ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2025 року
м. Київ
справа № 752/21780/14-к
провадження № 51-3155 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
виправданого ОСОБА_6,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12014100010008240 за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва 03 жовтня 2016 року ОСОБА_6 було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведенням того, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачувався в тому, що він 23 вересня 2014 року приблизно о 04:00, перебуваючи в підземному переході станції метро "Теремки" у м. Києві, де неофіційно працював охоронцем торгових кіосків, під час конфлікту на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_9, якого знав в обличчя, дістав із кишені кухонний ніж та завдав ним потерпілому по одному удару в шию, живіт і грудну клітку. Після цього ОСОБА_6 не встановленим досудовим розслідуванням тупим предметом завдав ОСОБА_9 трьох ударів у праву скроню та ділянку потилиці справа голови внаслідок яких настала смерть останнього.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8, посилаючись на істотні порушення норм кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, не надав оцінки фактичним даним, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_10, а також висновкам експертиз:
- від 05 грудня 2014 року № 925мб, згідно з яким на вилученому під час огляду місця події ножі було виявлено кров;
- від 12 грудня 2014 року № 927мб, за даними якого на вилученому в ОСОБА_6 правому черевику виявлено кров;
- від 15 грудня 2014 року № 452мк, відповідно до якого колото-різана рана на шиї потерпілого могла бути спричинена ножем, вилученим під час огляду місця події;
- від 12 грудня 2014 року № 928мб, за відомостями якого на штанах ОСОБА_6 було виявлено кров, що належить потерпілому ОСОБА_9 ;
- від 23 вересня 2014 року № 2673, згідно з яким виявлені на руках ОСОБА_6 тілесні ушкодження не могли виникнути від падіння (що спростовує версію виправданого про отримання зазначених ушкоджень унаслідок падіння на асфальт і свідчить про те, що між потерпілим та ОСОБА_6 була бійка й останній заподіяв ОСОБА_9 не однин удар);
- 18 грудня 2014 року № 261, відповідно до якого ОСОБА_6 міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Крім того, прокурор указує, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівок суду касаційної інстанції, оскільки, перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, не навів переконливих мотивів свого рішення, що у свою чергу, на думку сторони обвинувачення, призвело до постановлення незаконного й необґрунтованого рішення.
Таким чином, прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції, порушуючи приписи статей 370, 419 КПК України, повною мірою не проаналізував, не зіставив з матеріалами кримінального провадження та не перевірив доводів сторони обвинувачення, а також належним чином не мотивував свого рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора.
На касаційну скаргу прокурора заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 та просила її задовольнити.
Виправданий ОСОБА_6 і його захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі прокурора доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 413 КПК України.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень, передбачених ст. 419 КПК України, убачається, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався (п. 2 ч. 1 цієї статті). При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою (ч. 2 цієї статті).
Відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Недодержання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Як убачається з матеріалів справи, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, неодноразово переглядав суд касаційної інстанції за касаційними скаргами прокурора на виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, якими зазначене рішення місцевого суду було залишено без зміни.
Так, постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 січня 2019 року булоскасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року за касаційною скаргою прокурора і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
У мотивувальній частині постанови Верховний Суд указав, що:
-показання і документи є самостійними процесуальними джерелами доказів, суд першої інстанції всупереч положенням, передбаченим ч. 1 ст. 94 КПК України, належним чином не мотивував свого рішення щодо недопустимості чи недостовірності наданого стороною обвинувачення документа, а саме такого доказу, як протокол слідчого експерименту від 23 вересня 2014 року за участю свідка ОСОБА_10 ;
- суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни, не зазначив належних мотивів, з яких виходив під час постановлення ухвали, та підстав, з яких апеляційну скаргу прокурора визнав необґрунтованою, а саме не надано оцінки протоколу слідчого експерименту від 23 вересня 2014 року з відеозаписом за участю свідка ОСОБА_10 у взаємозв`язку з іншими доказами.
Разом з тим колегія суддів зауважує, що на необхідності перевірки доводів сторони обвинувачення в частині ненадання належної оцінки протоколу слідчого експерименту від 23 вересня 2014 року за участю свідка ОСОБА_10 суд касаційної інстанції наполягав і в постановах від 29 вересня 2021 року та 27 червня 2023 року.
Так, у постанові від 29 вересня 2021 року Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції припустився невмотивованих висновків щодо визнання недопустимим доказом указаного протоколута всупереч вимогам ч. 2 ст. 439 КПК України не виконав вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 17 січня 2019 року.
Водночас, як вбачається зі змісту наведеного вище рішення, суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу Київського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року за касаційною скаргою прокурора, зауважив, що в ході апеляційного розгляду не було надано оцінки доводам сторони обвинувачення щодо належності як доказу висновку експерта від 12 грудня 2014 року № 928мб, відповідно до якого генетичні ознаки крові людини та клітин з ядрами, виявлені на наданих на дослідження штанах ОСОБА_6, збігаються між собою та з генетичними ознаками зразка крові трупа ОСОБА_9 .
При цьому в зазначеній постанові Суд звертав увагу на те, що:
- кількість та місце розташування слідів крові на штанах ОСОБА_6 ставить під сумнів його версію, що зазначені сліди крові потрапили на штани в той час коли він робив спроби підняти труп ОСОБА_9, зокрема й тому, що на куртці та руках ОСОБА_6 кров не виявлено;
- висновок експерта від 12 грудня 2014 року № 928мб є доказом, який прямо чи непрямо підтверджує існування або відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Крім того, зі змісту постанови Верховного Суду від 27 червня 2023 року вбачається, що суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, якою було відмовлено в задоволенні апеляційної скарги прокурора на виправдувальний вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6, зазначив, що суд апеляційної інстанції, порушуючи положення, передбачені ст. 419 КПК України:
- не дослідив усіх обставин, які мають правове значення;
- належним чином, не оцінив сукупності зібраних доказів з точки зору допустимості, достатності та взаємозв`язку для ухвалення законного, обґрунтованого і вмотивованого судового рішення;
- не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, зокрема щодо порушень, допущених судом першої інстанції, а саме: невідповідності вироку положенням, передбаченим статтями 89, 370 КПК України, у частині ненадання належної оцінки протоколу проведення слідчого експерименту від 23 вересня 2014 року за участю свідка ОСОБА_10 та показанням свідка ОСОБА_11 з урахуванням вимог п. 3 ч. 3 ст. 97 КПК України; неврахування того, що ОСОБА_6 змінював свої показання, оскільки спочатку 16 травня 2016 року вказав про те, що не брав у руки ножа, а вже під час додаткового допиту в судовому засіданні 20 вересня 2016 року зазначав, що користувався ножем, який узяв у ОСОБА_12, і всю ніч ніж був при ньому.
З огляду на вказане вище Верховний Суд зауважив, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ч. 2 ст. 439 КПК України не виконав вказівок суду касаційної інстанції, зазначених у постановах від 28 березня 2019 року та 29 вересня 2021 року, і не надав мотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора про незаконність виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК України, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України, дійшовши передчасного висновку про законність виправдувального вироку суду першої інстанції.
Ураховуючи наведене вище, колегія суддів звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції, переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції, якими апеляційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, а виправдувальний вирок місцевого суду - без зміни, з наведенням докладних і обґрунтованих мотивів, неодноразово вказував на порушення судом апеляційної інстанції положень КПК України та з метою їх усунення надавав відповідні вказівки.
Водночас у ході касаційного розгляду встановлено, що викладені в постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року, 29 вересня 2021 року та 27 червня 2023 року вказівки суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду не виконав.
Так, зі змісту ухвали Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, яка є предметом перегляду цього касаційного провадження, убачається, що суд апеляційної інстанції, виклавши зміст фактичних даних, які містяться на відеозаписі до протоколу слідчого експерименту від 23 вересня 2014 року за участю свідка ОСОБА_10, зауважив, що відомості, отримані під час слідчої дії, жодним чином не пояснюють комплексу виявлених в ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, які в сукупності стали причиною його смерті, та не підтверджують факту їх спричинення саме ОСОБА_6 .
На переконання колегії суддів, ці висновки суду апеляційної інстанції не є належним чином обґрунтованими та вмотивованими, виходячи з такого.
Як убачається зі змісту вироку, показання свідка ОСОБА_10, отримані слідчим суддею 30 вересня 2014 року в порядку ст. 225 КПК України, були визнані місцевим судом недопустимим доказом з огляду на те, що здобуті з порушенням правил перехресного допиту.
Проте суд апеляційної інстанції, зазначаючи про неналежність як доказу протоколу проведення слідчого експерименту від 23 вересня 2014 року за участю свідка ОСОБА_10, послався на показання цього свідка (які були визнані недопустимим доказом) та з огляду на їх зміст надав оцінку іншим доказам у справі, а саме показанням свідка ОСОБА_12 (указавши на їх суперечливість із показаннями свідка ОСОБА_10 в частині місця перебування свідка ОСОБА_12 в день події та обставин виникнення конфлікту між нею і ОСОБА_9 ) та висновкам експертів від 12 грудня 2014 року № 928мб і 2774, від 15 грудня 2014 року № 452-МК (зауваживши про неузгодженість показань свідка ОСОБА_10 з висновками наведених експертних досліджень).
За таких обставин колегія суддів уважає, що, зазначаючи про недосягнення мети слідчого експерименту з підстав того, що отримані за результатами слідчої дії дані не підтверджують обставин кримінального правопорушення та не узгоджуються з висунутим ОСОБА_6 обвинуваченням, суд апеляційної інстанції фактично дав оцінку не протоколу слідчого експерименту від 23 вересня 2014 року, а показанням свідка ОСОБА_10, які було надано в порядку ст. 225 КПК України та визнано недопустимим доказом, що є неприпустимим і суперечить змісту кримінальних процесуальних норм, а саме статей 23, 84, 95, 99, 103-105, 240 КПК України.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, ігноруючи наведені вище вказівки суду касаційної інстанції, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора, в якій останній, посилаючись на наявні у справі докази, наголошував на тому, що на штанах ОСОБА_6 було виявлено сліди крові потерпілого ОСОБА_9 .
Так, як зазначено вище, Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року зауважив, що кількість і місце розташування слідів крові на штанах ОСОБА_6 ставить під сумнів його версію, що кров потрапила на штани в той час, коли він робив спроби підняти труп ОСОБА_9, до того ж на куртці та руках ОСОБА_6 кров не виявлено.
Однак суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи прокурора про те, що місцевий суд не дав належної оцінки висновку експерта від 12 грудня 2014 року № 928мб, відповідно до якого генетичні ознаки крові людини та клітини з ядрами на штанах ОСОБА_6 збігаються між собою і з генетичними ознаками зразка крові трупа ОСОБА_9, а на куртці слідів крові потерпілого не виявлено:
- проігнорував зазначені вказівки суду касаційної інстанції, зауваживши, що наведений доказ підтверджує версію обвинуваченого стосовно походження крові вбитого на його одязі, а саме те, що вона могла залишитися, коли він оглядав та робив спроби підняти труп ОСОБА_9 ;
- не надав відповіді на доводи прокурора в цій частині, а лише формально вказав на їх непереконливість.
Крім того, з огляду на зміст оскаржуваної ухвали, колегія суддів також вважає слушними доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку фактичним даним, що містяться у висновках експертних досліджень:
- від 05 грудня 2014 року № 925мб, згідно з яким на вилученому під час огляду місця події ножі було виявлено кров;
- від 12 грудня 2014 року № 927мб, за даними якого на вилученому в ОСОБА_6 правому черевику виявлено кров;
- від 15 грудня 2014 року № 452мк, відповідно до якого колото-різана рана на шиї потерпілого могла бути спричинена ножем, вилученим під час огляду місця події;
- від 23 вересня 2014 року № 2673, згідно з яким виявлені на руках ОСОБА_6 тілесні ушкодження не могли виникнути від падіння;
- від 18 грудня 2014 року № 261, відповідно до якого ОСОБА_6 міг усвідомлювати свої дії та керувати ними,
у сукупності з іншими доказами, які наявні в матеріалах кримінального провадження.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постановах від 17 січня 2019 року, 29 вересня 2021 року та 27 червня 2023 року, а також, приймаючи рішення, не навів підстав, з яких апеляційну скаргу прокурора, де ставилося питання про необхідність надання оцінки наявним у справі доказам, на які посилалася сторона обвинувачення, визнано необґрунтованою, і не зазначив належних мотивів, з яких виходив, постановляючи ухвалу, чим не дотримався положень, передбачених статтями 439, 419 КПК України.
Ці порушення, на переконання колегії суддів, є істотними, оскільки перешкодили суду апеляційної інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення, що могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (статті 412, 413 КПК України).
З урахуванням викладеного ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду слід врахувати зазначене, дослідити всі обставини, які мають правове значення, перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі, та оцінити сукупність зібраних доказів з точки зору допустимості, достатності та взаємозв`язку для ухвалення законного, обґрунтованого і вмотивованого судового рішення.
Керуючись статтями 412, 413, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд