравши до автомобіля Особу 1 та Особу 2, зник разом із ними з місця скоєння злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілому матеріальної шкоди на суму 156 495, 21 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку засудженого, розгляд кримінального провадження був одностороннім та упередженим, а в основу вироку покладено недопустимі, суперечливі докази, які не підтверджують його вину у вчинені інкримінованого злочину. При цьому, судом не було перевірено його правдиві показання про непричетність до розбою та відсутності попередньої змови на це. Також, вважає, що грошові кошти належали матері потерпілого, а тому саме вона має бути визнана потерпілою. Апеляційний суд вказані порушення не усунув та не виконав вимоги ст. 404 КПК. Відтак, судові рішення є незаконними і необґрунтованими та підлягають скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому, ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Отже, апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної гл. 31 КПК процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження і дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме ст. 370 КПК і ст. 419 або 420 цього Кодексу.
Така перевірка має бути зроблена з додержанням усіх вимог чинного законодавства, об`єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне і справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Проте, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_7 за апеляційними скаргами захисників, апеляційний суд зазначених вимог в повному обсязі закону не дотримався.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження вироком районного суду ОСОБА_10 визнано винуватим у вчинені нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із проникненням у сховище (ч. 3 ст. 187 КК).
Не погодившись із вироком суду захисники засудженого ОСОБА_7 - адвокати ОСОБА_13 і ОСОБА_14 подали апеляційні скарги.
Зокрема, захисники посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту досудового розслідування та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просили скасувати оскаржуване рішення і закрити кримінальне провадження за відсутністю складу злочину. Вважали, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину жодним доказом не доведена.
Захисник ОСОБА_14 просив допитати обвинуваченого, потерпілого, свідка ОСОБА_15 і дослідити всі матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_16 .
Обґрунтовуючи свої апеляційні скарги, захисники зазначали, що в судовому засіданні було встановлено невірну кваліфікацію злочину, не доведено, що особа, відносно якої виділено матеріали в окреме провадження, вчинювала розбій. Стверджували, що такі дії вказують на вчинення крадіжки та замаху на неї, а насильство було застосовано з метою уникнення затримання, тому ці дії мають кваліфікуватися за ст. 125 КК і за такі дії особа має нести індивідуальну відповідальність.
Звертали увагу на те, що злочин вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома суб`єктами, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення, діють узгоджено зі спільним умислом та кожен виконує діяння, яке повністю або частково утворює об`єктивну сторону злочину.
Отже, якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один з її учасників застосував або погрожував застосуванням насильства, то дії саме цього учасника належить кваліфікувати як розбій, а дії інших, відповідно, як крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.
Проте, у результаті перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів установила, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційні скарги, хоч і навів суть усіх зазначених в ухвалі доводів, проте належним чином їх не перевірив, тобто не дав відповідей на усі доводи у скаргах і не мотивував належним чином свого рішення про залишення останніх без задоволення.
Попри те, що сторона захисту заперечувала наявність попередньої змови на вчинення розбійного нападу, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій Особи 1, Особи 2 та ОСОБА_7, що свідчить про їх попередню домовленість і вказує на те, що діяли вони як співучасники фактично вчиненого кримінального правопорушення.
Водночас, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_11 знаходячись в автомобілі разом із двома невстановленими особами домовились про вчинення дій, спрямованих на заволодіння чужим майном. При цьому, останні розподілили між собою ролі, згідно яких одна особа повинна була проникнути до салону автомобіля "Land Rover", і заволодіти наявним в ньому майном, а ОСОБА_11 та інша особа, мають залишитись в автомобілі задля спостереження за навколишньою обстановкою, надання допомоги у заволодінні майном та зникнення з місця вчинення злочину на автомобілі "Hyundai Santamo".
Отже, доводи сторони захисту про відсутність попередньої змови між ОСОБА_17, Особою 1 та Особою 2 на вчинення саме розбійного нападу, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив і не надав на них вичерпні відповіді, чим порушив вимоги ст. 419 КПК, та дійшов передчасного висновку про законність вироку суду першої інстанції.
Крім того, враховуючи, що захисники у скарзі наполягали на непричетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому злочину та вказували на відсутність достатніх доказів для доведення його винуватості, апеляційний суд у контексті таких доводів повинен був перевірити, чи правильно районний суд установив фактичні обставини кримінального провадження, перевірити оцінку доказів з точки зору їх допустимості й достовірності та з`ясувати, чи доводять вони поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_17 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, і чим саме спростовуються доводи сторони захисту про протилежне, адже суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка має повноваження переглянути вирок на зазначених засудженим підставах та усунути відповідні порушення, допущені районним судом, у разі їх виявлення.
Отже, апеляційний суд не пересвідчився в необґрунтованості аргументів сторони захисту, не дав вичерпних і повних відповідей на них та не спростував їх належним чином, не зазначив підстав, з яких апеляційні скарги захисників визнано необґрунтованими, тоді як формальний підхід до розгляду аргументів сторони захисту є недопустимим, їхнє спростування повинно бути переконливим із наведенням доказів, оцінка яких відповідає ст. 94 КПК.
Допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що позбавляє можливості перевірити в касаційному порядку правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права.
Отже, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів не перевіряє інших доводів касаційної скарги засудженого, оскільки вони пов`язані з оцінкою доказів, що потрібно здійснити суду апеляційної інстанції в ході нового розгляду, тому, з огляду на зміст доводів і вимог засудженого, його касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи сторони захисту і обставини, що становлять предмет доказування, та з дотриманням положень гл. 31 КПК ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.
Враховуючи, що ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, та забезпечення можливості проведення нового розгляду судом апеляційної інстанції, Суд уважає за необхідне обрати ОСОБА_18 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд