ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2025 року
м. Київ
справа №346/7477/13-к
провадження №51-1042км19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1,
судді: ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
секретар судового засідання ОСОБА_4,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5,
захисник ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засуджений ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013090020000833, стосовно
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у с. Дебеславці Коломийського району Івано-Франківської області та проживає у АДРЕСА_1, засудженого за вчинення злочинів, передбаченихп. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування оскаржених судових рішень та закриття кримінального провадження.
Свої доводи захисникмотивує тим, що у цьому провадженні немає належних і допустимих та в їх сукупності достатніх доказів вини ОСОБА_7 поза всяким сумнівом, версія обвинувачення побудована тільки на припущеннях, а висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за яких його засуджено, не відповідають фактичним обставинам справи.
Вважає, що місцевий суд мав винести виправдувальний вирок, а суд апеляційної інстанції - закрити провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за поданими апеляційними скаргами, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Вказує, що ОСОБА_7 був позбавлений права на справедливий суд, оскільки його доводів та доводів захисника про недопустимість та неналежність доказів та в їх сукупності недостатності, не було в повній мірі взято до уваги судами першої та апеляційної інстанцій, у тому числі й доказів невинуватості ОСОБА_7 зокрема: виявлений на місці події 19 серпня 2013 року паперовий футляр від ножа без слідів пальців рук, крові чи металізації; оглянуту акумуляторну батарею мобільного телефону, що належала телефону обвинуваченого, а не потерпілої; висновки експертів у цьому кримінальному провадженні, які не підтверджують вину ОСОБА_7, суд першої інстанції фактично єдиним прямим доказом винуватості вказав відбиток пальця на батареї мобільного телефону потерпілої, який знайшли за декілька кілометрів від місця злочину, крім того справа не розглянута судами в розумний строк.
Вважає, що апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 419 КПК України, залишив поза увагою та належним чином не спростував доводів апеляційних скарг сторони захисту.
Крім того, на думку захисника, судами допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема неправильно кваліфіковано діяння ОСОБА_7, оскільки стороною обвинувачення жодним доказом не доведено корисливий мотив інкримінованих злочинів, вважає, що діяння слід кваліфікувати за ч.2 ст. 121 КК України.
Зміст судових рішень, у тому числі оскаржених, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2014 року ОСОБА_7 засуджено за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк одинадцять років з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно ОСОБА_7 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
Також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2014 року апеляційні скарги представника потерпілого, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника задоволено частково, вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2014 року стосовно ОСОБА_7 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2015 року ОСОБА_7 засуджено за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_7 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
Також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2015 року апеляційні скарги представника потерпілого, обвинуваченого та його захисника задоволено частково, вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2014 року стосовно ОСОБА_7 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_7 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього увʼязнення з 21 серпня 2013 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі.
Також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 січня 2019 року апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2018 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 задоволено частково.
Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 09 січня 2019 рокуу кримінальному провадженні стосовно засудженого ОСОБА_7 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_8 - залишено без задоволення. Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 - задоволено частково. Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2018 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 скасовано, та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Змінено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання, покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України та звільнено з-під варти із зали суду.
За вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України і призначено йому покарання за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією майна, за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк тринадцять років з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_7 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 21 серпня 2013 року - з моменту його затримання у порядку ст. 208 КПК України, по дату фактичного звільнення останнього з-під варти Івано-Франківським апеляційним судом - 11 лютого 2020 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.Строк відбуття покарання постановлено рахувати за цим вироком рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2024 року апеляційні скарги прокурора, захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишено без зміни.
Як установили суди,влітку 2013 року ОСОБА_7 дізнався про те, що на АДРЕСА_2 проживає престаріла одинока жінка - потерпіла ОСОБА_9, 1937 р.н., яка займається позикою грошей громадянам із сплатою останніми відсотків, та що в неї можуть зберігатися значні суми грошей. У зв`язку із чим у нього виник злочинний намір заволодіти майном потерпілої ОСОБА_9 .
Надалі ОСОБА_7, заздалегідь озброївшись господарським ножем для заподіяння тілесних ушкоджень, у ніч з 18 на 19 серпня 2013 року прибув до місця проживання ОСОБА_9 .
Підійшовши до будинку потерпілої, ОСОБА_7 переконався, що остання перебуває у приміщенні однієї з кімнат сама і не може чинити активного опору. Він побачив, що одне з вікон будинку відчинене, і, користуючись цим, проник через це вікно в приміщення кімнати, де була потерпіла.
Реалізуючи свій злочинний намір на вчинення розбійного нападу та умисного вбивства потерпілої ОСОБА_9 з корисливих мотивів - заволодіння майном потерпілої, а саме грошима, ОСОБА_7, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх неправомірних дій, бажаючи позбавити життя ОСОБА_9 і заволодіти чужим майном, відкрито напав на неї та, тримаючи ніж в руці, став їй погрожувати позбавленням життя, вимагаючи негайно передати йому грошові кошти.
Після відмови потерпілої ОСОБА_7, бажаючи довести до кінця свій злочинний намір на заволодіння майном потерпілої, умисно завдав їй ножем численних цілеспрямованих ударів у життєво важливі ділянки тіла - грудну клітку та шию, чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючих колото-різаних ран грудної клітки з ушкодженням правої легені, різаних ран у ділянках правого плечового суглоба, правої китиці, правого променево-зап`ясного суглоба, правої вушної раковини, правої ключиці, потиличної ділянки голови, шиї, синців у ділянках правої щоки, правого та лівого стегон, що є небезпечними для життя в момент заподіяння, від яких потерпіла ОСОБА_9 померла на місці, тобто умисно її вбив. Всього ОСОБА_7 заподіяв ОСОБА_9 не менше 26-ти ножових ударів, при цьому передбачав настання смерті ОСОБА_9 і свідомо бажав цього.
Одразу ж після вчинення вбивства потерпілої ОСОБА_7, реалізуючи свій злочинний умисел, заволодів належними ОСОБА_9 грошовими коштами в сумі 10 000 грн і мобільним телефоном вартістю 229,95 грн із сім-картою оператора мобільного зв`язку вартістю 9,99 грн, а всього на загальну суму 10 239,94 грн та покинув місце вчинення злочинів.
ОСОБА_7, розуміючи, що через викрадений в потерпілої мобільний телефон із сім-картою може бути викритим та притягнутим до відповідальності, викинув зазначений телефон із сім-картою на вул. Шевченка в с. Залуччя Коломийського району, неподалік місця проживання потерпілої. У подальшому викраденими грошовими коштами в сумі 10 000 грн розпорядився на власний розсуд.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, просили її задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження. Прокурор просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни, а касаційну скаргу захисника без задоволення. Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Стаття 370 КПК Українивстановлює, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи касаційної скарги про незаконність та необґрунтованість засудження ОСОБА_7 за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України є обґрунтованими.
Відповідно до п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У ст. 62 Конституції України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це конституційне положення відображено і в ст. 17 КПК України.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 25 березня 1983 року у справі "Мінеллі проти Швейцарії" (Minelli v. Switzerland) ЄСПЛ зробив висновок, що принцип презумпції невинуватості є одним з елементів справедливого судового процесу у кримінальних справах у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.
У рішенні від 6 грудня 1988 року у справі "Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії" (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain) ЄСПЛ зауважив про те, що п. 2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб судді, виконуючи свої завдання, відійшли від упередженої думки, що обвинувачений учинив інкримінований йому злочин. Тягар доказування лежить на обвинуваченні, а кожний сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого.
ЄСПЛ у рішеннях у справах "Коробов проти України" від 21 липня 2011 року, "Федорченко та Лозенко проти України" від 20 вересня 2012 року вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій факту.
У рішенні у справі "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що враховується також якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність.
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Відповідно до вимог ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК України, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати (ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України).
Як убачається із вироку ОСОБА_7 заперечив свою причетність до вчинення злочинів та пояснив, що ніч з 18 на 19 серпня 2013 року він провів за місцем свого тимчасового проживання по АДРЕСА_1, до села Дебеславці Коломийського району в зазначений період часу або раніше не їздив.
Свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у розбійному нападі на ОСОБА_9 та її умисному вбивстві з корисливих мотивів,місцевий суд у вироку обґрунтував такими доказами: показаннями потерпілого ОСОБА_10, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, даними, які містяться в протоколі огляду місця події від 19 серпня 2013 року з фототаблицями, та у протоколі огляду місця події від 20 серпня 2013 року; даними, які містяться в додатковому протоколі огляду місця події (трупа) потерпілої ОСОБА_9 ; висновком експерта № 148 від 20 серпня 2013 року - 18 вересня 2013 року; висновком експерта № 194 від 21 серпня 2013 року щодо належності ОСОБА_7 відбитка пальця, виявленого на батареї мобільного телефона ОСОБА_9, який було викрадено з її помешкання в с. Дебеславці Коломийського району та знайдено після вчиненого злочину неподалік місця події.
Проте, потерпілий ОСОБА_10, свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 не були очевидцями події і своїми показаннями у суді підтвердили лише факт вбивства ОСОБА_9 .
У матеріалах цього провадження знаряддя вчинення злочину, а саме ніж, не знайдено, на вилученому з місці події 19 серпня 2013 року картонному футлярі від ножа, слідів пальців рук не виявлено.
Згідно з висновком цитологічної експертизи від 09 вересня 2013 року крові потерпілої під нігтями пальців рук обвинуваченого немає, а в потерпілої виявлена кров та клітини, що не виключає походження крові від самої потерпілої, крові підозрюваного ОСОБА_7 в піднігтьовому вмісті потерпілої ОСОБА_9 не виявлено.
Висновком експерта від 04 жовтня 2013 року встановлено, що вилучені з рук трупа ОСОБА_9 волокна не мають спільної родової (групової) належності з волокнами зі складу одягу ОСОБА_18 .
Відповідно до висновків судово-імунологічної експертизи від 19 вересня 2013 року та від 22 вересня 2013 року на речах ОСОБА_7 встановлено, що крові не виявлено (ні на взутті - тапочках, туфлях, черевиках, ні на одязі - футболці, штанах).
Крім того, на вилучених у ОСОБА_7 14 ножах, згідно з висновком експерта від 21 вересня 2013 року крові не виявлено.
Тобто, слідів ОСОБА_7 на місці злочину не виявлено, а також відсутні докази наявності слідів злочину на його одязі.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, судами не було взято до уваги та не надано належної оцінки висновку комп`ютерно-технічної експертизи від 05 вересня 2013 року, яким встановлено, що на побітовій копії жорсткого диску системного блоку та ноутбукуN?2 виявлено файли, системна дата створення останньої зміни та доступу до яких відповідає даті з 18 по 19 серпня 2013 року, що підтверджує сліди користування ОСОБА_7 у вказану дату, а також висновку експерта від 21 серпня 2013 року, яким було досліджено таку ж акумуляторну батарею BL-5CB Nokia телефону потерпілої, вилученого 20 серпня 2013 року згідно з протоколом огляду місця події, як і оглянуту акумуляторну батарею BL-5CB Nokia, яка належить мобільному телефону "Nokia 1616-2", який відповідно до протоколу огляду предметів від 20 серпня 2013 року, є телефоном ОСОБА_7 .
Крім того за даними протоколу огляду місця події від 19 серпня 2013 року під час огляду місця вчинення злочину було виявлено та вилучено, крім іншого, 18 слідів пальців рук. Постановою слідчого від 21 серпня 2013 року було призначено дактилоскопічну експертизу, на вирішення якої було поставлено питання щодо належності слідів пальців рук потерпілій та підозрюваному ОСОБА_7 .
Згідно з висновком експерта № 278-Д від 04 вересня 2013 року сліди пальців рук, вилучені під час огляду місця події є придатними для ідентифікації, однак жоден із них не залишений підозрюваним ОСОБА_7 .
Слідчі експерименти з ОСОБА_7 не проводились і у вироку не зазначено, якими саме доказами підтверджуються фактичні обставини, встановлені судом, у вчиненні розбійного нападу та умисного вбивства ОСОБА_9 .
Інші докази обвинувачення суд визнав неналежними та недопустимими.
Отже сукупністю вказаних доказів не доведено за критерієм "поза розумним сумнівом", що саме ОСОБА_7 вчинив злочини, за які він засуджений, про що обґрунтовано зазначає захисник у касаційній скарзі.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.
Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, провадження № 51-597км17, ЄДРСРУ № 75286445).
За таких обставин, враховуючи встановлені судом обставини та сукупність наведених у вироку доказів, колегія суддів вважає, що висунуте обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України не доведено поза розумним сумнівом, а тому в суду першої інстанції були відсутні підстави для ухвалення обвинувального вироку.
Суд апеляційної інстанції не встановив та не усунув зазначеного порушення, залишивши доводи апеляційних скарг обвинуваченого та в його інтересах захисника ОСОБА_6 про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у порушення вимог ст. 419 КПК України без належної перевірки.