ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2025 року
м. Київ
справа № 363/2525/17
провадження № 51-2819км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
виправданої ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 42015110150000102, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки
с. Воропаїв Вишгородського району Київської області, яка проживає в цьому
ж населеному пункті ( АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України(далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року ОСОБА_7 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, та виправдано її у зв`язку з недоведеністю наявності
в діянні складу кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо речових доказів та скасування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 в тому, що вона, будучи службовою особою (провідним спеціалістом - державним кадастровим реєстратором відділу Державного земельного кадастру Управління Держземагентства у Вишгородському районі Київської області), неналежно виконала свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, чим завдала тяжких наслідків державним інтересам, тобто - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК.
Так, згідно з висунутим обвинуваченням, на провідного спеціаліста відділу державного земельного кадастру у Вишгородському районі Київської області ОСОБА_7 покладено обов`язки кадастрового реєстратора (наказ начальника управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області від 23 січня 2013 року
№ 02).
Відповідно до розділів 1-3 посадової інструкції, затвердженої 23 січня 2013 року, на ОСОБА_7, як на провідного спеціаліста - державного кадастрового реєстратора відділу Державного земельного кадастру, покладено низку завдань та обов`язків.
Земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886001:02:087:0159, 3221886001:02:088:1158, 3221886001:02:087:0160 належать до земель загального користування, а згідно з матеріалами генерального плану села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області ці земельні ділянки належать до території об`єктів обслуговування, торгівлі та інших видів підприємницької діяльності та відносяться до існуючої території ПрАТ "Автоп", яке користується земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886001:02:087:0156 на підставі договору оренди від 14 грудня 2006 року № 19232.
Тому реєстрація вказаних вище земельних ділянок для сільськогосподарських потреб за рахунок земель загального користування, всупереч генеральному плану населеного пункту, суперечить положенням статей 38, 39, п. 4 ст. 83, ч. 2, 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК), ч. 1, а також абзаців 1-4, 6 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про основи містобудування", частин 3, 4 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Однак, 13 травня 2015 року ОСОБА_7, перебуваючи у своєму службовому кабінеті (пл. Шевченка, 1, м. Вишгород, Київська область), неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи пункти 110, 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), за відсутності висновку погодження проєкту землеустрою відділом архітектури та містобудування Вишгородської районної державної адміністрації щодо передачі у приватну власність земельних ділянок зареєструвала земельні ділянки та всупереч положенням статей 38, 39, п. 4 ст. 83, частин 2, 6 ст. 186-1 ЗК, ч. 1, абзаців 1-4, 6 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про основи містобудування", частин 3, 4 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєструвала і надала витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, а саме: серії НВ № 3204411792015 від 13 травня
2015 року, виданий ОСОБА_8, кадастровий номер 3221886001:02:087:0160; серії НВ № 3204412182015 від 13 травня 2015 року, виданий ОСОБА_9, кадастровий номер 3221886001:02:088:1158; серії НВ № 3204411942015 від 13 травня 2015 року, виданий ОСОБА_10, кадастровий номер 3221886001:02:087:0161.
27 травня 2015 року відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції Київської області зареєструвала право власності на вказані земельні ділянки.
Згідно з висновками про експертну оцінку земельних ділянок від 24 квітня
2017 року вартість земельних ділянок становить 1 026 627 грн, що в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є тяжкими наслідками.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ухвала апеляційного суду не відповідає приписам статей 370, 412, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки апеляційний суд, погодившись із виправдувальним вироком місцевого суду, належним чином не розглянув доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, не навів переконливих мотивів на їх спростування.
Прокурор указує, що суд апеляційної інстанції в рішенні обмежився загальним формулюванням про правильність мотивів місцевого суду стосовно невинуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та безпосередньо не дослідив доказів, не проаналізував їх у контексті з конкретними доводами, зазначеними у скарзі.
На переконання прокурора, поза увагою апеляційного суду залишилися доводи сторони обвинувачення про істотне порушення судом першої інстанції вимог статей 94, 370, 374 КПК, допущене під час розгляду справи.
Вважає не спростованими судом доводи сторони обвинувачення, що ОСОБА_7, здійснюючи повноваження кадастрового реєстратора, не дотримуючись указаних
в обвинувальному акті вимог законодавства та пунктів посадової інструкції, належним чином не виконала покладених на неї обов`язків, зокрема не перевірила на відповідність вимогам законодавства проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, які не були погоджені з відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Вишгородської районної державної адміністрації, що, на переконання прокурора, є виключною компетенцією Держгеокадастру, оскільки органи місцевого самоврядування лише затверджують указані проєкти, однак не наділені повноваженнями їх перевіряти. Зазначає, що сільська рада не ухвалила б незаконних рішень щодо відведення земельних ділянок у власність, якби ОСОБА_7 належним чином виконала свої службові обов`язки.
Указує, що суд безпідставно не взяв до уваги інформації, наданої відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства від 21 квітня 2017 року № 01-12-136, а також акта перевірки від 25 листопада 2016 року № А224/235, відповідно до яких дві земельні ділянки належать до території ПрАТ "Автоп", а третя
- до земель загального користування і їх передача у приватну власність для сільськогосподарських потреб суперечить генеральному плану населеного пункту.
У зв`язку з цим стверджує, що суд не врахував висновків, викладених у рішенні Вишгородського районного суду Київської області від 29 січня 2019 року у справі
№ 363/1409/17, залишеному без змін апеляційним судом, за позовом прокурора про визнання недійсними рішень та витребування із чужого незаконного володіння земельних ділянок, де вказано, що всупереч вимогам ст. 186-1 ЗК рішеннями сільської ради від 19 червня 2015 року № 998-1000 затверджено проєкти із землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок у приватну власність без попереднього погодження цієї землевпорядної документації відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Вишгородської районної державної адміністрації. Акцентує, що з цими висновками погодився Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій (постанова від 24 листопада 2020 року).
Зважаючи на вказане вище вважає нерелевантним посилання суду першої інстанції на практику Верховного Суду, згідно з якою проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки "для ведення садівництва" і "для особистого селянського господарства" не погоджується відділом містобудування та архітектури, оскільки, як установлено в цьому кримінальному провадженні, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства відведені за рахунок земель загального користування та території, передбаченій для будівництва об`єктів обслуговування, торгівлі й інших видів підприємницької діяльності.
Як зазначає прокурор, суд не надав належної оцінки договорам купівлі-продажу земельних ділянок, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_11, вартість двох з яких становила 319 007,46 грн, що в 523 рази перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і спричинило порушення прав третіх осіб, причиною чому є службова недбалість ОСОБА_7 .
Також вважає безпідставним посилання суду на те, щовисновки про експертну оцінку земельних ділянок від 24 квітня 2017 року № 142, 143 та 144-04/17, надані стороною обвинувачення, проведено всупереч порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, неуповноваженим судовим експертом, якого не було попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК. Водночас стверджує про необґрунтоване врахування судом, долучених стороною захисту рецензій ТОВ "Сабо+" на вказані вище висновки про експертну оцінку, оскільки такі рецензії не передбачені КПК.
У зв`язку з цим зазначає про безпідставну відмову місцевого суду в задоволенні клопотання сторони обвинувачення щодо проведення експертизи з визначення вартості земельних ділянок та повторного допиту свідка ОСОБА_12 .
Підкреслює, що жодної оцінки вказаним вище доводам прокурора, які також були викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції не дав.
Як уважає прокурор, апеляційний суд не усунув допущеного місцевим судом неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував ч. 2 ст. 367 КК під час розгляду зазначеної справи.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник виправданої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалене щодо ОСОБА_7 судове рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5, надавши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу.
Захисники ОСОБА_6, ОСОБА_13 (у судовому засіданні 09 жовтня 2024 року) та виправдана ОСОБА_7 навели доводи проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі,
Суд дійшов висновку, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Водночас він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Виходячи з наведених положень процесуального закону, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для перегляду судових рішень у касаційному порядку, як про це йдеться у касаційній скарзі засудженого.
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених у ч. 1
ст. 438 КПК підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, встановлено, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, у якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, викладеної в постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 310/590/18 (провадження № 51-3866 км 21), від 22 вересня 2022 року у справі № 642/7357/16-к (провадження № 51-5288 км 21), від 08 лютого 2024 року у справі № 759/309/21 (провадження № 51-3768 км 23), суд апеляційної інстанції практично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен з них вичерпну відповідь (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 125/2485/15-к, від 2 липня 2019 року у справі № 515/331/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 523/16917/15-к та інші).
Однак суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 цих вимог не дотримався, оскільки істотні доводи сторони захисту залишив без переконливих мотивованих відповідей.
Так, за результатами судового розгляду обвинувального акта стосовно
ОСОБА_7 вироком Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року її визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю наявності в діянні складу кримінального правопорушення.
Мотивуючи свій висновок, суд зазначив, зокрема, таке: стороною обвинувачення не надано наказу про покладення на ОСОБА_7 обов`язків кадастрового реєстратора та посадової інструкції, яка визначає посадові обов`язки кадастрового реєстратора з інформацією про ознайомлення з нею ОСОБА_7 ; в обвинувальному акті не конкретизовано, які саме службові обов`язки не виконала ОСОБА_7 ; не надано доказів, які положення пунктів 110, 111 Порядку порушила ОСОБА_7, а також доказів необхідності погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із відповідним підрозділом органу місцевого самоврядування у сфері містобудування та архітектури; висновки про експертну оцінку земельних ділянок від 24 квітня 2017 року № 142, 143 та 144-04/17, надані стороною обвинувачення, проведено всупереч порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, неуповноваженим судовим експертом, якого не було попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій порушувалося питання про скасування вироку районного суду та ухвалення апеляційним судом свого вироку, яким прокурор просив визнати ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК та призначити покарання в межах санкції вказаної норми закону України про кримінальну відповідальність, звільнивши її на підставі ч. 5 ст. 74 КК від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими. Заразом поза належною увагою цього суду залишилися доводи прокурора, викладені на спростування висновків, покладених в обґрунтування виправдувального вироку.
Так, прокурор в апеляційній скарзі посилався на помилковість висновків районного суду щодо виправдання ОСОБА_7, зокрема через те, що посадовою інструкцією на неї не покладено тих функцій, в неналежному виконанні яких вона обвинувачується. У цьому аспекті зазначав, що місцевий суд не взяв до уваги практику Верховного Суду та вважав, що державний кадастровий реєстратор зобов`язаний керуватися у своїй роботі не лише посадовою інструкцією, а й низкою нормативно - правових актів. Також зазначав, що суд помилково не звернув уваги на наказ від 23 січня 2013 року
№ 2, яким покладено обов`язки щодо здійснення функцій кадастрових реєстраторів, зокрема на ОСОБА_7 .
Натомість вказані вище твердження у апеляційній скарзі залишилися без будь-якої відповіді.
Крім того, в апеляційній скарзі представник органу публічного обвинувачення зауважував, що місцевий суд не надав оцінки приписам ст. 186-1 ЗК, відповідно до яких проєкти землеустрою до внесення даних про земельні ділянки до Державного земельного кадастру мають бути погодженими відповідним підрозділом у сфері містобудування та архітектури, а також залишив поза увагою судове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 січня 2019 року, яким згадані земельні ділянки витребувані на користь територіальної громади с. Нові Петрівці, а рішення про їх передачу у приватну власність визнані недійсними.
Прокурор стверджував, що саме недбалість ОСОБА_7, яка не відмовила у державній реєстрації земельних ділянок, проєкти землеустрою щодо яких не були погоджені у встановленому законом порядку із відділом архітектури та містобудування, передувала ухваленню незаконного рішення сільської ради про передачу їх у приватну власність. Тобто, дії ОСОБА_7, на переконання прокурора, перебувають у причинному зв`язку з наслідками у вигляді незаконного вибуття земельних ділянок з комунальної власності.
Не погоджуючись із викладеними вище доводами, суд апеляційної інстанції зазначив,
що доказами, наявними у матеріалах провадження, не встановлено обов`язку
ОСОБА_7 перевіряти відповідність проєктів землеустрою вимогам ст. 186-1 ЗК, а судове рішення Вишгородського районного суду Київської області про визнання недійсними рішень сільської ради, якими затверджено проєкти землеустрою
і передано земельні ділянки у власність ОСОБА_10, ОСОБА_9,
ОСОБА_8 не може свідчити про наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК.
Крім того, цей суд вказав, що в апеляційній скарзі прокурора не наведено належних обґрунтувань на спростування висновків місцевого суду про відсутність повноважень у державного кадастрового реєстратора щодо перевірки проєкту землеустрою на предмет його погодження із структурним підрозділом відповідного державного органу з питань архітектури та містобудування, а доводи про те, що ОСОБА_7 мала відмовити у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру на підставі наданих проєктів землеустрою, колегія суддів визнала такими, що суперечать приписам п. 111 Порядку.
Зважаючи на вказане вище, апеляційний суд дійшов висновку про те, що встановлення у цьому кримінальному провадженні розміру заподіяної шкоди не має правового значення, оскільки у кадастрового реєстратора відсутні повноваження щодо перевірки проєктів землеустрою на предмет погодження їх з відділом архітектури та містобудування.
У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції не розглянув доводів прокурора щодо: неналежної оцінки судом першої інстанції договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 ; необґрунтованого врахування судом долучених стороною захисту рецензій ТОВ "Сабо+" на висновки
про експертну оцінку земельних ділянок від 24 квітня 2017 року № 142, 143
та 144-04/17; необґрунтованої відмови в задоволенні клопотання про проведення
оціночно-земельної експертизи земельних ділянок.
Верховний Суд вважає, що такі обґрунтування апеляційного суду не є достатніми для переконливості як підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою
з огляду на таке.
Згідно з усталеною судовою практикою відповідальність за ст. 367 КК настає у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило наслідки, передбачені у частинах 1 та 2 зазначеної статті, входили у коло службових обов`язків цієї службової особи, тобто, якщо обов`язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи. Об`єктивна сторона службової недбалості характеризується: 1) діянням, яке полягає у невиконанні або неналежному виконанні службових обов`язків через несумлінне ставлення до них; 2) наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам фізичних чи юридичних осіб, державним чи громадським інтересам (ч. 1) чи тяжких наслідків (ч. 2); 3) причинним зв`язком між вчиненим діянням та наслідками.
Службова недбалість належить до злочинів з матеріальним складом, який визнається закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди, яка у 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (ч. 1 ст. 367 КК), чи тяжких наслідків, які у 250 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (ч. 2 ст. 367 КК).
Так, суть обвинувачення ОСОБА_7 зводиться до того, що вона 13 травня
2015 року, будучи службовою особою (державним кадастровим реєстратором), усупереч, зокрема, пунктам 110, 111 Порядку та положенням ч. 2 ст. 186-1 ЗК, без погодження відділу архітектури та містобудування проєктів землеустрою щодо відведення у приватну власність земельних ділянок у межах населеного пункту зареєструвала ці земельні ділянки і надала витяги з Державного земельного кадастру, чим неналежно виконала свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, завдавши тяжких наслідків державним інтересам, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 367 КК.
Як убачається з нормативних приписів ч. 2 ст. 186-1 ЗК (станом на час інкримінованого діяння) проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор у порядку цивільного судочинства звертався з позовом про визнання недійсними рішень Новопетрівської сільської ради Вишгородського району від 19 червня 2015 року № 998-1000 щодо передачі земельних ділянок у власність та витребування на користь територіальної громади с. Нові Петрівці з чужого незаконного володіння земельних ділянок з кадастровими номерами 3221886001:02:087:0159, 3221886001:02:088:1158, 3221886001:02:087:0160. Реєстрацію саме цих земельних ділянок здійснювала ОСОБА_7 як кадастровий реєстратор, під час чого, за версією сторони обвинувачення, остання допустила службову недбалість.
У цій справі Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішеннями сільської ради від 19 червня 2015 року № 998-1000 всупереч вимогам ст. 186-1 ЗК затверджено проєкти із землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок у приватну власність без попереднього погодження цієї землевпорядної документації відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Вишгородської районної державної адміністрації, незважаючи на їх розташування у межах населеного пункту с. Нові Петрівці. У зв`язку з цим дійшов висновку, що рішення сільської ради ухвалено з грубим порушенням вимог законодавства, а спірні земельні ділянки підлягають витребуванню із власності останнього володільця на користь територіальної громади с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області (постанова від 24 листопада 2020 року у справі № 363/1409/17).
Водночас вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 мотивовано, зокрема, тим, що здійснення нею реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі за відсутності висновку погодження проєктів землеустрою відділом містобудування та архітектури не свідчить про її винуватість у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, оскільки такі проєкти землеустрою погоджуються цим відділом виключно у випадках, якщо на земельній ділянці розташовано або планується розташування об`єкта будівництва. Районний суд дійшов такого переконання, посилаючись, крім іншого, на висновки, викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) від 14 серпня
2018 року у справі № 820/5134/17 та від 30 вересня 2019 року у справі № 815/6124/17, згідно з якими проєкт землеустрою "для ведення садівництва" і "для особистого селянського господарства" не погоджується відділом містобудування та архітектури (незалежно від місця розташування земельної ділянки, в межах чи за межами населеного пункту).
Одночасно з цим колегія суддів зазначає, що у справі стосовно ОСОБА_7 . Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (далі - ККС ВС) ухвалою
від 30 жовтня 2024 року звертався до Великої Палати Верховного Суду стосовно необхідності відступу від правової позиції КАС ВС, викладеної у постановах від
14 серпня 2018 року № 820/5134/17, від 30 вересня 2019 року № 815/6124/17, на які посилався районний суд в обґрунтування невинуватості ОСОБА_7 .
Проте ухвалою від 11 грудня 2024 року Велика Палата Верховного Суду повернула це провадження до ККС ВС для подальшого розгляду, з огляду на те, що за критеріями подібності правовідносин, кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 та обставини, викладені у постановах КАС ВС від 30 вересня 2019 року № 815/6124/17 та від 14 серпня 2018 року № 820/5134/17, не є подібними.
Повертаючись до питань, які підлягали вирішенню в цьому провадженні, колегія суддів вважає, що за обставин розглядуваного кримінального провадження для встановлення наявності/відсутності у інкримінованому ОСОБА_7 діянні складу кримінального правопорушення необхідно, крім іншого, ретельно з`ясувати, зокрема питання:
чи пов`язана державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, що регулюється відповідним профільним законодавством, з наступним вибуттям її із земель комунальної власності, тобто, чи перебувають інкриміновані ОСОБА_7 діяння у причинному зв`язку з настанням суспільно-небезпечних наслідків; чи покладено на ОСОБА_7 обов`язок (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) щодо перевірки проєкту землеустрою на предмет його погодження у відповідному відділі архітектури та містобудування перед здійсненням державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Так, згідно із положеннями ст. 79-1 Земельного кодексу України: формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1); формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (ч. 2); сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч. 3); земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. 4).
Відтак земельна ділянка стає об`єктом цивільних прав з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Поряд з цим п. 107 Порядку передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Наведені норми дають підстави для висновку про те, що присвоєння земельній ділянці кадастрового номера відбувається, зокрема після погодження відповідної документації із землеустрою уповноваженими суб`єктами.
Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України (ст. 30 Закону України "Про землеустрій").
Крім того, відповідно до підпункту 2 п. 110 Порядку для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію подається, крім іншого, оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки.
Згідно з положеннями п. 111 Порядку державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє: 1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67цього Порядку; 2) електронний документ відповідно до пункту 74цього Порядку. За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор, крім іншого, може прийняти рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-85 цього Порядку в разі, зокрема: невідповідності поданих документів, зазначених у пункті 110цього Порядку, вимогам законодавства; подання заявником документів, зазначених у пункті 110цього Порядку, не в повному обсязі.
Тож Суд наголошує, що ОСОБА_7, діючи в межах своєї компетенції, могла як зареєструвати (за наявності для цього підстав), так і відмовити (у разі невідповідності поданих документів законодавству) у реєстрації земельних ділянок на підставі, зокрема п. 111 Порядку.
Виправдана 13 травня 2015 року здійснила реєстрацію земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, тобто вчинила юридично значущу дію, внаслідок чого земельним ділянкам було присвоєно кадастрові номери і вони набули статусу об`єктів цивільних прав.
Тобто реєстрація земельних ділянок у Державному земельному кадастрі була однією із обов`язкових законодавчих передумов для ухвалення Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що потягнуло їх відчуження з комунальної у приватну власність.
Однак, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо
ОСОБА_7, крім іншого, не звернув уваги на вказані вище приписи
законодавства та не з`ясував причинно-наслідкового зв`язку між діянням виправданої, вчиненим на відповідному етапі процесу безоплатної передачі земельних ділянок у приватну власність, і суспільно небезпечними наслідками, що настали.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією ККС ВС, викладеною у постанові від 20 серпня 2024 року (справа № 607/15800/21, провадження № 51-25км24).
Зважаючи на вказане вище, на переконання колегії суддів Верховного Суду, висновки апеляційного суду щодо необґрунтованості апеляційної скарги прокурора
є передчасними, оскільки цей суд, усупереч приписам ч. 2 ст. 419 КПК, не проаналізував доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення та, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_7 у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад інкримінованого їй кримінального правопорушення, не надав власної ретельної оцінки доказам, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала своє твердження про винуватість ОСОБА_7, а лише зазначив доводи апеляційної скарги прокурора і, не навівши переконливої аргументації на їх спростування, залишив апеляційну скаргу без задоволення.
Отже, суд апеляційної інстанції під час апеляційного прегляду не дотримався приписів статей 370, 419 КПК, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а також могло вплинути на висновки щодо невинуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та правильність застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.
Ураховуючи наявність зазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, з огляду на недопустимість вирішення наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, переваги одних доказів над іншими, застосування того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду
- скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вказане в постанові суду касаційної інстанції, безпосередньо, за наявності для цього передбачених у законі підстав, дослідити необхідні докази, проаналізувати й оцінити їх та, дотримуючись приписів кримінального та кримінального процесуального законів, постановити законне, обґрунтоване і справедливе рішення, навівши докладні й послідовні мотиви його ухвалення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд