ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2025 року
м. Київ
справа № 752/17726/18к
провадження № 51-2526 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100120000771, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця й жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 14 квітня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України і призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України суд звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і поклав на нього обов`язки, передбачені пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Також у вироку суд розподілив процесуальні витрати й вирішив долю речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він у квартирі за місцем свого проживання у АДРЕСА_1 незаконно зберігав з метою збуту психотропну речовину "амфетамін" масою 1,567 г, що є великим розміром, й особливо небезпечний наркотичний засіб "канабіс" масою 12,17 г, які були виявлені та вилучені 28 березня 2017 року працівниками поліції під час обшуку.
Київський апеляційний суд ухвалою від 13 лютого 2024 року залишив без змін вирок місцевого суду.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що місцевий суд безпідставно застосував положення статей 69 і 75 КК України, що призвело до призначення ОСОБА_7 покарання, яке невідповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Апеляційний суд, на думку прокурора, не зважив на допущені порушення, необґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення й ухвалив рішення, яке не відповідає положенням ст. 419 КПК України. Так, прокурор зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою доводи про невмотивоване визнання щирого каяття й стану здоров`я засудженого обставинами, які пом`якшують покарання, та відсутності підстав вважати, що вони істотно знижують ступінь тяжкості умисного тяжкого злочину, вчиненого з корисливих мотивів, у сфері протиправного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. До того ж прокурор наголошує, що суд апеляційної інстанції не дав оцінки конкретним обставинам злочину, зокрема характеристиці й розміру наркотичного засобу і психотропної речовини, які ОСОБА_7 незаконно зберігав з метою їх збуту на платній основі, що, на думку прокурора, у сукупності з наведеними вище відомостями, свідчить про неможливість досягнення цілей покарання за умови звільнення засудженого від його відбування з випробуванням.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 вважали судові рішення законними, а касаційну скаргу прокурора - необґрунтованою.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за обставин, встановлених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій прокурор у касаційній скарзі не оспорює.
Щодо наведених у касаційній скарзі прокурора аргументів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме статей 69 і 75 КК України, що призвело до невиправданої м`якості заходу примусу, необхідно зазначити таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України під час призначення покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування й оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Водночас, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Призначене місцевим судом ОСОБА_7 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення відповідає зазначеним вище вимогам, воно є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги, навів в ухвалі достатні мотиви й підстави визнання апеляційної скарги необґрунтованою та залишив вирок місцевого суду без змін.
Виконуючи законодавчі приписи, суд апеляційної інстанції з`ясував насамперед питання про те, до якої категорії тяжкості закон відносить вчинене в конкретному випадку злочинне діяння відповідно до ст. 12 КК України, у якій дається видова характеристика кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, установленій за кримінальне правопорушення цього виду. Так, суд урахував, що вчинений ОСОБА_7 злочин у сфері обігу психотропних речовин і наркотичних засобів є тяжким.
Разом із тим, апеляційний суд, переглядаючи вирок у частині призначеного ОСОБА_7 покарання, всебічно, повно та неупереджено проаналізував усі обставини кримінального провадження та дані про особу винного в їх сукупності.
Апеляційний суд, зокрема, дав оцінку тому, що ОСОБА_7 уперше притягується до кримінальної відповідальності, не перебуває на обліку в лікаря нарколога і психіатра. Водночас цей суд урахував, що засуджений має незадовільний стан здоров`я, страждає на хронічне неврологічне захворювання, під час судового провадження повністю визнав свою вину і щиро каявся, що визнано місцевим судом обставинами, які пом`якшують покарання. Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.
Перевіряючи твердження прокурора про відсутність у ОСОБА_7 щирого каяття, апеляційний суд з`ясував, що показання ОСОБА_7 щодо фактичних обставин події повною мірою узгоджуються з обставинами, встановленими під час судового розгляду. Водночас суд апеляційної інстанції дав оцінку тому, що ОСОБА_7 повністю визнав свою вину, критично оцінює свої протиправні дії, осуджує свою поведінку, висловлює жаль з приводу скоєного та запевняє в намірі утримуватися від будь-яких протиправних дій. Вказані дані дозволили апеляційному суду дійти висновку, що ОСОБА_7 дійсно розкаявся, тому ця обставина правильно була визнана такою, що пом`якшує покарання. Оскільки прокурор у касаційній скарзі не навів переконливих аргументів на спростування цього висновку, немає підстав піддавати сумніву таке рішення суду. Щодо хворобливого стану засудженого, то визнання цієї обставини такою, що пом`якшує покарання, узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 66 КК України.
Урахувавши обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, в сукупності з даними про особу ОСОБА_7, який характеризується виключно позитивно, апеляційний суд, достатньо вмотивувавши своє рішення, погодився із призначеним судом першої інстанції покаранням на підставі ст. 69 КК України у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції за вчинений злочин, на строк 5 років без конфіскації майна.
Крім того, апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи прокурора про безпідставне звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням.
Як зазначено вище, зміст положень ст. 75 КК України свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку, про можливість виправлення особи без відбування покарання. Такий висновок суду повинен ґрунтуватися на оцінці тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеру суспільно небезпечного діяння, його наслідків, змісту протиправної поведінки. Водночас важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують винну особу, які відомі суду на час ухвалення рішення: особистісні прояви в головних сферах життєдіяльності, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальна поведінка, наскільки ціннісні орієнтири винного збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, його соціально-психологічна характеристика тощо.
Так, апеляційний суд зважив, що жодних компрометуючих даних стосовно протиправної поведінки ОСОБА_7 протягом майже семи років після вчинення кримінального правопорушення не надходило. До того ж, було встановлено, що ОСОБА_7 офіційно працевлаштувався та утримує батьків похилого віку, які також мають ряд захворювань. На час касаційного розгляду сторона захисту надала Суду додаткові медичні документи на підтвердження цих обставин, зокрема щодо перенесеного батьком засудженого оперативного втручання на серці в листопаді 2024 року.
Отже, з урахуванням тяжкості й конкретних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_7 щиро розкаявся, наведених вище даних про його особу, а також позитивної характеристики, наявності міцних соціальних зв`язків та ведення ним добропорядного способу життя, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про можливість застосування положень ст. 75 КК України.
Щодо посилань прокурора на розмір психотропної речовини, яку зберігав ОСОБА_7 з метою збуту, то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.
Натомість викладені вище обставини та дані про особу засудженого в сукупності давали апеляційному суду достатні підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою та застосування протягом іспитового строку широкого ряду соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.
Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, застосування положень статей 69 і 75 КК України та свідчили б про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням прокурор у касаційній скарзі не навів.
Отже, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.
Водночас є підстави для зміни судових рішень у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України.
Так, 16 серпня 2024 року набрали чинності внесені постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 2024 року № 653 зміни до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; канабіс виключено з особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг котрих заборонено (список 1, таблиця 1) та віднесено до наркотичних засобів, чий обіг обмежено (список 1, таблиця 2). Тому, зважаючи на приписи ч. 3 ст. 5 КК України, вирок й ухвала підлягають зміні і з цих рішень необхідно виключити кваліфікуючу ознаку передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України злочину - "особливо небезпечний наркотичний засіб", замість чого зазначити наркотичний засіб, обіг якого обмежено.
За наявності іншої кваліфікуючої ознаки, а саме зберігання психотропної речовини з метою збуту "у великих розмірах", указані зміни не впливають на юридичну оцінку діяння за ч. 2 ст. 307 цього Кодексу.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд