ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 710/1468/22
провадження № 51 - 2400 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Шполянського районного суду Черкаської області від 1 серпня 2023 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 31 січня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022250360000320, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Соболівка Шполянського району Черкаської області, жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шполянського районного суду Черкаської області від 1 серпня 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК та виправдано її за цим обвинуваченням з підстав не доведення того, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченою.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалася в тому, що 27 квітня 2022 року приблизно о 09:00, перебуваючи біля домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, на ґрунті довготривалих неприязних відносин, маючи умисел на спричинення тілесного ушкодження своїй матері ОСОБА_7, діючи умисно, усвідомлюючи суспільного-небезпечний характер своїх дій, нанесла один удар дерев`яною палицею в область правої руки ОСОБА_7, спричинивши останній середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Дії ОСОБА_6 кваліфіковані органами досудового розслідування за ч. 1 ст. 122 КК - як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду-без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції, в порушення вимог статей 7,9,22,23,370,374 КПК, упереджено підійшов до оцінки доказів, на яких ґрунтується обвинувачення, а рішення про недоведення вчинення обвинуваченою ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, побудував на суперечливих та належно не перевірених доводах обвинуваченої та її захисника, не проаналізував з точки зору належності, допустимості та достатності всі докази, які наявні в матеріалах кримінального провадження та були додані стороною обвинувачення під час судового розгляду. Вказує, що апеляційний суд, переглядаючи виправдувальний вирок, в порушення статей 94,95,96,404,419 КПК не проаналізував усіх доводів апеляційних скарг сторони обвинувачення, належно не обґрунтував свого рішення та безпідставно віддав перевагу доводам сторони обвинувачення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.
Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 зазначеного Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та у визначених цим же Кодексом випадках на потерпілого. Частиною 3 ст. 62 КУ встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається з ч. 1 ст. 373 цього ж Кодексу, суд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Матеріали справи свідчать, що суд першої інстанції повно й усебічно розглянув обставини провадження, проаналізував зібрані органом досудового слідства докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності й достатності, та дійшов правильного висновку, що органом досудового розслідування та стороною обвинувачення, виходячи з стандарту доведення поза розумним сумнівом, не доведено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК, вчинене обвинуваченою ОСОБА_6 .
При цьому суд, дотримуючись вимог ст. 374 КПК, вказав у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК та належним чином мотивував своє рішення.
Зокрема суд зазначив, що прокурор не надав безпосередніх доказів, щодо інкримінованого кримінального правопорушення, та доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_6 та наслідками у вигляді заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження ОСОБА_7 . Докази, отримані в результаті відеофіксації події, в матеріалах справи також відсутні. Доказ у вигляді слідчого експерименту, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події за участі учасників та свідків події з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення також відсутній в матеріалах справи.
За наявності двох протилежних версій подій, зазначених як потерпілою та обвинуваченою, так і свідками, місцевий суд критично поставився до версії свідка ОСОБА_8, як до такої, що має право існування як версія обвинувачення. З приводу версії свідка ОСОБА_9, то суд зазначив, що вона діаметрально протилежна версії потерпілої та свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10, які наполягали на винуватості ОСОБА_6 щодо механізму та суб`єкту утворення тілесних ушкоджень у потерпілої.
При цьому місцевим судом встановлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також ОСОБА_9 є однією сім`єю та мають неприязні стосунки між собою, а тому, місцевий суд критично поставився до показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки вони є зацікавленими особами в справі.
Показання свідка ОСОБА_10 суд поставив під сумнів, оскільки вона не є сторонньою особою, а приїхала на місце події разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в одному автомобілі та була об`єднана однією метою з вказаними особами, а в судовому засіданні сама ж свідок ОСОБА_10 вказала, що знає сім`ю Калістру близько 20 років, і під час допиту виражала неприязнь щодо обвинуваченої.
До показань свідка ОСОБА_11 суд також поставився критично, так як вказаний даним свідком механізм заподіяння ударів не знайшов свого підтвердження та був спростований показаннями інших свідків обвинувачення. Крім цього суд зазначив, що в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 вказала, що є кумою ОСОБА_7 та надала негативну характеристику особі обвинуваченої, що дало підстави суду розцінити особу свідка ОСОБА_11 як упереджену відносно обвинуваченої, а її покази такими, що викликають сумніви в їх об`єктивності.
Відтак, суд не зміг достеменно та повно встановити обставини події, яка сталась 27 квітня 2022 року, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні належні докази, які б фіксували момент заподіяння потерпілій ОСОБА_7 тілесних ушкоджень середньої тяжкості. При цьому суд зазначив, що як сторона обвинувачення, так і сторона захисту дійшли згоди, що тілесні ушкодження ОСОБА_7 були заподіяні за допомогою дрючка, однак відносно того хто саме наніс удар твердження суперечливі.
При цьому суд першої інстанції звернув увагу на те, що згідно з рапортом поліцейського СРПП ВПД №2 Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_12 від 27 квітня 2022 року встановлено, що заявниця ОСОБА_7 о 09:21 повідомила про те, що цього ж дня о 09:18 її колишній чоловік наніс їй тілесні ушкодження. Однак згідно з протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 27 квітня 2022 року, складеним о 11:26, заявниця ОСОБА_7 повідомила про те, що тілесні ушкодження о 09:00 їй наніс ОСОБА_9 та ОСОБА_6 .
Відтак, на переконання місцевого суду, оскільки будь-яка інформація (відомості, твердження) про те, що тілесні ушкодження ОСОБА_7 заподіяла саме ОСОБА_6, якій одноособово інкримінується ч. 1 ст. 122 КК, при первинному зверненні не зазначена, тому не можна дійти висновку, що саме дії обвинуваченої ОСОБА_6 27 квітня 2022 року призвели до тілесних ушкоджень, завданих ОСОБА_7 .
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не було доведено поза розумним сумнівом того, що в діяннях ОСОБА_6 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК.
Матеріали справи свідчать, що місцевий суд, повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшов правильного висновку про необхідність виправдання ОСОБА_6 .
На думку колегії суддів, вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Доводи прокурора про безпідставне виправдання ОСОБА_6, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх і визнав неспроможними.
Зокрема, він зазначив, що суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку, та обґрунтовано ухвалив виправдувальний вирок, пославшись на п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК, так як дійшов правильного висновку, що прокурором не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченою, а припущення та сумніви щодо доведеності вини обвинуваченої слід тлумачити на її користь.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що надані прокурором докази, а також показання свідків у судовому засіданні ні кожен окремо, ні у своїй сукупності не доводять того, що саме дії ОСОБА_6 призвели до тілесних ушкоджень, завданих ОСОБА_7, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК, вчинене ОСОБА_6 .
При цьому колегія суддів зауважила, що факт спричинення потерпілій ОСОБА_7 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження сторонами кримінального провадження, наявність бійки та конфлікту між учасниками не заперечується, при цьому з наданих стороною обвинувачення доказів неможливо встановити ким саме вони були спричинені: обвинуваченою ОСОБА_6, свідком ОСОБА_9 чи свідком ОСОБА_8, між якими відбувався конфлікт.
Також апеляційний суд звернув увагу на те, що при цьому в своєму першочерговому зверненні до поліції потерпіла ОСОБА_7 вказала, що тілесні ушкодження їй спричинив колишній чоловік ОСОБА_9, в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення зазначила про їх спричинення ОСОБА_6 та ОСОБА_9, в записі первинного огляду травматолога про те як травма отримана - була побита чоловіком та дочкою.
З приводу твердження прокурора щодо сумнівних показань обвинуваченої ОСОБА_6 та її батька свідка ОСОБА_9 в частині наявності чи відсутності у них тілесних ушкоджень внаслідок бійки, що на його думку свідчить про неправдивість їх показань, то апеляційний суд визнав його безпідставним, оскільки звернення до медичного закладу з метою фіксування спричинених тілесних ушкоджень є правом, а не обов`язком особи, тому відсутність даних про зафіксування тілесних ушкоджень в медичному закладі не може свідчити про їх відсутність та бути підставою для визнання показань неправдивими.
Щодо доводів сторони обвинувачення про те, що єдиною і правильною версією подій, які відбулися 27 квітня 2022 року, є версія потерпілої ОСОБА_7 щодо спричинення їй тілесних ушкоджень обвинуваченою ОСОБА_6, то колегія суддів зазначила, що дана версія не знайшла свого обґрунтованого підтвердження належними та допустимими доказами, як в ході судового розгляду судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду, оскільки апелянти не спростували висновків суду першої інстанції про зацікавленість у розгляді кримінального провадження свідків ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 щодо притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, а інших достовірних та допустимих доказів кримінальне провадження не містить та стороною обвинувачення не надано.
При цьому апеляційний суд вказав, що наявність кримінальних проваджень щодо нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8, що мали місце в 2020 та 2022 роках з участі ОСОБА_9 та ОСОБА_6 не є предметом розгляду в даному кримінальному провадженні, оскільки не стосуються пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення.
Також визнала безпідставними та такими, що не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, з ухваленням нового вироку доводи прокурора щодо наявності підстав для скасування виправдувального вироку щодо ОСОБА_6 у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки в апеляційній скарзі прокурора не зазначено передбачених підстав, які б дозволили дійти висновку про те, що оскаржуване судове рішення, а саме виправдувальний вирок суду щодо ОСОБА_6 не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Твердження прокурора про те, що апеляційним судом в порушення вимог ст. 404 КПК безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів та порушено принцип безпосередності дослідження доказів, є неприйнятними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто, сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує апеляційний суд досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у місцевому суді. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
Крім того, обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені не повністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, якими орган досудового розслідування підтверджував обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК підстав, які би покладали на апеляційний суд такий обов`язок, а прокурором таких підстав не було наведено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, відтак, застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.
При цьому під час судового розгляду в місцевому суді було створено необхідні умови для реалізації сторонами принципів змагальності й диспозитивності, закріплених у статтях 22, 26 КПК.
Оскільки неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень, колегія суддів не встановила, тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд