ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2025 року
м. Київ
справа № 362/1816/20
провадження № 51-4158 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями прокурора ОСОБА_7, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року, у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12020110140000079 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Бендери Республіки Молдова, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 5 місяців позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року у виді позбавлення волі на строк 5 років 4 місяці, більш суворим за цим вироком, та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 5 місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з моменту його фактичного затримання та взяття під варту за попереднім вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року, а саме з 05 листопада 2022 року, зарахувавши у строк покарання частково відбуте покарання за попереднім вироком.
Вказаний вирок стосовно ОСОБА_6 ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), яким у тому числі вирішено питання щодо судових витрат та долі речових доказів.
Відповідно до змісту вироку ОСОБА_6 засуджено за те, що він 08 січня 2020 року приблизно о 22:00, діючи умисно, повторно, переслідуючи корисливий мотив, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом пошкодження вхідних дверей, проник до приміщення кафе "Данило", звідки таємно викрав майно загальною вартістю 9199,93 грн, після чого покинув місце вчинення злочину, спричинивши потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вказану суму.
Крім того, ОСОБА_6 у період часу з 06 лютого 2020 року по 07 лютого 2020 року (більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено), діючи умисно, повторно, переслідуючи корисливий мотив, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, переліз через паркан на територію домоволодіння АДРЕСА_2, після чого проник до житлового будинку, звідки таємно викрав майно загальною вартістю 1639,98 грн, після чого покинув місце вчинення злочину, спричинивши потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на вказану суму.
Крім того, ОСОБА_6 у нічний час з 07 лютого 2020 року по 08 лютого 2020 року, діючи умисно, повторно, переслідуючи корисливий мотив, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, переліз через паркан на територію пилорами, яка розташована на АДРЕСА_2, після чого направився до автомобіля "DAF", д.н.з. НОМЕР_1, від якого від`єднав два акумулятори загальною вартістю 7866,66 грн, чим таємно викрав їх, після чого покинув місце вчинення злочину, спричинивши потерпілому ОСОБА_10 матеріальну шкоду на вказану суму.
Крім того, ОСОБА_6 у нічний час з 07 лютого 2020 року по 08 лютого 2020 року, діючи умисно, повторно, переслідуючи корисливий мотив, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, переліз через паркан на територію пилорами, яка розташована на АДРЕСА_2, після чого направився до автомобіля "Renault Premium", д.н.з. НОМЕР_2, проник у його салон, звідки таємно викрав майно загальною вартістю 2053,85 грн, після чого покинув місце вчинення злочину, спричинивши потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на вказану суму.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_12 задоволено, а вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2024 року в частині призначеного покарання змінено.
Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 5 місяців.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворих покарань за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 13 квітня 2020 року у виді позбавлення волі на строк 1 рік, та за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року у виді позбавлення волі на строк 5 років 4 місяці, більш суворим за цим вироком, та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 5 місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з 05 листопада 2022 року, зарахувавши у строк покарання частково відбуте покарання за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року, з 05 листопада 2022 року по день набрання вироком законної сили, та повністю відбуте покарання за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 13 квітня 2020 року.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_13, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ставила питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, вказувала, що апеляційний суд не врахував Закону України № 3886-ІХ, який набрав чинності 09 серпня 2024 року, що давало підстави для закриття кримінального провадження за обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК за епізодом таємного викрадення майна потерпілого ОСОБА_9 на підставі ст. 5 КК та п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, також ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає про неправильне застосування апеляційним судом положень ч. 4 ст. 70 КК, оскільки, змінюючи вирок суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд неправильно зарахував ОСОБА_6 у строк покарання період його попереднього ув`язнення, а також частково відбуте покарання за попереднім вироком.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурорів не надходило.
Разом з тим, до початку касаційного розгляду прокурор ОСОБА_13, посилаючись на положення ст. 403, 432 КПК, відмовилися від поданої нею касаційної скарги, у зв`язку з чим просила залишити її без розгляду.
Водночас, до початку касаційного розгляду прокурор ОСОБА_7 подала доповнення до своєї касаційної скарги.
У своїх доповненнях, посилаючись на Закон України № 3886-ІХ, який набрав чинності 09 серпня 2024 року, та на правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року, вказує про необхідність перекваліфікувати дії ОСОБА_6 за епізодами викрадення майна потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_11 з ч. 3 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК, у зв`язку з чим просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила прийняти відмову прокурора ОСОБА_13 від касаційної скарги. Водночас частково підтримала касаційну скаргу з доповненнями прокурора ОСОБА_7, просила її задовольнити та змінити судові рішення. Перекваліфікувати дії ОСОБА_6 за вчинення кримінальних правопорушень щодо потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_11 з ч. 3 ст. 185 КК на ч. 1 ст. 162 КК та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. Привести у відповідність до норм матеріального права судові рішення в частині застосування положень ст. 70 КК.
Засуджений ОСОБА_6 не заперечував щодо відмови прокурора ОСОБА_13 від касаційної скарги, разом з тим стосовно розгляду касаційної скарги з доповненнями прокурора ОСОБА_7 поклався на розсуд суду.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Насамперед, колегія суддів вважає за необхідне визначити межі касаційного провадження з огляду на відмову прокурора ОСОБА_13 від поданої нею касаційної скарги.
Згідно зі ст. 432 КПК відмова від касаційної скарги, зміна і доповнення касаційної скарги під час касаційного провадження здійснюється згідно з положеннями ст. 403 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 403 КПК особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду.
Таким правом прокурор ОСОБА_13 скористалася, а тому Суд приймає таку відмову. Проте, зважаючи на наявність іншої касаційної скарги, з огляду на положення ч. 2 ст. 403 КПК предметом касаційного розгляду у цьому провадженні є касаційна скарга з доповненнями прокурора ОСОБА_7 .
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги з доповненнями прокурора ОСОБА_7, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Крім того, як визначено положеннями ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У касаційній скарзі з доповненнями прокурор, окрім іншого, ставить питання про перекваліфікацію дій ОСОБА_6 за двома епізодами крадіжки (стосовно потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_11 ) з ч. 3 ст. 185 КК у зв`язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, на ч. 1 ст. 162 КК.
Перевіривши такі доводи прокурора, колегія суддів вважає їх обґрунтованими з огляду на наступне.
Як визначено ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, відповідно до положень ч. 1 ст. 5 КК Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Згідно з ч. 6 ст. 3 КК зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Законом України № 3886-IX від 18 липня 2024 року "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів" (далі - Закон № 3886-IX) внесено зміни до ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Зокрема, цим Законом передбачено, що адміністративна відповідальність за викрадення майна настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі № 278/1566/21 (провадження № 51-2555 кмо 24), Закон № 3886-IX, яким внесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП.
Водночас у своєму висновку об`єднана палата констатувала, що зміни, внесені Законом № 3886-IX, мають зворотну дію в часі. У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.
Відповідно до Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК, у 2020 році становила 2102 грн.
Згідно зі змістом вироку ОСОБА_6 засуджений за ч. 3 ст. 185 КК за вчинення у тому числі у період часу з 06 лютого 2020 року на 07 лютого 2020 року таємного викрадення чужого майна (крадіжку), що належало потерпілому ОСОБА_9, на суму 1639,98 грн, поєднаного з проникненням у приміщення, а також у період часу з 07 лютого 2020 року на 08 лютого 2020 року таємного викрадення чужого майна (крадіжку), що належало потерпілому ОСОБА_11, на суму 2053,85 грн, поєднаного з проникненням у приміщення.
Таким чином, оскільки вартість майна, викрадення якого було інкриміновано ОСОБА_6, за наведеними вище епізодами на час описаних в обвинувальному акті обставин не перевищувала двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, до цих епізодів злочинної діяльності має застосовуватися положення ч. 1 ст. 5 КК, тобто закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Проте, оскільки діяння вчинене ОСОБА_6 з проникненням у приміщення, дії засудженого у такому випадку підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 162 КК.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 162 КК, колегія суддів, не вдаючись до власної оцінки доказів, виходить виключно із фактичних обставин, встановлених та викладених у мотивувальних частинах рішень судами попередніх інстанцій.
Так, об`єктивна сторона ст. 162 КК полягає в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи, зокрема, у незаконному проникненні до приміщення, що було встановлено судами у цьому провадженні, та, відповідно, не оспорюється прокурором.
Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.
Відповідно до встановлених фактичних обставин, ОСОБА_6 усвідомлював, що приміщення, до якого він протиправно проник, перебуває у володінні іншої особи.
Водночас, у ч. 3 ст. 337 КПК встановлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Як визначено ч. 2 ст. 12 КК (у редакції Закону № 4025-VI, яка діяла на час вчинення ОСОБА_6 злочинів) злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м`яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З огляду на зміст ч. 1 ст. 162 КК, її санкцію, а також враховуючи положення ст. 12 КК у редакції Закону № 4025-VI, кваліфікація дій за цією нормою є злочином невеликої тяжкості, на відміну від ч. 3 ст. 185 КК, що відноситься до тяжких злочинів, а тому така перекваліфікація покращує становище засудженого.
На підставі наведеного, враховуючи положення ч. 3 ст. 337 КПК, колегія суддів вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_6 за вчинення кримінальних правопорушень щодо: потерпілого ОСОБА_9 (вчиненого з 06 на 07 лютого 2020 року) та потерпілого ОСОБА_11 (вчиненого з 07 на 08 лютого 2020 року) з ч. 3 ст. 185 КК на ч. 1 ст. 162 КК та призначити йому покарання в межах санкції цієї частини статті.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Санкція ч. 1 ст. 162 КК передбачає покарання у виді штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років.
З огляду конкретні обставини у цьому кримінальному провадженні, дані про особу засудженого, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 162 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На переконання колегії суддів, саме таке покарання є справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК, відповідає основній його меті як заходу примусу, враховуючи, що ОСОБА_6, будучи раніше судимим за злочини проти власності не міг не усвідомлювати, що проникнення до будь-якого володіння особи, право на яке гарантовано Конституцією України, є кримінально караним діянням, за яке передбачена відповідальність, визначена законом.
Разом з тим, з урахуванням зменшення обсягу обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК Суд вважає за необхідне й вирішити питання про призначення покарання і за цією статтею КК, при цьому врахувавши обставини про особу засудженого, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
Зокрема, колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке з огляду на положення ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, раніше притягувався до кримінальної відповідальності та відбував покарання у виді позбавлення волі, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, щиро розкаявся, що є обставиною, яка пом`якшує покарання, а також враховує відсутність обставин, які б обтяжували покарання.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що виправлення засудженого ОСОБА_6 можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, а тому вважає за необхідне призначити йому покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 років 5 місяців.
Саме таке покарання за вчинення таємного викрадення чужого майна колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження вчинення ним нових злочинів.
Крім того, у касаційній скарзі з доповненнями прокурор звертає увагу на неправильне застосування судами норм матеріального закону в частині неправильного зарахування ОСОБА_6 у строк покарання строку його попереднього ув`язнення.
Перевіряючи такі доводи, колегія суддів вважає їх такими, що заслуговують на увагу.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 був засуджений вироком Вишгородського районного суду Київської області від 13 квітня 2020 року за ч. 1 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, та 05 лютого 2021 року був звільнений з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання.
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року ОСОБА_6 засуджений за ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 4 місяці. Цим вироком на підставі ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 05 листопада 2022 року по 20 квітня 2023 року.
Крім того, у цьому кримінальному провадженні вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 5 місяців позбавлення волі. Водночас, строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з моменту його фактичного затримання та взяття під варту за попереднім вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року, а саме з 05 листопада 2022 року, зарахувавши у строк покарання частково відбуте покарання за попереднім вироком.
Перевіряючи вирок суду, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність застосування положень ч. 4 ст. 70 та призначення покарання ОСОБА_6 за сукупністю кримінальних правопорушень з урахуванням як повністю відбутого покарання за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 13 квітня 2020 року, так і частково відбутого покарання за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року, та правильно дійшов висновку про необхідність їх зарахування у строк остаточного покарання, починаючи з 05 листопада 2022 року (початок строку фактичного відбування покарання ОСОБА_6 ).
Оскільки вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2024 року набрав законної сили саме після постановлення оскаржуваної ухвали Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року, а тому у строк покарання має бути зарахований період з 05 листопада 2022 року саме по 12 червня 2024 року включно, враховуючи, що більш м`які покарання за попередніми вироками, поглинуті покаранням за цим вироком, а тому строк подальшого відбування покарання необхідно відраховувати з дня вступу вироку у законну силу, тобто з 13 червня 2024 року.
Водночас в ході касаційного розгляду колегією суддів не встановлено подвійного зарахування строку відбування покарання, як про це наголошує у касаційній скарзі з доповненнями прокурор.
Підсумовуючи наведене, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор оскаржує лише ухвалу апеляційного суду, вказуючи на необхідність її скасування з подальшим призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, при цьому не ставить питання про скасування чи зміну вироку місцевого суду, яким і було засуджено ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК.
Разом з тим, ч. 2 ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Враховуючи викладене, а також з огляду на наведений вище правовий висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, касаційна скарга з доповненнями прокурора ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції та на підставі ч. 2 ст. 433 КПК вирок суду першої інстанції - зміні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд