ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 646/5897/24
провадження № 61-15521св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Луспеника Д. Д.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Брагинівська сільська рада Синельниківського району Дніпропетровської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова
від 28 травня 2024 року у складі судді Сіренко Ю. Ю. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви та судового рішення
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання разом із померлою ОСОБА_2 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
На обґрунтування заяви зазначено, що встановлення факту проживання
з померлою матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, необхідне ОСОБА_1 для прийняття спадщини.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі
частини четвертої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвала суду першої інстанції мотивована неможливістю розгляду цієї заяви
в окремому провадженні, оскільки заяву подано з метою прийняття спадщини
в подальшому, тобто існує спір про право.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився із його висновком про те, що із поданої ОСОБА_1 заяви вбачається спір про право, оскільки ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто після її смерті сплив один рік, інших спадкоємців у неї, крім заявника, немає, до складу спадщини входить нерухоме майно у вигляді квартири та земельної ділянки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 у листопаді 2024 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди при вирішенні питання про відкриття окремого провадження у справі застосували норму права без урахування висновків Верховного Суду, зокрема викладених у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19, від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23, від 21 лютого 2024 року у справі № 278/304/23 та інших.
У касаційній скарзі заявник також вказує, що він є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті матері ОСОБА_2, що підтверджується постановою приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25 березня 2024 року
№ 70/02-31, в якій зазначено, що на момент звернення ОСОБА_1 25 березня
2024 року спадкова справа після смерті ОСОБА_2, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1, не заводилась. Тобто, заяви про прийняття спадщини або відмови від неї від спадкоємців не надходили, що свідчить про відсутність інших спадкоємців або осіб, які претендують на її прийняття. Суди не перевірили ці доводи заявника, не встановили і в своєму рішенні не зазначили, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом, який би оспорював право ОСОБА_1 на прийняття спадщини, тобто не встановили коло спадкоємців, а також між ким існує спір щодо спадкового майна, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Відмова нотаріуса у видачі йому свідоцтва про прийняття спадщини пов`язана виключно з пропуском строку, необхідним для прийняття спадщини, та не підтвердженням факту постійного проживання із спадкодавцем. Суди не з`ясували позицію сільської ради, яка залучена до участі
у справі, і жодного разу не заявила про наявність у неї претензії щодо спадкового майна.
Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 646/5897/24 із Червонозаводського районного суду м. Харкова та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2024 року матеріали справи № 646/5897/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У заяві ОСОБА_1 зазначено, що встановлення факту проживання з померлою матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, необхідне для прийняття ним спадщини.
Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, винесеної приватним нотаріусом Олійник Л. М., підставою відмови є відсутність доказів проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Постанова містить посилання на те, що спадкова справа після померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на час звернення ОСОБА_1 не заводилась, тобто заяви про прийняття або відмови від спадщини від спадкоємців не надходили.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір
є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року
у справі № 205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19,
від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20, від 03 серпня 2022 року
у справі № 759/12740/21).
Відмовляючи у відкритті окремого провадження у справі, суд першої інстанції,
з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що вказаний факт не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки в цьому випадку існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони не відповідають нормам права, які підлягають застосуванню, та є передчасними.
Так, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник зазначав, що він є єдиним спадкоємцем після смерті матері, проте суди не перевірили його доводи, не встановили і в своєму рішенні не зазначили, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право ОСОБА_1 на прийняття спадщини, тобто не встановили коло спадкоємців, а також між ким існує спір щодо спадкового майна, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Відмова нотаріуса у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про прийняття спадщини пов`язана виключно з пропуском строку, необхідним для прийняття спадщини, та не підтвердженням факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Суди не з`ясували позицію сільської ради, яка залучена до участі
у справі і жодного разу не заявила про наявність у неї претензій щодо спадкового майна.
Необхідність встановлення факту спільного проживання для отримання спадщини саме по собі не свідчить про наявність спору.
Отже, висновок судів про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений. Без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності спору про право.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 180/2132/21, від 31 травня 2023 року у справі № 357/11366/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23, від21 лютого 2024 року у справі № 278/304/23.
Посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 521/13620/18,
є нерелевантним, оскільки у межах наведеної справи заявник, звертаючись до суду, просив встановити факт того, що померлий є його батьком, після смерті якого відкрилася спадщина. 02 квітня 2009 року син спадкодавця (не заявник) подав до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, дочка спадкодавця також звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті батька на користь брата. Отже,
в такому випадку в заявника існує спір про право зі спадкоємцями і тому апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та залишив заяву без розгляду, оскільки вимоги заявника не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні, а такий спір належить вирішувати у порядку позовного провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.