ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 740/4733/23
провадження № 61-11118св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі" на постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 червня 2024 року у складі колегії суддів Шитченко Н. В., Мамонової О. Є., Онищенко О. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі" (далі - ТОВ "НіжинТеплоМережі") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1,
в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за теплову енергію
за період із 01 жовтня 2020 року до 30 червня 2023 року в розмірі 39 395,59 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, до якої надаються послуги з теплопостачання.
Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ім`я ОСОБА_1 .
У період з 01 жовтня 2020 року до 30 червня 2023 року відповідачка не здійснювала своєчасної оплати за надані комунальні послуги, внаслідок чого виникла заборгованість, яка у добровільному порядку нею не сплачена.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 квітня 2024 року позов ТОВ "НіжинТеплоМережі" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "НіжинТеплоМережі" заборгованість
за теплову енергію за період із 01 жовтня 2020 року до 30 червня 2023 року
у розмірі 39 395,59 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Куровського В. В. про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України відмовлено.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що стороною позивача доведено належними та допустимими доказами наявність у ОСОБА_1 як споживача послуг з теплопостачання обов`язку з оплати наданих послуг за період із 01 жовтня 2020 року до 30 червня 2023 року в сумі 39 395,59 грн.
Відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Куровського В. В. про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, місцевий суд керувався тим, що постановою Господарського суду Чернігівської області від 12 липня 2021 року (справа № 927/184/13-г) визнано банкрутом ТОВ "НіжинТеплоМережі" і відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців. Однак указане судове рішення скасовано постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року, а справу передано для продовження розгляду до Господарського суду Чернігівської області. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12 січня 2023 року продовжено процедуру розпорядження майном боржника та повноваження розпорядника майна боржника.
Місцевий суд виснував, що станом як на час подання позову, так і на час ухвалення судового рішення ТОВ "НіжинТеплоМережі" не визнано банкрутом, у цій цивільній справі товариство є позивачем, тобто вимоги до нього не заявлялися, отже відсутні підстави стверджувати, що ТОВ "НіжинТеплоМережі" не наділене повноваженнями на звернення до суду з вимогами про стягнення на його користь заборгованості за комунальні послуги.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 червня 2024 року рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 квітня 2024 року скасовано.
Провадження у справі за позовом ТОВ "НіжинТеплоМережі" до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за теплову енергію закрито.
Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що
Господарським судом Чернігівської області у межах справи № 927/184/13-г
про банкрутство ТОВ "НіжинТеплоМережі" відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства розглядаються майнові спори за участю товариства та інших суб`єктів господарської діяльності (юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), в яких ТОВ "НіжинТеплоМережі" є як позивачем, так і відповідачем, про що свідчать судові рішення, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вказав, що висновок місцевого суду про можливість вирішення цього позову в порядку цивільного судочинства є помилковим, оскільки ТОВ "НіжинТеплоМережі" не визнано банкрутом, товариство у цій справі є позивачем і відповідно вимоги до нього не заявлені. Частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (в редакції, чинній на час подання позову) визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Отже, норми Кодексу України з процедур банкрутства чітко визначають, що в порядку господарського судочинства мають вирішуватися всі спори, стороною в яких є боржник, незалежно від його процесуального статусу - позивача чи відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29 липня 2024 року ТОВ "НіжинТеплоМережі", засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 червня 2024 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 червня 2024 року та залишити в силі рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 квітня 2024 року.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник вказує, що суд апеляційної інстанції помилково послався на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду,
від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі
№ 918/335/17, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г, від 06 лютого
2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19, оскільки зазначені постанови прийняті за інших обставин, а тому не підлягають
до застосування у подібних відносинах.
Зазначає, що у наведених постановах відповідачами у справах були особи, щодо яких розглядалися справа у господарському суді про визнання банкрутом, а у справі, що переглядається, особа, щодо якої розглядається справа про визнання банкрутом, перебуває у статусі позивача.
Звертає увагу, що пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті),
та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство
та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, щодо якого відкрито виконавче провадження у справі про банкрутство. Отже, ГПК України визначено категорію справ, які відносяться до юрисдикції господарських судів, а саме справи у спорах з майновими вимогами до боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
Провадження у суді касаційної інстанції
03 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є частина друга статті 389 ЦПК України.
У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у вересні 2024 року, представник ОСОБА_1 адвокат Куровський В. В. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "НіжинТеплоМережі" зареєстровано 19 листопада 2003 року, основним видом економічної діяльності якого є: постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
ТОВ "НіжинТеплоМережі" надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води споживачам у м. Ніжині Чернігівської області, у тому числі й мешканцям будинку АДРЕСА_3 .
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19 лютого 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "НіжинТеплоМережі".
З Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) вбачається, що постановою Господарського суду Чернігівської області від 12 липня 2021 року у справі № 927/184/13-г визнано банкрутом ТОВ "НіжинТеплоМережі" і відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада
2021 року постанову Господарського суду Чернігівської області від 12 липня 2021 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду
першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12 січня 2023 року продовжено процедуру розпорядження майном боржника та повноваження розпорядника майна боржника.
Відповідно до наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень як станом на час подання позову, так і на час розгляду справи апеляційним судом ТОВ "НіжинТеплоМережі" не визнано банкрутом.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання
про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити
у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених
у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду
за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям оскаржувана постанова апеляційної інстанції відповідає
з огляду на таке.
У справі, яка переглядається, Верховний Суд має з`ясувати, до якої юрисдикції відноситься ця справа, в якій позивач заявив вимоги матеріального характеру та щодо якого розглядається справа про банкрутство в господарському суді.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи,
у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено
до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Критеріями розмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку
цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19) за позовом ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Кіцула С. Б. звернула увагу, що "після ухвалення оскаржуваних судових рішень законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII. […]
51. У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
52. Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом
за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України,
з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
53. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство,
в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори
з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі
є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства).
54. Згідно з частинами першою-третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час касаційного перегляду) судочинство
в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
55. Тобто законодавець указав, що у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
56. Закон № 2343-XII втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства.
57. Відтак можна зробити висновок, що вказаний Кодекс України з процедур банкрутства передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство,
що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.
58. Відповідно до частини третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Водночас Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що в разі скасування судових рішень із закриттям провадження у цій справі позивач буде змушений знову звернутися до суду тієї ж самої юрисдикції. Тому, виходячи з принципу процесуальної економії Велика Палата Верховного Суду вважає можливим визначити юрисдикцію у цій справі виходячи з процесуального законодавства, чинного на час касаційного розгляду, тобто застосувати норми Кодексу України з процедур банкрутства.
59. Частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.
60. Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного
на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи."
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду
у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження
№ 14-404цс19), розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом,
у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), постанову Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), постанову Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19), постанову Верховного Суду від 21 грудня 2023 року в справі № 686/23143/20 (провадження № 61-13878св23)).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року справа № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23), викладено висновок про те, що "юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Норми статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог.
Передача справи до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства можлива лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог.
Не є підставою для скасування рішень при апеляційному/касаційному перегляді
з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі
про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції."
У справі, яка переглядається:
? ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19 лютого 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "НіжинТеплоМережі";
? постановою Господарського суду Чернігівської області від 12 липня 2021 року
у справі № 927/184/13-г визнано банкрутом ТОВ "НіжинТеплоМережі" і відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.
? постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада
2021 року постанову Господарського суду Чернігівської області від 12 липня
2021 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду
першої інстанції;
? ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12 січня 2023 року продовжено процедуру розпорядження майном боржника та повноваження розпорядника майна боржника (за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є у вільному доступі, надалі процедура розпорядження майном боржника та повноваження розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Лященка П. В. неодноразово продовжувалися, востаннє - ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13 листопада 2024 року до 08 лютого 2025 року включно з призначенням підсумкового засідання суду на 12 лютого 2025 року);
? улипні 2023 року ТОВ "НіжинТеплоМережі" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, про стягнення з відповідачки заборгованості за теплову енергію за період із 01 жовтня 2020 року до 30 червня 2023 року в розмірі 39 395,59 грн.
? ухвалою Ніжинського районного суду Чернігівської області від 04 серпня
2023 року у цій справі відкрито провадження;
? 09 серпня 2024 року Ніжинський районний суд Чернігівської області постановив судове рішення.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, які є у вільному доступі, Господарським судом Чернігівської області в межах справи № 927/184/13-г про банкрутство ТОВ "НіжинТеплоМережі" розглядаються подібні спори щодо стягнення заборгованості, за результатами розгляду яких господарським судом ухвалені відповідні судові рішення по суті спору.
З огляду на викладене, оскільки судове рішення у цій справі постановлено після відкриття справи про банкрутство ТОВ "НіжинТеплоЕнерго", суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що Господарський суд Чернігівської області є судом, встановленим законом, до юрисдикції якого віднесено розгляд майнового спору за позовом ТОВ "НіжинТеплоМережі" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 187/442/15-ц (провадження № 61-10026св23), від 10 квітня 2024 року у справі № 187/1079/15 (провадження № 61-6125св23), від 11 грудня 2024 року у справі № 495/5193/18 (провадження № 61-6417св24).
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково послався на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі
№ 918/335/17, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г, від 06 лютого
2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19, оскільки зазначені постанови прийняті за інших фактичних обставин, а тому не підлягають до застосування у подібних відносинах, колегія суддів вважає неприйнятними з огляду на те, що посилання апеляційного суду в мотивувальній частині судового рішення на вказані постанови Верховного Суду не суперечить усталеній судовій практиці щодо розгляду усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах саме такої справи. Така правова позиція суду апеляційної інстанції відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), відступати від яких правових підстав немає.
Інших доводів касаційна скарга не містить.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли
під час кваліфікації спірних відносин.
Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх
відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Ruiz Toriya v. Spaine", заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99, § 2).
Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі "DIYA 97 v. UKRAINE", заява № 19164/04, пункт 47).
Виходячи з наведеного, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.