ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
Справа № 607/5842/24
Провадження № 51-5244км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023210000000114 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Самбір Львівської області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.436-2 КК України.
Зміст рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 травня 2024 року ОСОБА_6 засуджено зач. 1 ст. 436-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, щовін, усвідомлюючи та знаючи, що РФ визнана країною агресором, діючи в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, 09.05.2023 близько 12:00, будучи у стані алкогольного сп`яніння, в маршрутному таксі № 8 у м. Тернополі, в ході словесного конфлікту з пасажирами цього громадського транспорту, а також у цей же день близько 12:25 на зупинці для маршрутних транспортних засобів по вул. Бродівській, 6 у м. Тернополі у ході розмови з працівниками Управління патрульної поліції в Тернопільській області, заперечував збройну агресію РФ проти України, розпочату в 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії РФ проти України як внутрішнього громадянського конфлікту.
У подальшому в той же день о 23:18 ОСОБА_6, перебуваючи біля під`їзду свого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, спілкуючись з працівниками Управління патрульної поліції в Тернопільській області та військовослужбовцем Національної гвардії України, продовжив свою злочинну діяльність, направлену на заперечення збройної агресії РФ проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії РФ проти України як внутрішнього громадянського конфлікту.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року вирок щодо ОСОБА_6 було змінено в частині призначеного покарання. На підставі положень ст. 75 КК України його було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. В решті вирок місцевого суду апеляційним судом було залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину та правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст.436-2 КК України, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість.
Вказує про відсутність обставин, які б із достатньою переконливістю свідчили про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання.
Вважає, що апеляційним судом безпідставно взято до уваги те, що ОСОБА_6 тяжко хворіє, переніс інсульт, у зв`язку з чим тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні та продовжує проходити амбулаторне лікування;не може нормально говорити, з труднощами пересувається, оскільки ОСОБА_6 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення вже після перенесеного інсульту, перебуваючи у станіалкогольного сп`яніння.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав подану касаційну скаргу.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до змісту частини 1 статті 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з вимогам статті 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 436-2 КК України в касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Як убачається з матеріалів провадження, вироком місцевого суду ОСОБА_6 було призначено покарання за ч. 1 ст. 436-2 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_6, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно з положеннями ст. 12 КК України є нетяжким; його суспільну небезпечність; характер дій в умовах триваючої збройної агресії РФ проти України; обставину, яка обтяжує покарання, перебування у стані алкогольного сп`яніння. Також суд врахував обставини, які пом`якшують покарання, а саме визнання вини, а також те, що обвинувачений є особою похилого віку.
Враховуючи вказане, місцевий суд прийшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі,яке належить відбувати реально. Це покарання, на переконання місцевого суду, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Підстав для призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України місцевим судом не було встановлено.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій висловлював незгоду із вироком та вказував про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й даним про особу обвинуваченого через суворість.
Апеляційний суд ухвалою від 14 серпня 2024 року вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання змінив й на підставі положень статей 75, 76 КК України звільнив останнього від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. В іншій частині вирок місцевого суду апеляційний суд залишив без зміни.
Однак колегія суддів касаційного суду з цією позицією апеляційного суду погодитися не може з огляду на таке.
На думку колегії суддів Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначеного питання суд має належним чином досліджувати й оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що положення ст. 75 КК України застосовуються лише в тому разі, коли для цього є відповідні умови та підстави.
Статтею 75 КК України передбачено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Верховний Суд вважає, що поза належною увагою апеляційного суду залишилося те, що ОСОБА_6 вчинив злочин в умовах воєнного стану, під час збройної агресії РФ проти України, умисно заперечував збройну агресію РФ проти України, розпочату у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії РФ проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, що свідчить про значну суспільну небезпечність вчиненого ним кримінального правопорушення.
Окрім того, цей злочин було вчинено ним в стані алкогольного сп`яніння, що визнано обставиною, яка обтяжує покарання.
Також апеляційний суд не надав належної оцінки наданим ОСОБА_6 медичним документам про стан здоров`я, адже вони датовані періодом до вчинення ним інкримінованого злочину (т. 1 а.с. 112).
З урахуванням цього Верховний Суд вважає, що за указаних вище обставин звільненняОСОБА_6 на підставі положень ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання.
Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
При цьому суду потрібно врахувати, що за умови підтвердження аналогічного обсягу обвинувачення, даних про особу засудженого та обставин, які пом`якшують та/чи обтяжують покарання, призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Тому, керуючись положеннями ст. ст. 370, 412, 419, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд