ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 337/3337/23
провадження № 61-9721св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Концерн "Міські теплові мережі",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Концерна "Міські теплові мережі" на постанову Запорізького апеляційного суду
від 29 травня 2024 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А, Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
1. У червні 2023 року Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за індивідуальним договором про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії №74204441 від 01 листопада 2021 року, за адресою
АДРЕСА_1, нежитлове приміщення першого поверху літ. А-9, А(2)-2, за період з листопада 2021 року по травень 2023 року в загальному розмірі 21 611,66 грн.
2. Позов мотивував тим, що він є виконавцем послуг з виробництва теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організації, її збут та інше.
3. ОСОБА_1 є споживачем цих послуг, оскільки є власником 1/2 частини нежитлового приміщення першого поверху літ.А-9, А(2)-2, загальною площею
36,35 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, до якого позивачем відпускалась теплова енергія.
4. 02 жовтня 2021 року на виконання вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги" Концерн "Міські теплові мережі" на своєму офіційному сайті розмістив індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
5. Вказані договори є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
6. Станом на 01 листопада 2021 року індивідуальний договір №74204441 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою:
АДРЕСА_1, нежитлове приміщення першого поверху літ. А-9, А(2)-2, між Концерном "Міські теплові мережі" та ОСОБА_1 є укладеним.
7. Житловий будинок АДРЕСА_1 був оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії Х-12, заводський номер № 01840, який знято з експлуатації в зв`язку з непридатністю до ремонту та подальшої експлуатації згідно Акту від 27 вересня 2020 року, відповідно, обсяг спожитої
у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень у період до встановлення нового приладу обліку (Акт від 27 жовтня 2022 року) визначався розрахунковим методом, а з жовтня 2022 року обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень визначався за показаннями вузла комерційного обліку SHARKY775 заводський номер 65591778.
8. Нежитлове приміщення відповідача не оснащене розподільчим (індивідуальним) приладом обліку теплової енергії. Позивач, виконуючи свої зобов`язання, у період з листопада 2021 року по травень 2023 року поставив відповідачці у вказане нежитлове приміщення послугу з постачання теплової енергії на суму 21 611,66 грн, яку остання не оплатила, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у вказаному розмірі.
9. З урахуванням зазначеного Концерн "Міські теплові мережі"просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за індивідуальним договором про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії за період з листопада 2021 року по травень 2023 року в загальному розмірі 21 611,66 грнта понесені витрати зі сплати судового збору
у розмірі 2 684,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
10. Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 21 лютого
2024 року позов Концерну "Міські теплові мережі" задоволено.
11. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Концерну "Міські теплові мережі" заборгованість за індивідуальним договором про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії №74204441 від 01 листопада 2021 року за період з листопада 2021 року по травень 2023 року у розмірі 21 611,66 грн.
12. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
13. Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив із того, що нежитлове приміщення першого поверху літ. А-9, А(2)-2, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею
72,70 кв. м., належить на праві приватної власності (спільна часткова власність,
в рівних частках) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відтак теплова енергія, що подається на весь будинок, зокрема, до місць загального користування, споживається також шляхом опалення приміщення, що належить відповідачу на праві власності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
14. Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
15. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2024 року у цій справі скасовано, провадження у справі закрито.
16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження
у справі, апеляційний суд виснував, що даний спір, враховуючи те, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 22 лютого 2021 року, відноситься до юрисдикції господарських судів, відповідно, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
17. У липні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Концерна "Міські теплові мережі" на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 травня 2024 року.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
19. Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
20. У касаційній скарзі Концерн "Міські теплові мережі", посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
21. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, оскільки апеляційний суд у змісті оскаржуваної постанови дійшов помилкового висновку про те, що вказаний спір, з урахуванням виключно наявності у відповідача статусу фізичної особи-підприємця, відноситься до юрисдикції господарського суду та, як наслідок, про наявність підстав для закриття провадження у справі. Додатково звертає увагу суду на те, що як власником нежитлового приміщення, так і кінцевим споживачем наданої послуги з опалення є ОСОБА_1 як фізична особа.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22. ОСОБА_1 з 03 лютого 2017 року є власником 1/2 частини нежитлового приміщення №72 першого поверху літ. А-9, А(2)-2 за адресою:
АДРЕСА_1, площею 36,35 кв. м. (1/2 частина від загальної площі 72,70 кв. м.).
23. Згідно рахунків за надані послуги за договором №74204441 за листопад, грудень 2021 року, січень-грудень 2022 року та січень, лютий, березень, квітень та травень 2023 року Концерном "Міські теплові мережі", платником є ОСОБА_1, вказана юридична адреса платника.
24. Згідно з відповіддю №609806 від 27 травня 2024 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманою за запит судді Запорізького апеляційного суду Онищенко Е. А., ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 19 лютого 2021 року, дата взяття на облік - 22 лютого 2021 року (а.с. 212-213).
25. Концерн "Міські теплові мережі" є виконавцем послуг з виробництва теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій та її збут.
26. 02 жовтня 2021 року Концерном "Міські теплові мережі" оприлюднено на офіційному сайті Типовий індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання (далі - договір).
27. Відповідно до пункту 1, пункту 2, пункту 4 Договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу (далі - споживач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України .
28. Договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на сайті Концерну "Міські теплові мережі".
29. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору)
є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.
30. Згідно з пунктом 5 договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
31. Нежитлове приміщення відповідачки є невід`ємною частиною житлового багатоквартирного будинку. Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку (житлових, і нежитлових приміщень).
32. Спірні правовідносини у справі виникли з приводу того, що ОСОБА_1 як власник 1/2 частини нежитлового приміщення і, відповідно, споживач комунальних послуг, належним чином не виконувала свої зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії, у зв`язку з чим за період з листопада 2021 року по травень 2023 року (включно) утворилась заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
33. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
34. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
35. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
36. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
37. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише
в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
38. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
39. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
40. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
41. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Суд, та застосовані норми права
42. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду
в порядку цивільного судочинства.
43. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
44. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
45. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
46. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
47. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
48. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами
(стаття 19 ЦПК України).
49. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
50. Відповідно до пунктів 1, 5, 10, 14 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці;
справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких
є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.
51. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства України, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
52. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та правова природа спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
53. Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
54. Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.
55. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 ЦК України).
56. За вимогами статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).
57. Відповідно до статті 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
58. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
59. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
60. Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) тощо.
61. Отже, з моменту державної реєстрації ФОП, фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах: як фізична особа та як ФОП.
62. При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема,
у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження
№ 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження
№ 14-150цс18)).
63. Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
64. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
65. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах
від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18),
від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19),
від 02 жовтня 2019 року у справі № 263/2359/19 (провадження № 14-467цс19),
від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) та інших.
66. Згідно із частинами першою, другою статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
67. Суб`єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
68. У частині першій статті 58 ГК України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП
у порядку, визначеному законом.
69. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що в господарському законодавстві юридична особа та ФОП охоплюються спільним поняттям "суб`єкт господарювання".
70. У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження
№ 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.
71. Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23).
72. Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій відповідач не зазначала, що є фізичною особою-підприємцем, доказів здійснення підприємницької діяльності, зокрема, за адресою: АДРЕСА_1, нежитлове приміщення першого поверху літ. А-9, А(2)-2, м. Запоріжжя, не надавала,
а лише заперечувала позов по суті.
73. Запорізький апеляційний суд у змісті постанови від 29 травня 2024 року обґрунтовуючи підстави для закриття провадження у справі, виходив із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору між Концерном "Міські теплові мережі" та ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд обґрунтовував свій висновок лише наявністю у відповідача статусу фізичної особи-підприємця, в той час як вказана інформація була отримана виключно за ініціативою суду без клопотання відповідача. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення відповідачем господарської діяльності.
74. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанова Великої палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі
№ 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18).
75. Зі змісту позовної заяви, а також рахунків за надані послуги вбачається, що Концерн "Міські теплові мережі" просив стягнути зі ОСОБА_1 саме як з фізичної особи на свою користь суму заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з листопада 2021 року по травень 2023 року.
76. Отже, Концерн "Міські теплові мережі", звертаючись до суду з указаним позовом, обґрунтовано визначив належність спору до цивільної юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли не з господарського договору.
77. Відтак, у справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір відноситься до юрисдикції господарських судів виключно у зв`язку із наявність у відповідача статусу фізичної особи-підприємця, а отже, дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
78. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04 серпня 2022 року у справі № 336/3615/20 (провадження № 61-1558св22), від 21 вересня 2022 року у справі № 644/6381/19 (провадження № 61-1323св21).
79. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
80. Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
81. Оскільки судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, то оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду