iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року

м. Київ

справа № 755/20790/21

провадження № 61-10621св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Акціонерного товариства "Державний експертно-імпортний банк України" на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року, додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 січня 2024 року в складі судді Кордюкової Ж. І. та постанови Київського апеляційного суду від 11 липня 2024 року в складі колегії суддів Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "ДЕІБУ") про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що він з 08 липня 2020 року працював на посаді директора Департаменту банківської безпеки в АТ "ДЕІБУ".

Наказом від 12 листопада 2021 року № 1967-К його звільнено з займаної посади у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню роботи, на підставі пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України.

Звільнення відбулось без урахування показників його роботи та інших обставин, що підлягають з`ясуванню під час звільнення працівника за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позиція відповідача сформована лише з власного суб`єктивного бачення того, що він не здатний належним чином виконувати обов`язки, передбачені посадовою інструкцією, внаслідок начебто нерозуміння ним вимог та положень Кодексу етики, корпоративних цінностей банку. Відповідач вважає, що саме цей факт свідчить про його невідповідність займаній посаді і виконуваній роботі, нібито внаслідок недостатньої кваліфікації.

Члени Наглядової ради в основу прийняття рішення про його звільнення поклали власне суб`єктивне бачення того, що подальше перебування на займаній посаді створює загрозу для всієї системи безпеки банку та для його стабільної та безперервної діяльності в цілому, що створює істотні операційні та репутаційні ризики. У нього не було відібрано пояснення, не надано можливості довести, що він виконує свої обов`язки професійно, добросовісно та з докладанням належних зусиль і старанності відповідно до посадової інструкції, норм та правил, встановлених банком, корпоративних цінностей і принципів банку. Йому не було запропоновано переведення на іншу роботу, не запропоновано жодної вакансії, яка б відповідала його кваліфікації, спеціальності, досвіду трудової діяльності або стану здоров`я, що також свідчить про недотримання відповідачем вимог чинного законодавства, упереджене ставлення до нього та намагання в будь-який, зокрема й неправомірний, спосіб звільнити його з роботи без законних підстав. Відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі.

Незаконним звільненням йому спричинена моральна шкода, обумовлена моральними та фізичними стражданнями внаслідок порушення законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням його прав, втратою престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів. Посилання у трудовій книжці як на підставу для звільнення на недостатність кваліфікації спаплюжило його бездоганну ділову репутацію, що в подальшому призведе до негативних наслідків у працевлаштуванні.

Просив (з урахуванням збільшених позовних вимог) суд: визнати незаконним та скасувати наказ АТ "ДЕІБУ" від 12 листопада 2021 року № 1967-К про звільнення його з посади директора Департаменту банківської безпеки в АТ "ДЕІБУ"; поновити його на посаді директора Департаменту банківської безпеки в АТ "ДЕІБУ"; стягнути з АТ "ДЕІБУ" середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 листопада 2021 року до дня ухвалення судового рішення; стягнути з АТ "ДЕІБУ" відшкодування моральної шкоди в розмірі 361 800,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

27 грудня 2023 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ АТ "ДЕІБУ" від 12 листопада 2021 року № 1967-К про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту банківської безпеки в АТ "ДЕІБУ".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту банківської безпеки в АТ "ДЕІБУ".

Стягнуто з АТ "ДЕІБУ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 листопада 2021 року до дня ухвалення судового рішення в розмірі 7 954 842,50 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів, відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

26 січня 2024 року додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва частково задоволено заяву адвоката Величко Л. П. про ухвалення додаткового рішення.Стягнуто з АТ "ДЕІБУ" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 100 000,00 грн.Відмовлено в задоволенні іншої частини вимог заяви.

11 липня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ "ДЕІБУ" залишено без задоволення.Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року залишено без змін.

11 липня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ "ДЕІБУ" залишено без задоволення.Додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 січня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення по суті спору мотивовані тим, що докази неналежного виконання трудових обов`язків ОСОБА_1 внаслідок його недостатньої кваліфікації відсутні. Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я. На момент укладення з ОСОБА_1 трудового договору щодо виконання ним роботи на посаді директора Департаменту банківської безпеки відповідачу було відомо про його кваліфікацію та він був прийнятий на роботу на зазначену посаду. Причиною звільнення позивача з роботи стало вчинення ним 04 жовтня 2021 року дій, які мали ознаки кримінального правопорушення, а також через порушення 12 листопада 2021 року вимог й положень Кодексу етики та корпоративних цінностей банку, що, на думку відповідача, свідчить про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді та виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню ним роботи. Такі висновки відповідача є помилковими, адже фактично позивач був звільнений з роботи за вчинення кримінального проступку, що не є підставою для звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, яка передбачає звільнення з роботи за неналежне виконання трудових обов`язків з причин, що не залежать від працівника та не можуть бути поставлені йому у вину. Звинувачуючи позивача в порушенні Кодексу поведінки (етики), відповідач не надав жодних доказів того, що позивач був ознайомлений з його змістом та відповідно до пункту 7.4 цього Кодексу відповідач забезпечував проведення щорічного навчання позивача.

Розгляд справи тривав понад один рік, проте не з вини позивача, а тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто за період з 12 листопада 2021 року до 26 грудня 2023 року в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував конкретний характер порушення прав позивача, погіршення його матеріального стану, тяжкість, істотність і тривалість впродовж майже двох років вимушених змін у житті позивача після незаконного звільнення та невиплати належних сум, виснував про відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн, оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судові рішення щодо розподілу витрат на правову допомогу мотивовані тим, що 08 грудня 2023 року до суду надійшла заява представника позивача про відшкодування судових витрат після ухвалення судом рішення. Суд 27 грудня 2023 року ухвалив рішення, яким позовні вимоги були задоволені частково. Під час ухвалення цього рішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу не вирішувалося. 01 січня 2024 року до суду надійшла заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення.

Суд установив, що 29 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням (далі - АО) "Грейсерс" був укладений договір про надання правової допомоги № 90/2021. Також між ОСОБА_1 та АО "Грейсерс" до зазначеного договору укладалися додаткові угоди: № 1 від 29 листопада 2021 року, якою визначено погодинну ставку роботи адвоката в сумі 3 000,00 грн та гонорар успіху 10 % від розміру присудженої суми, врегульовано питання порядку та строків оплати наданих послуг, додаткових витрат; № 2 від 29 травня 2023 року, якою визначено гонорар за фіксованою ставкою роботи адвоката в сумі 4 500,00 грн за кожне судове засідання, в яке прибув адвокат; № 3 від 12 грудня 2023 року, якою визначено, що клієнт зобов`язаний оплатити основний гонорар, що обліковується за погодинними та фіксованими ставками відповідно до пункту 2.2. додаткової угоди, а фактичний розмір основної винагороди підлягає визначенню на підставі фактично наданої допомоги, про що сторонами складається акт-приймання передачі наданої правової допомоги. ОСОБА_1 та АО "Грейсерс" 29 грудня 2023 року склали та підписали акт-приймання передачі наданої правової допомоги в сумі 274 000,00 грн.

Визначаючи конкретний розмір витрат на правову допомогу, суд урахував складність справи, її категорію, реально виконані адвокатами роботи, значення справи для сторін, наявність публічного інтересу до справи, та виснував про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правову допомогу позивачу в розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У липні 2024 року АТ "ДЕІБУ" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2024 року, в якій просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У липні 2024 року АТ "ДЕІБУ" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2024 року, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити позивачу в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга щодо суті спору мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України за обставин встановлення Наглядовою радою банку невідповідності працівника займаній посаді в умовах вчинення ним діянь, що містять ознаки злочину.

Суди не дослідили зібрані в справі докази. Посадова інструкція позивача, з якою він ознайомлений, покладає на ОСОБА_1 обов`язки здійснення контролю за дотриманням корпоративних цінностей банку, які базуються на законних та етичних принципах, а також принципах добросовісності й чесності. Позивач у своїй роботі має керуватися не лише посадовою інструкцією, а й Кодексом етики банку й Положенням про конфлікт інтересів, відповідно до яких критерієм визначення правомірної поведінки працівника, яка підтверджує необхідний рівень його базової кваліфікації, є доречність та припустимість дій щодо цього працівника у кожній конкретній ситуації. Будь-яка поведінка, що створює загрозливу, ворожу чи принизливу атмосферу для керівників та працівників банку чи іншої особи, яка перебуває в приміщеннях чи на території банку, вважається порушенням Кодексу етики банку. Працівники мають уникати будь-яких ситуацій конфлікту інтересів під час виконання обов`язів, зокрема порушення етичної поведінки, які можуть мати негативний вплив на об`єктивність прийняття рішень чи вчинення особою дій у процесі реалізації своїх повноважень.

Оцінка достатньої чи недостатньої кваліфікації працівників банку в частині дотримання етичних стандартів під час виконання професійних обов`язків належить до компетенції Наглядової ради. Згідно із звітом Другої палати Комісії з етики ОСОБА_1 підтвердив обізнаність із нормами Кодексу етики та Кодексу корпоративного управління банку.

Саме недостатня кваліфікація позивача, яка полягає у відсутності розуміння норм Кодексу етики банку та Положення про конфлікт інтересів, призвела до неналежного виконання позивачем трудових обов`язків у частині здійснення контролю за дотриманням корпоративних цінностей банку та недопущення неприйнятної поведінки працівниками банку під час перешкоджання законній діяльності журналістів (перший інцидент) та негативних висловлювань, направлених в бік банку, після припинення простою та повернення до виконання обов`язків (другий інцидент).

Касаційна скарга на судові рішення про розподіл витрат на правничу допомогу мотивована тим, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 550/936/18 щодо застосування частини четвертої статті 134 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, у постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 750/7757/22 щодо застосування частини другої статті 134 ЦПК України.

Позивач не подавав заяви про попередній (орієнтовний) розмір витрат на правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, заявив про розподіл цих витрат за спливом двох років після звернення до суду. Банк протягом двох років не володів інформацією про орієнтовний розмір витрат позивача на правову допомогу, тому суд мав відмовити в їх відшкодуванні відповідно до частини другої статті 134 ЦПК України.

Також розмір стягнутих судами витрат на правничу допомогу не є співмірним із наданими адвокатами позивача послугами, витраченим адвокатами часом та обсягом наданих ними послуг.

Позиція інших учасників справи

У відзивах на касаційні скарги ОСОБА_1 зазначає, що він відповідає займаній посаді за кваліфікаційними вимогами, має відповідний фах, достатній для виконання роботи рівень знань. Його не ознайомлювали із Кодексом етики банку, про що він повідомив 08 жовтня 2021 року на засіданні Другої палати Комісії з етики. Відповідач не довів законність його звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, не надав доказів його невідповідності займаній посаді. Крім того, не запропонував іншу роботу відповідно до його кваліфікації. Висновок Верховного Суду про застосування пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у випадку порушення працівником етичних норм сформований в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року в справі № 357/15166/21, де вказано, що в разі невиконання своїх обов`язків (зокрема в частині дотримання норм етики і правил поведінки працівників, що визначені Кодексом поведінки (етики) АТ "ДЕІБУ"), начальник управління може бути притягнутий до дисциплінарної та/або матеріальної відповідальності відповідно до чинного законодавства України та внутрішніх нормативних документів банку, однак це не є підставою звільнення працівника за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. Розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача. Строк розгляду справи та масштаб виконаної роботи під час укладення договору правової допомоги сторони спрогнозувати не могли. Остаточна вартість послуг адвоката визначена була лише 29 грудня 2023 року. Відповідач використав право на спростування витрат на правову допомогу, подавши відповідну заяву. У разі неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат суд "може", а не "зобов`язаний" відмовити в їх відшкодуванні. Суд врахував заперечення відповідача щодо суми відшкодування витрат на правничу допомогу та зменшив її із 274 000,00 грн до 100 000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 у період з 08 липня 2020 року до 12 листопада 2021 року працював у АТ "ДЕІБУ" на посаді директора Департаменту банківської безпеки.

04 жовтня 2021 року в приміщенні АТ "ДЕІБУ" відбувся інцидент за участю журналістів та позивача.

08 жовтня 2021 року відбулося інтерв`ю ОСОБА_1 з членами Другої палати Комісії з етики АТ "ДЕІБУ", на якому комісія надавала оцінку інциденту, що стався 04 жовтня 2021 року з точки зору порушення етичних стандартів.

Наглядовою радою АТ "ДЕІБУ" 12 листопада 2021 року прийняте рішення, оформлене протоколом № 25, щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту банківської безпеки на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України через виявлену невідповідність цього працівника займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню роботи.

Правлінням АТ "ДЕІБУ" 12 листопада 2021 року прийнято рішення, оформлене протоколом № 88, про схвалення звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту банківської безпеки на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України через виявлену невідповідність цього працівника займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню роботи, та зобов`язано голову Правління забезпечити видання наказу про звільнення ОСОБА_1 .

Правлінням АТ "ДЕІБУ" під час прийняття зазначеного рішення було враховано результати службового розслідування про те, що перешкоджання законній професійній діяльності журналістів з боку ОСОБА_1, яке мало місце 04 жовтня 2021 року в приміщенні банку, є кримінальним проступком.

Комісією з проведення службового розслідування констатована ймовірність настання репутаційного ризику банку, що передбачає можливість понесення банком збитків через формування в думці суспільства негативної інформації про банк, що є наслідком інциденту 04 жовтня 2021 року. Зазначений збиток не є прогнозованим за звичайних обставин.

Також Правлінням АТ "ДЕІБУ" обговорювався другий інцидент, до планування якого причетний ОСОБА_1, який своїми діями (заохочувальними рухами та висловлюваннями) надав чіткі сигнали співробітникам банку стосовно невизнання важливості всебічного розслідування інциденту 04 жовтня 2021 року, фактично підриваючи довіру до існуючих у банку процедур службових розслідувань та перевірок. Витік відеозапису другого інциденту завдав значної шкоди інтересам та репутації банку.

Своїми діями під час другого інциденту ОСОБА_1 довів, що він нездатний належним чином виконувати свої обов`язки, передбачені посадовою інструкцією, через нерозуміння вимог та положень Кодексу етики та корпоративних цінностей банку, що свідчить не його невідповідність займаній посаді та виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації. Це перешкоджає продовженню ним роботи.

12 листопада 2021 року позивач був звільнений з займаної посади у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню роботи.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзивів та виснував, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року

№ 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 наведеної вище Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню роботи.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

Суд може визнати звільнення працівника таким, що відповідає закону, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов`язки, а від переведення на іншу роботу відмовився. Висновок суду про недостатність у особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов`язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об`єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема, документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов`язків.

Роботодавцеві надано право самостійно визначати, чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято. Висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 654/941/17 зазначено, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України свідчить, що підставою для розірвання трудового договору згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є саме виявлена невідповідність працівника займаній посаді.

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі

№ 219/9462/20 викладено правовий висновок, що для звільнення працівника за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України необхідною умовою є встановлення, що неналежне виконання працівником трудових обов`язків було результатом недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, що свідчать про відсутність вини працівника в неналежному виконанні трудових обов`язків і не може бути підставою для його звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Обставини, які свідчать про вину працівника, не можуть наводитися як аргумент, що обґрунтовує необхідність звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Якщо власник має докази винного неналежного виконання трудових обов`язків працівником з його вини, він вправі притягнути його до дисциплінарної відповідальності, зокрема у виді звільнення з роботи на підставі пункту 3 частини першоїстатті 40 КЗпП України.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Професійна етика формулює систему моральних норм, принципів і стандартів, які діють у специфічних умовах взаємовідносин людей у сфері визначеної професії, враховуючи очікування і запити суспільства щодо певної професії, а також окреслення меж професійної діяльності та професійної компетенції з метою якісного виконання посадових обов`язків, забезпечення результатів та формування авторитету й репутації і працівника, і роботодавця.

Відповідно до пункту 1.4 посадової інструкції директора Департаменту банківської безпеки директор у своїй роботі керується чинним законодавством України, зокрема нормативно-правовими актами Національного банку України, Статутом банку, внутрішніми нормативними та розпорядчими документами банку, що регулюють діяльність, що належить до завдань і обов`язків працівника.

Згідно з пунктом 2.23 посадової інструкції директор Департаменту банківської безпеки здійснює контроль за дотриманням корпоративних цінностей банку, які базуються на здійсненні бізнесу на законних та етичних принципах та принципах добросовісності й чесності.

З посадовою інструкцією ОСОБА_1 ознайомлений (т. 2, а. с. 62), тому дотримання ним етичних норм під час виконання посадових обов`язків охоплюється поняттям "трудової дисципліни" для позивача, зокрема він зобов`язувався керуватися в діяльності Кодексом етики банку й Положенням про конфлікт інтересів, відповідно до яких критерієм визначення правомірної поведінки працівника, яка підтверджує необхідний рівень його базової кваліфікації, є доречність та припустимість дій щодо цього працівника у кожній конкретній ситуації. Будь-яка поведінка, що створює загрозливу, ворожу чи принизливу атмосферу для керівників та працівників банку чи іншої особи, яка перебуває в приміщеннях чи на території банку, вважається порушенням Кодексу етики банку. Працівники мають уникати будь-яких ситуацій конфлікту інтересів під час виконання обов`язів, зокрема порушення етичної поведінки, які можуть мати негативний вплив на об`єктивність прийняття рішень чи вчинення особою дій у процесі реалізації своїх повноважень.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

Суди встановили, що 04 жовтня 2021 року в приміщенні АТ "ДЕІБУ" відбувся інцидент за участю журналістів та позивача.

Підставою для звільнення позивача з роботи стало фактично порушення ним положень Кодексу етики та посадової інструкції в частині зобов`язання дотримуватись професійних етичних норм, а звільнення пов`язане з допущенням ним неналежного виконання своїх трудових обов`язків, можливого перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, що за своїм характером має ознаки дисциплінарного проступку.

Однак порушення етичних норм не є ознакою невідповідності працівника займаній посаді через відсутність кваліфікації чи стану здоров`я й не становить підставу звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Звільнення через невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України), проте відповідач у цій справі вважає, що ОСОБА_1 через відсутність розуміння норм Кодексу етики банку та Положення про конфлікт інтересів не може обіймати жодну посаду в АТ "ДЕІБУ".

Звільнення позивача за таких умов позбавило його гарантій, визначених частиною другою статті 40 КЗпП України.

Суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з огляду на встановлені обставини, які передували звільненню позивача з роботи, порядок такого звільнення та визначені роботодавцем обґрунтування причин звільнення, правильно виснували про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи саме на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з доводами банку, що характер допущених позивачем порушень трудової дисципліни є суттєвим, однак ці порушення не є правовою підставою для звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Отже, саме неправильна кваліфікація роботодавцем дій працівника призвела до незаконного звільнення на вказаній підставі.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі в разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Доводи касаційної скарги не містять обґрунтувань щодо порушення норм матеріального чи процесуального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, а тому суд касаційної інстанції не переглядає справу в цій частині.

Доводи, викладені в касаційній скарзі по суті спору, зокрема щодо відсутності висновку Верховного Суду, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України за аналогічних обставин стосовно іншого працівника АТ "ДЕІБУ" сформульований у постанові від 28 лютого 2024 року в справі № 357/15166/21 (провадження № 61-14821св23), де зазначено, що порушення етичних норм не становить підставу звільнення через невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів таких порушень норм процесуального права судами не вбачає.

Інші доводи касаційної скарги по суті спору на правильність судових рішень не впливають та їх не спростовують.

................

Перейти до повного тексту