ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2025 року
м. Київ
Справа № 990/234/24
Провадження № 11-268заі24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
розглянула в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (судді Загороднюк А. Г., Білак М. В., Губська О. А., Мацедонська А. В., Уханенко С. А.) від 14 жовтня 2024 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання бездіяльності протиправною і
ВСТАНОВИЛА:
1. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комісії, у якому просив визнати протиправною бездіяльність ВККС, пов`язану з невиконанням нею дій, які вона повинна була й могла виконати з огляду на вимоги пункту 3 розділу I "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 09 грудня 2023 року № 3511-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри" (далі - Закон № 3511-IX), за якими вона мала завершити до 30 червня 2024 року процедури оцінювання судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді
Вимоги мотивував так. Він є суддею Окружного адміністративного суду міста Києва і мав пройти процедуру кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, яка була призначена, зокрема, стосовно нього ще у 2018 році. Натепер (на дату подання позову) ця процедура не завершена.
Після набрання чинності Законом України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (з 15 грудня 2022 року) (далі - Закон № 2825-IX) він припинив здійснювати правосуддя у цьому суді.
Вважає, що на підставі частини третьої статті 82 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII; у редакції станом на 15 грудня 2022 року) він набув право бути переведеним до іншого суду того ж рівня без конкурсу. Попри це, ВККС з невідомих причин не вчинила характерних дій для переведення його до новоутвореного суду.
30 грудня 2023 року набрав чинності Закон № 3511-IX, яким були внесені зміни до судоустрійного закону. Цей Закон встановлював, зокрема, що суддя може бути переведений до іншого суду того самого або нижчого рівня у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому працює суддя, виключно після підтвердженням таким суддею відповідності займаній посаді судді.
За цими законодавчими новелами ВККС зобов`язувалася завершити кваліфікаційне оцінювання суддів, які були обрані безстроково до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII) терміном до 30 червня 2024 року, за умови наявності висновків Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) щодо невідповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності.
На думку позивача, законодавець, коли запровадив строк, упродовж якого має бути завершено кваліфікаційне оцінювання, то таким чином заодно визначив, що цей строк є присічним для завершення всіх процедур оцінювання на відповідність займаній посаді судді, зокрема й стосовно нього.
Гадає, що він за суб`єктною та матеріальною ознаками підпадає під дію згаданих правничих приписів про строки проведення кваліфікаційного оцінювання, позаяк є суддею, який обраний безстроково, і є суддею, стосовно якого ГРД подала свій висновок про невідповідність його як судді критеріям професійної етики та доброчесності. Натомість ВККС вдалася до бездіяльності і станом на день подання цього позову не завершила процедуру його оцінювання упродовж встановленого строку до визначеного законом терміну. Таку бездіяльність ВККС кваліфікує як протиправну.
На думку позивача, описана протиправна бездіяльність ВККС порушує його право на застосування щодо нього законних процедур з дотриманням принципів належного урядування та принципу верховенства права. Невиконання вимог закону щодо оцінювання судді на відповідність займаній посаді у передбачений законом строк, пасивна поведінка Комісії, пов`язана зі зволіканням з проведення кваліфікаційного оцінювання, зокрема, його як судді названого вище суду поза встановлений законом строк, зумовлять обґрунтовані сумніви щодо законності будь-яких дій та рішень в процедурі кваліфікаційного оцінювання. Своєю чергою це позбавляє його права на правомірне сподівання бути переведеним в порядку статті 821 Закону № 1402-VIII до іншого суду у законний спосіб.
З покликанням на Конституцію України, практику Конституційного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та на практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд, ЄСПЛ) зазначає, що непроведення оцінювання у законодавчо встановлений строк порушує його право на повагу до приватного життя, таке втручання не відповідає вимогам якості закону, не є правомірним у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Переконує, що належним способом захисту порушених його прав та інтересів є визнання протиправною бездіяльності Комісії, пов`язаної з невиконанням дій, які вона повинна була й могла виконати в частині завершення процедури кваліфікаційного оцінювання у визначені законом строки.
2. Відповідач подав відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні заявлених у ньому вимог. Зауважує, що ВККС діяла в межах чинного законодавства та не допустила порушень законодавчих вимог щодо строків проведення кваліфікаційного оцінювання, зокрема й стосовно судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1
Зауважує, що згідно з Пояснювальною запискою до проєкту Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 30 травня 2016 року № 4734 легітимною метою цього Закону має бути трансформація судової системи і оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Зазначає, що процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є одноразовою і спрямована на підвищення суспільної довіри до судової влади. Чинне законодавство не встановлює конкретних граничних строків для проведення процедури кваліфікаційного оцінювання. Не визначають граничного строку проведення такої процедури й приписи Конституції України та Закону № 1402-VIII.
Вважає, що правила підпункту 2 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX доручають Комісії завершити проведення процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді після набрання чинності цим Законом і встановлюють лише очікуваний період її проведення, але не визначають граничних часових обмежень.
Переконує, що Комісія не порушила прав позивача і своєю діяльністю не призвела до правної невизначеності у питанні продовження суддівської кар`єри останнього.
Наголошує, що шестимісячний строк, передбачений у Законі № 3511-IX, не є присічним (преклюзивним, припинювальним), позаяк присічні (припинювальні) строки мають чітко визначені правні наслідки, які мають бути зазначені у самому акті права. Проте Закон № 3511-ІХ не визначає такі наслідки, не змінює порядок проведення оцінювання і не запроваджує (юридичного) стану, якого може набувати або опинитися в ньому будь-який суддя у разі, коли процедура кваліфікаційного оцінювання проведена поза межами встановленого законом строку.
З погляду відповідача, кваліфікаційне оцінювання судді ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді Комісія здійснює відповідно до чинного законодавства, у встановленому порядку та в межах визначених законом повноважень.
3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 жовтня 2024 року відмовив у задоволенні позову.
Суд виходив з того, що строк, встановлений пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX, має винятково процедурний характер і не є присічним (припинювальним) за своєю правничою природою. Сплив цього строку не призводить до втрати повноважень ВККС щодо завершення процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді. Звідси - правомірність дій та рішень Комісії, здійснених у межах процедури оцінювання після спливу зазначеного строку, не може бути поставлена під сумнів на підставі факту його спливу. Відтак суд визнав безпідставними і такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, твердження позивача про те, що шестимісячний строк, передбачений пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX, є присічним (припинювальним), а всі дії та рішення Комісії, здійснені в процедурі оцінювання після його закінчення, є юридично неприпустимими.
Суд не погодився з доводами позивача про порушення принципу правної визначеності та його правомірних сподівань, позаяк законодавство не передбачає негативних наслідків для процедури оцінювання судді на відповідність займаній посаді після спливу встановленого Законом № 3511-IX строку, а проведення такого оцінювання стосовно позивача після настання дати, до якої він мав бути проведений, не порушує його прав.
У світлі наведеного безпідставними суд визнав й твердження позивача про те, що незавершення його оцінювання в межах встановленого строку унеможливлює продовження його суддівської кар`єри та перешкоджає переведенню без конкурсу до новоствореного суду - Київського міського окружного адміністративного суду.
Далі суд зазначив, що за Законом № 1402-VIII переведення судді, обраного безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, на посаду до іншого суду того самого або нижчого рівня у разі, зокрема, ліквідації суду, де він здійснював правосуддя, можливе виключно після підтвердження ним відповідності займаній посаді. Але коли рішення компетентного державного органу про відповідність судді займаній посаді нема, то й переведення судді до іншого суду того самого або нижчого рівня не буде (не може) визнаватися правомірним; такий суддя може бути переведений лише за результатами конкурсу на зайняття вакантної посади судді, на рівних умовах з іншими кандидатами, за наслідками складеного кваліфікаційного іспиту.
Суд вкотре нагадав, що незавершення процедури оцінювання позивача на відповідність займаній посаді саме по собі не створює непереборних перешкод для його суддівської кар`єри, а лише визначає необхідність дотримання таких додаткових процедурних вимог, як участь у конкурсі.
Зрештою, суд узагальнив, що не бачить підстав для визнання оскарженої поведінки відповідача щодо незавершення процедури кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді до 30 червня 2024 року, відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX, протиправною бездіяльністю.
4. Позивач не погодився із цим рішенням суду та звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Прохання мотивує тим, що суд в оскаржуваному рішенні, викладаючи зміст доводів позивача, хибно їх витлумачив. Стверджує, що суд помилився у визначенні мотивів та підстав оскарження бездіяльності ВККС, що призвело до неправильного визначення предмета судового дослідження, оцінки обставин у правовідносинах, які не оскаржуються.
Наполягає, що хоча він жодним чином не мотивував стверджуваного порушення його права шляхом посилання на преклюзивність (присічність, припинність) встановленого законом строку, впродовж якого має бути завершене кваліфікаційне оцінювання судді; не стверджував, що описана бездіяльність Комісії унеможливлює продовження суддівської кар`єри та перешкоджає переведенню без конкурсу до новоствореного суду (Київського міського окружного адміністративного суду) і не використовував спосіб захисту, який би основувався на таких аргументах, суд на противагу цьому мотивував своє рішення про відмову у задоволенні позову саме цими аргументами. Навпаки, він наголошував на тому, що окреслена в його позовній заяві бездіяльність Комісії порушує його право на застосування щодо нього законних процедур з дотриманням принципів належного урядування та принципу верховенства права. Обґрунтовував, що невиконання вимог закону щодо оцінювання на відповідність займаній посаді у передбачений законом строк та установка ВККС на вчинення таких дій, зокрема, стосовно нього поза встановлений законом строк й поза належною законною компетенцією, обумовить обґрунтований сумнів щодо законності будь-яких дій та рішень в процедурі оцінювання. Властиво така діяльність Комісії, як гадає апелянт, позбавляє його права на правомірне сподівання бути переведеним в порядку статті 821 Закону № 1402-VIII до іншого суду у законний спосіб.
Виокремлює ще раз, що у своєму позові він не обґрунтовував та не фокусував увагу на присічності (припинюваності) строку, впродовж якого має завершуватися кваліфікаційне оцінювання суддів, а використав цей термін, щоб посилити розуміння меж часу, протягом якого мають бути вчинені певні корисні дії, бо закон насправді встановив крайній (граничний) термін для виконання завдання щодо завершення оцінювання (6 місяців з дня набрання чинності Законом № 3511-IX, й крайнім днем є 30 червня 2024 року).
Вважає, що питання преклюзивності практично мало б значення, якби доводи ґрунтувалися на тезі про брак компетенції ВККС проводити кваліфікаційне оцінювання після цього строку (30 червня 2024 року). Натомість суттю позовних вимог була саме бездіяльність Комісії, пов`язана з невиконанням приписів пункту 3 розділу I "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX про завершення процедури проведення оцінювання судді Окружного адміністративного суду міста Києва на відповідність займаній посаді до 30 червня 2024 року. Додає, що він не заявляв вимоги про визнання протиправною бездіяльності через невчинення будь-яких дій протягом цього строку.
Доводить, що термін "завершити" процедуру вказує на закінчену дію, яка має бути реально здійсненою й доведеною до остаточного та логічного кінця. У випадку із оцінюванням таке завершення могло відбутись виключно ухваленням відповідного рішення у порядку, передбаченому статтею 88 Закону № 1402-VIII. Усі інші рішення та дії в межах такої процедури не є свідченням й результатом саме завершення оцінювання, як того вимагає закон.
З покликанням на пояснювальну записку до законопроєкту, який згодом став Законом № 3511-IX, зазначає, що висновок суду щодо процедурного характеру строку, який не встановлює жодних часових обмежень Комісії, а лише стимулює її до завершення оцінювання у розумні строки, не відповідає меті запровадження законодавцем такої норми.
Вважає, що суд першої інстанції, коли ухвалював оскаржуване рішення, витлумачив зміст приписів пункту 3 розділу I "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX неточно і таким чином перебрав на себе не властиві функції. Погоджується, що Європейський суд допускає можливість тлумачення національними судами норм національного законодавства, проте зауважує, що таке тлумачення не повинно бути свавільним (таким, що змінює зміст норми поза законною компетенцією суб`єкта застосування норми) та необґрунтованим. Тимчасом висновки суду, які визначили характер строку (наведеного у пункті 3 розділу I "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX) як властиво процедурний і тому не обов`язковий, призвело до повної зміни змісту цієї норми.
Автор скарги посилається на те, що хоча порушення своїх прав він мотивував та пов`язував з правною визначеністю в питанні продовження його суддівської кар`єри, а також правомірних очікувань щодо проведення стосовно нього оцінювання на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, суд натомість оцінив питання можливості доступу до професії через інші способи, що не пов`язані з механізмом забезпечення працею працівників ліквідованої установи шляхом переведення до іншого суду, як того вимагає закон, а в інший спосіб - спосіб первинного працевлаштування - тобто взяття участі в конкурсі на будь-яку вакантну посаду судді на загальних підставах.
У наступних аргументах апеляційної скарги скаржник з покликанням на рішення ЄСПЛ (у справах "Овчаренко та Колос проти України", заяви № 27276/15 і № 33692/15; "Фернандез Мартінез проти Іспанії, заява № 56030/07; "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11; "Азер Ахмадов проти Азербайджану", заява № 3409/10, "С. і Марпер проти Сполученого Королівства", заяви № 30562/04 і № 30566/04) зазначає, що непроведення оцінювання щодо нього у визначені пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX строки порушило його право на повагу до приватного життя, яке охоплює, зокрема, право на продовження професії, і таке втручання не відповідає вимогам "якості закону", а тому не є правомірним у розумінні статті 8 Конвенції.
Підсумовуючи, скаржник узагальнив, що оскаржувана бездіяльність є прямим порушенням його прав, гарантованих законами № 1402-VIII та № 3511-IX, статтями 3, 8 та 19 Конституції України, статтею 8 Конвенції. У матеріалах справи нема жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності підстав для порушення Комісією згаданого вище строку або посилань на обставин, які фактично унеможливлювали завершення оцінювання щодо нього на відповідність займаній посаді, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог. А те, що у Законі № 3511-ІХ не передбачено правничих наслідків недотримання шестимісячного строку, не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки пропуск такого строку має бути розцінений як порушення відповідачем принципу правної визначеності, як одного з її ключових та фундаментальних засад верховенства права.
5. Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року - без змін. Стверджує, що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини справи, дослідив докази у справі, надав їм правильну юридичну оцінку і в аспекті наведеного ухвалив обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переконує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Вважає, що незавершення процедури оцінювання позивача на відповідність займаній посаді саме по собі не створює непереборних перешкод для його суддівської кар`єри, а лише визначає необхідність дотримання таких додаткових процедурних вимог, як участь у конкурсі.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що автор скарги не обґрунтовував свій позов тим, що строк, встановлений в підпункті 2 пункту 3 розділу ІІ Закону № 3511-ІХ, є присічним (преклюзивним, припинювальним) та використав цей термін як ознаку обмеженості в часі, то такі спростовуються текстом позовної заяви та відповідними підставами для звернення до суду із цим позовом, позаяк саме з наслідками спливу вказаного строку позивач пов`язує порушення його прав. У зв`язку із цим вважав, що будь-які вчинені Комісією після 30 червня 2023 року дії з проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є незаконними та порушують принцип правної визначеності та його правомірні очікування на втілення процедури оцінювання з дотриманням законодавчо встановленого порядку. Проте, як гадає відповідача, принцип правної визначеності не можна тлумачити як вимогу жорсткого дотримання всіх строків, визначених нормами, у разі якщо самі ці норми не передбачають конкретних юридичних наслідків за їх порушення. Те, що у Законі № 3511-ІХ не встановлено правних наслідків за недотримання шестимісячного строку, вказує на те, що його пропуск не може бути розцінений як порушення принципу правної визначеності. Закон № 3511-IX не встановлює обмежень щодо проведення кваліфікаційного оцінювання позивача після спливу згадуваного вище строку.
6. Велика Палата дослідила наведені в апеляційній скарзі та у відзиві до неї доводи, перевірила матеріали справи й оскаржуване судове рішення і встановила таке.
7. Насамперед про обставини справи, які коротко можна викласти так.
Президент України Указом від 04 жовтня 2005 року № 1412/2005 "Про призначення суддів" призначив ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п`ять років, а Указом від 02 лютого 2007 року № 73/2007 "Про призначення суддів" призначив його на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку.
Верховна Рада України Постановою від 07 жовтня 2010 року № 2594-IV "Про обрання суддів" обрала ОСОБА_1 суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.
07 червня 2018 року Комісія ухвалила рішення № 133/зп-18, яким призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й ОСОБА_1, а 26 березня 2019 року ухвалила рішення № 39/зп-19, яким призначила позивачу іспит у межах кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді на 17 квітня 2019 року.
Комісія рішенням від 08 травня 2019 року № 67/зп-19 визнала поважними причини неявки 34 суддів для складення іспиту в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді судді, зокрема судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 та призначила складення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих судів на відповідність займаній посаді на 21 травня 2019 року.
Комісія рішенням від 27 вересня 2019 року № 174/зп-19 констатувала неявку судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1, для складення іспиту в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді судді, призначеного на 21 травня 2019 року.
07 листопада 2019 року були припинені повноваження членів Комісії у зв`язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування".
15 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2825-IX, яким ліквідований Окружний адміністративний суд міста Києва та утворений Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
01 червня 2023 року Вища рада правосуддя призначила новий склад Комісії.
09 грудня 2023 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 3511-ІХ, який набрав чинності 30 грудня 2023 року. Цим Законом змінена процедура оцінювання судді на відповідність займаній посаді, передбачена пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII.
За пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII в редакції Закону № 3511-ІХ відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом № 3511-ІХ, та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
Згідно з підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX ВККС протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом завершує проведення оцінювання на відповідність займаній посаді суддів, яких обрано суддями безстроково до набрання чинності Законом № 1402-VIII та стосовно яких до набрання чинності цим Законом надійшли висновки ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.
11 січня 2024 року Комісія ухвалила рішення № 6/зп-24 про продовження процедури кваліфікаційного оцінювання, у тому числі, суддів ліквідованих судів, у яких здійснення правосуддя припинено відповідно до закону (зокрема, судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 ).
Комісія рішенням від 19 червня 2024 року № 199/зп-24 визначила графік складення іспиту для 105 суддів у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді або кваліфікаційного оцінювання у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення, зокрема призначила іспит в межах кваліфікаційного оцінювання судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді на 09 липня 2024 року.
20 червня 2024 року позивач звернувся до Комісії із заявою, в якій просив завершити розпочату щодо нього відповідно до пункту 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII процедуру оцінювання на відповідність займаній посаді у визначений пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX строк, тобто до 30 червня 2024 року.
10 липня 2024 року ВККС ухвалила рішення № 218/9п-24, яким визнала іспит у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді або кваліфікаційного оцінювання у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення, призначений на 09 липня 2024 року, таким, що не відбувся, внесла зміни до визначеного рішенням ВККС від 19 червня 2024 року № 199/зп-24 графіка складення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді або кваліфікаційного оцінювання у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення, зокрема визначила позивачу такі дати складення іспиту - 30 липня 2024 року (резервні дати - 20 серпня та 10 вересня 2024 року).
Вважаючи бездіяльність Комісії щодо невиконання вимог пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX в частині завершення до 30 червня 2024 року процедури проведення його оцінювання на відповідність займаній посаді протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.
8. Велика Палата пам`ятає про завдання апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції та про межі апеляційного перегляду, зважила на доводи, викладені в апеляційній скарзі, на предмет їх задоволення та аргументи відзиву відповідача протилежного змісту і значення, ще раз перевірила матеріали справи і вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підпунктом 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України встановлено, що з дня набрання чинності Законом № 1401-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом.
Повноваження ВККС щодо проведення кваліфікаційного оцінювання суддів закріплено також у пункті 7 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII.
Пунктом 2 частини четвертої статті 83 Закону № 1402-VIII встановлено, що підставою для призначення кваліфікаційного оцінювання є рішення Комісії про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.
За правилами частини першої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККС.
Закон № 3511-ІХ, який набрав чинності 30 грудня 2023 року, змінив процедуру оцінювання судді на відповідність займаній посаді, передбачену пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII.
За цим пунктом (у новій редакції) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом № 3511-ІХ, та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія ВККС, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу ВККС. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.
Факт відмови судді від проходження оцінювання на відповідність займаній посаді встановлюється рішенням Комісії у пленарному складі. Під час ухвалення такого рішення у засіданні Комісії може брати участь представник ГРД.
У разі систематичної (тричі) неявки судді на будь-який з етапів оцінювання на відповідність займаній посаді Комісія може розглянути питання щодо відповідності такого судді займаній посаді за його відсутності.
Підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX передбачено, що ВККС протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом завершує проведення оцінювання на відповідність займаній посаді суддів, яких обрано суддями безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" та стосовно яких до набрання чинності цим Законом надійшли висновки ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.
9. 13 грудня 2022 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду".
Відповідно до частини третьої статті 82 Закону № 1402-VIII (у редакції станом на 15 грудня 2022 року) переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
За частиною першою статті 821 Закону № 1402-VIII (у чинній редакції) переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу лише у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Пункт 61 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII в редакції Закону № 3511-ІХ встановлює, що переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у разі реорганізації або ліквідації суду, в якому такий суддя обіймає посаду, може здійснюватися без конкурсу виключно після підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII.
10.Для правильного вирішення заявленого спору треба чітко визначити, що стало причиною звернення позивача до суду, які його права (інтереси) порушені, чи підлягають вони (права / інтереси) захисту в рамках адміністративного судочинства та чи підлягають відновленню порушені права (інтереси) шляхом задоволення вимог, які сформульовані позивачем.
Варто нагадати, що предметом спірних правовідносин є протиправна (на думку позивача) бездіяльність Комісії щодо незавершення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 у строк, визначений Законом № 3511-ІХ (до 30 червня 2024 року).
11. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За правилами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
На підставі Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 8-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним.
Як уже згадувалося вище, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частини перша, третя статті 92 Закону № 1402-VІІІ встановлюють, що Комісія є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України. Порядок роботи ВККС визначається цим Законом.
За цим Законом Комісія має за обов`язок, зокрема, проводити кваліфікаційне оцінювання судді на відповідність займаній посаді для вирішення питання про переведення його на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у разі реорганізації або ліквідації суду, в якому такий суддя обіймає посаду.
12. Відомо, що стосовно позивача як судді Окружного адміністративного суду міста Києва була задіяна процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді і що суд, у якому він чинив правосуддя, ліквідований Законом № 2825-IX, а замість нього цим самим Законом утворений новий - Київський міський окружний адміністративний суд.
Зі змісту доводів позивача висновується, що Комісія тим, що не завершила процедуру кваліфікаційного оцінювання щодо нього упродовж встановленого законом строку до знову-таки встановленої законом крайньої (граничної) дати - до 30 червня 2024 року, допустила бездіяльність, бо якби Комісія завершила заплановані процедури кваліфікаційного оцінювання вчасно, то тоді перед ним ( ОСОБА_1 ) не постав би обов`язок виконати запроваджену додаткову умову - пройти кваліфікаційне оцінювання, аби скористатися правом на переведення з ліквідованого суду до новоствореного суду без конкурсу і без задіяння нової запровадженої умови. Протиправність бездіяльності бачить насамперед і саме в тому, що ВККС не виконала вимоги судоустрійного закону про строки і крайні межі завершення кваліфікаційного оцінювання певною категорією суддів, до якої позивач відносить і себе. Те, що описана протиправна бездіяльність ВККС зачіпає права та інтереси позивача і заразом дозволяє йому, як гадає автор позовної заяви, звернутися за їхнім захистом до суду, суддя ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що ВККС таким чином порушує гарантоване статтею 8 Конвенції його право на доступ до професії, унеможливлює реалізацію його права на застосування законних процедур кваліфікаційного оцінювання з дотриманням принципів належного урядування та принципу верховенства права. Або, інакше кажучи, позивач мав правомірні сподівання на завершення процедури кваліфікаційного оцінювання щодо нього до 30 червня 2024 року, бо в протилежному випадку всі наступні дії та (або) рішення ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання матимуть вигляд сумнівних (викривлених) та (чи) таких, що суперечитимуть принципам законності та справедливості.
13.Велика Палата вважає, що в межах доводів і міркувань, наведених в апеляційній скарзі, та в контексті встановлених у справі обставин та зумовленого ними нормативного (правничого) регулювання суд першої інстанції правильно встановив зміст та суть заявлених до судового захисту стверджуваних порушень прав та інтересів позивача суб`єктом владних повноважень під час здійснення повноважень у специфічній процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність суддів займаній посаді, яких, зокрема, обрано суддями безстроково до набрання чинності Законом № 1402-VIII загалом, а також в окремих її сегментах, які, з одного боку, стосуються строків її завершення [згідно з підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом] для певної категорії суддів, а, з другого - відносно тих самих строків завершення тієї самої процедури й тими самими суддями, але які виявили бажання бути переведеними з ліквідованого суду на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня в порядку, передбаченому частиною першою статті 821 Закону № 1402-VIII (у чинній редакції).
14. Велика Палата вважає слушними висновки суду першої інстанції про те, що ВККС не вдавалася до поведінки у формі бездіяльності, оскільки з фактичного перебігу запровадженої законом для певних цілей процедури проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді загалом стосовно всіх суддів України, з-поміж яких й судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1, сутнісної характеристики зовнішніх ознак цього перебігу, годі виявити дії, які би "конструювали" (демонстрували) правничу ситуацію, коли ВККС мала повноваження на проведення процедури згадуваного раніше кваліфікаційного оцінювання суддів і не існувало встановлених законних будь-якого роду обмежень на вчинення таких дій; мала час, можливість, дискрецію і обов`язок на проведення кваліфікаційного оцінювання; коли не було об`єктивних, реальних, поважних причин, які стояли на заваді втілення процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, але жодним способом не чинила, не вдавалася до дій чи реалізації функцій, спрямованих на своєчасне [як-от в межах шестимісячного строку в редакції Закону № 3511-IX] завершення процедури кваліфікаційного оцінювання.
15. З матеріалів справи видно, що принаймні 07 червня 2018 року Комісія ухвалила рішення, яким призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема ОСОБА_1, а 26 березня 2019 року ухвалила рішення № 39/зп-19, яким призначила позивачу іспит у межах кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді на 17 квітня 2019 року. Впродовж 2019 року ВККС двічі констатувала випадки неявки позивача з тих чи тих причин для проходження певних етапів кваліфікаційного оцінювання (на 17 квітня і 21 травня 2019 року).
Згодом з 07 листопада 2019 року були припинені повноваження членів Комісії, правничою підставою для чого став Закон України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування". Відтак не існувало законного складу ВККС, який би мав повноваження на здійснення тих дій, які їй як у формі бездіяльності ставить за провину позивач.
З червня 2023 року Комісія поновила свою діяльність і стала "управненою" на продовження кваліфікаційного оцінювання суддів. У міжчассі між подіями припинення повноважень членами ВККС і відновлення повноважень цього державного органу відбулися певні зміни, які стосувалися як самої процедури кваліфікаційного оцінювання, так і інших питань, які торкалися або робочого місця здійснення повноважень суддею, або зміни чи росту суддівської кар`єри.
Як мовилося вище, 15 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2825-IX, яким ліквідований Окружний адміністративний суд міста Києва та утворений Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
09 грудня 2023 року Верховна Рада України прийняла Закон № 3511-ІХ, яким з 30 грудня 2023 року змінювалася процедура оцінювання судді на відповідність займаній посаді, передбачена пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII. За приписами цього пункту відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом № 3511-ІХ, та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
Передбачалося також, що "відновлена" ВККС протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом (№ 3511-ІХ) завершує проведення оцінювання на відповідність займаній посаді суддів, яких обрано суддями безстроково до набрання чинності Законом № 1402-VIII та стосовно яких до набрання чинності цим Законом надійшли висновки ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності (підпункт 2 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3511-IX).
16. Далі, 11 січня 2024 року, Комісія ухвалила рішення № 6/зп-24 про продовження процедури оцінювання, зокрема, суддів ліквідованих судів, здійснення правосуддя в яких припинено відповідно до закону (зокрема, судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 ). Комісія рішенням від 19 червня 2024 року № 199/зп-24 визначила графік складення, зокрема, призначила іспит в межах кваліфікаційного оцінювання судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді на 09 липня 2024 року.
10 липня 2024 року ВККС ухвалила рішення, яким визнала іспит у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, призначений на 09 липня 2024 року, таким, що не відбувся, внесла зміни до визначеного рішенням ВККС від 19 червня 2024 року № 199/зп-24 графіка складення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема, визначила позивачу такі дати складення іспиту - 30 липня 2024 року (резервні дати - 20 серпня 2024 року та 10 вересня 2024 року).
Окремо ще раз треба нагадати, що за частиною першою статті 821 Закону № 1402-VIII (у чинній редакції) переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу лише у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді. В системному зв`язку з приписами пункту 61 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII в редакції Закону № 3511-ІХ таке переведення судді може здійснюватися без конкурсу виключно після підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді судді, якого обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII.
Отже, загальний контекст обставин перебігу процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, критика (розбір) конкретних дій та рішень ВККС в масиві питань, пов`язаних з кваліфікаційним оцінюванням великої кількості суддів України та в аспекті "перманентного" регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання законодавцем, а також характерний зміст власної поведінки судді, стосовно якого провадиться кваліфікаційне оцінювання, зокрема в нашому випадку стосовно судді ОСОБА_1, дисципліна останнього під час проходження кваліфікаційного оцінювання впродовж 2019 року, зокрема й час та чинники, які зумовили звернутися до суду саме тоді, коли звернувся, а не раніше, якщо після настання певної події в його суддівській кар`єрі суддя мав право перевестися до іншого суду за прийнятними для нього правилами, коли насправді мав щире бажання змінити місце своєї суддівської кар`єри, у своїй сукупності не дозволяють визнати, що ВККС принаймні стосовно особи судді ОСОБА_1 допустила бездіяльність у формі зволікання проведення процедури кваліфікаційного оцінювання та несвоєчасного її завершення загалом до певної дати зокрема (30 червня 2024 року).
17. Попри те, з часу початку процедури кваліфікаційного оцінювання, зокрема, стосовно судді ОСОБА_1 (червень 2018 року) й до дня початку оскарження ним протиправної бездіяльності ВККС до запровадженої законом дати завершення процедури кваліфікаційного оцінювання сплинув встановлений законом шестимісячний строк, сам по собі пропуск цього строку в контексті доводів позовної заяви, які ще раз були артикульовані в апеляційній скарзі, не можна віднести до протиправної бездіяльності. З цього приводу треба вкотре нагадати, що протиправність бездіяльності ВККС суддя ОСОБА_1 "угледів" у тому, що ВККС самим лише фактом незавершення процедури кваліфікаційного оцінювання до чітко визначеної дати вже чинила проти правил.
Притому він не доводить, яким способом окреслена ним протиправна бездіяльність ВККС безпосередньо порушує чи зачіпає саме його право, інтерес чи свободу на певне благо, зокрема бути суддею.
Але ж для того, щоб визнати певну діяльність чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною і такою, що вимагає судового захисту від неї, потрібно, щоб особа, яка стверджує про протиправність діяльності суб`єкта владних повноважень, обґрунтувала існування такої протиправної поведінки. Адже в розумінні приписів статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України, які гарантують й передбачають право на судовий захист і можливість звернення до суду за захистом порушеного права, вимагають воднораз, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, а не ілюзорним, має стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суддя ОСОБА_1 не навів обґрунтування, яким саме чином факт незавершення ВККС кваліфікаційного оцінювання в межах передбаченого законом шестимісячного строку вплинуло на його права чи інтереси; на які саме, яким чином поведінкова діяльність ВККС обмежила його здатність володіти статусом судді або безповоротно звузила поступ у його суддівській кар`єрі. Без такого обґрунтування порушеного права з боку особи, яка заявляє про нього, вимоги останньої про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною не можуть (не повинні) отримати судового захисту, оскільки не містять ознак юридичного спору і виражають лише стороннє судження (бачення) певного правничого явища, яке така особа не схвалює, та намагається отримати судову оцінку цього явища, але не захищатися від нього.
18. В апеляційній скарзі її автор настирливо наголошує на тому, що суд першої інстанції залишив поза увагою доводи позовної заяви і надав висновки з мотивів порушеного права, які він не заявляв.
З приводу цих доводів потрібно ще раз повторитись, що судовому захисту підлягає порушене право і таке порушення має бути обґрунтованим, а порушене право реальним. Це означає, що праву позивача на звернення до суду за захистом порушеного права чи інтересу кореспондує обов`язок (у разі звернення до суду) обґрунтувати, у чому полягає порушене право і яким чином таке право має бути захищене (відновлене).
19. Як уже неодноразово зазначалося, позивач ставить у провину Комісії те, що вона не завершила процедуру кваліфікаційного оцінювання щодо нього у визначений законом строк. Проте позивач жодним чином не обґрунтовує, яким чином визнання протиправною бездіяльність Комісії захистить (відновить) його порушене право.
Поза тим, видається слушною думка про те, що незавершення такої обов`язкової процедури (у визначений строк) ніяким чином не порушує (і не може порушити) право позивача на правову визначеність у питанні продовження його суддівської кар`єри та правомірних сподівань щодо проведення в майбутньому відносно нього кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді. Те, що ВККС вчасно не завершила процедуру кваліфікаційного оцінювання стосовно нього, не означає, що суддя ОСОБА_1 перестав бути суддею певного суду чи залишився позбавленим можливості на певні зміни в його суддівській кар`єрі, зокрема, бути переведеним з ліквідованого суду до іншого суду того самого або нижчого рівня в порядку, визначеному законом.
Щодо цього варто послатися на практику Європейського суду, який у своєму рішенні (справа "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії", заява № 12742/87) зазначив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.
20. Позивач на користь обґрунтованості своїх позовних вимог, серед іншого, посилався на те, що проведення кваліфікаційного оцінювання після 30 червня 2024 року обумовить промовистий сумнів щодо законності будь-яких потенційних дій у такій процедурі, що своєю чергою може викликати аргументовані сумніви щодо законності його здатності бути переведеним в порядку статті 821 Закону № 1402-VIII до іншого суду.
Втім для таких міркувань не може бути підстав, оскільки аналіз норм чинного законодавства не дає для цього жодних вагомих передумов, які б обмежували право позивача на проведення і завершення процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді позивача після 30 червня 2024 року.
21. Що ж до обґрунтованих сподівань позивача бути переведеним до іншого суду на підставі згаданої статті закону, то таке переведення можливе тільки у випадку підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді судді. За наслідками кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді Комісія може ухвалити рішення про його (судді) відповідність або невідповідність займаній посаді, а у певних випадках - рішення про припинення кваліфікаційного оцінювання. У зв`язку із цим слушними є міркування суду першої інстанції про те, що незавершення процедури оцінювання позивача на відповідність займаній посаді саме по собі не створює непереборних перешкод для його суддівської кар`єри.
22. В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення принципу належного урядування, через недотримання якого наперекір статті 8 Конвенції відбулося водночас втручання в його приватне життя.
Однак знов-таки автор такого твердження не назвав і не розкрив характерних ознак цього принципу, які б дозволили побачити його порушення (чи недотримання). Щодо цього можна припустити, що в аспекті доводів позивача порушення принципу належного урядування полягало в тому, що відповідач всупереч засаді верховенства права не застосував до спірних правовідносин справедливе законодавство та неупереджене правозастосування, чи що ухвалення рішень та їхнє дотримання відбувалося цілковито не за правилами та нормами, які дозволяли правомірно сподіватися, що, приміром, законодавчий припис про проведення кваліфікаційного оцінювання до певної дати буде виконаний тільки тому, що так встановив (прописав) закон і через це має бути реалізований.
Тим часом позивач, коли послався на порушення цього принципу, мав би обґрунтувати не тільки те, яких актів права не дотрималися органи публічної влади чи не виконали своїх обіцянок, але також, чи вони (приписи) давали надію, "пробуджували" правомірне сподівання позивача, що реалізація приписів актів права дозволить набути право на щось конкретне.
Як видно з доводів позовної заяви та апеляційної скарги, а також наведених вище міркувань цієї постанови, суддя ОСОБА_1 не навів фактів, які б доводили існування у нього правомірних сподівань на поступи в його суддівській кар`єрі і які могли не справдитися (не настати) після спливу шестимісячного строку, встановленого Законом № 3511-IX для завершення процедури кваліфікаційного оцінювання.
23. Велика Палата вважає, що щойно зазначені міркування є слушними для того, аби визнати безпідставними посилання позивача на порушення ВККС принципу правної визначності. Принцип правної визначеності як одна з основоположних засад верховенства права передбачає чіткість і передбачуваність правових норм, а також гарантує стабільність правового регулювання. Однак цей принцип не можна тлумачити як вимогу жорсткого дотримання всіх строків, визначених нормами, у разі якщо самі ці норми не передбачають конкретних юридичних наслідків за їх порушення.
24. Велика Палата не може заперечувати, що суд першої інстанції дав досить розлогу правничу характеристику поняттю "строку, протягом якого має бути звершено проведення процедури кваліфікаційного оцінювання". Поряд із цим Велика Палата не вважає таку характеристику достатньою підставою для визнання судового рішення незаконним, щоб потім на цій підставі його скасувати.
Про правну природу цього строку - як про присічний (преклюзивний чи припинювальний) - згадував у своїй позовній заяві сам позивач. Суд відповів на ці доводи шляхом висловлення своїх міркувань. Висловлена судом правнича характеристика щодо цього строку не "збочила" думку, розмірковування суду щодо ключових доводів незгоди з твердженнями позивача про протиправність бездіяльності ВККС, яка проявилася в тому, що та вчасно і в межах встановлених строків не завершила проведення процедури кваліфікаційного оцінювання.
25. В аспекті міркувань цієї постанови не можна не прислухатися до мотивів суду першої інстанції про те, що твердження позивача про незавершення його оцінювання в межах встановленого строку як про фактор, що унеможливлює продовження його суддівської кар`єри та перешкоджає переведенню без конкурсу до новоствореного суду - Київського міського окружного адміністративного суду, є безпідставними.
26. Під час апеляційного перегляду Велика Палата не знайшла підстав для того, щоб не погодитися із висновком суду першої інстанції про відповідність оскарженого рішення ВККС критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України.
Частина перша статті 2 КАС Українивизначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На дотримання цих правил суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив докази у справі та, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
27. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
28.Велика Палата визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та нема причин для втручання в нього.
Твердження апеляційної скарги не містять підстав чи суджень, що зобов`язували б поглянути на спірні відносини по-іншому й визнати їх достатніми для втручання в судове рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання рішення суду першої інстанції протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.
Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року - без змін.
Керуючись статями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду