ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2025 року
м. Київ
справа № 644/4388/23
провадження № 51-4564 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6,
ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року у кримінальному провадженні № 22023220000000134 за обвинуваченням
ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Осинник Дворічанського району Харківської області, жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 3 ст. 111-1 КК України до покарання у виді 6 місяців арешту з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарчих функцій у закладах освіти, а також обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування у сфері освіти на 10 років.
Строк відбування основного покарання рахувати з 23 травня 2023 року.
Строк додаткового покарання ОСОБА_8 обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
Вироком Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 111-1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарчих функцій у закладах освіти, а також обіймати посади в органах державної влади, державного управління та контролю, місцевого самоврядування у сфері освіти та займатися освітньою та виховною діяльністю на строк 10 років.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Згідно вироку суду злочин вчинено за таких обставин. Так, 24 лютого 2022 року військовослужбовці збройних сил рф, шляхом збройної агресії, незаконно вторглися на територію України та вчинили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, що мають важливе народногосподарське або оборонне значення, та окупували частину території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України. У зв`язку із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року в України було введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
З початку військової агресії на територіях, які опинилися в окупації, серед яких був Куп`янський район Харківської області, представники держави-агресора створили незаконні органи влади, які розпочали впроваджувати політичні та освітні стандарти рф.
З цією метою головою т.зв. "тимчасової цивільної адміністрації Харківської області" ОСОБА_9 був виданий указ від 27 серпня 2022 року, яким передбачено, що освітня політика на території Харківської області ґрунтується на принципах єдності та інтеграції з освітнім простором рф, мовою навчання якої є російська.
Крім того, на території Куп`янського району Харківської області було створено т.зв. "тимчасову військово-цивільну адміністрацію" зі структурним підрозділом - відділом освіти Куп`янського району, до завдань якого входило створення закладів освіти на території району, підбір та призначення на посаду їх директорів, загальна організаційна, матеріально-технічна, інформаційна підготовка новостворених закладів освіти до навчального процесу відповідно до стандартів рф та надання відповідних консультацій та методично-рекомендаційних матеріалів їх керівникам.
Надалі представниками окупаційної адміністрації держави-агресора створено заклад освіти "Каменская гимназия ВГА Купянского района Харьковской области", розташована у с. Кам`янка Куп`янського району, на основі приміщень та матеріальних цінностей "Кам`янської гімназії" Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області, та прийнято рішення про впровадження стандартів освіти рф.
Не пізніше 01 липня 2022 року у громадянки України ОСОБА_8, що працювала на посаді директора "Кам`янської гімназії", виник злочинний умисел, спрямований на співпрацю з окупаційною адміністрацією рф шляхом вчинення дій на впровадження стандартів освіти держави-агресора у гімназії, реалізуючи які ОСОБА_8, відповідно до трудового договору від 01 липня 2022 року, надала добровільну згоду та зайняла посаду в.о. директора "Каменской гимназии ВГА Купянского района Харьковской области".
ОСОБА_8 із метою впровадження російської мови та російської освітньої програми в навчальний процес організовувала здійснення набору учнів до школи на період 2022-2023 навчального року, набір технічного персоналу та педагогічного складу, усно надавала вказівки здійснити вчителям та технічному персоналу прибирання приміщень школи, у тому числі класних куточків з вилученням зображень української символіки.
В липні 2022 року, з метою впровадження стандартів освіти держави-агресора, займаючи посаду в.о. директора гімназії, ОСОБА_8 щотижня проводила наради з працівниками гімназії, під час яких повідомляла вчителям про встановлення та впровадження в гімназії стандартів освіти рф з впровадженням освітнього процесу на російській мові. Крім того, повідомила працівникам про необхідність написання заяв про звільнення з "Кам`янської гімназії" Дворічанської селищної ради та написання заяв про прийняття на роботу до новоствореної "Каменской гимназии".
З 01 липня 2022 року в.о. директора ОСОБА_8 було видано та підписано накази про призначення на посади виконуючих обов`язки вчителів та інших працівників, підготовлено списки учнів 1-9 класів, складено табель обліку робочого часу працівників, неодноразово в приміщенні кабінету директора вона особисто виплачувала заробітну плату працівникам у російських рублях.
Крім того, у серпні 2022 року ОСОБА_8, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на впровадження стандартів освіти держави-агресора, повідомила вчителям початкових класів та української мови про необхідність проходження курсів підвищення кваліфікації в м. Курськ рф з метою отримання відповідних знань методики та стандартів освіти рф, за якими вони повинні продовжити викладати при окупаційній владі.
На початку навчального 2022 року до приміщення вказаної гімназії були завезені російські підручники та запроваджувалася система освіти держави-агресора. ОСОБА_8, з метою реалізації свого умислу, направленого на впровадження стандартів освіти держави-агресора, на початку вересня 2022 року отримала в окупаційній адміністрації для закладу освіти навчальні підручники 2022 року випуску видавництва "Просвещение" м. Москва з навчальних предметів: "русский язык", "История россии", "Обществознание", "Литературное чтение", а також інші підручники, виготовлені на території рф за стандартами освіти держави-агресора, зазначеними у ФДОС початкової загальної освіти, які у подальшому були завезені до приміщення гімназії для здійснення навчання.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок апеляційного суду та призначити винній основне покарання у виді 6 місяців арешту та додаткове покарання, яке визначено судом першої інстанції. Зазначає, що апеляційний суд при призначенні засудженій покарання не дотримався положень статей 50, 65 КК України, не врахував дані про її особу, яка раніше не судима, працевлаштована, характеризується позитивно, має міцні соціальні зв`язки та різні захворювання, обставини, що пом`якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину в умовах окупації. Апеляційний суд не врахував, що вчинені винною дії не спричинили жодних наслідків або шкоди та призначив покарання, яке не відповідає тяжкості скоєного. Крім того, апеляційний суд безпідставно застосував до засудженої додаткове покарання як до вчителя у виді заборони займатися виховною та освітньою діяльністю, хоча жодних порушень такої діяльності не встановлено.
Касаційна скарга захисника ОСОБА_7 містить вимогу про скасування вироку апеляційного суду внаслідок невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості скоєного та даним про особу винної через суворість такого покарання, неврахування даних про особу засудженої та усіх обставин, що пом`якшують покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисники в судовому засіданні підтримали наведені у касаційних скаргах доводи та просили задовольнити скарги.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення касаційних скарг та просив залишити вирок апеляційного суду без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 та кваліфікація її дій у касаційному порядку не оскаржуються. Відповідно до вимог ст. 433 КПК України при перегляді доводів, наведених у касаційних скаргах, суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви суду
У касаційних скаргах захисники вказують, що апеляційний суд не мотивував свого рішення про призначення засудженій більш суворого покарання, ніж суд першої інстанції. Крім того, безпідставно розширив сферу застосування додаткового покарання, вказавши в ньому заборону займатися виховною та освітньою діяльністю.
З цими доводами колегія суддів не погоджується.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання, визначають поняття "судова дискреція" (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Касаційний суд звертає увагу, що висновки суду мають ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, а саме на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки, поведінку до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, соціально-демографічні властивості та соціально-психологічну характеристику. Також слід врахувати ознаки, які характеризують особистісні прояви в основних сферах життєдіяльності, та зважати на спрямованість і мотиви протиправної поведінки. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про призначення покарання у певному виді та розмірі.
Підставами для перегляду судового рішення в суді касаційної інстанції може бути згідно п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При цьому, відповідно до ст. 414 цього Кодексу, таке покарання має бути явно несправедливим, що повинно знайти своє відображення в доводах касаційної скарги. Натомість захисники таких переконливих доводів не навели.
Як убачається з вироку апеляційного суду, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру основного покарання, цей суд послався на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є нетяжким, конкретні обставини справи, суспільну небезпечність вчиненого, особу засудженої ОСОБА_8, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, є внутрішньо переміщеною особою, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, взяв до уваги її вік, стан здоров`я, стаж роботи в закладах освіти та позитивні характеристики. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття, ненастання шкідливих наслідків та вчинення кримінального правопорушення під час окупації.
Водночас апеляційний суд урахував те, що ОСОБА_8 вчинила злочин проти основ національної безпеки України, що становить велику суспільну небезпеку, здійснювала дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти у період воєнного стану, що спричинило негативні наслідки для впровадження повноцінного освітнього процесу в Україні.
Апеляційний суд правильно звернув увагу, що виховний вплив школи відіграє значну роль у вихованні патріотизму у дітей та спрямований на формування стійких моральних цінностей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєних ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності. А небезпека колабораційної діяльності у закладах освіти полягає в тому, що дітям викладають картину світу, яка відрізняється від реальності та є ворожою до України. Крім того, через малий вік, у зв`язку з формуванням особистості та становленням поглядів, діти можуть легше піддаватися пропаганді й маніпуляціям. А системний підхід окупаційної влади до впровадження власної освіти спрямований, у тому числі, на викорінення української ідентичності дітей, здійснення освітнього процесу передбачається повністю за російськими стандартами, російською мовою та включає потужну пропагандистську складову, що має на меті сформувати в українських дітей певний світогляд.
Той факт, що від дій ОСОБА_8 не настало шкідливих наслідків, не свідчить про меншу суспільну небезпечність її дій. Це пояснюється тим, що у вересні 2022 року с. Кам`янка Куп`янського району Харківської області було звільнено від окупантів силами ЗСУ, і тому негативний вплив на дітей припинився.
Враховуючи наведене, апеляційний суд у вироку дійшов переконливого висновку про призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі, але у мінімальних межах, передбачених для цього виду покарання. При цьому апеляційний суд навів власні докладні висновки щодо обґрунтування виду та розміру основного покарання, яке слід призначити ОСОБА_8, а тому доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції послався на ті ж обставини та дані про особу засудженої, що і суд першої інстанції, є безпідставними.
З таким видом та розміром покарання погоджується і суд касаційної інстанції та вважає, що наведені обставини в їх сукупності дають підстави констатувати, що призначене засудженій ОСОБА_8 основне покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення й попередження вчинення нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК України, та з огляду на вимоги ст. 50 цього Кодексу відповідає його меті як заходу примусу.
Що стосується доводів сторони захисту про неправильне призначення апеляційним судом додаткового покарання, то колегія суддів також вважає їх безпідставними.
Зі змісту касаційних скарг вбачається, що на думку захисників апеляційний суд при призначенні додаткового покарання необґрунтовано розширив сферу застосування цього покарання та сформулював його так, що це позбавляє засуджену обіймати посаду вчителя, хоча жодних порушень нею освітньої та виховної діяльності вироком не встановлено.
Як визначено санкцією ч. 3 ст. 111-1 КК України, дії, передбачені у диспозиції цієї статті, караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років.
Крім того, положення абзацу 5 ч. 1 ст. 55 КК України передбачають, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне або додаткове покарання за вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 111-1, 111-2 цього Кодексу, призначається на строк від десяти до п`ятнадцяти років.
Таким чином, якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції.
Разом з тим, якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі, то суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити у вироку характер та коло тих посад або вид тої чи іншої діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє особу, яка притягується до кримінальної відповідальності.
При цьому, відповідне покарання має бути сформульованим таким чином, щоб засуджена особа була позбавлена можливості обіймати зазначені у вироку посади або займатися діяльністю в будь-якій галузі, а також була позбавлена можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинене кримінальне правопорушення.
Оскільки відповідно до пред`явленого обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_8 під час окупації займала посаду в.о. директора навчального закладу та впроваджувала стандарти освіти держави-агресора у закладі освіти, а на час розгляду кримінального провадження працювала вчителем хімії та біології у комунальному закладі "Харківський ліцей № 15 Харківської міської ради", тобто продовжувала працювати в закладі освіти, була класним керівником, мала вплив не тільки на навчання, але й на виховний процес, то апеляційний суд визнав за необхідне призначити засудженій додаткове покарання, яке позбавляє її права займатися освітньою та виховною діяльністю.
При цьому апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції при призначенні додаткового покарання безпідставно звузив сферу діяльності, в яких засуджена позбавляється права обіймати посади, що не позбавило б її права займатися діяльністю, пов`язаною з публічними закликами до підтримки держави-агресора та до невизнання поширення державного суверенітету України в інших сферах діяльності.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком та звертає увагу, що відповідно до ст. 38 ЗУ "Про повну загальну середню освіту" від 16 січня 2020 року керівником закладу загальної середньої освіти може бути особа, яка, зокрема, є громадянином України, вільно володіє державною мовою, має вищу освіту ступеня не нижче магістра, стаж педагогічної та/або науково-педагогічної роботи не менше трьох років. Тобто, керівник закладу освіти одночасно є і педагогічним працівником, на якого поширюються обов`язки, визначені ст. 54 Закону України "Про освіту".
Відповідно до наведених норм закону, педагогічні працівники (у тому числі керівники закладу освіти) зобов`язані: настановами і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема, правди, справедливості, патріотизму; формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України; виховувати повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України; дотримуватися педагогічної етики.
Отже, патріотичне виховання - це безпосередній обов`язок педагогічного працівника, а тому подальша робота ОСОБА_8 на посаді вчителя матиме вплив не тільки на навчання, але й на виховний процес. Тому колегія суддів не погоджується із доводами захисників, що позбавлення засудженої права займатися освітньою та виховною діяльністю виходить за межі пред`явленого їй обвинувачення.
З урахуванням цього, висновки апеляційного суду про призначення їй додаткового покарання саме у тому формулюванні, яке зазначив цей суд, є обґрунтованими та узгоджуються з положеннями ст. 55 КК України і не суперечать положенням Закону України "Про освіту", а тому доводи касаційних скарг є непереконливими.
Вирок апеляційного суду є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, підстави для його скасування чи зміни відсутні.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисників задоволенню не підлягають. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.