ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2025 року
м. Київ
справа № 585/3973/23
провадження № 51-7430 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023200000000317 за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Ромен Сумської області, мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2024 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2023 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з конфіскацією всього особистого майна.
За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_7 було визнано винуватим у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та у збуті особливо небезпечної психотропної речовини, з огляду на таке.
У невстановлений день та час на початку лютого 2023 року в ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на придбання особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено, - РVР з метою її подальшого збуту.
Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_7 07 лютого 2023 року приблизно о 13:02, перебуваючи на бульв. Шевченка в м. Ромнах Сумської області, зустрівся з ОСОБА_8 та отримав від останнього грошові кошти в сумі 500 грн за придбання особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено, - РVР вагою 0,5 г.
Достовірно знаючи, що його знайома, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, займається збутом психотропної речовини РVР, ОСОБА_7 того ж дня приблизно о 13:07 зателефонував їй та домовився про цієї речовини в кількості 0,5 г.
Надалі приблизно о 13:10 з метою придбання зазначеної психотропної речовини ОСОБА_7 у приміщенні магазину "Торговий дім" на вул. Соборній, 14 у м. Ромнах, діючи відповідно до вказівки особи, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, за допомогою термінала самообслуговування перерахував на її банківський рахунок грошові кошти в сумі 500 грн.
Отримавши підтвердження про зарахування цих грошових коштів, особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, розмістила "закладку" у вигляді частини пластикової трубки фіолетового кольору з особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено - РVР за дверцятами електрощитової на третьому поверсі в під`їзді № 4 будинку АДРЕСА_2 та переслала ОСОБА_7 фотознімок указаного місцезнаходження психотропної речовини. Отримавши фотозображення, ОСОБА_7 приблизно о 13:22 разом з ОСОБА_8 прибув за згаданою адресою, виявив там "закладку" у вигляді пластикової трубки з кристалічною речовиною білого кольору, і забрав її собі, тобто незаконно придбав психотропну речовину РVР та почав зберігати при собі з метою подальшого збуту ОСОБА_8 . Далі, рухаючись сходами вказаного під`їзду, ОСОБА_7 передав ОСОБА_8 зазначену вище пластикову трубку з кристалічною речовиною білого кольору і таким чином збув останньому психотропну речовину РVР.
Відразу після цього ОСОБА_8 добровільно видав працівникам поліції отриману від ОСОБА_7 пластикову трубку з кристалічною речовиною, яка у своєму складі містить РVР, що є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено, масою 0,3169 г.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2024 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину на особі засудженого, просить рішення судів попередніх інстанцій змінити, призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу у виді обмеження волі на строк 2 роки з конфіскацією майна та на підставі ст. 75 КК України звільнити підзахисного від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що призначене покарання є занадто суворим та не відповідає меті, визначеній ст. 50 КК України, оскільки засуджений:
- був визнаний винуватим у скоєнні одного епізоду збуту наркотичної речовини своєму знайомому, якому він лише передав інформацію щодо особи, у якої можна її придбати;
- не отримав матеріальної вигоди від збуту наркотиків та не мав на меті її отримати;
- визнав повністю вину у вчиненому, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, надавав викривальні показання не тільки стосовно себе, а й стосовно особи, яка здійснювала продаж наркотичних засобів, та завдяки його показанням працівники поліції встановили обставини скоєння злочину;
- до кримінальної та адміністративної відповідальності раніше не притягувався;
- має незадовільний стан здоров`я (проходить замісну терапію);
- має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки (проживає разом із батьками похилого віку, є їхнім єдиним сином);
- за місцем проживання характеризується виключно позитивно;
- піклується про матір, яка має незадовільний стан здоров`я, а також періодично лікується в лікаря-психіатра, внаслідок чого потребує постійної допомоги і підтримки свого сина. При цьому захисник зауважує, що у зв`язку з указаним призначене ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі має негативні наслідки не тільки для засудженого, а й для його матері.
Таким чином, ураховуючи наведене вище, а також посилаючись на наявність обставин, що пом`якшують засудженому покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують, захисник вважає, що призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України буде обґрунтованим і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових злочинів.
Крім того, захисник стверджує, що суд першої інстанції безпідставно не зарахував ОСОБА_7 у строк відбуття покарання строку його перебування під вартою з 01 червня по 18 серпня 2023 року.
На касаційну скаргу захисника прокурор ОСОБА_9 подала заперечення, у яких, посилаючись на необґрунтованість доводів сторони захисту, вказувала на відсутність підстав для зміни оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала подану касаційну скаргу і просила її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі захисника доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Зі змісту касаційної скарги видно, що рішення судів попередніх інстанцій у частині доведеності винуватості ОСОБА_7 та кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 307 КК України захисник у суді касаційної інстанції не оскаржує, а тому в касаційному порядку вони не перевіряються.
Що стосується доводів захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то Суд, ураховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти їх до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, вирішуючи питання про вид та міру покарання ОСОБА_7, урахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, перебуває під наглядом лікаря-нарколога із 07 листопада 2016 року, у лікаря-психіатра на обліку не значиться, за місцем проживання характеризується посередньо.
Обставиною, яка пом`якшує обвинуваченому покарання, місцевий суд урахував щире каяття, визнання вини, активне сприяння у розкритті злочину. Обставин, що обтяжують обвинуваченому покарання, суд не встановив.
З огляду на зазначене місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень, передбачених ст. 69 КК України, у виді обмеження волі на строк 2 роки з конфіскацією майна.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок суду першої інстанції без зміни, зауважив на необхідності встановлення ще однієї обставини, яка пом`якшує обвинуваченому покарання, а саме викриття обвинуваченим іншої особи, що здійснювала реалізацію психотропної речовини. Однак у цілому погодився з рішенням місцевого суду щодо виду та міри призначеного ОСОБА_7 основного і додаткового покарань.
Перевіривши доводи касаційної скарги захисника, Верховний Суд не вбачає підстав для висновку про незаконність і необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій у частині призначеного ОСОБА_7 покарання, виходячи з такого.
Питання, пов`язані з призначенням покарання, урегульовані розд. ХІ КК України.
Згідно зі ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують й обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.
Водночас за приписамист. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені певною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Таким чином, законодавець визначив, що явно несправедливим через м`якість або суворість покарання може бути саме за видом чи розміром.
Зі змісту прохальної частини касаційної скарги захисника вбачається, що останній просить Суд призначити засудженому ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді обмеження волі на строк 2 роки з конфіскацією майна та застосувати до нього положення, передбачені ст. 75 КК України.
Тобто сторона захисту, наводячи доводи щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, фактично просить Суд призначити останньому таке саме покарання, яке визначили суди попередніх інстанцій, і звільнити ОСОБА_7 від відбування цього покарання з випробуванням.
З урахуванням наведеного колегія суддів розцінює доводи касаційної скарги захисника як такі, що фактично зводяться до необхідності застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, а тому посилання сторони захисту на несправедливість призначеного засудженому покарання через його суворість, Верховний Суд не бере до уваги.
Також колегія суддів зауважує, що захисник, оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій у частині незастосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, посилається на наявність обставин, які пом`якшують засудженому покарання, і відсутність обставин, що його обтяжують, однак не зазначає, яким саме чином указане перешкодило судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення з урахуванням того, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України обставини, передбачені статтями 66, 67 КК України, враховуються саме під час призначення покарання, вид і міру якого (обмеження волі на строк 2 роки з конфіскацією майна) сторона захисту, з огляду на вимоги касаційної скарги, фактично в касаційному порядку не оскаржує.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника про необхідність застосування до засудженого ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням урегульовано розд. ХІІ КК України.
Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що за наявності вказаних вище підстав, вирішуючи питання щодо застосування положень ст. 75 КК України, суд ураховує: тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.
Зі змісту матеріалів провадження убачається, що суди попередніх інстанцій, узявши до уваги тяжкість вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, дані про його особу, зокрема те, що він раніше не судимий, перебуває під наглядом лікаря-нарколога, у лікаря-психіатра на обліку не значиться, за місцем проживання характеризується посередньо,дійшли висновку про те, що виправлення та перевиховання обвинуваченого у вчиненні злочину, пов`язаного з поширенням психотропних речовин, що підриває заснований на законі порядок їх обігу в Україні, можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Водночас суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги захисника в частині застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України, зауважив, що наявність у ОСОБА_7 :
- матері похилого віку, яка хворіє, з огляду на сукупність наведених у справі даних, у цілому не є мотивованою і достатньою підставою для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням;
- позитивних характеристик за місцем проживання не відповідає матеріалам кримінального провадження, зокрема згідно з довідки Роменської міської ради Сумської області № 01-14/72 ОСОБА_7 за місцем проживання характеризується посередньо, а відсутність скарг на його поведінку не свідчить про позитивну характеристику його особи;
- захворювань не вказує на необхідність і доцільність звільнення його від відбування заходу примусу з випробуванням, однак у разі їх належного підтвердження, з огляду на положення ст. 84 КК України, може бути самостійною підставою для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання і становить самостійний предмет дослідження та оцінки суду в установленому законом окремому порядку (під час виконання вироку).
Зазначені вище висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, на переконання Верховного Суду, в цілому є належним чином обґрунтованими та вмотивованими.
Крім того, колегія суддів зауважує, що посилання захисника на те, що ОСОБА_7 :
- був визнаний винуватим у скоєнні одного епізоду збуту наркотичної речовини своєму знайомому, якому він лише передав інформацію про особу, у якої можна її придбати;
- не отримав матеріальної вигоди від збуту наркотиків та не мав на меті її отримати;
- має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки (проживає разом із батьками похилого віку, є їхнім єдиною дитиною);
- піклується про матір, яка має незадовільний стан здоров`я,
у цьому випадку, на переконання Суду, не спростовують наведеної вище позиції судів попередніх інстанцій, а лише підтверджують правильність їх висновків у частині необхідності застосування до обвинуваченого положень, передбачених ст. 69 КК України, та призначення йому більш м`якого покарання, ніж передбачено ч. 2 ст. 307 КК України (санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років), однак у цілому не свідчать про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.
Водночас колегія суддів звертає увагу і на суспільну небезпеку вчиненого засудженим злочину та непоправну шкоду здоров?ю внаслідок вживання цих небезпечних психотропних речовин, які негативно впливають на психічне та фізіологічне здоров?я людини, навіть одноразового. При цьому поширення наркоманії та зростання злочинності, пов?язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, є серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на життя, здоров?я та благополуччя людей і становить реальну загрозу здоров?ю населення та генофонду нації.
Отже, з урахуванням рівня суспільної небезпечності вчиненого засудженим діяння, а також установлених судами попередніх інстанції обставин справи, даних про особу засудженого, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його наслідків, Суд не вбачає підстав для висновку про те, що ОСОБА_7 може виправитися без відбування реального покарання, у зв`язку з чим вважає, що застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципу законності, а тому відсутні обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині.
Разом з тим стосовно доводів касаційної скарги захисника про незарахування ОСОБА_7 у строк відбуття покарання строку його перебування під вартою з 01 червня по 18 серпня 2023 року колегія суддів зауважує таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 цієї статті.
Згідно з підпунктом б) п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми:
- від 01 червня 2023 року стосовно ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
- від 26 липня 2023 року ОСОБА_7 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
- від 18 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Проте зі змісту оскаржуваних судових рішень видно, що положення, передбачені ч. 5 ст. 72 КК України, до обвинуваченого ОСОБА_7 не застосовувалися.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Ураховуючи наведене вище, колегія суддів робить висновок, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не застосували до обвинуваченого ОСОБА_7, якому було обрано й надалі продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, положення ч. 5 ст. 72 КК України.
За таких обставин Верховний Суд, керуючись нормами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 413, п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, вважає за необхідне касаційну скаргу захисника задовольнити частково, змінити вирок суду першої інстанції і ухвалу суду апеляційної інстанції та на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати засудженому ОСОБА_7 у строк покарання строк перебування його під вартою.
Крім того, перевіривши матеріали кримінального провадження, Верховний Суд дійшов таких висновків.
За приписами ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
З огляду на положення вказаної норми процесуального закону, колегія суддів вважає за необхідне скористатися своїм правом на вихід за межі касаційних вимог сторони захисту (що не погіршує становища засудженого), оскільки станом на момент касаційного розгляду набули чинності зміни до законодавства України в частині зарахування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в строк покарання.
Так, 28 березня 2024 року набув чинності Закон України від 23 серпня 2023 року № 3342-IX "Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань".
Положеннями вказаного Закону ст. 72 КК України доповнено ч. 7, відповідно до якої домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в ч. 1 цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення: три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Згідно із ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
З матеріалів кримінального провадження видно, що ухвалами слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 18 серпня 2023 року ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту до 16 жовтня 2023 року включно, а від 13 жовтня 2023 року - у вигляді домашнього арешту в нічний час доби.
Таким чином, з урахуванням наведених вище норм матеріального закону, змісту указаних ухвал слідчих суддів і викладених вище висновків Суду, колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 433 КПК України, вважає за необхідне змінити рішення судів попередніх інстанцій та застосувати до засудженого ОСОБА_7 положення, передбачені ч. 7 ст. 72 КК України, зарахувавши йому в строк покарання строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом.
Керуючись статтями 413, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд