ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 227/2230/20
провадження № 61-8054св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Карпенко С. О., Петрова Є. В., Пророка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник -ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області східного міжрегіонального управління юстиції Лубенець Аліна Сергіївна,
заінтересована особа - Державна судова адміністрація України,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Корчистої О. І., Остапенко В. О., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області східного міжрегіонального управління юстиції Лубенець Аліни Сергіївни, заінтересована особа - Державна судова адміністрація України,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст скарги
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася із скаргою в якій просила:
- визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області східного міжрегіонального управління юстиції Лубенець А. С. (далі - державний виконавець) щодо ненадіслання боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження від 12 лютого 2024 року
№ НОМЕР_1 не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення та зобов`язати направити таку постанову боржнику;
- визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 12 лютого 2024 року № НОМЕР_1 та здійснення заходів примусового виконання відносно фізичної особи громадянки ОСОБА_1 та зобов`язати скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 12 лютого 2024 року № НОМЕР_1, як помилково винесену, яка не відповідає вимогам діючого законодавства;
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо невинесення повідомлення про повернення стягувачу виконавчого документа у справі
№ 227/2230/20, виданого Добропільським міськрайонним судом Донецької області, без прийняття до виконання у зв`язку з неправильним зазначенням та припиненням боржника та зобов`язати повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання як такого, що не відповідає вимогам, передбаченим Законом України "Про виконавче провадження".
На обґрунтування скарги зазначала, що Верховний Суд постановою від 22 листопада 2023 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду від 10 січня 2024 року, у справі № 227/2230/20 стягнув з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 429,44 грн на користь держави.
На підставі зазначеної постанови Добропільський міськрайонний суд Донецької області 31 січня 2024 року видав виконавчий лист.
12 лютого 2024 року старший державний виконавець Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області СМУЮ Лубенець А. С. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1.
20 лютого 2024 року держаний виконавець винесла постанову про арешт коштів боржника. Дії державного виконавця Лубенець А. С. при відкритті виконавчого провадження № НОМЕР_1 вважала протиправними.
Зазначала, що державний виконавець в порушення статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" не надіслала боржнику постанову про відкриття виконавчого провадження від 12 лютого 2024 року не пізніше наступного дня.
Крім того, у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 боржником визначено громадянина - фізичну особу ОСОБА_1 замість - приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1., що є порушенням порядку і способу виконання рішення та не відповідає резолютивній частині рішення.
Звернення стягнення на особисте майно фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю за боргами, які виникли в рамках цієї професійної діяльності заборонено законодавством. Також ОСОБА_1 вважала, що ідентифікація приватного виконавця здійснюється за допомогою Єдиного реєстру приватних виконавців України.
Приватного виконавця не ідентифікує РНОКПП та дата народження (як для фізичних осіб і фізичних осіб-підприємців), за допомогою яких у виконавчому провадженні державним виконавцем здійснюється ідентифікація боржника і відповідно здійснюються заходи примусового виконання.
Державний виконавець мала право відкрити виконавче провадження саме на приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. та здійснювати заходи примусового виконання відносно приватного виконавця, або повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.
Тобто державним виконавцем виконавче провадження відкрито відносно неналежної особи і заходи примусового виконання застосовуються до неналежного боржника у спосіб, який не відповідає резолютивній частині судового рішення. Більш того, з 19 травня 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. припинила діяльність у зв`язку зі зміною виконавчого округу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Добропільський міськрайонний суд Донецької області ухвалою від 05 квітня 2024 року під головуванням судді Притуляка С. А. у задоволенні скарги відмовив.
Суд вважав, що державний виконавець постанову про відкриття виконавчого провадження надіслала боржнику в строки встановлені статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження".
Постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 12 лютого 2024 року старшим державним виконавцем Лубенець А. С. на підставі виконавчого листа
№ 227/2230/20, який за своїм змістом відповідає вимогам, передбаченим частиною першою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" і підстави для його повернення стягувачу без прийняття до виконання, передбачені частиною четвертою статті 3 вказаного Закону відсутні.
Підпунктом 3 пункту 8 розділу 1 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження не передбачено приватного виконавця, як суб`єкта боржника з метою обліку виконавчих документів. За таких обставин дії державного виконавця не суперечать вимогам чинного законодавства, вчинені в межах його повноважень і суд не вбачав порушення прав скаржника.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 29 травня 2024 року у задоволенні клопотання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1. про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року відмовив.
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1. на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року повернув заявнику.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що станом на 29 травня 2024 року вимоги ухвали Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху у зв`язку з несплатою судового збору не виконані.
Посилання ОСОБА_1 на те, що апелянтом у цій справі виступає не приватний виконавець, а фізична особа ОСОБА_1, так як порушені її права та інтереси саме як фізичної особи, не відповідає дійсності, оскільки постановою Верховного Суду
від 22 листопада 2023 року у справі № 227/2230/20 судовий збір стягнутий саме з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1., на підставі якої видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що вона у цій справі виступає не як приватний виконавець виконавчого округу Донецької області, а як фізична особа, оскільки в цьому випадку порушуються її права та інтереси саме як фізичної особи, яку обмежують у правах, неправомірно включають в реєстр боржників, застосовують заходи примусового виконання рішення шляхом звернення на майно та кошти за зобов`язаннями іншої особи - приватного виконавця.
Заявниця зауважує, що з 19 травня 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. припинила свою діяльність. Отже,
ОСОБА_1 виступає не як приватний виконавець, а як сторона виконавчого провадження - боржник.
Крім того, 13 травня 2024 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 6-р(ІІ)2024, яким визнав неконституційним частину другу статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
Заявниця також зауважує, що вона перебуває у скрутному матеріальному становищі.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 17 червня 2024 року відкрив касаційне провадження та витребував справу з Добропільського міськрайонного суду Донецької області.
Справа № 227/2230/20 надійшла до Верховного Суду 07 серпня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2025 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Верховний Суд постановою від 22 листопада 2023 року у справі № 227/2230/20 у задоволенні клопотання приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовив, касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. залишив без задоволення, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишив без змін, стягнув з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 536,80 грн на користь держави.
Верховний суд ухвалою від 10 січня 2024 року у справі № 227/2230/20 у задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. про роз`яснення постанови Верховного Суду від 22 листопада 2023 року відмовив.
Заяву приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. про виправлення описки задовольнив.
Виправив описку, допущену в мотивувальній та резолютивній частинах постанови Верховного Суду від 22 листопада 2023 року, щодо розміру судового збору за подання касаційної скарги, а саме зазначив правильний розмір судового збору - 429,44 грн, замість помилково вказаного 536,80 грн.
12 лютого 2024 року старшим державним виконавцем Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області СМУЮ Лубенець А. С. відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 227/2230/20, виданого 31 січня 2024 року Добропільським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з боржника ОСОБА_1 судового збору у розмірі 429,44 грн.
20 лютого 2024 року старший державний виконавець Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області СМУЮ Лубенець А. С. в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 прийняла постанову про арешт коштів боржника.
21 лютого 2024 року старший державний виконавець Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області СМУЮ Лубенець А. С. в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 прийняла постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи-боржника у банку для здійснення видаткових операцій.
ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області СМУЮ Лубенець А. С.
Добропільський міськрайонний суд Донецької області ухвалою від 05 квітня 2024 року у задоволенні скарги відмовив.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та клопотання про звільнення її від сплати судового збору.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 травня 2024 року у задоволенні клопотання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1. про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року відмовив.
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1. на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року залишив без руху.
В зазначеній ухвалі апеляційний суд вказав, що приватний виконавець ОСОБА_1. не діє в особистих інтересах, а є суб`єктом, який здійснює виконання судового рішення, тож вона не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги.
ОСОБА_1 подала до апеляційного суду клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обґрунтовувала тим, що вона у цій справі виступає як фізична особа, а не як приватний виконавець. Боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 зазначено фізичну особу ОСОБА_1, а не приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. Заходи примусового виконання здійснення відносно неї, як фізичної особи, чим порушено її права та інтереси.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, забезпечуючи гарантії, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У пунктах 59-61 рішення від 19 червня 2001 року у справі "Kreuz v. Poland" (заява № 28249/95) Європейський суд з прав людини зазначав, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Більше того, Суд вважає, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Вимога сплати зборів у зв`язку з поданням позовів, які суди мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Однак сума зборів має бути визначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, які є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи був забезпечений розгляд судом справи.
Враховуючи ці чинники, суд має визначити, чи становила вимога сплати судового збору за обставин цієї конкретної справи, непропорційні обмеження, які завдали шкоди самій суті права заявника на доступ до суду.
Отже, судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, однак такий збір повинен встановлюватись з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував судовий розгляд.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20.
Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року, ОСОБА_1 заявила клопотання про звільнення її від сплати судового збору у зв`язку із скрутним майновим станом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Згідно з частинами першою, другою статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Тлумачення статті 136 ЦПК України та статті 8 Закону України "Про судовий збір" свідчить, що підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, є врахування судом майнового стану сторони.
Аналізуючи приписи пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", Велика Палата Верховного Суду зазначала, що умови, визначені у цих пунктах, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Встановлений статтею 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним (пункти 39, 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18).
Водночас Велика Палата Верховного Суду виснувала, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору (пункти 45, 48, 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Зі змісту оскарженої ухвали відомо, що відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції вважав, що приватний виконавець виконавчого округу Донецької області
ОСОБА_1. не діє в особистих інтересах, а є суб`єктом, який здійснює виконання судового рішення. Посилаючись на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 235/1207/20, від 06 листопада 2023 року у справі № 225/2213/20, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявник не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавством встановлені пільги щодо сплати судового збору, а тому підстав для звільнення її від сплати судового збору відсутні.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на наступне.
Верховний Суд неодноразово вказував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).
У постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 235/1207/20 та постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 225/2213/20, на які послався суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, викладений висновок, що у справах за поданнями приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. про оголошення розшуку боржника та про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа, приватний виконавець ОСОБА_1. не діє в особистих інтересах, а є суб`єктом, який здійснює виконання судового рішення, а тому вона не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, підстав для звільнення її від сплати судового збору немає.
Водночас, зауважено, що аналіз частин першої та другої статті 8 Закону України "Про судовий збір" свідчить про те, що за певних умов суд може звільнити від сплати судового збору саме сторону у справі.
Відмова у звільненні від сплати судового збору без дослідження судом доказів, якими заявник обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду (пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20).
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця як боржник у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 31 січня 2024 року у справі № 227/2230/20 про стягнення з ОСОБА_1 судового збору у розмірі 429,44 грн.
На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху у зв`язку з несплатою судового збору, заявник вказувала, що у цій справі вона виступає не як приватний виконавець, а як фізична особа, оскільки порушені її права та інтереси саме як фізичної особи.
В апеляційній та касаційній скаргах ОСОБА_1 вказувала на порушення її прав, у зв`язку із здійсненням заходів примусового характеру відносно неї, як боржником у виконавчому провадженні.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на правовий статус заявника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та підстави звернення її до суду із скаргою на дії та рішення державного виконавця, у зв`язку із чим не надав належної правової оцінки доводам і поданим ОСОБА_1 доказам на підтвердження наявності підстав для звільнення її, як боржника у виконавчому провадженні, від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, висновок суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 у зв`язку з несплатою судового збору є передчасним.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відмова у клопотанні ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги виключно з підстави, що вона не діє в особистих інтересах у справі за скаргою на дії та рішення державного виконавця, вчинені у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, в якому вона має статус боржника, без дослідження й оцінки доказів, наданих заявником на підтвердження неможливості сплати нею судового збору, може свідчити про завдання шкоди самій суті права ОСОБА_1 на доступ до суду.
Наведене також узгоджується із висновком Верховного Суду, який бу викладений у постанові від 17 липня 2024 року у справі № 2-627/2010 (№ 4-с/233/8/2024).
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 2024 року №6-р(ІІ)/2024 (справа № 3-187/2023(351/23)) вказував, що виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. На стадії здійснення судового контролю за виконавчим провадженням розгляд скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця спрямовано на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист. Відповідно, належний рівень організації виконавчого провадження та можливість судового оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади.
Разом із тим Конституційний Суд України у означеному рішенні констатував, що розгляд апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду за наслідками розгляду скарги, поданої відповідно до статті 447 ЦПК України, пов`язаний із потребою сплати особою судового збору, що має місце необґрунтоване втручання у право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить про те, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.
Урахувавши те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Конституційний Суд України зазначав, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами особи щодо доступу до суду та виконання судового рішення, а також не забезпечив доконечної мети чинення правосуддя - захисту прав і свобод.
Разом із тим Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що оскільки при зверненні до суду із скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця законом не передбачено сплату судового збору, отже він також не підлягає сплаті при подачі касаційної скарги, оскільки:
- предметом касаційного оскарження є саме ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги;
- Рішенням Конституційного Суду України від 13 травня 2024 року №6-р(ІІ)/2024 (справа 3-187/2023(351/23)) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частини другої статті 3, підпункту дев`ятого пункту 1 частини другої статті 4 Закону "Про судовий збір" в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
- у цьому Рішенні зазначено, що частина друга статті 3, підпункт дев`ятий пункту 1 частини другої статті 4 Закону "Про судовий збір", визнані неконституційними в зазначеному аспекті, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а тому ці положення не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли у справі № 227/2230/20 на час постановлення апеляційними судом (29 травня 2024 року) оскарженої ухвали.