iplex360.Демо.Судові рішення

Постанова

Іменем України

29 січня 2025 року

м. Київ

справа № 346/6477/21

провадження № 61-11285св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

особа, яка звернулася з касаційною скаргою,? ОСОБА_3,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє Поляк Петро Петрович,

на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна.

Позов ОСОБА_1 мотивував тим, що 09 вересня 2016 року між сторонами були укладені договори, а саме:

? договір дарування 2/3 частин житлового будинку загальною площею 169 кв. м, житловою площею 76 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

? договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 2610600000:06:001:0107, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Спірні договори посвідчені того ж дня приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Яцком П. П.

та зареєстровані за №№ 3355, 3356 відповідно.

Позивач зазначав, що починаючи з 2015 року, у зв`язку з похилим віком, незадовільним станом здоров`я та практично повною втратою зору через наявні офтальмологічні захворювання потребував сторонньої допомоги, постійного догляду та лікування.

Вказував, що у вересні 2016 року відповідач звернувся до нього з пропозицією укласти договір довічного утримання, відповідно до якого відповідач брав на себе зобов`язання надавати позивачу необхідний постійний догляд, а також забезпечувати його продуктами харчування, ліками, одягом тощо. В рахунок винагороди за це відповідач повинен був отримати у власність належну позивачу частку у житловому будинку та земельну ділянку, на якій розташований

цей будинок, після смерті позивача. Тому з метою укладення саме договору довічного утримання позивач погодився на відповідну пропозицію відповідача

та передав йому документи, що стосуються вказаного нерухомого майна, необхідні для оформлення досягнутих сторонами домовленостей.

09 вересня 2016 року відповідач доставив позивача до робочого приміщення приватного нотаріуса, який перевірив паспорт громадянина України, після чого відбулася процедура підписання договору. З огляду на попередні домовленості сторін, а також враховуючи, що позивач через слабкий зір не міг прочитати текст договору, який йому було надано для підписання, він вважав, що укладає саме договір довічного утримання.

Позивач вказував, що під час укладення оспорюваних договорів дарування

він перебував під впливом істотної помилки щодо правової природи укладених правочинів, прав та обов`язків сторін, які виникають із них, а також наслідків

їх укладення. При цьому саме неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин вплинули на його волевиявлення, оскільки у випадку, якби позивач

не допустив такої помилки, то оспорювані правочини він би не укладав.

Виходячи з наведеного, позивач просив суд визнати недійсними:

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними:

- договір дарування 2/3 частки будинку загальною площею 169 кв. м, житловою площею 76 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 09 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений 09 вересня 2016 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Яцком П. П. та зареєстрований у реєстрі за № 3355;

- договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,1000 га,

кадастровий номер 2610600000:06:001:0107, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1, укладений 09 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений 09 вересня 2016 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Яцком П. П. та зареєстрований у реєстрі за № 3356.

Не погодившись із вказаним заочним рішенням, Прозорова О. М., яка зазначала, що діє в інтересах ОСОБА_2, 09 січня 2024 року подав заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 04 квітня 2024 року заяву адвоката Прозорової О. М., подану в інтересах ОСОБА_2, про перегляд заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України, оскільки заява підписана особою, яка не мала права її підписувати.

15 квітня 2024 року ОСОБА_2, в інтересах якого діяла адвокат Прозорова О. М., повторно подав заяву про перегляд заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 23 квітня 2024 року заяву, подану 15 квітня 2024 року адвокатом

Прозоровою О. М. в інтересах ОСОБА_2, про перегляд заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого

2023 року залишено без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява про перегляд заочного рішення подана 15 квітня 2024 року, тобто з пропуском двадцятиденного строку, встановленого частиною третьою статті 284 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2024 року ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 квітня

2024 року скасовано, справу повернуто до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області для продовження розгляду.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що представник відповідача не вказала достатніх поважних причин, які б слугували підставами для поновлення строку для звернення з заявою про перегляд заочного рішення, та вказав, що як первинна, так і повторна заяви були подані в межах законодавчо визначених строків.

Розгляд первинної заяви відбувався тривалий час і повернута вона була без виконання судом вимог частини одинадцятої статті 187 ЦПК України. Тому

не можна вважати неповажними причини пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Коломийського міськрайонного суду від 13 лютого 2023 року, оскільки він пропущений не з вини заявника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31 липня 2024 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє Поляк П. П., засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою

на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2024 року

у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2024 року та залишити в силі ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 квітня

2024 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення представник заявника посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 640/11452/19, від 16 лютого 2022 року

у справі № 160/13869/20, від 06 березня 2018 року у справі № 819/1224/15-а,

від 15 серпня 2023 року у справі № 280/9095/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Звертає увагу, що суд апеляційної інстанції формально дослідив питання строків подання заяв про перегляд заочного рішення та дійшов суперечливих висновків, одночасно встановивши, що заявником не пропущено строк на подання такої заяви, а також зазначивши, що строк на подання заяви про перегляд заочного рішення заявником пропущено з поважних причин.

Вказує, що заочне рішення суду вручено стороні відповідача 21 грудня 2023 року, а повторна заява про перегляд заочного рішення була подана 15 квітня 2024 року, тобто за межами двадцятиденного строку.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

25 грудня 2024 року Прозорова О. М., яка діє в інтересах ОСОБА_2, надіслала

до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити

у задоволенні касаційної скарги, а постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2024 рокузалишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що ОСОБА_3 не є стороною у справі, її права, свободи та інтереси оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції не порушені.

Звертає увагу, що ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2024 року заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 13 лютого 2023 року скасовано.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 14 жовтня 2024 року провадження у справі закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.

ОСОБА_3, не погоджуючись з ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 жовтня 2024 року, оскаржила її в апеляційному порядку. Апеляційний перегляд вказаної ухвали суду першої інстанції триває.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є частина друга статті 389 ЦПК України.

У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсними:

- договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,1000 га,

кадастровий номер 2610600000:06:001:0107, яка розташована за адресою:

Копію заочного рішення від 13 лютого 2023 року представник відповідача адвокат Прозорова О. М. отримала 21 грудня 2023 року.

09 січня 2024 року Прозорова О. М., яка діє в інтересах ОСОБА_2, звернулася із заявою про перегляд заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 04 квітня 2024 року заяву про перегляд заочного рішення повернуто ОСОБА_2 . Ухвала набрала законної сили 20 квітня 2024 року.

15 квітня 2024 року Прозорова О. М., яка діє в інтересах ОСОБА_2, повторно звернулася із заявою про перегляд заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 23 квітня 2024 року заяву адвоката Прозорової О. М., подану в інтересах ОСОБА_2, про перегляд заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року залишено без розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність

того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши судом апеляційної інстанції додержання норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду доходить таких висновків.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини другої статті 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (частини третя, четверта статті 284 ЦПК України).

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував практику, відповідно до якої національні суди пріоритетність мають надавати дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення від 26 липня 2007 року у справі справи "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29; від 08 грудня 2016 року у справі "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07).

У своїй практиці ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France), серія А, № 333-B; від 27 червня 2000 року у справі "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey), заява № 22277/93; від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03; від 14 жовтня 2010 року "Щокін проти України", заяви № 23759/03 та № 37943/06).

Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дає змогу виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа "Белле проти Франції" (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України", заява № 8863/06); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (рішення від 07 липня 2009 у справі "Станьо проти Бельгії" (Stagno v. Belgium), заява № 1062/07)).

Доступність права на оскарження у зв`язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі "Скорик проти України" суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які перебувають під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно, поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності під час вирішення питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania).

Встановлений частиною другою статті 284 ЦПК України строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення є одним з інструментів забезпечення принципу правової визначеності, адже право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку та строку звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

У постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), виклала такі висновки щодо застосування статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу:

? передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;

? оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/2772/16 (провадження № 12-1гс18) зазначила, що "у рішенні від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" ЄСПЛ також зазначив, що "право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням"; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб" (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або у такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. там же; див. також серед багатьох інших джерел рішення у справі "Кордова проти Італії" (№ 1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, п. 54, ECHR 2003-I) та повторення відповідних принципів у рішенні від 21 вересня 1994 року у справі "Фаєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), пункт 65, Series A, № 294-B).

У справі 756/11081/20 (провадження № 14-400цс19), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про залишення заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України, установивши відсутність у заявника об`єктивних непереборних труднощів для подання заяви про перегляд заочного рішення в строки, визначені частиною другою статті 284 ЦПК України, з дня отримання тексту заочного рішення та відсутність безумовних підстав для поновлення строку на звернення до суду з такою заявою, передбачених у частині третій статті 284 цього Кодексу".

У справі, яка переглядається, встановлено, що заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

09 січня 2024 року Прозорова О. М., яка зазначала, що діє в інтересах ОСОБА_2, звернулася із заявою про перегляд заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 04 квітня 2024 року заяву про перегляд заочного рішення повернуто

ОСОБА_2 . За висновком суду першої інстанції підставою для повернення поданої заяви слугувало те, що заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, що є підставою для її повернення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України. Ухвала набрала законної сили 20 квітня 2024 року.

Повертаючи заяву про перегляд заочного судового рішення, суд першої інстанції в ухвалі від 04 квітня 2024 року вказав:

рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 затверджено Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги (далі - Положення про ордер), яке встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів;

за змістом пункту 3 Положення про ордер в Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України (зразок в Додатку 1). Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта (пункт 11 Положення про ордер). У пункті 12 Положення про ордер наведено перелік реквізитів, які містяться в ордері, серед яких двовимірний штрих-код (QR-код) з посиланням на про файл адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України;

згідно з пунктом 4 вказаного рішення Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 дозволено адвокатам України в строк до 01 січня 2022 року використовувати Типову форму ордера, виготовлену друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону. У пункті 5 даного рішення зазначено, що Типова форма ордеру, виготовлена друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону відповідно до Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17 грудня 2012 року, діє після 01січня 2022 року до закінчення повноважень адвоката у конкретній справі (провадженні);

договір про надання правничої допомоги між адвокатом Прозоровою О. М. та відповідачем ОСОБА_2 укладений 19 грудня 2023 року, тому вказана Типова форма ордеру не може використовуватися у цій справі, а наданий адвокатом ордер не відповідає формі, затвердженій Радою адвокатів України. Крім того, цей ордер не містить обов`язкового реквізиту - двовимірного штрих-коду (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України. Будь-яких інших документів на підтвердження повноважень на представництво інтересів відповідача адвокатом Прозоровою О.М. не надано.

За таких обставин суд першої інстанції виснував, що адвокат Прозорова О. М. не мала права підписувати заяву про перегляд заочного рішення, що є підставою для повернення цієї заяви відповідачу.

У свою чергу адвокат Прозорова О. М. зазначила, що вона не мала можливості надати ордер встановленого зразка у зв`язку з несправністю її комп`ютерної техніки. Крім того, вказала, що на підтвердження її повноважень нею після подання заяви про перегляд заочного рішення долучено копію нотаріально посвідченої довіреності від 27 лютого 2024 року. Отже, на думку адвоката Прозорової О. М., вона станом на 03 квітня 2024 року мала всі повноваження на представництво інтересів відповідача в суді.

Отримавши ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 04 квітня 2024 наступного дня, а саме 05 квітня 2024 року, Прозорова О. М., яка діє в інтересах ОСОБА_2, 12 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку повторно звернулася із заявою про скасування заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року та просила поновити пропущений строк для подання заяви про перегляд заочного рішення. Заява зареєстрована в суді першої інстанції 15 квітня 2024 року.

Суд першої інстанції ухвалою від 23 квітня 2024 року залишив заяву про перегляд заочного судового рішення без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України.

Ухвалу місцевий суд мотивував тим, що оскаржуване заочне рішення вважається врученим представнику відповідача 21 грудня 2023 року та зазначив, що за правилами, передбаченими частиною другою статті 284 ЦПК України, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. За положеннями частини третьої цієї статті учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Таким чином, підлягає застосуванню частина третя статті 284 ЦПК України, тобто заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана протягом двадцяти днів з дня вручення представнику відповідача повного заочного рішення суду. Однак така заява про перегляд заочного рішення подана представником відповідача 15 квітня 2024 року, тобто з пропуском двадцятиденного строку, встановленого частиною третьою статті 284 ЦПК України.

Виходячи з цього, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що згідно із частиною четвертою статті 284 ЦПК України строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, але представник відповідача не вказала достатніх поважних причин, які би слугували підставами для поновлення такого строку.

Не погодившись із ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2024 року про залишення заяви про перегляд заочного судового рішення без розгляду, ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Прозорова О. М., оскаржив її в апеляційному порядку.

Скасовуючи ухвалу місцевого суду та передаючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції вказав, що Прозорова О. М., яка діє в інтересах ОСОБА_2, вчасно вперше звернулася із заявою про перегляд заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року в межах двадцятиденного строку, передбаченого частиною другою статті 284 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення у цій справі, вказав, що розгляд первісної заяви відбувався тривалий час і заяву судом повернуто без виконання вимог частини одинадцятої статті 187 ЦПК України, та зазначив, що не можна вважати неповажними причини пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Коломийського міськрайонного суду від 13 лютого 2023 року, оскільки такий строк пропущений не з вини заявника.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно із загальними положеннями ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків, що передбачено у частині другій статті 126 ЦПК України, заява про перегляд заочного рішення, подана з пропуском установленого законом строку, за відсутності підстав для його поновлення, підлягає залишенню без розгляду. При цьому оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява, а наслідком пропуску строку для подання такої заяви за умови відсутності поважних причин для його поновлення, є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, залишаючи заяву про перегляд заочного судового рішення без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, дійшов правильного висновку про те, що представник заявника не надала суду доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних непереборних труднощів для подання заяви про перегляд заочного рішення від 12 квітня 2024 року в строки, визначені частиною другою статті 284 ЦПК України, з дня отримання тексту заочного рішення (21 грудня 2023 року) та доказів про наявність безумовних підстав для поновлення строку на звернення до суду з такою заявою, передбачених у частині третій статті 284 цього Кодексу.

З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком місцевого суду про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду, оскільки представник заявника не довела, а в суді першої інстанції не спростувала, що пропущений для подання заяви про перегляд заочного рішення строк не є формальним та суб`єктивним, а є об`єктивним, не обумовленим суб`єктивною поведінкою та не залежав від волевиявлення заявника.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові безпідставно вдався до оцінки ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2024 року, постановленої за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої 09 січня 2024 року Прозоровою О. М., яка зазначала, що діє в інтересах ОСОБА_2, оскільки вказана ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалася.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону № 3262-IV).

Колегія суддів звертає увагу, що за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є у вільному доступі, вбачається, що ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2024 року заяву адвоката Прозорової О. М., яка діє в інтересах ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення, ухваленого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області 13 лютого 2023 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів дарування нерухомого майна про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано- Франківської області від 13 лютого 2023 року, ухвалене у справі № 346/6477/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яким визнано недійсними:

- договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,1000 га,

кадастровий номер 2610600000:06:001:0107, яка розташована за адресою:

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 жовтня 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, а саме:

- договору дарування 2/3 частки будинку загальною площею 169 кв. м, житловою площею 76 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 09 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого 09 вересня 2016 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Яцком П. П. та зареєстрованого у реєстрі за № 3355;

- договору дарування земельної ділянки загальною площею 0,1000 га,

кадастровий номер 2610600000:06:001:0107, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1, укладений 09 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого 09 вересня 2016 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Яцком П. П. та зареєстрованого у реєстрі за № 3356 - закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Поляк П. П., оскаржила її в апеляційному порядку.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Поляк П. П., на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 14 жовтня 2024 року.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Поляк П. П., на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 14 жовтня 2024 року призначено до розгляду в Івано-Франківському апеляційному суді на 11 грудня 2024 року на 10:30 год.

Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень також убачається, що Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області розглядалася цивільна справа №346/3087/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Яцко П. П., про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 2/3 частин будинку АДРЕСА_1, посвідчений 09 вересня 2016 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., серія та номер 3355, з моменту його укладення.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31409734 від 15 вересня 2016 року 16:22:23, прийняте приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П.

Скасовано запис про право власності 16410050 від 09 вересня 2016 року 16:00:59, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31409734 від 15 вересня 2016 року 16:22:23.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1, кадастровий номер 2610600000:06:001:0107, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), посвідчений 09 вересня 2016 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., серія та номер 3356, з моменту його укладення.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 31410329 від 15 вересня 2016 року 16:39:08, прийняте приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П.

Скасовано запис про право власності 16410632 від 09 вересня 2016 року 16:15:34, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31410329 від 15 вересня 2016 року 16:39:08.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 07 травня 2021 року в частині визнання недійсним договору дарування 1/3 частини будинку

АДРЕСА_1, який укладений

09 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений

09 вересня 2016 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., серія та номер 3355, згідно з яким ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар 1/3 частин будинку

АДРЕСА_1, та визнання недійсним договору дарування 1/2 частини земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1, кадастровий номер: 2610600000:06:001:0107, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що посвідчений 09 вересня 2016 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., серія та номер 3356, згідно з яким ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1, кадастровий номер 2610600000:06:001:01071, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Яцко П. П. у задоволенні позову в цій частині.

В решті рішення суду залишено без змін.

Стягнено з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з кожного по 1261,20 грн на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.

В касаційному порядку постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року не оскаржувалася.

Суд апеляційної інстанції справі № 346/3087/20 зазначив, що укладаючи договір дарування, за яким ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар 2/3 частин житлового будинку АДРЕСА_1, який посвідчений 09 вересня 2016 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., серія та номер 3355, дарувальник ОСОБА_1 усупереч вимогам статей 368, 369 ЦК України розпорядився 1/3 частини спірного будинку, яка належить ОСОБА_3, внаслідок чого в цій частині спірний договір є недійсним у силу положень статей 203, 215 ЦК України, оскільки вчинений поза волею іншого співвласника цього майна.

Апеляційний суд, визнаючи недійсним договір дарування земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1, кадастровий номер 2610600000:06:001:0107, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), посвідчений 09 вересня 2016 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П., серія та номер 3356, з моменту його укладення, суд першої інстанції у порушення вимог статей 317, 319, 321, 717 ЦК України не врахував, що ОСОБА_1 як власник майна вправі був розпорядитися на свій розсуд частиною цієї земельної ділянки.

Крім того, у справі № 346/3087/20 встановлені такі обставини:

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, який

07 серпня 1981 року було розірвано. Під час шлюбу ними здійснено реконструкцію належних ОСОБА_1 2/3 частин спірного житлового будинку. В процесі реконструкції загальна площа житлового будинку збільшилася до 169,7 кв. м житлова площа до 76,0 кв. м;

на підставі рішення Івано-Франківського обласного суду від 29 березня 1985 року за ОСОБА_6 27 серпня 1998 року в Коломийському МБТІ Івано-Франківської області зареєстровано право власності на 1/3 частину житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_2 ;

З 03 жовтня 1981 року до 16 грудня 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу № 000266952826;

04 грудня 2000 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_3 1/3 частину житлового будинку загальною площею 38,2 кв. м, жилою площею - 16,2 кв. м, з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ;

Згідно із свідоцтвом про право власності від 09 серпня 2002 року ОСОБА_1 належить 2/3 частини житлового будинку на АДРЕСА_2 .

11 січня 2008 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Григорець М. В. посвідчено заповіт, яким все належне майно ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Коломия Коломийського міськрайонного управління юстиції Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, від 02 травня 2008 року, серія НОМЕР_1 ;

ОСОБА_3, постійно проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини, вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, вона не заявляла про відмову від неї. Зазначені обставини визнані сторонами, суд немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, тому відповідно частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню;

постановою державного нотаріуса Коломийської міської нотаріальної контори Мануляк І. В. від 18 липня 2020 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_7 на частку у спадковому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у зв`язку з тим, що за спадкодавцем не зареєстровано право власності на частину цього будинку;

ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з довідкою, виданою приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Антонюк О. В., станом на 30 жовтня 2023 року єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_1, є його дочка ОСОБА_3 .

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), постанову Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19), постанову Верховного Суду від 21 грудня 2023 року в справі № 686/23143/20 (провадження № 61-13878св23)).

З урахуванням того, що:

на підставі постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2024 року ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2024 року заяву адвоката Прозорової О. М., яка діє в інтересах ОСОБА_2, про перегляд заочного рішення від 13 лютого 2023 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів дарування нерухомого майна про перегляд заочного рішення задоволено та вказане заочне рішення від 13 лютого 2023 року - скасовано, а справу призначено до судового розгляду в загальному порядку;

ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 жовтня 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_1, яка оскаржена ОСОБА_3 в апеляційному порядку і апеляційний перегляд вказаної ухвали на час здійснення касаційного перегляду не завершено;

у справі № 346/3087/20встановлено, що ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_1, та що дарувальник ОСОБА_1 усупереч вимогам статей 368, 369 ЦК України розпорядився 1/3 частини спірного будинку, яка належить ОСОБА_3 ;

оскаржувана постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2024 рокувпливає на права та законні інтереси ОСОБА_3 як спадкоємця ОСОБА_1, -

колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувана постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 04 липня 2024 року як така, що не відповідає критеріям щодо законності та обґрунтованості, визначеним статтею 263 ЦПК України, підлягає скасуванню.

................

Перейти до повного тексту