ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 937/4169/20
провадження № 61-17149св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач- ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Земенкова Юлія Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2024 рокуу складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа -приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Земенкова Ю. А., про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16 грудня 2019 року серії НОМЕР_1 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з: житлового будинку АДРЕСА_1 ; автомобіля "ВАЗ-211440"; земельної ділянки, площею 6,0298 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельної ділянки, площею 10,2397 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області.
Позивачка зазначала, що ОСОБА_3 була одинокою людиною, за життя вона не мала дітей, лише підтримувала родинні зв`язки зі своїми племінниками та племінницями, однією з яких є вона. Практично все своє свідоме життя ОСОБА_3 проживала у с. Єлизаветівка Якимівського району Запорізької області, проте у зв`язку з настанням похилого віку та погіршення стану здоров`я вона зверталася до своїх рідних за допомогою, у тому числі до неї, та отримувала таку допомогу.
На початку 2018 року ОСОБА_3 погодилася на її пропозицію проживати разом з нею, оскільки на той час їй виповнилося 83 роки та внаслідок хвороби вона потребувала стороннього догляду.
10 лютого 2018 року ОСОБА_3 склала на її ім`я заповіт, згідно з яким заповіла все своє майно на її користь.
У подальшому у ОСОБА_3 почала прогресувати хвороба, у зв`язку з чим восени 2019 року вона була госпіталізована до Запорізької центральної районної лікарні, звідки згодом була виписана для проходження амбулаторного лікування додому. Внаслідок прийому лікувальних препаратів для зниження больових симптомів онкологічної хвороби у ОСОБА_3 почалися галюцинації, її поведінка була не зовсім адекватною, зокрема, вона висловлювалася, що шукає німців (фашистів), які нібито пошкодили їй ноги, погрожувала своїми милицями оточуючим, щось постійно шукала тощо. Така поведінка ОСОБА_3 не викликала великого занепокоєння, оскільки вона, її чоловік, рідні та близькі розуміли, що ОСОБА_3 важко хворіє та приймає відповідні сильнодіючі лікарські препарати.
Позивачка вказувала, що 05 грудня 2019 року після повернення з роботи її чоловік повідомив їй, що до них додому приїздила жінка на ім`я ОСОБА_4, яка, як стало відомо їй пізніше, є матір`ю відповідачки - ОСОБА_2 . Цього самого дня ОСОБА_3 повідомила, що це є її родичі і вона вирішила проживати разом з ними, після чого виїхала до м. Мелітополь Запорізької області для проживання у відповідачки, де ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
ІНФОРМАЦІЯ_2, вважаючи себе спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3, вона звернулася до приватного нотаріуса Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Тимченка Є. С. із заявою про прийняття спадщини. Проте, приватний нотаріус повідомив їй, що 11 грудня 2019 року ОСОБА_3 було складено заповіт № 4155, який посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Земенковою Ю. А. на дому за адресою: АДРЕСА_2 . За змістом вказаного заповіту ОСОБА_3 заповідала на користь відповідачки - ОСОБА_2 належні їй дві земельні ділянки, площею 6,0298 га та 10,2397 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області. Таким чином, ОСОБА_3 новим заповітом від 11 грудня 2019 року усунула її від спадкування зазначених вище земельних ділянок.
Позивачка вважала, що вказаний заповіт ОСОБА_3 від 11 грудня 2019 року на ім`я ОСОБА_2 є недійсним, оскільки за життя ОСОБА_3 склала заповіт на її ім`я, такий заповіт було здійснено 10 лютого 2018 року, тобто майже за два роки до її смерті. На той час ОСОБА_3, незважаючи на наявність у неї онкологічної хвороби, вела себе адекватно, поведінка її, а саме психічний стан, не викликала у неї та в інших осіб стурбованості, будь-яких відхилень в оцінці подій успадкодавця не було. У той самий час ОСОБА_3 ніколи за майже два роки свого проживання у неї не висловлювала ніякого наміру щодо зміни заповіту, який було складено на її ім`я. Лише восени 2019 року внаслідок наявності тяжкої хвороби та прийому лікарських препаратів у ОСОБА_3 почалися відхилення у поведінці, оцінки нею оточуючої ситуації тощо. Тому позивачка вважала, що оспорюваний заповіт від 11 грудня 2019 року на ім`я ОСОБА_2 був складений у той час, коли ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними внаслідок наявності у неї тяжкої онкологічної хвороби, прийому лікарських препаратів, які знеболювали перебіг такої хвороби.
Зазначені обставини, на її думку, підтверджуються висновком судово медичної експертизи померлої ОСОБА_3, де зазначено, що причиною смерті спадкодавця є "Інтоксикація. Злоякісне утворення тіла матки з розпадом, метастазами у внутрішні органи". Крім того, оспорюваний заповіт було складено 11 грудня 2019 року нотаріусом не під час особистого прибуття спадкодавця до нотаріальної контори, а під час виїзду нотаріуса для складення заповіту на дому, що свідчить про те, що ОСОБА_3 на час складання оспорюваного заповіту перебувала у важкому стані, прибути особисто до нотаріуса вона не могла внаслідок перебігу онкологічної хвороби. Смерть ОСОБА_3 настала ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на другий день після складання заповіту.
Отже, виходячи з вказаних обставин, позивачка вважала, що заповіт від 11 грудня 2019 року, яким ОСОБА_3 фактично усунула її від спадкування двох земельних ділянок був складений нею під впливом наявності у неї тяжкої хвороби, вживання сильнодіючих знеболюючих препаратів, тому вона не усвідомлювала значення своїх дії, не могла у повній мірі керувати ними, тобто бажання заповідача не було вільним та не відповідало її волі.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати заповіт № 4155, який булоскладено 11 грудня 2019 року ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Земенковою Ю. А., відповідно до якого ОСОБА_3 заповіла на користь ОСОБА_2 належні їй дві земельні ділянки, площею 6,0298 га та 10,2397 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області, недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 17 січня 2022 року у складі судді Нестеренко Т. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано заповіт № 4155, який було складено 11 грудня 2019 року ОСОБА_3 та який було посвідчено приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Земенковою Ю. А., відповідно до змісту якого ОСОБА_3 заповідала належну їй земельну ділянку, площею 6,0298 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та земельну ділянку, площею 10,2397 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області, на користь ОСОБА_2, недійсним.
Задовольняючи позов, районний суд виходив із того, що ОСОБА_3 під час складання та підписання 11 грудня 2019 року заповіту на ім`я ОСОБА_2 за станом свого здоров`я не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не розуміла наслідків вчинення вищевказаного правочину, оскільки мала такий ступінь психічних розладів, який істотно впливав (обмежував) на її здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними, що підтверджується висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 07 грудня 2020 року № 482, проведеної у справі за ухвалою суду. При цьому суд оцінив вищевказаний висновок експертизи разом із іншими доказами у справі, поданим сторонами.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 січня 2022 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що оспорений заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, оскільки він підписаний особисто заповідачем, у ньому зазначено місце його складення, дату й місце його посвідчення уповноваженою на те особою, яка перевірила дієздатність спадкодавця і з`ясувала її дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок її смерті. Позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, що спадкодавець на час підписання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі. Згідно з висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 07 грудня 2020 року № 482 в момент підписання заповіту 11 грудня 2019 року ступінь психічних розладів ОСОБА_3 був таким, що істотно впливав (обмежував) на її здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними. Тобто категоричний висновок експертизи про неможливість заповідача ОСОБА_3 під час складання та підписання 11 грудня 2019 року вищезазначеного оспорюваного заповіту на користь ОСОБА_2 усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними відсутній. Тому, наявність важкої хвороби лише істотно впливала (обмежувала), але не виключала можливості заповідача ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, тоді як приватний нотаріус Земенкова Ю.А. мала право, перевіривши дієздатність та волю заповідача ОСОБА_3, посвідчити 11 грудня 2019 року її ( ОСОБА_3 ) вищезазначений заповіт на користь ОСОБА_2 на дому за вказаною в заповіті адресою на її прохання. Належних, допустимих доказів протилежного матеріали справи не містять.
Крім того, додатковим підтвердження того, що ОСОБА_3 на час складання та підписання 11 грудня 2019 року оспорюваного заповіту усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними свідчить те, що оспорюваним заповітом ОСОБА_3 свідомо заповіла ОСОБА_2 не все своє майно (житловий будинок АДРЕСА_1 ; автомобіль "ВАЗ-211440"; земельна ділянка, площею 6,0298 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельна ділянка, площею 10,2397 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області), а лише його частину у вигляді двох вищевказаних земельних ділянок. При цьому, вказаний заповіт ОСОБА_3 є логічним, послідовним та узгоджується із сукупністю всіх наявних у справі поданих сторонами доказів, поясненнями сторін та показаннями свідків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити у силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Запоріжжя. Підставами касаційного провадження зазначено пункти 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки не врахував, що оспорюваний заповіт був складений спадкодавцем у той час, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними внаслідок наявності у неї важкої хвороби, прийому лікарських препаратів, які знеболювали перебіг такої хвороби. Зазначені обставини також підтверджуються висновком судово медичної експертизи померлої ОСОБА_3, де зазначено, що причиною смерті спадкодавця є "Інтоксикація. Злоякісне утворення тіла матки з розпадом, метастазами у внутрішні органи". Крім того, оспорюваний заповіт було складено 11 грудня 2019 року нотаріусом не під час особистого прибуття спадкодавця до нотаріальної контори, а під час виїзду нотаріуса для складення заповіту на дому, що свідчить про те, що ОСОБА_3 на час складання оспорюваного заповіту перебувала у важкому стані, прибути особисто до нотаріуса вона не могла внаслідок перебігу онкологічної хвороби. Смерть ОСОБА_3 настала ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на другий день після складання заповіту. Згідно з висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 07 грудня 2020 року № 482 під час підписання 11 грудня 2019 року заповіту ступінь психічних розладів ОСОБА_3 був таким, що істотно впливав (обмежував) на її здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними. Вказаний висновок експертизи є повним, обґрунтованим, відповідає іншим фактичним обставинам справи, дослідницька частина узгоджена з підсумковою частиною висновку, тому зазначений висновок експертизи є об`єктивним, достовірним і правдивим. Апеляційний суд невірно оцінив наявні у матеріалах справи докази. Так, пославшись на медичні довідки, в яких зазначено, що спадкодавець мала стабільний діагноз, який встановлювався хворій, апеляційний суд не врахував, що такий діагноз і такий стан ОСОБА_3 встановлювався за рік до її смерті і за рік до складання нею оспорюваного заповіту.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого повторно Шевченківським районним у м. Запоріжжя відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, померла ІНФОРМАЦІЯ_1, місце смерті м. Мелітополь Запорізької області (т. 1, а. с. 57).
10 лютого 2018 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_1 все належне їй майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 ; автомобіль "ВАЗ-211440", земельну ділянку, площею 6,0298 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельну ділянку, площею 10,2397 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області, що підтверджується заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Уколовим С. А. (т. 1, а. с. 62-63).
Відповідно до заповіту від 11 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Земенковою Ю. А., ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_2 належні їй дві земельні ділянки, площею 6,0298 га та 10,2397 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області (т. 1 а. с. 146-149).
Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 16 серпня 2021 року у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: чи здатна була ОСОБА_3 під час складення нею заповіту 11 грудня 2019 року віддавати звіт своїм діям та керувати такими діями? Проведення експертизи доручено експертам комунальної установи "Обласна клінічна психіатрична лікарня" Запорізької обласної ради, попередивши їх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову від дачі висновку за статтями 384, 385 КК України; направлено в розпорядження експерта матеріали цивільної справи № 937/4196/20, медичну карту стаціонарного хворого - ОСОБА_3 № 3272; оплату за проведення експертизи покладено на позивачку ОСОБА_1, роз`яснити сторонам положення статті 109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі (т. 1, а. с.158-159).
17 листопада 2024 року до суду першої інстанції на виконання вищезазначеної ухвали надійшов висновок посмертної судово-психіатричної експертизи комунального некомерційного підприємства "Обласний клінічний заклад надання психіатричної допомоги" Запорізької міської ради (далі - КНП "ОКЗ НПД" ЗОР) від 11 жовтня 2021 року № 462, за змістом якого: ОСОБА_3, 1935 року народження, під час підписання заповіту 11 грудня 2019 року виявляла ознаки психічного розладу у вигляді органічного емоційно-нестійкого (астенічного) розладу помірно-вираженого ступеню, внаслідок ракової інтоксикації викликаної онкологічним захворюванням (аденокарцинома матки з метастазами). Помірно виражений емоційно-нестійкий (астенічний) розлад був обумовлений загальною слабкістю, головними болями, запамороченням, самостійно не пересувалася, що відображено у медичній документації та показаннями свідків, цей стан супроводжувався зниженням потягів і вітальних функцій, виснажливістю розумових процесів, коли знижується продуктивна психічна діяльність, ускладнено осмислення сформованої ситуації, зниження критичних і прогностичних функцій, з`являється пасивна підкоряємість, підекспертна потребувала сторонньої допомоги. Тому, під час підписання заповіту 11 грудня 2019 року ступінь психічних розладів був такий, що істотно впливав (обмежував) на її здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними.
Крім того, у вказаному висновку зазначено, що комісія дійшла висновку, що ОСОБА_3, 1935 року народження, під час підписання заповіту 11 грудня 2019 року виявляла ознаки психічного розладу у вигляді органічного емоційно-нестійкого (астенічного) розладу помірно-вираженого ступеню, внаслідок ракової інтоксикації викликаної онкологічним захворюванням (аденокарцинома матки з метастазами). У момент підписання заповіту 11 грудня 2019 року ступінь психічних розладів був такий, що істотно впливав (обмежував) на її здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними (т. 1, а. с. 169-176).
У матеріалах справи містяться показання свідків, допитаних у судовому засіданні судом першої інстанції як зі сторони позивачки, так і зі сторони відповідачки.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним та визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке саме положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.
Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За правилами частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що оспорюваний заповіт був складений ОСОБА_3 11 грудня 2019 року під впливом наявності у неї тяжкої хвороби, вживання сильнодіючих знеболюючих препаратів, тому вона не усвідомлювала значення своїх дії, не могла у повній мірі керувати ними, тобто бажання заповідача не було вільним та не відповідало її волі (статті 225, 1257 ЦК України).
Судом установлено, що відповідно до посмертної судово-психіатричної експертизи КНП "ОКЗ НПД" ЗОР від 11 жовтня 2021 року № 462 у момент підписання 11 грудня 2019 року оспорюваного заповіту у ОСОБА_3, 1935 року народження, ступінь психічних розладів був такий, що істотно впливав (обмежував) на її здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними.
Обґрунтовуючи такі висновки експертизи експерти зазначали, що спадкодавець згідно з медичної документації скаржилася на запаморочення. Разом з тим, жодними медичними документами вказані висновки не підтверджуються, при виписці з лікарні згідно з епікризів, у тому числі за останні роки, лікарями зазначалось про її задовільний стан та ясну свідомість.
Стабільний діагноз, який встановлювався хворій: захворювання тіла матки, хронічна гіпохромна анемія. Згідно з випискою з медичної карти від 19 жовтня 2018 року № 4830/853 хворої ОСОБА_3 об`єктивний стан хворого: "общее состояние средней тяжести, сознание ясное, психоневрологический статус без особенностей" (т. 1, а. с. 68-69).
Відповідно до виписки з медичної карти від 02 жовтня 2019 року № 3801 (т. 1, а. с. 111-113), якщо звернути увагу на останнє лікування за життя спадкодавця згідно з виписки від 02 грудня 2019 року № 4738 (т. 1, а. с. 70-71), об`єктивний статус хворого: "состояние удовлетворительное", проводилося опитування хворої при надходженні її до лікарні, що свідчить про її адекватність, поради лікаря при виписці з лікарні: "симптоматичне лікування".
При цьому, наркотичні знеболювальні препарати хворій не призначалися та нею не приймалися. На обліку у лікаря-психіатра спадкодавець з будь-яким діагнозом, який би свідчив про нездатність нею розуміти значення своїх дій та керувати ними, не перебувала Недієздатною спадкодавець не визнавалася. Лікар ОСОБА_8 зазначала, що під час відвідування громадянки ОСОБА_3 на дому у грудні 2019 року від неї надходили скарги на болі в животі, ознак неадекватності не було, рекомендовано звернутись до онколога.
Останнє звернення за медичною допомогою було шляхом телефонування на диспетчерський пульт "103" швидкої допомоги вночі 13 грудня 2019 року (у день смерті спадкодавця) зі скаргами на погіршення стану здоров`я ОСОБА_3, а саме болю в животі та блювання, скарг на психічну неадекватність не надходило, значне погіршення стану здоров`я хворої мало місце вже після складання заповіту через два дні.
Доводи касаційної скарги про те, що вказані медичні довідки, в яких зазначено, що ОСОБА_3 мала стабільний діагноз, встановлювався лікарями за рік до її смерті і за рік до складання нею оспорюваного заповіту, є безпідставними, оскільки спростовуються вищевказаними медичними довідками.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, що спадкодавець на час підписання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі. Згідно з висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 07 грудня 2020 року № 482 в момент підписання заповіту 11 грудня 2019 року ступінь психічних розладів ОСОБА_3 був таким, що істотно впливав (обмежував) на її здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними. Тобто категоричний висновок експертизи про неможливість заповідача ОСОБА_3 під час складання та підписання 11 грудня 2019 року вищезазначеного оспорюваного заповіту на користь ОСОБА_2 усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними відсутній. Таким чином, наявність важкої хвороби лише істотно впливала (обмежувала), але не виключала можливості ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, тоді як приватний нотаріус Земенкова Ю.А. мала право, перевіривши дієздатність та волю ОСОБА_3, посвідчити 11 грудня 2019 року вищезазначений заповіт на користь ОСОБА_2 на дому за вказаною в заповіті адресою на її прохання.
Отже, оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, оскільки він підписаний особисто спадкодавцем, у ньому зазначено місце його складення, дату й місце його посвідчення уповноваженою на те особою, яка перевірила дієздатність заповідача і з`ясувала її дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок її смерті.
Крім того, апеляційний суд вірно зазначив, що додатковим підтвердження того, що ОСОБА_3 на час складання та підписання 11 грудня 2019 року оспорюваного заповіту усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними свідчить те, що оспорюваним заповітом ОСОБА_3 свідомо заповіла ОСОБА_2 не все своє майно (житловий будинок АДРЕСА_1 ; автомобіль "ВАЗ-211440"; земельна ділянка, площею 6,0298 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельна ділянка, площею 10,2397 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області), а лише його частину у вигляді двох вищевказаних земельних ділянок.
Вказаний заповіт ОСОБА_3 є логічним, послідовним та узгоджується із сукупністю всіх наявних у справі поданих сторонами доказів, поясненнями сторін та показаннями свідків.
Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Отже, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачкою не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій, так як апеляційний суд оцінив висновок експертизи у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, наданим сторонами у справі.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Інших доводів касаційна скарга не містить, а наведені - фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду