ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
04 лютого 2025 року
справа № 280/8758/24
адміністративне провадження № К/990/1467/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
суддів - Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року (суддя - Максименко Л. Я.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року (судді: Чередниченко В. Є., Іванов С. М., Шальєва В. А.),
у справі №280/8758/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Лайнс"
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення,-
УСТАНОВИВ:
01 жовтня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Лайнс" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з заявою про забезпечення позову, у якій просить зупинити дію рішення Головного управління ДПС в Запорізькій області від 12 вересня 2024 року № 78/08-01-04-16/42824966 про виключення Товариства з обмеженою відповідальністю Голден Лайнс" з реєстру платників єдиного податку з 01 жовтня 2024 року до розгляду судом справи по суті.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року заяву задоволено, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року, заяву Товариства про вжиття заходів забезпечення позову задоволено, зупинено дію рішення Головного управління ДПС в Запорізькій області від 12 вересня 2024 року № 78/08-01-04-16/42824966 про виключення з реєстру платників єдиного податку- юридичних осіб (ІІІ група) Товариства з обмеженою відповідальністю Голден Лайнс" до набрання законної сили рішенням суду у справі №280/8758/24.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення заподіяна позивачу шкода внаслідок зупинення господарської діяльності товариства буде значно більшою, оскільки відновлення ділових зв`язків та нормалізація ведення господарської діяльності з урахуванням введення на усій території України правового режиму воєнного стану, що зумовило погіршення умов ведення бізнесу, призведе до значних зусиль та витрат. Суди зважили на те, що після виключення з реєстру платників єдиного податку позивача, що у спірних відносинах має місце з 01жовтня 2024 року позивач втрачає статус платника єдиного податку ІІІ групи, як наслідок для позивача здійснюється зміна системи оподаткування. Отже зупинення дії оскаржуваного рішення необхідно для збереження існуючого становища позивача до вирішення справи по суті.
13 січня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі №280/8758/24, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Верховний Суд ухвалою від 21 січня 2025 року відкрив провадження у справі №280/8758/24 та витребував справу з суду першої та/або апеляційної інстанції.
21 січня 2025 року Верховним Судом отримано доступ до електронної справи №280/8758/24, а в паперовому вигляді справа надійшла на адресу суду - 29 січня 2025 року.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, податковий орган покликається на правові позиції Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 20 березня 2019 року у справі №826/14951/18, від 11 грудня 2019 року у справі №826/16216/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 460/549/20, від 11 березня 2021 року у справі № 640/23179/19, від 30 вересня 2021 року у справі №160/7358/21, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акта суб`єкта владних повноважень особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.
У згаданих справах Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб`єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
У зв`язку з вищенаведеним відповідач вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність передбачених законом підстав для вжиття у цьому випадку заходів забезпечення позову за заявою Товариства, оскільки вони не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та
дотриманні норм процесуального права.
Відзив позивача на касаційну скаргу податкового органу суду не надано, що не перешкоджає касаційному розгляду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвід