ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2025 року
м. Київ
справа № 335/10825/16
провадження № 51-4643км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурорів ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року у кримінальному провадженні № 42015080370000466 за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Харкова,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 410 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року, ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за недоведеністю, що в його діях є склад інкримінованих кримінальних правопорушень.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він будучи начальником продовольчої служби військової частини НОМЕР_1 у військовому званні "майор", тобто військовою службовою особою, діючи умисно з корисливою метою, в порушення вимог статей 1, 3, 4, 6 Закону України від 21.09.1999 № 1075-XIV "Про правовий режим майна у Збройних силах України", 11, 16, 82, 83, 97 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, 1 і 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, у період з 23 по 26 жовтня 2014 року, точної дати та часу не встановлено, перебуваючи у ТОВ "ТПС-ХХ" в м. Запоріжжі, зловживаючи службовим становищем привласнив військове майно (продукти харчування) - томатну пасту фірми виробника ПП "Наш продукт" загальною вагою 800 кг на суму 16 674, 45 грн.
Також, згідно з обвинуваченням, ОСОБА_7 23.10.2014 у приміщенні військової частини НОМЕР_1 вніс до офіційного документу - видаткової накладної № ТПС-000038 від 23.10.2014 відомості, що не відповідають дійсності, з метою привласнення військового майна (продуктів харчування) - томатної пасти виробництва ПП "Наш продукт", загальною вагою 800 кг, не доставивши її до військової частини.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив стороні обвинувачення в дослідженні доказів, а саме показань свідка ОСОБА_8, які вона давала в попередньому судовому засіданні, оскільки така відмова порушує передбачені ст. 22 КПК принципи змагальності сторін та свободи у поданні ними до суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, та суперечить вимогам ст. 94 КПК щодо повного, всебічного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального правопорушення, що, на думку прокурора, перешкодило цьому суду ухвалити у справі законне і обґрунтоване рішення.
Вважає, що судом першої інстанції безпідставно визнано недопустимим доказом висновок судової почеркознавчої експертизи від 11.09.2015 № 222 через відсутність у матеріалах провадження вільних зразків підпису ОСОБА_7, наданих експерту для дослідження. На думку прокурора, відсутність у матеріалах кримінального провадження документів на підставі яких був сформований висновок експерта та невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання вимог ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і не тягне автоматично за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказам, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, а вказана сторона не клопотала про надання доступу до цих документів.
Також вказує на неповноту судового слідства як у суді першої, так і апеляційної інстанцій. Зазначає, що при перегляді вироку апеляційний суд порушив вимоги ст. 23 КПК щодо безпосередності дослідження показань свідка ОСОБА_8 наданих у суді, а також ст. 22 КПК щодо змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вважає, що при апеляційному розгляді справи цей суд не зберіг об`єктивність і неупередженість і не створив необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав у процесі.
Стверджує, що всі зібрані в кримінальному провадженні докази є допустимими, належними і достатніми для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Наведені обставини, на переконання прокурора, вказують на порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог статей 2, 22, 23, 94, 370, 374, 418 та 419 КПК, а відтак оскаржувані вирок та ухвала не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню.
У поданих письмових запереченнях на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_7 вказує на безпідставність доводів прокурора і просить залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.
Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні сторона обвинувачення підтримала доводи касаційної скарги.
Виправданий ОСОБА_7 та його захисник були повідомлені про час і місце розгляду справи в суді касаційної інстанції, однак у судове засідання не з`явилися, заяв про причини своєї неявки і відкладення розгляду справи не подавали.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурорів, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду та невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість під час перегляду судових рішень виходить із фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Положеннями ст. 370 КПК визначено, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За правилами ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється лише у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі прокурор, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як згідно з законом перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду не віднесено.
Висновок місцевого суду у вироку про недоведеність наявності в діях ОСОБА_7 складу інкримінованих правопорушень та необхідність виправдати його за цим обвинуваченням було зроблено на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, наданих сторонами у відкритому змагальному процесі.
Як убачається зі змісту вироку, місцевий суд дійшов такого висновку на підставі: показань виправданого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 ; письмових доказів: акта ревізії від 25.06.2015, висновку судово-товарознавчої експертизи від 15.09.2015, договору від 23.10.2014 № 132 (про закупівлю продуктів для потреб військової частини), видаткової накладної від 23.10.2014 № ТПС-000038 та інших доказів у своїй сукупності.
Суд першої інстанції визнав недопустимим доказом висновок судової почеркознавчої експертизи від 11.09.2015 № 222 через відсутність у матеріалах провадження дозволу слідчого судді про надання тимчасового доступу до вільних зразків підпису ОСОБА_7 .. Також суд вказав на те, що висновок експерта не містить посилань на форму та вигляд документів або аркушів паперу на яких є вільні зразки підпису ОСОБА_7, крім того у висновку зазначено про порівняння досліджуваного в накладній підпису ОСОБА_7 із зразками підпису ОСОБА_19, який у матеріалах провадження не фігурує (т. 1, а. к. п. 139, т. 4, а. к. п. 121).
Окрім того, місцевий суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про відтворення в суді звукозапису показань свідка ОСОБА_8, які вона давала в судовому засіданні 13.06.2018, мотивуючи це тим, що при передачі матеріалів провадження від судді ОСОБА_20 (в якої закінчився передбачений законом п`ятирічний термін повноважень) іншому складу суду (суддя ОСОБА_21 ) судом, відповідно до вимог ч. 1 ст. 319 КПК, було ухвалено рішення про проведення судового розгляду справи спочатку (т. 4, а. к. п. 32-35).
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Згідно з вимогами ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушенням.
У кримінальному процесуальному праві загальновизнаними є такі критерії допустимості доказів: належне джерело; належний суб`єкт; належна процесуальна форма; належна фіксація; належна процедура; належний вид способу формування доказової основи. Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може послатися суд при ухваленні судового рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком прокурор подав апеляційну скаргу в якій навів доводи аналогічні тим, що викладені ним у касаційній скарзі.
Суд апеляційної інстанції вважав, що переконливих аргументів на спростування висновків районного суду, а також доводів, які би свідчили про незаконність, необґрунтованість та невмотивованість ухваленого судом першої інстанції вироку, прокурор в апеляційній скарзі не навів.
Однак такий висновок судів обох інстанцій зроблений без належної перевірки усіх доказів у кримінальному провадженні та є передчасним.
Так, органом досудового розслідування ОСОБА_22 обвинувачувався в тому, що він 23.10.2014 у приміщенні військової частини НОМЕР_1, діючи умисно, з корисливою метою, вніс в офіційний документ - видаткову накладну від 23.10.2014 № ТПС-000038 дані, що не відповідають дійсності, а саме поставив штамп "Имущество указанное в настоящем счете принято на склад полностью" та закріпив її особистим підписом.
Як установив суд першої інстанції, і це підтверджується матеріалами кримінального провадження, цей штамп містить в собі два окремих записи. Перший "Имущество указанное в настоящем счете принято на склад полностью", де передбачено підпис завідуючого складом, і другий "Оприходовано по книге учета" де наявний підпис від імені ОСОБА_7 (т. 2, а. к. п. 75).
Очевидним є те, що цей підпис лише підтверджує внесення даних до книги обліку, а сам штамп є допоміжним засобом діловодства і не має відношення до офіційних реквізитів видаткової накладної.
У той же час, видаткова накладна від 23.10.2014 № ТПС-000038 містить у собі всі необхідні реквізити відповідно до діючого на той час законодавства, у тому числі і розпис завідуючого складом ОСОБА_17 про те, що зазначений у накладній товар отримано повністю, згідно з довіреністю від 21.10.2014 № 351 (т. 2, а. к. п. 75).
Щодо доводів прокурора в касаційній скарзі про неправильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій в судових рішеннях про недопустимість висновку судової почеркознавчої експертизи від 11.09.2015 № 222 як доказу в справі Суд зазначає наступне.
06.08.2015 слідчий у кримінальному провадженні в порядку статей 40, 93 КПК звернувся із запитом до командира військової частини НОМЕР_1 та просив надати йому документи в яких містяться вільні зразки підпису ОСОБА_7 для проведення експертизи і такі зразки командуванням частини були йому надані (т. 1, а. к. п. 134).
Надалі 14.08.2015 слідчим у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу (т. 1 а. к. п. 136-137).
Порядок проведення почеркознавчих експертиз визначено в "Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5. Згідно з положеннями цієї Інструкції для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.
З висновку судової почеркознавчої експертизи від 11.09.2015 № 222 в матеріалах провадження вбачається, що в якості порівняльного матеріалу експерту для дослідження були надані технічні зображення вільних зразків підпису ОСОБА_7 на 13 арк. (т. 1, а. к. п. 139 (зворот)-141).
Своєю ухвалою від 15.01.2019 суд першої інстанції задовольнив клопотання сторони захисту та визнав цей висновок експерта недопустимим доказом і припинив його дослідження в судовому засіданні. На обґрунтування такого висновку суд вказав, що вільні зразки підпису ОСОБА_7 для проведення судової почеркознавчої експертизи були одержані стороною обвинувачення з порушенням процедури, визначеної статтями 160 та 245 КПК, без дозволу слідчого судді, а тому за правилами ст. 87 цього Кодексу такий доказ є недопустимим (т. 4, а. к. п. 121).
Відповідно до ст. 93 КПК сторона обвинувачення збирає докази у кримінальному провадженні шляхом проведення слідчих (розшукових ) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).
Ураховуючи ці вимоги закону колегія суддів вважає, що отримання вільних зразків підпису ОСОБА_7 для проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні було здійснено слідчим із дотриманням встановленої законом процедури.
У той же час, на думку Суду, положення ч. 1 ст. 160 КПК щодо необхідності звернення сторони обвинувачення з клопотанням до слідчого судді для надання тимчасового доступу до речей і документів з метою отримання вільних зразків підпису особи для проведення експертизи можуть бути застосовані у випадку, коли особа, у володінні якої знаходяться ці речі та документи, відмовляється надати їх добровільно на запит слідчого.
Окрім того, на обґрунтування свого висновку про недопустимість висновку експерта місцевий суд в ухвалі вказав, чи були надані ці вільні зразки підпису на дослідження у копіях або оригіналах не відомо, у висновку експерта не міститься посилань на форму та вигляд документів або аркушів паперу, на яких є вільні зразки підпису ОСОБА_7, а на сторінці 4 висновку експертом зазначено про порівняння досліджуваного підпису ОСОБА_7 зі зразками підпису ОСОБА_19, тобто невідомої особи.
Разом із тим з матеріалів провадження вбачається, що для з`ясування цих обставин та суперечностей у висновку експерт у судове засідання не викликався і судом не допитувався, а тому колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про недопустимість висновку судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні як доказу зроблений без належної перевірки і є передчасним.
З приводу доводів прокурора в касаційній скарзі про безпідставну відмову суду в дослідженні показань свідка ОСОБА_8 наданих раніше при її допиті в судовому засіданні, Суд зазначає про таке.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, остання була допитана в судовому засіданні 13.06.2018, коли кримінальне провадження розглядав інший склад суду під головуванням судді ОСОБА_20 (т. 3, а. к. п. 165- 171).
Надалі, у зв`язку з закінченням повноважень у судді ОСОБА_20, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2018, кримінальне провадження було передано для розгляду судді ОСОБА_21 (т. 4, а. к. п. 3).
За правилами ч. 1 ст. 319 КПК після заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку, крім випадків визначених у ч. 2 цієї статті. У таких випадках докази, які були досліджені під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень у справі.
У судовому засіданні 26.09.2018 місцевий суд, заслухавши думку сторін, ухвалив проводити судовий розгляд справи спочатку (т. 4, а. к. п. 32-36).
Згідно з положеннями ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження отримує усно. Відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані доказами крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У судовому засіданні 18.10.2021 прокурор, вважаючи, що надані свідком ОСОБА_8 13.06.2018 в суді показання є важливими для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів, просив дослідити ці показання, оскільки повторний допит свідка в суді був неможливий у зв`язку з її смертю (т. 5 а. к. п. 226 -229).
Проте суд відмовив у задоволенні цього клопотання прокурора з тих підстав, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 319 КПК судом було ухвалено рішення про дослідження усіх доказів у справі спочатку.
Однак таке рішення суду першої інстанції є помилковим.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх рішеннях, засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах. Залежно від обставин ця засада реалізується в різних формах, оскільки суд має узгоджувати її з іншими засадами кримінального процесу та/або легітимними інтересами суспільства чи окремих осіб. Наприклад, принцип безпосередності зазнає певних легітимних обмежень у випадку допиту особи, до якої застосовані заходи безпеки або яка відсутня безпосередньо в залі судового засідання (стаття 232 КПК), і такі легітимні обмеження не можна вважати порушенням принципу безпосередності.
Суд акцентував, що положення "суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання" (перше речення частини 4 статті 95 КПК), не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала перед іншим складом суду у тій же справі, однак такі показання мають використовуватися обережно, а неможливість піддати відсутню під час судового розгляду особу перехресному допиту має враховуватися судом при оцінці достовірності її показань та їх значення в сукупності з іншими доказами.
Для оцінки допустимості показань відсутнього свідка потрібно встановити наступні чинники: чи існували поважні причини для неявки свідка та, відповідно, для прийняття показань недопитаного відсутнього свідка як доказів; чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження обвинуваченого; чи існували достатні врівноважувальні фактори, у тому числі вагомі процесуальні гарантії, здатні компенсувати незручності, завдані стороні захисту в результаті допуску доказу та забезпечити, щоб судовий розгляд у цілому був справедливим.
Тому, за наявності об`єктивних причин неможливості повторного допиту свідка сторони обвинувачення суд першої інстанції повинен був задовольнити це клопотання прокурора та дослідити показання вказаного свідка надані в судовому засіданні 13.06.2018, і надати їм оцінку з точки зору допустимості, належності та достовірності, враховуючи, у тому числі, наскільки були забезпечені права сторони захисту під час допиту цього свідка в суді. Факт об`єктивної неможливості повторного допиту особи в суді з поважних причин при новому судовому розгляді має враховуватися судом при оцінці достовірності наданих нею показань у попередньому судовому засіданні в сукупності з іншими доказами у справі.
Надані в суді показання свідка ОСОБА_8, на думку сторони обвинувачення, є вагомими для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів і в сукупності з іншими доказами у справі можуть вплинути на законність рішення суду у справі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Допущені судом першої інстанції порушення могли перешкодити цьому суду ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення, а тому з точки зору вимог закону є істотними.
У поданій апеляційній скарзі прокурор посилався на ці порушення, допущені судом першої інстанції, і просив скасувати вирок та призначити новий вирок у суді першої інстанції. Проте апеляційній суд вказаних порушень не усунув і в своєму рішенні дійшов хибного висновку про те, що оскільки при новому розгляді справи свідок ОСОБА_8 не допитувалася, то у суду були відсутні підстави для використання її показів, наданих нею до зміни складу суду у справі.
З урахуванням цього рішення апеляційного суду не може вважатися законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог статей 370 та 419 КПК, а тому допущене цим судом порушення також є істотним.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
Ураховуючи, що висновок експерта у кримінальному провадженні та показання свідка ОСОБА_8 надані в судовому засіданні 13.06.2018 підлягають оцінці у сукупності з іншими зібраними доказами у справі, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття судом відповідного процесуального рішення щодо висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, колегія суддів вважає, що допущені порушення можуть бути усунуті лише при новому розгляді в суді першої інстанції, а тому оскаржувані вирок та ухвала підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду справи у цьому суді.
Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням наданих процесуальних можливостей, дослідити усі докази та з`ясувати обставини, що становлять предмет доказування в цьому кримінальному провадженні, і з дотриманням вимог кримінального процесуального закону ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд