ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 201/1763/22
провадження № 61-254св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Дніпровська міська рада, виконавчий комітет Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2023 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Дніпровської міської ради про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, моральної шкоди та інших витрат.
Позов мотивований тим, що 19 вересня 2020 року на вул. Набережна Перемоги, 5а в м. Дніпрі сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої її автомобіль марки "ДЕУ", державний номерний знак НОМЕР_1, зазнав значних механічних пошкоджень, а вона - майнових збитків.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2020 року у справі № 201/9342/20 провадження відносно водія ОСОБА_2 закрито за відсутністю в його діях складу та події адміністративного правопорушення. При цьому встановлено, що ДТП сталася в результаті наявності порушень при утриманні автомобільних доріг і незадовільного стану дорожніх умов, що, як наслідок, призвело до погіршення безпечних умов дорожнього руху.
Позивач вказувала, що 13 листопада 2020 року вона звернулася до відповідача з пропозицією сплатити в досудовому порядку компенсацію, але станом на час звернення з позовом до суду спір не вирішений.
Відповідно до звіту про оцінку майна від 28 жовтня 2020 року розмір майнових збитків, завданих її транспортному засобу, становить 87 511,00 грн, а вартість експертного дослідження 2 500,00 грн. Крім того, їй завдано моральну шкоду.
ОСОБА_1 також зазначала, що на відповідачів, крім розміру спричиненої матеріальної шкоди, покладається й обов`язок компенсувати їй як потерпілій збитки в порядку статті 625 ЦК України за весь час прострочення виконання деліктного зобов`язання.
ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог від 24 березня 2023 року просила:
стягнути з Дніпровської міської ради, виконавчого комітету Дніпровської міської ради солідарно на її користь матеріальний збиток в розмірі 87 511,00 грн, інфляційні втрати 40 213,05 грн, 3 % річних 6 581,00 грн, а разом 134 305,05 грн;
стягнути з виконавчого комітету Дніпровської міської ради моральну шкоду в розмірі 600 000,00 грн;
стягнути з відповідача на її користь судові витрати, які складаються з витрат на оплату професійної правничої допомоги відповідно до наданих суду доказів надання такої допомоги, витрат на складання звіту про оцінку матеріального збитку в розмірі 2 500,00 грн та інші судові витрати, що будуть підтверджені позивачем належними доказами за результатами розгляду справи.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Верховного Суду від 01 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2023 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено солідарно з Дніпровської міської ради і виконавчого комітету Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 матеріальний збиток, завданий внаслідок ДТП, в сумі 87 511,40 грн, витрати на автотоварознавче дослідження і оцінку розміру збитків в сумі 2 500,00 грн, інфляційні втрати в сумі 40 213,05 грн, 3 % річних в сумі 6 581,00 грн, а всього 136 805,45 грн.
Стягнено з виконавчого комітету Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 45 000,00 грн і витрати на правову допомогу в сумі 20 000,00 грн.
Стягнено з Дніпровської міської ради і виконавчого комітету Дніпровської міської ради на користь держави судовий збір з кожного окремо по 1 073,60 грн, а всього 2 147,20 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2020 року відносно відповідачів встановлено факт вчинення ними правопорушення відносно позивача; вказаною постановою суду встановлено факт завдання діями вказаної винної особи шкоди позивачу, а також наявність причинно зв`язку між винними діями відповідача та зазначеними наслідками у вигляді шкоди позивачу і відповідно винність цього відповідача в завданні шкоди, ця вина встановлена і доведена. Ділянка дороги (вулиці), де внаслідок неналежного утримання каналізаційних споруджень сталась ДТП, перебуває у власності територіальної громади міста Дніпра, а іншого балансоутримувача не визначено, то саме Дніпровська міська рада як власник дороги та орган місцевого самоврядування, основним обов`язком якого є забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів (пункти 1, 2 частини першої статті 19 Закону України "Про автомобільні дороги"), є відповідальною особою перед власником пошкодженого транспортного засобу за спричинені збитки.
Відповідно до підпункту 1 пункту "а" частини першої статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об`єктів комунального господарства та соціально - культурного призначення, жилих будинків, шляхів місцевого значення, а також капітального та поточного ремонту вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг. Отже, вказаними нормами матеріального права передбачено покладання обов`язку із забезпечення безпечних умов експлуатації та ремонтування доріг як на Дніпровську міську раду, так і на виконавчий комітет Дніпровської міської ради, то відповідачі повинні нести солідарну відповідальність перед позивачем за спричинені їх бездіяльністю матеріальні збитки.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2020 року в справі № 916/2586/18, від 21 серпня 2019 року в справі № 201/11670/16-ц та від 30 жовтня 2019 року у справі № 639/2132/18.
Відповідно до звіту про оцінку майна від 28 жовтня 2020 року № 50-10.20 вартість матеріального збитку, завданих власнику пошкодженого транспортного засобу автомобіля "ДЕУ", державний номерний знак НОМЕР_1, становить 87 511,00 грн. Вартість експертного дослідження 2 500,00 грн.
Щодо правових підстав нарахування інфляційних витрат та 3 % річних на розмір спричиненої шкоди, суд виходив з того, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Оскільки збиток позивачу в розмірі 87 511,00 грн був спричинений 19 вересня 2020 року, то вона має право на компенсацію інфляційних втрат за весь час судового розгляду станом на цей час, а також на 3 % річних від простроченої суми за користування відповідачем цими коштами та їх знеціненням. Згідно з доданим до позову розрахунком розмір втрат позивача у порядку статті 625 ЦК України від інфляційного знецінення коштів за період з 19 вересня 2020 року до 23 березня 2023 року становить 40 213,05 грн, а 3 % річних - 6 581,00 грн.
Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції погодився. Крім того, вказав, що посилання Дніпровської міської ради на те, що судом не досліджено питання стосовно належності відповідачів по справі, є безпідставним. Якщо балансоутримувач дороги який повинен здійснювати постійний контроль за станом усіх елементів дороги та розташованих на ній каналізаційних споруджень, допустив бездіяльність, це є підставою для покладення на нього обов`язку відшкодування завданої майнової шкоди відповідно до статті 1166 ЦК України. Відповідно до листа Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради від 08 жовтня 2020 року № 7/1-108 (стосовно надання інформації щодо балансоутримувача проїзної частини на вул. Набережна Перемоги) дорога перебуває у власності територіальної громади міста Дніпра. На сьогодні балансоутримувача не визначено.
Доводи апеляційної скарги Дніпровської міської ради про те, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між пошкодженням належного їй автомобіля та бездіяльністю відповідачів і немає підстав для відшкодування майнової шкоди, а позивач зверталася до Дніпровської міської ради з заявою про відшкодування майнової шкоди, заподіяної об`єктом благоустрою, але пізніше було заявлено клопотання про залишення без розгляду цієї заяви та її повернуто з додатками, є необґрунтованими. У статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Що стосується звернення позивача до міської ради із заявою про відшкодування майнової шкоди, заподіяної об`єктом благоустрою, то суд заначив таке. Відповідно до відзиву на позовну заяву рішенням Дніпровської міської ради від 25 квітня 2018 року № 90/31 затверджено Порядок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної майну фізичних і юридичних осіб об`єктами благоустрою комунальної власності та їх елементами, який діяв на момент подання позовної заяви. У пункті 1.3 Порядку передбачено, що відшкодування шкоди проводиться з метою добровільного досудового врегулювання спорів. Позивач 17 листопада 2020 року зверталася із заявою до міської ради про відшкодування майнової шкоди, заподіяної об`єктом благоустрою. Зазначена заява знаходиться на розгляді Комісії з питань відшкодування майнової шкоди, заподіяної майну фізичних і юридичних осіб об`єктами благоустрою комунальної власності та їх елементами та перенесена на розгляд Комісії на 2021 рік у зв`язку з тим, що заявник не з`явилась на засідання комісії, суму відшкодування майнової шкоди не узгоджено. Як вбачається із листа Дніпровської міської ради від 26 жовтня 2022 року № 8/8-18, на засіданні комісії з питань відшкодування майнової шкоди, заподіяної майну фізичних і юридичних осіб об`єктами благоустрою комунальної власності та їх елементами, яке відбулось 21 жовтня 2022 року, задоволено клопотання про залишення без розгляду заяви про відшкодування шкоди. В засіданні апеляційного суду 22 листопада 2023 року представник Дніпровської міської ради пояснила, що строків розгляду вказаних вище заяв не існує. Крім того, надала до суду рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року № 69/57 про внесення змін до рішення міської ради від 25 квітня 2018 року № 90/31 "Про затвердження Порядку відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної майну фізичних і юридичних осіб об`єктами благоустрою комунальної власності та їх елементами", відповідно до якого Порядок відшкодування майнової шкоди, заподіяної майну фізичних і юридичних осіб об`єктами благоустрою комунальної власності та їх елементами викладено у новій редакції. Відповідно до пункту 2.2.1 розділу 2 Положення про департамент благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, основними завданнями Департаменту є реалізація політики щодо комплексного розвитку благоустрою, інфраструктури міста. Повноваженнями Департаменту згідно з пунктом 3.1.5 розділу 3 Положення, є організація виконання поточного ремонту, утримання об`єктів благоустрою, інфраструктури та інженерного захисту території міста за рахунок бюджету Дніпровської міської територіальної громади і за рахунок субвенцій з державного, обласного бюджету. Із пояснень в судовому засіданні представника відповідача вбачається, що вказаним Порядком передбачено відшкодування шкоди з метою добровільного досудового врегулювання спору. Ураховуючи тривалий строк розгляду питання про відшкодування шкоди потерпілій особі, Дніпровський апеляційний суд вважає, що відповідач не бажав в добровільному порядку вирішувати питання про відшкодування шкоди.
Оскільки вказана ділянка дороги, де внаслідок неналежного утримання каналізаційних споруджень сталася ДТП, перебуває у власності територіальної громади міста Дніпра, то саме Дніпровська міська рада як власник дороги та орган місцевого самоврядування, основним обов`язком якого є забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів, є відповідальною особою перед власником пошкодженого транспортного засобу за спричинені збитки.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2023 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
організація заходів щодо ремонту та утримання у безпечному для дорожнього руху стані доріг та елементів інженерного обладнання належить до відання саме виконавчого органу міської ради, а тому обов`язок відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди, внаслідок потрапляння в ДТП, не може бути покладено на Дніпровську міську раду як представницький орган місцевого самоврядування. Разом з цим виконавчий комітет Дніпровської міської ради не єдиний виконавчий орган місцевого самоврядування у м. Дніпрі. Суди не встановили до повноважень саме якого виконавчого органу міської ради належить утримання доріг. Виконавчим органом міської ради відповідальним за управління обʼєктами благоустрою та контроль за забезпечення їх належного утримання, ремонту та ефективної експлуатації є саме Департамент благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради та підпорядковані йому комунальні підприємства;
суди зробили помилковий висновок стосовно того, що винними у ДТП є відповідачі у справі. У змісті постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2020 року в справі №201/9342/20, якою закрито адміністративне провадження стосовно ОСОБА_2, немає тверджень чи посилань на те, що саме дії чи бездіяльність відповідачів є причиною настання ДТП. Крім того, позивач не надав матеріалів ДТП, схеми ДТП, рапорту, акту обстеження транспортного засобу, що унеможливлює встановлення обставини ДТП. У матеріалах справи відсутні докази неналежного стану дорожнього покриття, зокрема протокол огляду місця події, висновок дорожньо-технічної експертизи або дослідження (експертиза (дослідження) стану доріг та дорожніх умов на місці ДТП. Сторонами також не надано доказів, що за фактом неналежного утримання каналізаційного люка або неналежного стану дорожнього покриття складалися відповідні протоколи про адміністративне правопорушення щодо осіб, відповідальних за належне утримання каналізаційного люка, зокрема, на підставі статті 140 КУпАП;
суди помилково вважали, що винними діями відповідачів позивачу завдано майнової шкоди і факт звернення позивача із заявою про відшкодування шкоди. 17 листопада 2020 року позивач звертався до Дніпровської міської ради із заявою про відшкодування майнової шкоди, заподіяної обʼєктом благоустрою. Ця заява знаходилася на розгляді Комісії з питань відшкодування майнової шкоди, заподіяної майну фізичних і юридичних осіб обʼєктами благоустрою комунальної власності та їх елементами, та була перенесена на розгляд Комісії на 2021 рік у звʼязку із тим, що заявник не зʼявився на засідання комісії, а суму відшкодування майнової шкоди не було погоджено. Пізніше було задоволено клопотання позивача про залишення без розгляду заяви про відшкодування шкоди та повернено вказану заяву з додатками. Тобто, заяву про відшкодування майнової шкоди було повернуто саме з ініціативи позивача;
суди безпідставно вважали, що рідні позивача змінили уклад життя внаслідок ДТП, позивач не мав можливості спілкуватись з рідними та друзями внаслідок ДТП, про душевну біль і душевну травму, оскільки такі висновки є припущеннями та міркуваннями суду. Суд також помилково вважав, що моральний дискомфорт спричинено ще й відношенням (ігноруванням) відповідача, оскільки матеріалами справи це спростовується (заява позивача перебувала на розгляді Комісії з питань відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної майну фізичних і юридичних осіб обʼєктами благоустрою комунальної власності та їх елементами, проте сам позивач її відкликав). Позивач не надала жодного доказу на підтвердження понесення ним моральної шкоди, не мотивовано із чого виходила позивач визначаючи її розмір. Більш того, вона не подала доказів неможливості використання транспортного засобу, у зв`язку із пошкодженням автомобіля. Оскільки не надано доказів понесення позивачем моральної шкоди, не доведено причинного зв`язку між діяннями відповідачів та настанням ДТП, позовні вимоги не можуть бути задоволені;
підставою для відшкодування шкоди є наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, об`єктивної та суб`єктивної сторони (шкоди, протиправного діяння її заподіювана, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою, заподіювана, вини останнього). За відсутності хоча б одного з елементів цього складу цивільно-правова відповідальність не настає. Матеріали справи не містять жодних доказів, що саме з вини відповідачів позивачу заподіяні збитки, адже нею не доведено правових підстав покладення саме на них відповідальності за спричинені збитки. Отже, відсутні підстави для виникнення деліктного зобов`язання.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог. Тому в іншій частині в апеляційному порядку не переглядаються.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/1763/22 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У лютому 2024 року матеріали справи № 201/1763/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 травня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 639/2132/18; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 19 вересня 2020 року близько 23.20 год ОСОБА_2, керуючи на правовій підставі належним позивачу автомобілем "ДЕУ", державний номерний знак НОМЕР_1, під час руху біля будинку № 5а на вул. Набережна Перемоги в м. Дніпро без порушення Правил дорожнього руху наїхав на розташований прямо на цій дорозі відкритий каналізаційний люк, внаслідок чого фактично відбулася ДТП.
У результаті вказаної ДТП автомобіль позивача зазнав ушкоджень. При цьому порушення зазначених в протоколі Правил дорожнього руху знаходилось у прямому причинно-слідчому зв`язку із наслідками у вигляді завданих ушкоджень позивача та пошкодження автомобіля.
Стосовного винуватої особи, на думку поліцейських, в цій ДТП ОСОБА_2 працівниками поліції складено протоколи і направлено їх до суду.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2020 року в справі № 201/9342/20 провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП закрите за відсутністю складу адміністративного правопорушення, він не притягнений до адміністративної відповідальності. Ця постанова не оскаржувалась в апеляційному порядку та набрала законної сили.
У зазначеній постанові вказано: "Про організацію та погіршення безпечних умов дорожнього руху на певній ділянці дороги в ході руху водій сповіщається за допомогою попереджувальних знаків розділу 33 "Дорожні знаки" Правил дорожнього руху, зокрема д. з. 1.39 "Інша небезпека", який позначає аварійно небезпечну ділянку дороги. Однак, згідно схеми місця ДТП від 20 вересня 2020 року, будь-яких попереджувальних знаків на момент пригоди не було встановлено на означеній ділянці дороги, як і не було встановлено дорожнє огородження цієї небезпечної ділянки дороги, а тому неможливо стверджувати, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була попереджена про наявність небезпеки або перешкоди на шляху її руху і могла об`єктивно їх виявити в даній дорожній обстановці, за вказаних дорожніх умов в темну пору доби, а отже слід вважати, що ОСОБА_2 не міг передбачити виникнення небезпеки для руху та не був об`єктивно спроможний виявити приближення до небезпечної ділянки дороги з незакріпленим люком каналізаційного колектора, який поміж іншого зливався з асфальтним покриттям дороги, таким чином стаючи непередбачуваним на шляху руху останнього, у зв`язку з чим вказаний водій не був здатний негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди.
Крім того, про наявність недоліків в утриманні вулично-шляхової мережі свідчить відповідна помітка у схемі місця ДТП, у взаємозв`язку з чим, суд приходить до висновку, що порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_2 не є причиною даного ДТП, напроти, спричинення пошкоджень транспортному засобу відбулось в результаті наявності порушень при утриманні автомобільних доріг та незадовільного стану дорожніх умов, що як наслідок призвело до погіршення безпечних умов дорожнього руху, однак останнє є предметом розгляду в іншому судовому процесі, за умов складання уповноваженою посадовою особою відповідного протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 140 КУпАП".
За зверненням позивача експерт провів дослідження стосовно розміру завданої шкоди. Після визначення розміру шкоди позивач звернулась до відповідачів щодо її відшкодування, але фактично їй було відмовлено. У добровільному порядку питання щодо відшкодування шкоди не вирішене.
13 листопада 2020 року позивач звернулась до Дніпровської міської ради з пропозицією розглянути можливість у досудовий спосіб компенсації за рахунок коштів територіальної громади спричинених збитків внаслідок пошкодження транспортного засобу та витрат на проведення експертної оцінки збитку.
03 січня 2022 року позивача повідомив Дніпровську міську раду про те, що вказана вище заява втратила чинність та у зв`язку із чим подальшого розгляду не потребує.
26 жовтня 2022 року заяву позивача та додатки до неї були повернено Дніпровською міською радою без розгляду.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про солідарне стягнення з Дніпровської міської ради, виконавчого комітету Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 майнової шкоди в розмірі 87 511,00 грн, інфляційних втрат - 40 213,05 грн та 3 % річних - 6 581,00 грн
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 16 Закону України "Про дорожній рух" водій має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху.
У частині першій статті 24 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 19 Закону України "Про автомобільні дороги"основними обов`язками органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами. Отже, такі повноваження виділено законодавцем, як два самостійні повноваження органів місцевого самоврядування.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що саме на власників або уповноважених ними дорожньо-експлуатаційні організації (у разі передання дороги на баланс таким організаціям) покладений обов`язок постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об`єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, та відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів.
Відповідно до частини першої статті 6, частини першої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
У частинах п`ятій, шостій статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 487/9345/19 (провадження № 61-12611св22)).
Вирішуючи спір, що виник в межах цивільних правовідносин, слід зважати, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди (див. постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 09 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 639/2132/18 (провадження № 61-14133св19) зазначено, що
"люки оглядових колодязів повинні відповідати вимогам ГОСТ 3634. Відхилення висотної позначки кришки люка відносно рівня покриття проїзної частини не повинно перевищувати 1,0 см (пункт 3.1.7 ДСТУ 3587-97).
Відповідно до пункту 2 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року (далі - Єдині правила), ремонт і утримання дорожніх об`єктів (крім залізничних переїздів), що перебувають у загальнодержавній власності, здійснюється дорожньо-експлуатаційними організаціями, які належать до сфери управління "Укравтодору", а тих, що перебувають у комунальній власності, - відповідними комунальними дорожньо-експлуатаційними організаціями.
Власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов`язані: постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об`єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити - невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до діючих нормативів або припинити (обмежити) рух; контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів (пункт 11 розділу 2 "Обов`язки і права власників дорожніх об`єктів або уповноважених ними органів, дорожньо-експлуатаційних організацій" Єдиних правил).
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував, що КПСП по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд" є балансоутримувачем дороги, на якій сталась ДТП за участі автомобіля позивача, а тому повинен здійснювати постійний контроль за станом усіх елементів дороги та розташованих на ній каналізаційних споруджень, проте допустив бездіяльність, що є підставою для покладення на нього обов`язку відшкодування ОСОБА_1 завданої майнової шкоди відповідно до статті 1166 ЦК України".
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду від 12 січня 2023 року в справі № 939/1406/20 (провадження № 61-7214св22) та від 14 вересня 2022 року в справі № 369/2122/20 (провадження № 61-20548св21)).
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (див. постанову Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19)).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 755/953/19 (провадження № 61-17217св20) зазначено, що "у розумінні наведених положень відповідальність за належне утримання та ремонт шляхів Дніпровського району міста Києва покладено на КП "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району" м. Києва, балансоутримувачем яких воно є. Аналогічні висновки щодо особи, яка повинна здійснювати контроль за забезпеченням безпечного руху на автомобільній дорозі, усувати виявлені недоліки та яка несе цивільно-правову відповідальність у разі заподіяння власникам транспортних засобів збитків внаслідок ДТП, яка сталася через незадовільне утримання доріг, містяться в постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 686/8458/17 (провадження № 61-4813св18), від 20 грудня 2018 року у справі № 185/8229/16-ц (провадження № 61-27678св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 639/2132/18 (провадження
№ 61-14133св19)".
Усталеним як в доктрині приватного права так і практиці касаційного суду є те, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникає часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне (від лат. solidus - цілий, увесь) зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).
При існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникає часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне (від лат. solidus - цілий, увесь) зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).
Тлумачення положень статті 541 ЦК України свідчить, що вона поширюється як на договірні, так і недоговірні (зокрема, кондикційні) зобов`язання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року в справі № 161/10117/21 (провадження № 61-3239св22)).
По своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц (провадження № 61-12530св18)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду позивач вказувала, що 19 вересня 2020 року сталася ДТП, внаслідок якої її автомобіль зазнав значних механічних пошкоджень, а вона - майнових збитків. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2020 року провадження відносно водія ОСОБА_2 закрито за відсутністю в його діях складу та події адміністративного правопорушення. При цьому встановлено, що ДТП сталася в результаті наявності порушень при утриманні автомобільних доріг і незадовільного стану дорожніх умов, що, як наслідок, призвело до погіршення безпечних умов дорожнього руху. Розмір майнових збитків, завданих її транспортному засобу, становить 87 511,00 грн, а вартість експертного дослідження 2 500,00 грн. На відповідачів, крім розміру спричиненої майнової шкоди, покладається й обов`язок компенсувати їй як потерпілій збитки в порядку статті 625 ЦК України за весь час прострочення виконання деліктного зобов`язання;
при задоволенні позову суди виходили з того, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2020 року відносно відповідачів встановлено факт вчинення відповідачами правопорушення відносно позивача; вказаною постановою суду встановлено факт завдання діями вказаної винної особи шкоди позивачу, а також наявність причинно зв`язку між винними діями відповідача та зазначеними наслідками у вигляді шкоди позивачу і відповідно винність цього відповідача в завданні шкоди, ця вина встановлена і доведена. Ділянка дороги (вулиці), де внаслідок неналежного утримання каналізаційних споруджень сталась ДТП, перебуває у власності територіальної громади міста Дніпра, а іншого балансоутримувача не визначено, то саме Дніпровська міська рада та виконком Дніпровської міської ради є відповідальними особами перед власником пошкодженого транспортного засобу за спричинені збитки;
проте суди не звернули уваги, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2020 року провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП закрите за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Ця постанова не оскаржувалась в апеляційному порядку та набрала законної сили. При цьому в постанові зазначено, що: "про наявність недоліків в утриманні вулично-шляхової мережі свідчить відповідна помітка у схемі місця ДТП, у взаємозв`язку з чим, суд приходить до висновку, що порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_2 не є причиною даного ДТП, напроти, спричинення пошкоджень транспортному засобу відбулось в результаті наявності порушень при утриманні автомобільних доріг та незадовільного стану дорожніх умов, що як наслідок призвело до погіршення безпечних умов дорожнього руху, однак останнє є предметом розгляду в іншому судовому процесі, за умов складання уповноваженою посадовою особою відповідного протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 140 КУпАП". Отже вина відповідачів не встановлювалась;
в той же час постанова у справі про адміністративне правопорушення є обов`язковою для суду, що розглядає справу, в частині щодо обставин, які мали місце (настання ДТП), та факту заподіяння ОСОБА_1 майнової шкоди. Тому суди помилково вважали висновки, викладені у постанові Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2020 року в справі № 201/9342/20 щодо вини іншої особи (Дніпровської міської ради та/або виконавчого комітету Дніпровської міської ради) преюдиційними. Ці обставини підлягають доведенню на загальних підставах;
суди встановили, що власником дороги, на якій сталось ДТП (вул. Набережна Перемоги), є територіальна громада міста Дніпра. Під час розгляду справи Дніпровська міська рада не надала доказів того, що ця дорога була передана на баланс дорожньо-експлуатаційної організації, до повноважень якої належить здійснення постійного контролю за станом усіх елементів дороги та розташованих на ній каналізаційних споруджень. Отже, Дніпровська міська рада, не довела відсутність своєї вини у завданні шкоди позивачу;
тому судпершої інстанції помилково вважав, що належними відповідачами за вимогою ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, є виконавчий комітет Дніпровської міської ради та Дніпровська міська рада. Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вказав, що належним відповідачем є саме Дніпровська міська рада. Проте у резолютивній частині рішення суду першої інстанції помилково зробив висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким стягнено солідарно з Дніпровської міської ради і виконавчого комітету Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП, в сумі 87 511,40 грн, витрати на автотоварознавче дослідження і оцінку розміру збитків в сумі 2 500,00 грн, інфляційні втрати в сумі 40 213,05 грн, 3 % річних в сумі 6 581,00 грн, а всього 136 805,45 грн;
крім того, суди не врахували, що між ОСОБА_1 та Дніпровською міською радою договір про відшкодування шкоди не укладався. Рішення суду про стягнення з Дніпровської міської ради Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, яке не виконувалося відповідачем не ухвалювалось. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України, а саме інфляційних втрат у розмірі 40 213,05 грн, 3 % річних у розмірі 6 581,00 грн.
Таким чином, оскаржені судові рішення в частині вимог про солідарне стягнення з Дніпровської міської ради, виконавчого комітету Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, інфляційних втрат та 3 % річних слід скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з Дніпровської міської ради майнової шкоди в розмірі 87 511,40 грн, завданої внаслідок ДТП, та витрат на автотоварознавче дослідження і оцінку розміру збитків у розмірі 2 500,00 грн.