ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 751/503/22
провадження № 51-2442 км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
засудженого ОСОБА_9,
законного представника ОСОБА_10,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, законного представника ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_13, касаційну скаргу захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зі змінами та доповненнями в інтересах засудженого ОСОБА_9 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 червня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_13 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021270340003050, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Чернігова, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115; ч. 3
ст. 15, п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України;
ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1,уродженця м. Чернігова, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115; ч. 3
ст. 15, п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 червня 2023 року засуджено до покарання:
ОСОБА_9 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 років; за ч. 3 ст. 15, п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
ОСОБА_13 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 років; за ч. 3 ст. 15, п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_13 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 та ОСОБА_13 ухвалено рахувати з 12 липня 2022 року.
У строк відбуття покарання зараховано ОСОБА_9 та ОСОБА_13 попереднє ув`язнення з 02 жовтня 2021 року по 02 березня 2022 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_9 та ОСОБА_13 у виді тримання під вартою залишено до набрання вироком законної сили.
Цивільні позови прокурора Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Чернігівська обласна лікарня" Чернігівської обласної ради та Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Чернігівській області" залишено без розгляду.
Стягнуто з ОСОБА_9 та ОСОБА_13 на користь ОСОБА_14 по 150 000 гривень з кожного на відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_9 та ОСОБА_13 в солідарному порядку на користь ОСОБА_15 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 549 500 гривень.
Процесуальні витрати на залучення експертів стягнуто з ОСОБА_9 та ОСОБА_13 на користь держави по 141 093,46 грн з кожного.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_13 залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, у період часу з 23 год 27 хв. 01.10.2021 по
00 год 30 хв. 02.10.2021, ОСОБА_9 разом з неповнолітнім ОСОБА_13,
ІНФОРМАЦІЯ_1, неповнолітніми Особою № 1 та Особою № 2, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження (далі - Особа № 1 та
Особа № 2), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, за попередньою змовою групою осіб, вчинили умисне вбивство ОСОБА_16 та незакінчений замах на умисне вбивство ОСОБА_14 за наступних обставин.
Так, 01.10.2021, близько 23 год 27 хв., ОСОБА_13, ОСОБА_9, Особа № 1 та Особа № 2, знаходячись на узбіччі автодороги біля білборду, розташованого поблизу буд. 15 по вул. Незалежності в м. Чернігові, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із раніше незнайомими ОСОБА_16 та
ОСОБА_14, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді настання смерті ОСОБА_16, ОСОБА_14 та бажаючи їх настання, домовились про спільне вчинення вбивства останніх на безлюдній ділянці місцевості між буд. АДРЕСА_3 .
Реалізуючи єдиний спільний умисел, близько 23 год 28 хв., ОСОБА_13, ОСОБА_9, Особа № 1 та Особа № 2, з метою подолання можливого опору ОСОБА_16 та ОСОБА_14, які перебували на узбіччі автодороги біля вищевказаного білборду, діючи узгоджено, здійснили напад на останніх, в ході якого спільно нанесли руками та ногами декілька ударів кожному в область голови та тулубу, спричинивши тим самим фізичний біль потерпілим. При цьому, ОСОБА_14 зміг вирватися від нападаючих та побіг до приміщення магазину "Продукти 1158" ТОВ "АТБ-маркет", розташованого по вул. Незалежності, 10 в
м. Чернігові.
Надалі, у період часу приблизно з 23 год 29 хв. по 23 год 31 хв., реалізуючи спільний злочинний умисел, подолавши опір ОСОБА_16, Особа № 1 та ОСОБА_9, взяли останнього під руки з обох сторін та всупереч його волі відвели на заздалегідь обумовлену безлюдну ділянку місцевості.
В цей же час, у період часу приблизно з 23 год 29 хв. по 23 год 35 хв., Особа № 2 та ОСОБА_13, реалізуючи домовленість з ОСОБА_9 та Особою № 1 про спільне вбивство потерпілих, прослідували за ОСОБА_14 до вищевказаного супермаркету "АТБ-маркет", звідки силою намагалися вивести останнього, однак не змогли, у зв`язку з його активним опором. Після цього, близько 23 год 36 хв., вийшовши з торгового закладу, Особа № 2 побіг до Особи № 1 та ОСОБА_9, а ОСОБА_13 залишився чекати ОСОБА_14 . Надалі, близько 23 год 41 хв., побачивши, що ОСОБА_14 вийшов з магазину, ОСОБА_13 під приводом відвести останнього до ОСОБА_16 та запевнивши його, що ОСОБА_13, ОСОБА_9, Особа № 1 та Особа № 2 у подальшому не будуть наносити ОСОБА_14 удари, взяв його під руку, та відвів на заздалегідь обумовлену безлюдну ділянку місцевості.
Надалі, у період часу з 23 год 31 хв. 01.10.2021 по 00 год 30 хв. 02.10.2021
ОСОБА_9 та Особа № 1, перебуваючи на безлюдній ділянці місцевості між
буд. 15 та буд. АДРЕСА_4, спільно з Особою № 2, який приєднався близько 23 год 38 хв. 01.10.2021, та ОСОБА_13, який приєднався близько 23 год 43 хв., діючи умисно, реалізуючи попередньо узгоджений умисел на вбивство ОСОБА_16 та ОСОБА_14, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, а саме, що неодноразове завдання ударів потерпілим із значною силою по голові може призвести до їх смерті, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді настання смерті та бажаючи настання таких наслідків, спільно завдали ОСОБА_16 руками та ногами не менше 18 ударів в область голови, не менше 17 ударів в область верхніх та нижніх кінцівок, не менше 2 ударів в область живота, не менше 1 удару в область грудної клітки, а також спільно завдали ОСОБА_14 не менше 10 ударів в область голови, не менше
1 удару в область живота, не менше 1 удару в область шиї та грудної клітки.
Після цього, 02.10.2021, близько 00 год 30 хв., ОСОБА_13, ОСОБА_9, Особа № 1 та Особа № 2, побачивши світло фар автомобіля, який наближався до буд. 15 по вул. Незалежності в м. Чернігові, щоб не бути викритими, припинили нанесення ударів ОСОБА_16, ОСОБА_14, та, усвідомлюючи факт залишення на безлюдному місці потерпілих, які перебували в безпорадному стані, втекли з місця вчинення злочину у напрямку розташованої неподалік лісосмуги.
У результаті вказаних спільних протиправних дій ОСОБА_13, ОСОБА_9, Особи № 1 та Особи № 2, були заподіяні:
ОСОБА_16 легкі тілесні ушкодження, а також тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпечності для життя в момент спричинення, від яких потерпілий помер на місці події 02.10.2021;
ОСОБА_14 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
При цьому, ОСОБА_13, ОСОБА_9, Особа № 1 та Особа № 2 не вчинили усіх дій, які вважали необхідними для доведення вбивства ОСОБА_14 до кінця, з причин, що не залежали від їх волі, оскільки були змушені втекти з місця злочину, щоб не бути викритими.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує, що стороною обвинувачення, фактично на усунення недоліків досудового розслідування, відкрито матеріали досудового розслідування, а саме наказ від 26.01.2021 № 160 про спеціалізацію слідчих та наказ від 16.03.2021 № 507, які всупереч вимогам ст. 290 КПК України долучені судом до матеріалів провадження. Разом з тим, згідно ч. 12 ст. 290 КПК України суд не має права допустити наявні в них відомості як докази, які існували на момент звернення до суду з обвинувальним актом, але не були відкриті сторонам. Вказані докази, які долучені до матеріалів провадження, не є додатковими в розумінні ч. 11 ст. 290 КПК України, оскільки існували на момент завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів.
Зазначає, що судом безпідставно відхилено клопотання сторони захисту про визнання протоколів проведених слідчих експериментів недопустимими доказами з тих підстав, що вони проводилися не в умовах, які максимально наближені до тих, що існували на момент події (зокрема, час доби), а також клопотання про визнання висновків експертів № 1116 від 02.10.2021 та № 1253 від 03.11.2021 недопустимими доказами з тих підстав, що експертом ОСОБА_17 використана методика дослідження, яка є суперечливою, та використання ним при дослідженні не сертифікованого та такого, що не пройшов повірки динамометру.
Крім того, захисник вважає, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки у ньому не вказано час настання смерті потерпілого, що в даному випадку має істотне значення.
Також стверджує, що потерпілий ОСОБА_14 не надав доказів моральних страждань саме від дій ОСОБА_9, а суд цього не перевірив, тому вказаний позов не підлягає задоволенню. Звертає увагу, що позов потерпілою
ОСОБА_15 пред`явлено до чотирьох обвинувачених, тому рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_9 та ОСОБА_13 моральної шкоди у розмірі
1 549 500 грн порушує принцип індивідуалізації покарання. Крім того, суд у вироку не конкретизував, за які з проведених експертиз ОСОБА_9 повинен нести процесуальні витрати та в якій сумі.
Вважає, що в порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції за клопотанням сторони захисту повторно не дослідив докази.
Крім цього, захисник наполягає на тому, що доводи апеляційної скарги сторони захисту не були розглянуті належним чином, тому постановлене за наслідками апеляційного перегляду рішення не є вмотивованим, чим порушено приписи статей 370, 419 КПК України.
У касаційних скаргах із змінами та доповненнями захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування цих вимог зазначають, що розгляд справи в судах обох інстанцій був проведений з порушенням принципу презумпції невинуватості, а вина їх підзахисного ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів не доведена "поза розумним сумнівом".
Стверджують, що мала місце стихійна бійка, спричинення тілесних ушкоджень групою осіб, проте без попередньої змови. Умисел ОСОБА_9 був спрямований лише на спричинення тілесних ушкоджень, він не бажав настання смерті жодному із потерпілих, а тому суд неправильно кваліфікував його дії за
п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України замість ч. 2 ст. 121 КК України за епізодом настання смерті ОСОБА_16 та ч. 3 ст. 15, п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України замість ст. 125 КК України за епізодом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 .
Також вказують, що судами не досліджені докази спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 з боку ОСОБА_18 у справі № 751/8751/21.
Поряд з цим захисники стверджують, що судами безпідставно не враховано наявність обставин, що пом`якшують покарання, а саме активного сприяння розкриттю злочину та щирого каяття, внаслідок чого ОСОБА_9 було призначено покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, водночас із цим зазначають, що стан алкогольного сп`яніння останнього не доведений належними та допустимими доказами.
Вказують про те, що під час апеляційного розгляду, порушено порядок черговості висловлення доводів учасниками апеляційного провадження, з огляду на ч. 3 ст. 405 КК України.
Вважають, що суд апеляційної інстанції із власної ініціативи провів допит потерпілого ОСОБА_14 під виглядом висловлення доводів останнього, при цьому не надав можливості перехресного допиту стороні захисту.
Крім того зазначають про порушення права на захист ОСОБА_9 через неефективність дій захисника ОСОБА_11 починаючи зі стадії досудового розслідування і закінчуючи судовим провадженням з перегляду судових рішень у апеляційному суді.
Стверджують, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив стороні захисту у повторному дослідженні доказів, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
У касаційній скарзі законний представник ОСОБА_10 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині обвинувачення ОСОБА_13 і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
В обґрунтування вказує, що суд першої інстанції надав невірну оцінку обставинам кримінального провадження, допустив неповноту судового розгляду та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо доведеності вчинення кримінальних правопорушень за попередньою змовою групою осіб та про наявність умислу на позбавлення життя потерпілих. Зазначає, що суди надали неналежну оцінку доказам, а саме показанням обвинувачених, потерпілих та свідків, висновкам експертів, протоколам слідчих експериментів, допустивши неповноту судового розгляду та невідповідність своїх висновків фактичним обставинам, дійшли до хибного опису подій та, як наслідок, до помилкового висновку про причетність до вчинення злочинів ОСОБА_13 . Також вказує, що стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_13 не доведений належними та допустимими доказами. Стверджує, що суди безпідставно відхилили клопотання захисника ОСОБА_11 про визнання недопустимими доказами протоколів проведення слідчих експериментів з тих підстав, що вони проводились не в умовах, які максимально наближені до тих, що існували на момент події, зокрема, час доби, а також необґрунтовано відмовили у допиті свідка ОСОБА_19, який зміг би повідомити про обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Стверджує, що висновок експерта № 1116 від 02.10.2021 є недопустимим доказом, оскільки отриманий з порушенням порядку, встановленого КПК України. Крім того, місцевий суд, ухвалюючи рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_13 на користь потерпілої ОСОБА_15 моральної шкоди, не звернув увагу, що цивільний позов був пред`явлений до чотирьох відповідачів. До того ж зазначає, що оскаржуваний вирок в частині стягнення із засуджених коштів на відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості і призводить до безпідставного збагачення потерпілих.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_20, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неповноту судового розгляду, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зазначає, що суди надали неналежну оцінку доказам, допустивши неповноту судового розгляду та невідповідність своїх висновків фактичним обставинам кримінального провадження, дійшли до хибного опису подій та, як наслідок, до помилкового висновку про причетність ОСОБА_13 до вчинених злочинів. Також вказує, що стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_13 не доведений належними та допустимими доказами, а саме висновком відповідної експертизи. Стверджує, що місцевий суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про визнання недопустимими доказами протоколів проведення слідчих експериментів з тих підстав, що вони проводились не в умовах, які максимально наближені до тих, що існували на момент події, зокрема, час доби, а також про допит свідка ОСОБА_19, хоча даний свідок зміг би повідомити суд про обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Стверджує, що висновок експерта № 1116 від 02.10.2021 є недопустимим доказом, оскільки отриманий з порушенням порядку, встановленого КПК України. Крім того, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_13 на користь потерпілої ОСОБА_15 моральної шкоди, не звернув увагу на ту обставину, що цивільний позивач просила вказану шкоду стягнути з чотирьох відповідачів. До того ж зазначає, що оскаржуваний вирок в частині стягнення, з засуджених коштів на відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості і призводить до безпідставного збагачення потерпілих.
Вказує, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі дослідив та не надав оцінку доказам, якими обґрунтовується вирок, що оскаржується на предмет наявності підтвердження їх відкриття стороні захисту, законності отримання, допустимості та виконання вимог ст. 94 КПК України щодо оцінки кожного з них в контексті доведеності вини ОСОБА_13 .
У касаційній скарзі прокурор,посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині вирішення цивільних позовів прокурора в інтересах держави в особі КНП "Чернігівська обласна лікарня" Чернігівської обласної ради та ДУ "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Чернігівській області" до ОСОБА_9 та ОСОБА_13 про відшкодування витрат на лікування потерпілого у кримінальному провадженні скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор зазначає, що при пред`явленні позову було дотримано положення Закону України "Про прокуратуру", наведено обґрунтування, яке свідчить про бездіяльність закладів охорони здоров`я щодо звернення з позовами про відшкодування понесених витрат на лікування потерпілого, проте судами попередніх інстанцій ці обставини залишені без належної уваги, невірно застосовані норми матеріального права.
В свою чергу, апеляційний суд залишив без уваги та реагування доводи апеляційної скарги прокурора щодо вказаних обставин та, порушуючи вимоги
ст. 419 КПК України, в ухвалі не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу прокурора визнав необґрунтованою.
Вважає, що в оскаржуваній ухвалі відсутнє належне обґрунтування щодо правильного вирішення судом першої інстанції цивільного позову з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 щодо застосування положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та усталеної практики Касаційного кримінального суду Верховного Суду з цього питання.
Від прокурора на касаційні скарги захисників ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_20, ОСОБА_21 та законного представника ОСОБА_10 надійшло заперечення, в якому, наводячи відповідні аргументи, прокурор стверджує про безпідставність заявлених вимог і просить залишити їх без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисники ОСОБА_7, ОСОБА_21, ОСОБА_8, засуджений ОСОБА_9 та законний представник ОСОБА_10 просили задовольнити касаційні скарги сторони захисту, а касаційну скаргу прокурора - залишити без задоволення.
Прокурор касаційну скаргу сторони обвинувачення підтримала та просила відмовити у задоволенні касаційних скарг сторони захисту.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту касаційних скарг вбачається, що не погоджуючись із визнанням винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, сторона захисту оспорює правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, наводить власну оцінку доказам, відмінну від оцінки, що надав суд першої інстанції.
Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставою для скасування чи зміни судових рішень в апеляційному порядку, згідно положень ст. 409 КПК України.
Слід зазначити, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 15, п. п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оцінених судом і є обґрунтованим.
В основу вироку місцевий суд обґрунтовано поклав, крім іншого, показання засудженого ОСОБА_9, потерпілого ОСОБА_14, свідків ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_25, а також письмові докази: протоколи пред`явлення особи для впізнання від 03.11.2021, згідно яких потерпілий ОСОБА_14 впізнав ОСОБА_26 та ОСОБА_27 ; протоколи пред`явлення особи для впізнання від 04.11.2021, з якого слідує, що потерпілий ОСОБА_14 впізнав ОСОБА_28 та ОСОБА_13 ; висновок експерта № СЕ-19-21\37694-БД від 29.11.2021; висновок експерта № СЕ-19-21\39601-БД від 20.12.2021; висновок експерта № СЕ-19-21\39595-БД від 17.12.2021; висновок експерта
№ СЕ-19-21\33722-БД від 03.11.2021; протокол огляду документів від 22.10.2021, згідно якого слідчим були оглянуті чотири DVD-R диски; протокол проведення слідчого експерименту від 26.10.2021 за участю ОСОБА_14 ; протокол проведення слідчого експерименту від 26.10.2021 за участю ОСОБА_9 ; протокол проведення слідчого експерименту від 29.10.2021 за участю
ОСОБА_27 ; протокол проведення слідчого експерименту від 19.10.2021 за участю ОСОБА_29 ; протокол проведення слідчого експерименту від 19.10.2021 за участю ОСОБА_28 ; протокол проведення слідчого експерименту від 24.11.2021 за участю ОСОБА_30 ; протокол проведення слідчого експерименту від 24.11.2021 за участю ОСОБА_24 ; протокол огляду документу від 24.12.2021 з фототаблицею, згідно якого слідчим були оглянуті карти пам`яті, на яких міститься інформація з мобільного телефону марки Iphone 12 pro, вилученого при затриманні ОСОБА_27 ; протокол огляду документу від 02.10.2021 з картою пам`яті Mibrand MicroSD 16 Gb, на якій знаходяться відеозаписи з камер спостереження магазину "Продукти 1158" ТОВ "АТБ-маркет", що по вул. Незалежності, 10 в
м. Чернігові, за період часу з 22:00 год 01.10.2021 по 01:30 год 02.10.2021; протокол огляду документу від 23.10.2021, з якого слідує, що була оглянута флеш-карта Transcend MicroSD 16Gb, на якій містяться відеозаписи з зовнішніх камер відеоспостереження на будівлі автосалону ПП "МАГР-авто" по вул. Незалежності в м. Чернігові; протокол огляду документу від 09.01.2022, в ході проведення якого була оглянута флеш - картка Transent MicroSD 16Gb, на якій містяться відеозаписи з камер зовнішнього спостереження, розташованих на будівлі, де розміщується спортивний зал "Атлет", за адресою: м. Чернігів, вул. Незалежності, 15.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту стверджувала в судах про недопустимість доказів, якими суд першої інстанції обґрунтував вину ОСОБА_9 та ОСОБА_13, з підстав отримання їх із порушенням встановленого КПК України порядку проведення процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2
ст. 89 КПК України) - у випадках, коли такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів, що зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.
Вирішуючи на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати, яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведеним в ч. 2 ст. 87 КПК України, - послатись на конкретний пункт цієї норми.
При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав та свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 ст. 87 КПК України. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК України, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України.
У разі встановлення іншого порушення прав та свобод людини, крім істотних, суд в кожному конкретному випадку має перевірити, у тому числі, чи вплинуло таке порушення на загальну справедливість судового розгляду за критеріями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ та національного законодавства.
Крім того, при вирішенні питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих з порушенням процесуального закону, суд в кожному конкретному випадку має встановити: чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії; чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування. У цьому випадку докази, отримані з порушеннями КПК України, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо: ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних; порушення є суттєвими (такими, що породжують сумніви у достовірності доказів), втім такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами. У разі встановлення порушення, що породжує сумніви в достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути на основі інших доказів чи за допомогою проведення додаткових процесуальних дій, суд має визнати такий доказ недопустимим. Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об`єктивного взаємозв`язку та взаємоузгодження.
Саме виходячи з наведеної вище класифікації недопустимих доказів та критеріїв перевірки доказів на допустимість, суди попередніх інстанцій перевіряли доводи сторони захисту в цій частині.
Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційних скарг та спростував посилання сторони захисту стосовно істотних порушень вимог кримінального процесуального закону допущених, на її думку, під час дослідження доказів та при їх оцінці судом першої інстанції.
Водночас, слід зазначити, що п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.
Згідно із ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Цей конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК України), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК України). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди під час оцінки доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Ірландія проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").
Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
При цьому обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
В оскаржуваних рішеннях судами першої і апеляційної інстанцій наведено переконливі аргументи, чому вони визнали обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом, та чому не взяли до уваги те пояснення події, що надала сторона захисту.
Цей стандарт у цьому кримінальному провадженні, на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано.
З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів та вважає, що у цьому кримінальному провадженні було дотримано принцип презумпції невинуватості, а сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами винуватість ОСОБА_9 та ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Доводи касаційних скарг щодо відсутності попередньої змови та наявності умислу на позбавлення життя потерпілих, є аналогічними доводам апеляційних скарг сторони захисту, які були перевірені апеляційним судом та обґрунтовано визнані неспроможними.
Під час встановлення вини та її змісту в кожному конкретному випадку суд виходить з того, що вона об`єктивно існує в реальній дійсності, встановлює її на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Суд пізнає вину так, як він встановлює й пізнає інші факти об`єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів. Ознаки суб`єктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами відповідно до характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК України, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Принцип суб`єктивного ставлення у провину в кримінальному праві має фундаментальне і основоположне значення для кваліфікації кримінального правопорушення. З урахуванням усталених підходів до кваліфікації кримінальних правопорушень проти життя і здоров`я питання про умисел під час такої кваліфікації вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння.
Якщо суд установив єдиний прямий визначений умисел, спрямований на заподіяння смерті двом або більше особам, вбивство однієї людини і замах на життя другої має кваліфікуватись як незакінчений злочин - убивство двох або більше осіб, оскільки єдиного злочинного наміру вбити двох осіб не було реалізовано з причин, що не залежали від волі винної особи, за відповідною частиною ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України незалежно від послідовності злочинних дій та за ч. 1 ст. 115 КК України чи відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК України (або іншими спеціальними нормами, передбаченими в інших розділах Особливої частини цього Кодексу) у разі наявності таких підстав. Такі висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 вересня 2020 року (справа № 640/18653/17, провадження № 51-543 кмо 20).
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб`єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Про направленість умислу засуджених та Особи 1, Особи 2 на умисне вбивство обох потерпілих вказують наступні обставини: 1) численність та інтенсивність нанесення засудженими, Особою 1, Особою 2 тілесних ушкоджень; 3) сила з якою наносилися удари потерпілим, яка була значною і достатньою не лише щоб пошкодити шкіряний покров тіла потерпілого, але й завдати переломів та пошкодження органів потерпілих; 4) характер та тяжкість тілесних ушкоджень - майже всі заподіяні тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_16 були тяжкими, оскільки кожне з них окремо і сукупність їх в цілому становили небезпеку для життя потерпілого в момент заподіяння; 5) локалізація тілесних ушкоджень в ділянці голови обох потерпілих, тобто в місці розташування життєво важливих органів вказує на те, що засуджені, Особа 1, Особа 2 намагалися прицільно наносити удари в життєво важливий орган - голову, щоб таким чином завдати більш тяжкої шкоди потерпілим; 7) подальші дії засуджених та Особи 1, Особи 2, які після заподіяння тілесних ушкоджень, не намагалися усунути негативні наслідки скоєного ними злочину - надати особисто допомогу потерпілим або ж викликати швидку, а навпаки, побачивши автомобіль патрульної поліції, втекли з місця події; 8) відповідь Особи 2 на дзвінок дружини потерпілого ОСОБА_14, яка телефонувала на мобільний телефон чоловіка, що зараз будуть вбивати потерпілих і щоб вона не телефонувала.
Крім того, слід зазначити, що ані обстановка на пустирі біля буд. 15 по
вул. Незалежності в м. Чернігові, ані дії потерпілих ОСОБА_16 та
ОСОБА_14, які не чинили опору нападникам, а лише на початковому етапі їх побиття намагалися хоч якось захиститися, та в подальшому від тяжкості заподіяної їм шкоди взагалі перестали захищатися, не давали будь - яких розумних підстав засудженим заподіювати численні удари руками і ногами потерпілим, значна доля яких прийшлася на життєво важливі органи ОСОБА_16 та
ОСОБА_14 . Також присутня і зухвалість дій ОСОБА_9 та Особи 1, які фрагментарно фільмували процес побиття ОСОБА_16 та ОСОБА_14 на власні мобільні телефони, супроводжуючи це наряду з іншими нападниками знущанням та приниженням потерпілих.
Факт заподіяння засудженими ОСОБА_9 разом з ОСОБА_13 тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_16 та ОСОБА_14 підтверджується показаннями останнього та дослідженим в судовому засіданні протоколом проведення слідчого експерименту від 26.10.2021 із застосуванням відеозапису за його участю, згідно яких ОСОБА_14 прямо вказав на ОСОБА_13, як на особу, яка заподіювала йому та ОСОБА_16 тілесні ушкодження на пустирі неподалік буд. 15 по
вул. Незалежності в м. Чернігові. З показаннями потерпілого ОСОБА_14 узгоджується і протокол проведення слідчого експерименту від 24.11.2021 за участю свідка ОСОБА_30 із застосуванням відеозапису, в ході якого свідок підтвердив, що обвинувачений ОСОБА_13 також наносив удари потерпілим
ОСОБА_16 та ОСОБА_14, а також висновками експертів № СЕ-19-21\39601-БД від 20.12.2021 та № СЕ-19-21\39595-БД від 17.12.2021, згідно яких генетичні ознаки слідів крові, виявлених на фрагменті тканини з куртки та штанів ОСОБА_13, фрагментах марлевих серветок зі змивами з його куртки збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію потерпілого ОСОБА_14 .
Твердження законного представника ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_12 про непричетність ОСОБА_13 до вказаних подій, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження, а саме: показаннями потерпілого ОСОБА_14, свідка ОСОБА_30 та даними протоколу слідчого за участю вказаного свідка від 24.11.2021, який стверджував, що ОСОБА_13 наносив удари ОСОБА_14, вказував, що четверо били спочатку останнього, а потім ОСОБА_16, удари наносилися і по голові. Також, як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_13 виконував частину "своєї роботи" в межах реалізації спільного умислу на заподіяння смерті двом особам, так як добровільно погодився піти в магазин, де переховувався ОСОБА_14, в примусовому порядку, всупереч волі потерпілого, доставив того до безлюдного місця вчинення злочину, при цьому тримав його під руку, щоб той не вирвався, і погрожував ОСОБА_14 застосуванням сили до його друга ОСОБА_16, якщо той не піде. На підтвердження вказаних доводів слід зазначити, що на місці злочину ОСОБА_13 перебував постійно, спостерігав за побиттям потерпілих і жодних активних дієвих дій, спрямованих на припинення злочинів відносно ОСОБА_16 та ОСОБА_14 збоку інших співучасників не здійснював, тобто своєю поведінкою фактично заохочував співучасників до продовження протиправних дій по відношенню до потерпілих.
Таким чином, аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази, оцінюючи їх з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про доведення вини засуджених в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та у незакінченому замаху на умисне протиправне заподіяння смерті двом особам, вчиненому за попередньою змовою групою осіб. Підстав вважати, що дії засуджених були неправильно кваліфіковані, з мотивів наведених у касаційних скаргах, у суду касаційної інстанції відсутні.
Крім того слід зазначити, що КПК України не передбачає обов`язку суду дослівно викладати у вироку показання свідків, потерпілих та обвинувачених. Таке джерело доказів суд відображає в тому обсязі, який необхідний для встановлення істини у кримінальному провадженні. Якщо зі змісту технічних записів судових засідань випливає, що показання свідків викладено у вироку з достатньою повнотою, без зайвої деталізації, відображено сутнісну (змістовну) складову показань, що має значення для встановлення судом обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні за приписами ст. 91 КПК України, то це свідчить про відсутність порушень вимог кримінального процесуального законодавства.
Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з позицією місцевого суду, що в силу індивідуальних особливостей запам`ятовування певних подій кожною особою, предметно - об`єктивної обстановки за якої відбувалося сприйняття певної події, фізичного стану особи, часу, що минув від самої події, кожна особа через певний проміжок часу не в силах стовідсотково відтворити подію, яка мала місце з нею. Це стосується і показань потерпілого ОСОБА_14 в суді, на певні неточності на яких акцентує увагу законний представник ОСОБА_10 . Але ці неточності не є такими, що спрямовані на умисне спотворення картини події, за своїм змістом є не суттєвими та не впливають на загальне доказове значення, наданих потерпілим показань.
Не підлягають задоволенню доводи сторони захисту щодо недопустимості слідчих експериментів через їх проведення у денний час. У ході вказаних слідчих дій підозрюваними та свідками на місцевості було відтворено механізм вчинення злочинів (кількість ударів, місцерозташування нападників, тощо). При цьому, за результатами проведення слідчих експериментів з ОСОБА_13 та
ОСОБА_9, їх захисниками не виказувалось жодних зауважень з приводу проведення їх у зазначений час доби, а згідно вимог КПК України відтворення під час слідчого експерименту всіх умов, які існували на час події, не вимагається. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 вересня 2022 року (справа № 275/587/19, провадження
№ 51-168 км22).
Необґрунтованими є доводи сторони захисту про недопустимість висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_16 . Використання власного динамометра експертом при проведенні вказаної судово-медичної експертизи не суперечить вимогам чинного законодавства. При цьому, експертом надано у судовому засіданні документи, які підтверджували справність вказаного пристрою. Крім того, позиція сторони захисту про загибель потерпілого внаслідок удушення блювотними масами протирічить характеру та ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, виявлених у ході експертного дослідження. Допитані у суді свідки ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33 та ОСОБА_34 підтвердили, що перші виявили потерпілих на пустирі, при цьому ОСОБА_16 вже був без ознак життя.
На переконання Суду, обвинувальний акт відповідає п. 2 ч. 5 ст. 291 КПК Україні, оскільки містить виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. З обвинувального акта вбачається, що смерть ОСОБА_16 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 на місці події, а тому не зазначення у ньому конкретного часу смерті потерпілого не свідчить про його невідповідність вказаним положенням, у зв`язку з чим доводи захисника ОСОБА_11 є неспроможними.
Крім того, твердження сторони захисту про відсутність повноважень у слідчих на розслідування кримінального провадження щодо неповнолітніх, у зв`язку з чим необхідно визнати докази у кримінальному провадженні недопустимими, спростовуються копією наказу заступника начальника ГУНП в Чернігівській області від 28.01.2021 № 160 та копією наказу № 507 від 16.03.2021,згідно яких за всіма включеними до групи слідчими була визначена спеціалізація з розслідування кримінальних правопорушень вчинених неповнолітніми. Постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Така позиція узгоджується з послідовною практикою Верховного Суду, наприклад викладеною у постанові від 10 листопада 2022 року (справа № 206/4419/17, провадження
№ 51-2038 км22).
Також судом першої інстанції було правомірно відхилено клопотання сторони захисту про допит ОСОБА_19, який був залучений як понятий при затриманні засудженого ОСОБА_13, оскільки під час вказаної слідчої дії були присутні захисник ОСОБА_35 та законний представник ОСОБА_10, які підписали відповідний протокол про затримання підозрюваного, при цьому жодних зауважень щодо порядку вилучення одягу у останнього не висловили. У судовому засіданні було встановлено, що вирізки із вилученого одягу здійснювались не відразу слідчим ОСОБА_36, яким здійснювалось затримання, а через певний час слідчим ОСОБА_37 після проведення судової медико-криміналістичної експертизи. При цьому необхідно врахувати, що відповідно до положень процесуального закону позитивне вирішення клопотань є правом, а не обов`язком суду, унаслідок чого відмова у задоволенні клопотання сторони захисту не є порушенням права останнього на захист. Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 квітня 2018 року (справа № 209/1242/13-к, провадження № 51-2527 км 18).
Поміж цього, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, при призначенні ОСОБА_9 та ОСОБА_13 покарання дотримався вимог статей 50, 65 КК України.
Так, місцевий суд, обираючи ОСОБА_9 та ОСОБА_13 захід примусу, дав належну оцінку характеру та ступеню тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, пов`язаних з посяганням на життя потерпілих. Також судом враховано дані про осіб обвинувачених, молодий вік ОСОБА_9, а також вчинення ОСОБА_13 кримінальних правопорушень у неповнолітньому віці.
Таким чином, урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, належно умотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, суд призначив ОСОБА_9 та ОСОБА_13 покарання, яке є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Водночас слід зазначити, що показання ОСОБА_13 та ОСОБА_9 наданих в суді, в яких перший повністю виключав свою участь в інкримінованих йому злочинах, а другий мінімізував свою дійсну роль у вчиненні вказаних злочинів, та обидва обвинувачені намагалися перекласти провину на інших обвинувачених, які перебувають в розшуку, судом першої інстанції обґрунтовано розцінено як захисну версію, з метою уникнути відповідальності за вчинене.
Зазначене підтверджує те, що у засуджених відсутні були дії, які б вказували на щире каяття.
Що стосується активного сприяння розкриттю злочину, то воно означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів по справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 674/1608/17).
Разом з тим, матеріали кримінального провадження не містять відомостей, які свідчать про те, що ОСОБА_13 та ОСОБА_9 активно сприяли правоохоронним органом у розкритті вказаних кримінальних правопорушень, тому з огляду на наведене колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не враховано в якості обставин, що пом`якшують покарання засуджених, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, тому доводи сторони захисту в цій частині є неспроможними.
Твердження в касаційних скаргах про відсутність підтверджень того, що засуджені перебували в стані алкогольного сп`яніння також є безпідставними, оскільки дана обставина знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду. Не заперечували факту вживання слабоалкогольних напоїв і самі засуджені. Норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння якимось певним видом доказів, а тому доводи сторони захисту про те, що факт перебування засуджених у стані алкогольного сп`яніння повинен підтверджуватися виключно на підставі висновків відповідного експерта або іншими документами, які містяться у матеріалах кримінального провадження, не ґрунтуються на положеннях процесуального закону. Зазначене узгоджується з правовими позиціями Верховного суду, викладеними у постановах від 09 лютого 2023 року (справа № 400/1498/18, провадження № 51-2993 км22) та від 11 лютого 2020 року (справа
№ 643/20474/15-к, провадження № 51-8622 км18).
Крім того, Суд зважає на доводи касаційної скарги захисників про те, що суд апеляційної інстанції не дотримався порядку апеляційного розгляду, визначеного ч. 3 ст. 405 КПК України, а саме порушив порядокчерговості висловлення доводів учасниками апеляційного провадження.Проте в касаційній скарзі не наведено обґрунтувань, яким чином недотримання апеляційним судом вищевказаних вимог кримінального процесуального закону порушило права сторони захисту, в тому числі й право на захист, та вплинуло на законність ухваленого рішення.
Водночас, вказане порушення суду апеляційної інстанції, відповідно до приписів
ст. 412 КПК України, не є істотним, оскільки відсутні підстави вважати, що воно перешкодило суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Не є обґрунтованими доводи щодо неналежного здійснення захисту ОСОБА_9 з боку захисника ОСОБА_11 .
Так, з матеріалів справи убачається, що захисник ОСОБА_11 здійснювала захист ОСОБА_9 у судах першої та апеляційної інстанцій, подала в інтересах останнього касаційну скаргу, при цьому ОСОБА_9 були роз`яснені його процесуальні права, у тому числі і право на відмову від захисника, проте обвинувачений заяв з приводу відмови або заміни захисника не подавав.
У той же час захисник ОСОБА_11 брала участь у судових засіданнях місцевого та апеляційного судів, де висловлювала свою думку щодо доказів, які досліджувалися під час судового слідства та неодноразово подавала клопотання про визнання їх недопустимими, у тому числі з підстав, на які посилаються інші захисники у своїх касаційних скаргах.
Колегія суддів звертає увагу на те, що питання ефективності захисту не є тотожним досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому кваліфікованої юридичної допомоги із використанням власних процесуальних прав для захисту від обвинувачення в установлений законом спосіб.
З огляду на викладене, касаційним судом не встановлено об`єктивних даних, які б свідчили про неналежне виконання професійних обов`язків адвокатом
ОСОБА_11 під час розгляду провадження в судах попередніх інстанцій, що могло призвести до істотного обмеження чи порушення права ОСОБА_9 на захист.
Також суд апеляційної інстанції, розглядаючи клопотання захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_38 про повторне дослідження доказів та допит учасників кримінального провадження, вірно зазначив, що у них не наведено будь яких обґрунтувань, які б указували на те, що вказані докази сторони обвинувачення судом першої інстанції були досліджені не повністю або з порушеннями, що вказує на відсутність передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав для їх повторного дослідження апеляційним судом.
Водночас, розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України. Незгода сторони захисту з показаннями свідків, потерпілих та письмовими доказами по справі, не є підставою для повторного дослідження цих доказів.
Разом з цим, слід зазначити, що доводи сторони захисту про те, що при розгляді вказаних клопотань не була заслухана думка інших учасників судового провадження, є надуманими та спростовуються журналом та технічним записом судового засідання у суді апеляційної інстанції за 14 листопада 2023 року
(т. 13 а. п. 61-64).
Таким чином, вказаний суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів апеляційним судом розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Окрім цього, з журналу та технічного запису судового засідання за 14 листопада 2023 року встановлено, що під час проведення апеляційного розгляду потерпілий ОСОБА_14 в порядку ст. 353 КПК України судом апеляційної інстанції не допитувався, а надавав пояснення щодо апеляційних скарг та обставин цього кримінального провадження, що не заборонено процесуальним законом, тому у суду були відсутні підстави для надання можливості перехресного допиту стороні захисту, у зв`язку з цим доводи захисників є безґрунтовними.
Твердження сторони захисту про порушення під час проведення досудового розслідування презумпції невинуватості, як засади кримінального провадження, з посиланням на публікації в засобах масової інформації матеріалів по даному кримінальному провадження є безґрунтовними, оскільки захисниками не наведено належного обґрунтування щодо впливу вказаних публікацій на законність та обґрунтованість оскаржуваним судових рішень.
Що стосується посилань сторони захисту на безпідставність стягнення з засуджених на користь ОСОБА_14 та ОСОБА_15 моральної шкоди, то вони також не вбачаються обґрунтованими.
Згідно з положеннями ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.
Крім того, згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у її душевних стражданнях через протиправну поведінку щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених ч. 2 цієї статті.
При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Визначаючи моральну шкоду, яку слід стягнути солідарно із ОСОБА_9 та ОСОБА_13 на користь ОСОБА_15 у розмірі 1 549 500 грн, суд першої інстанції врахував, що смерть потерпілого ОСОБА_16 носить кримінальний характер і була спричинена їх спільними умисними діями, внаслідок смерті ОСОБА_16 його дружина та малолітні діти втратили чоловіка та батька, через що вся родина Єрохіних зазнала і продовжує зазнавати відчутних душевних та моральних страждань.
Визначаючи моральну шкоду, яку слід стягнути із ОСОБА_9 та ОСОБА_13 на користь ОСОБА_14 у сумі по 150 000 грн з кожного, місцевий суд врахував, що заподіяні останньому тілесні ушкодження носять кримінальний характер і були спричинені їх спільними умисними діями, внаслідок чого потерпілий зазнав фізичного болю, душевних та моральних страждань, змушений був докладати додаткових зусиль для організації та нормалізації свого життя.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд належним чином вмотивував своє рішення та дійшов правильного висновку про необхідність стягнення вказаних коштів на відшкодування моральної шкоди потерпілим, оскільки стягнення їх саме у зазначених розмірах відповідає принципам справедливості, виваженості та розумності.
Що стосується доводів сторони захисту на те, що суд, ухвалюючи рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_13 на користь потерпілої ОСОБА_15 моральної шкоди, не звернув увагу на ту обставину, що цивільний позивач просила стягнути цю суму з чотирьох відповідачів, то вони також не вбачаються слушними.
Відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілою ОСОБА_15 було заявлено цивільний позов до ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_27 та ОСОБА_28, однак матеріали відносно двох останніх виділені в окреме провадження у зв`язку з перебуванням їх у розшуку.
Проте у разі визнання винними за цим ж обвинуваченням інших відповідачів, які перебувають у розшуку, ОСОБА_9 та ОСОБА_13 у разі відшкодування заподіяної шкоди набувають права зворотної вимоги (регресу) до них.
Тому, колегія суддів касаційної інстанції, вважає що пред`явлений у даному кримінальному провадженні цивільний позов до засуджених вирішений судом першої інстанції за правилами, встановленими в Главі 9 КПК України з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав такого рішення.
Крім того, у вироку зазначено, що відповідно до ст. 124 КПК України необхідно стягнути з ОСОБА_9 та ОСОБА_13 (за вирахуванням експертиз, що стосуються лише Особи № 2) на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів по 141 093, 46 грн з кожного. У обвинувальному акті вказано, що у кримінальному провадженні процесуальні витрати становлять 284 761,22 грн, тому доводи захисника ОСОБА_11 про необхідність конкретизації у вироку за які з проведених експертиз ОСОБА_9 повинен нести процесуальні витрати та в якій сумі є необґрунтованими.
При цьому, апеляційний суд ретельно перевірив викладені в апеляційних скаргах сторони захисту доводи та правильно зазначив про законність, обґрунтованість та вмотивованість вироку щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_13, тобто встановив, що вирок судом першої інстанції ухвалено відповідно до приписів ст. 370 КПК України. Ухвала апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційних скарг сторони захисту відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження за касаційними скаргами сторони захисту Судом було з`ясовано, що висновки суду апеляційної інстанції стосовно встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінальних правопорушень, вчинених засудженими, є правильними, при цьому не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були би підставами для скасування судових рішень щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_13, тому вказані касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про безпідставне залишення без розгляду цивільних позовів, заявлених прокурором в інтересах держави, то вони є обґрунтованими з огляду на нижченаведене.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений пред`являти цивільний позов в інтересах держави.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 128 КПК України цивільний позов в інтересах держави може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом. Прокурор, який пред`являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених Законом України "Про прокуратуру".
Згідно з приписами ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Таке визначення відповідає й положенням ч. 4 ст. 23 цього Закону, яка визначає наявність підстав для представництва, що мать бути обґрунтовані прокурором у суді.
Підстава цивільного позову прокурора в кримінальному провадженні поділяється на фактичну основу та процесуальні передумови. Фактична основа являє собою комплекс юридично значущих обставин (юридичних фактів), з якими матеріальний закон пов`язує виникнення правовідносин між державою, що зазнала майнової шкоди, та особами, зобов`язаними її відшкодувати (обвинуваченим, цивільним відповідачем), і з яких прокурор виводить свою матеріально-правову вимогу.
Оскільки "інтереси держави" є поняттям оціночним, прокурор у кожному окремому випадку визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор обґрунтовано звернувся із цивільними позовами в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Чернігівська обласна лікарня" Чернігівської обласної ради та в особі Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Чернігівській області" до ОСОБА_9 та ОСОБА_13 про стягнення з останніх завданої їх суспільно небезпечними діяннями матеріальної шкоди медичним закладам в сумі 85 536,36 грн та 6 327,18 грн, яка пов`язана з лікуванням потерпілого ОСОБА_14 .
Обґрунтовуючи правові підстави свого представництва в суді інтересів держави прокурор зазначив, що дані позовні заяви вжиті, як захід прокурорського реагування, пред`явлені в інтересах КНП "Чернігівська обласна лікарня" та ДУ "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Чернігівській області", якими витрачені бюджетні кошти на стаціонарне лікування потерпілого від кримінальних правопорушень та у зв`язку із бездіяльністю даних установ, якими не вжито заходів щодо стягнення вказаних коштів. Про свій намір звернутися з даними позовами прокурор повідомив вказані медичні установи листами від 21.01.2022.
Зазначене обґрунтування залишилось поза увагою суду першої інстанції, який безпідставно зазначив, що позовні заяви не містять обґрунтування тих обставин, що у даному випадку захист інтересів держави, за умови підтвердження їх порушення, не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження або, що такий орган відсутній. При цьому копії повідомлення прокурора на адресу ДУ "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Чернігівській області" та КНП "Чернігівська обласна лікарня" Чернігівської обласної ради від 21.01.2022 не є підтвердженням неналежного здійснення захисту інтересів держави, оскільки з моменту самої події до повідомлення прокурора минуло лише три місяці.
Визнаючи правильним залишення судом першої інстанції цивільних позовів без розгляду, апеляційний суд не перевірив, чи було при цьому дотримано вимог процесуального закону та чи ухвалено таке рішення в передбаченому законом порядку.
Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення в частині вирішення цивільних позовівпрокурора не можна вважати законними, обґрунтованими та вмотивованими, оскільки їх постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування вказаних рішень.
Таким чином, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню в частині вирішення цивільних позовів прокурора в інтересах ДУ "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Чернігівській області" та КНП "Чернігівська обласна лікарня" Чернігівської обласної ради зпризначенням в цій частині нового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд