ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2025 року
м. Київ
справа № 606/1390/23
провадження № 51-4021км24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1,
судді ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
секретар судового засідання ОСОБА_4,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5,
захисник ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 22 травня 2024 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023211080000094, стосовно
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає у АДРЕСА_1, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6,посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального законуі невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого,виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що було порушено право на справедливий судовий розгляд, оскільки суд першої інстанції розглядав справу за участю секретаря судового засідання ОСОБА_8, який є рідним братом слідчого у цій справі ОСОБА_9, допитаного в судовому засіданні; у цьому вбачає також порушення приписів ст. 80 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК України).
Указує на недопустимість як доказу висновку судової дактилоскопічної експертизи від 22 травня 2023 року, оскільки предметом експертизи була не дактилоскопічна карта, заповнена на ім`я ОСОБА_7, а її копія, завірена підписом криміналіста ОСОБА_10, якому слідчий суддя не надавав тимчасового доступу, та відтиском печатки "для довідок Теребовлянський відділ поліції ГУ НП в Тернопільській області", тобто органу, який станом на травень 2023 року не існував. На його переконання, це свідчить про можливе несанкціоноване втручання до матеріалів кримінального провадження і, як наслідок, надання на дактилоскопічну експертизу для порівняння копії дактилокарти невідомої особи, яку заповнено на ім`я ОСОБА_7, чим штучно створено докази на користь сторони обвинувачення. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, порушуючи вимоги статей 89, 94 КПК України, не надали оцінки цьому доказу.
Також посилається на те, що додаток до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 16 травня 2023 року, а саме копію опису вилучених речей та документів, не було відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, тому указаний протокол без цього додатку й похідні від нього докази не можуть вважатися допустимими.
Зазначає про незаконне відібрання сліду пальця руки ОСОБА_7 в приміщенні суду 12 квітня 2023 року, який було нанесено на аркуш паперу, та про можливе перенесення цього відбитку й оформлення далі як додатку до протоколу огляду місця події, чим було створено доказ винуватості ОСОБА_7 .
Також указує, що під час прийняття заяви ОСОБА_11 про вчинене кримінальне правопорушення заявницю не було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, передбачену ст. 383 КК України, що може свідчити про інсценування злочину.
Посилається на те, що суд першої інстанції у вироку не відобразив достовірних показань свідка ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, не надав їм належної оцінки, що, на думку захисника, свідчить про упередженість суду.
Стверджує про порушення апеляційним судом вимог статей 23, 401, 404 КПК України, оскільки сторона захисту клопотала про повторне дослідження доказів у повному обсязі.
Крім того, захисник зазначає, що під час досудового розслідування та судового розгляду орган досудового розслідування, слідчий суддя і суд вчиняли протидію стороні захисту у формі формальних відмов у задоволенні її скарг і клопотань. Вважає призначене покарання занадто суворим.Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не аргументували, чому не знайшли підстав для застосування ст. 75 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами обставини кримінального провадження
За вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від
26 лютого 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 22 травня 2024 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 і засудженого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирокрайонного суду від 26 лютого 2024 року - без зміни.
Як установили суди, ОСОБА_7 10 квітня 2023 року близько 19:00, у період введення воєнного стану в Україні, перебуваючи біля житлового будинку № 129, який належить ОСОБА_11, на вул. Центральній у с. Ласківці Тернопільської області, умисно, таємно, з метою особистого збагачення, проник через незачинені вхідні двері у вказаний будинок і з гаманця, що був у жіночій сумці, яка лежала на поверхні комода житлової кімнати, викрав грошові кошти в сумі 750 грн, після чого з грішми залишив це приміщення, отримавши реальну можливість розпорядитися ними на свій розсуд.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечила доводам касаційної скарги захисника, просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни, а касаційну скаргу захисника без задоволення. Інших учасників судового провадженнябуло повідомлено про дату, час і місце касаційногорозгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як передбачено ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями
Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів провадження, суди першої та апеляційної інстанцій, постановляючи судові рішення стосовно ОСОБА_7, дотрималися зазначених вимог кримінального процесуального закону.
У касаційній скарзі захисник, крім іншого, вказує на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та оспорює правильність оцінки судами доказів, на підставі яких постановлені судові рішення. Проте зазначені обставини відповідно до вимог
ст. 438 КПК України не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З урахуванням викладеного доводи у скарзі щодо переоцінки фактичних обставин кримінального провадження та стосовно оцінки доказів не є предметом дослідження і перевірки касаційним судом. Зазначені стороною захисту доводи перевірили суди першої та апеляційної інстанцій й оцінили в сукупності з дослідженими доказами.
Районний суд дійшов висновку про доведеність винуватості засудженого за пред`явленим обвинуваченням за результатом всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження. Керуючись законом, суд оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Мотивуючи свій висновок, суд першої інстанції детально проаналізував й оцінив кожен доказ окремо, а також сукупність зібраних доказів, надавши їм належну оцінку у вироку суду. Зокрема було досліджено: показання потерпілої ОСОБА_11, свідків ОСОБА_15, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_13,
ОСОБА_14, дані, що містяться в письмових доказах, а саме: у протоколі про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 10 квітня
2023 року, у рапорті помічника чергового відділення поліції № 3 (м. Теребовля) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області від 10 квітня 2023 року, у заяві ОСОБА_11 від 10 квітня 2023 року, якою вона надала згоду на проведення огляду домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1, у протоколі огляду місця події від 10 квітня 2023 року та фототаблиці до нього, у заяві ОСОБА_12, яка добровільно видала працівникам поліції три купюри номіналом 100, 20 та 5 грн, якими ОСОБА_7 розрахувався в магазині 10 квітня 2023 року, у висновку судової дактилоскопічної експертизи від 22 травня 2023 року № СЕ-19/120-23/5422-Д.
Суд першої інстанції критично оцінив показання ОСОБА_7 щодо визнання пояснень свідків ОСОБА_15, ОСОБА_12 та потерпілої ОСОБА_11 недостовірними й недопустимими доказами, оскільки вказаних свідків у судовому засіданні під час допиту було попереджено про кримінальну відповідальність і причин його оговорювати в них не було.
Дослідивши надані докази, районний суд установив сукупність усіх передбачених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено; суд правильно вирішив питання про належність і допустимість цих доказів, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95 КПК України.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника, доводи в якій за змістом є аналогічними його доводам у касаційній скарзі, на виконання положень статей 404, 405, 407, 412-414
КПК України перевірив і проаналізував зазначені в ній вимоги, дав на них вичерпну відповідь, навівши в ухвалі достатні підстави, з яких визнав їх необґрунтованими.
За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції, з огляду на конкретні обставини справи, погодився з оцінкою доказів, досліджених судом першої інстанції та врахованих під час доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, належним чином умотивувавши свої висновки.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції не суперечить положенням статей 370, 419 КПК України.
Доводи касаційної скарги захисника щодо порушення апеляційним судом правил ст. 404 КПК України не знайшли підтвердження.
За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується (ч. 3 ст. 404 КПК України).
Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в суді першої інстанції, оскільки це суперечить основним засадам кримінального провадження. Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду.
Згідно з матеріалами кримінального провадження захист просив повторно дослідити всі докази, проте апеляційний суд не встановив підстав для цього, тому обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, щодо винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Водночас незгода сторони кримінального провадження з оцінкою доказів, яку здійснив місцевий суд, не є підставою для повторного дослідження доказів.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги захисника про формальний характер відмови суду в задоволенні клопотань сторони захисту, оскільки такі твердження нічим не обґрунтовані. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, захисник не вказав, у чому, на його думку, убачається формальність відмови.
Крім того, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо визначеного виду і розміру призначеного ОСОБА_7 покарання та вважає його законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість.
Посилання захисника в касаційній скарзі на наявність причин для самовідводу секретаря судового засідання як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень унаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону є необґрунтованим, оскільки захисник не вказав, яким чином це порушення вплинуло на законність і обґрунтованість судового рішення та правильність вирішення справи по суті. Крім того, під час розгляду кримінального провадження по суті в суді першої інстанції стороною захисту не було заявлено відводів секретарю судового засідання із цих підстав.
Разом із цим колегія суддів касаційного суду зважає на те, що 09 серпня 2024 року набув чинності Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів" (далі - Закон № 3886-IX),яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП.
Зокрема, у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ).
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Судув постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження № 51-2555кмо24) дійшла висновку про те, що Закон № 3886?IX, яким внесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом № 3886?IX, мають зворотну дію в часі. У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір НМДГ, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозділу 1 розділу ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV Податкового кодексу України. Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом № 3886?IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_7 засуджено за вчинення 10 квітня 2023 рокукримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та встановлено, що його злочинними діями було заподіяно потерпілій матеріальну шкоду в розмірі 750 грн.
Згідно із Законом України "Про Державний бюджет на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року становив 2684 грн, відповідно податкова соціальна пільга та НМДГ становили 1342 грн.
З огляду на зміст положень Податкового кодексу України і Закону № 3886-IX, на момент вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, розмір вартості викраденого майна, з якого наставала кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, становив 2684 грн.
Отже, вартість викраденого ОСОБА_7 майна (750 грн)є меншою, ніж 2 НМДГ, що застосовувалися у 2023 році, і це діяння не підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
За приписами ст. 284 КПК України: кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння (п. 4-1 ч. 1); кримінальне провадження закривається судом з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 цієї статті, якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти закриття за цією підставою (п. 1-2 ч. 2).
За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом установлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Відповідно до абзацу 5 ч. 7 ст. 284 КПК України ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 або п. 1-2 ч. 2
ст. 284 КПК України, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу.
За приписами ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
За інформацією Державної установи "Катеринівська виправна колонія
(№ 46)" на підставі ухвали Сарненського районного суду Рівненської області від
31 жовтня 2024 року ОСОБА_7 08 листопада 2024 року було звільнено від відбування покарання, призначеного вирокомТеребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2024 року, згідно з ч. 2 ст. 74 КК України у зв`язку з усуненням кримінальної караності діяння.
Колегія суддів зважає на те, що касаційний розгляд здійснюється без участі
ОСОБА_7, який, будучи належним чином повідомленим про дату і час судового розгляду, у судове засідання не з`явився, з`ясувати його згоду на закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, не виявилося можливим.
З урахуванням зазначеного вище колегія суддів дійшла висновку про те, що вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції (у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України) підлягає скасуванню, а кримінальне провадження стосовно
ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України, - закриттю на підставіп. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд