iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року

м. Київ

справа № 707/3423/23

провадження № 61-15789св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -

Луспеника Д. Д.,

суддів:

Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачки: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки і піклування міста Черкаси,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в інтересах яких діє адвокат Постригань Тетяна Леонідівна, на постанову Черкаського апеляційного суду

від 24 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Карпенко О. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки і піклування міста Черкаси, про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували, реєстрація народження дитини здійснена на підставі статті 126 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

У 2021 році ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину (справа № 707/1704/21).

Під час розгляду цієї справи суд з`ясував думку малолітньої ОСОБА_1, яка повідомила, що батько повністю втратив з нею зв`язок та відновлення стосунків

є неможливим.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 01 липня 2022 року (справа № 707/1704/21)позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_1 ; стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_1, у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 липня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року

(справа № 707/1704/21) рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 01 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Попереджено ОСОБА_3 про необхідність належно виконувати батьківські обов`язки.

Постановою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року (провадження

№ 61-12698св22) зазначене судове рішення залишено без змін.

Однак ставлення відповідача до дочки не змінилося, він припинив з нею спілкування та будь-які стосунки, зв`язок не підтримує, її життям, здоров`ям, навчанням, духовним розвитком не цікавиться, матеріально не допомагає.

Станом на 18 жовтня 2023 року він має заборгованість зі сплати аліментів

у розмірі 146 995,65 грн та пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 152 484,90 грн.

Посилаючись на неведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дочки

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_3 неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені у сумі 152 484,90 грн.

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки і піклування міста Черкаси, ОСОБА_2, про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після ухвалення судового рішення у справі (справа № 707/1704/21) ставлення відповідача до неї не змінилося. Він продовжує ухилятися від виконання батьківських обов`язків, зокрема не сплачує аліменти на її утримання, чим позбавляє її засобів для існування та забезпечення навчання.

Усі питання щодо її виховання та розвитку вирішує матір ОСОБА_2 . Натомість ОСОБА_3 не вживає жодних заходів щодо налагодження з нею контакту, не цікавиться її життям, станом здоров`я та успіхами, не піклується про її фізичний, духовний розвиток та навчання. Аліменти не сплачує, матеріально не допомагає, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на її психічний і духовний розвиток як складову виховання. Не спілкується з нею в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює та не забезпечує умов для отримання освіти, не вітає зі святами.

Посилаючись на те, що відповідач тривалий час свідомо нехтує батьківськими обов`язками не бере участі у її житті, аліменти не сплачує, а отже, не забезпечує її найкращих інтересів, ОСОБА_1 просила: позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_3 неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені; зобов`язати Орган опіки та піклування міста Черкаси надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо дочки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з урахуванням висновків від 01 липня 2021 року № 415/30-03-03 та

від 20 жовтня 2022 року № 448/30-03-03; об`єднати в одне позовне провадження її позов з позовом ОСОБА_2 .

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 14 листопада

2023 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки

і піклування міста Черкаси, ОСОБА_2, про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Об`єднано справи № 707/3457/23 та № 707/3423/23 в одне провадження та присвоєно єдиний унікальний № 707/3423/23.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_1 задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення за період з 22 липня 2021 року до 05 січня 2024 року в сумі 152 484, 90 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, після ухвалення постанови Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року (справа № 707/1704/21) ОСОБА_3 не вчинив жодних дій для налагодження стосунків з дитиною, батьківські обов`язки не виконує. Він ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами своєї дитини, її станом здоров`я, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не виявляє інтересу до внутрішнього світу своєї доньки; не створює та не забезпечує умов для отримання освіти.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення неустойки (пені), суд першої інстанції виходив з того, що неустойка підлягає стягненню лише на користь дитини, оскільки стягнення неустойки (пені) на користь і дитини, і матері є подвійним стягненням.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_1 частково.

Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення за період з 01 березня 2023 року до 05 січня 2024 року в сумі 43 157,9 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вирішуючи позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, у цій справі не встановлено.

Відповідач, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду справи, заперечував щодо позбавлення його батьківських прав та виявив ствердне бажання налагодити стосунки і спілкування із дочкою.

Надаючи оцінку висновку Виконавчого комітету Черкаської міської ради

від 16 січня 2024 року № 107-01-21 про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, апеляційний суд визнав його недостатньо обґрунтованим, зокрема зазначивши, що висновок має формальний характер, не містить достатніх і переконливих аргументів щодо необхідності застосування такого виняткового заходу, як позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дочки. Орган опіки і піклування не врахував конфліктну між сторонами; не дослідив питання стосовно відсутності заперечень ОСОБА_2 щодо спілкування батька з дочкою, перебування ОСОБА_1 за кордоном, а також обставин проходження відповідачем служби у Збройних Силах України.

Суд апеляційної інстанції урахував, що з часу ухвалення постанови Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року (справа № 707/1704/21) до часу звернення до суду з цим позовом (листопад 2023 року) ОСОБА_1 проживала за кордоном, а відповідач з 24 лютого 2022 року до 06 липня 2023 року проходив військову службу в лавах Збройних Сил України, що дає підстави для висновку про обмеженість можливостей для налагодження стосунків між батьком та дочкою

у спірний період.

Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається ОСОБА_2, не свідчить про те, що батько дитини не бажає брати участь в утриманні і вихованні дочки, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач притягувався до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків або жорстоке поводження з дитиною, веде аморальний спосіб життя, що негативно впливає на інтереси дитини.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено й судом не встановлено.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суд апеляційної інстанції урахував, що з 09 січня 2022 року до 29 жовтня 2022 року відповідач частково сплачував аліменти на утримання дитини. Водночас ОСОБА_2 заблокувала рахунок на який відповідач перераховував аліменти, іншого рахунку йому не повідомила. Між ними не було досягнуто іншої домовленості щодо відкриття рахунку на ім`я дочки для акумулювання аліментів за увесь період після ухвалення рішення суду, а виконавче провадження про стягнення аліментів було відкрите лише 16 лютого 2023 року.

Після відкриття виконавчого провадження відповідач також частково сплачував аліменти на утримання дочки.

Установивши, що з часу набрання законної сили рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22 липня 2022 року (справа № 707/1704/21), яким

з відповідача стягнуто аліменти, до часу пред`явлення виконавчого документа до виконання (16 лютого 2023 року), у ОСОБА_2 були відсутні майнові претензії до відповідача щодо сплати аліментів, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність вини ОСОБА_3 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, а також умислу в ухиленні від їх сплати та, відповідно, відсутність підстав для стягнення з нього пені за прострочення сплати аліментних платежів з липня 2021 року до лютого 2023 року включно.

Водночас з часу відкриття виконавчого провадження до 05 січня 2024 року відповідач сплачував аліменти не в повному обсязі, а тому на користь

ОСОБА_2, яка є одержувачем аліментів за рішенням суду, підлягає стягненню неустойка (пеня) за період з 01 березня 2023 року до 05 січня 2024 року у розмірі 43 157,90 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У листопаді 2024 року ОСОБА_2, та ОСОБА_1, в інтересах яких діє адвокат Постригаль Т. Л., звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанову Черкаського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року у яких, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниці посилаються на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 332/1203/22, від 19 лютого 2024 року у справі № 761/893/23, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, від 10 січня 2024 року у справі № 359/240/21, від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21,

від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 29 вересня 2021 року у справі

№ 459/3411/18, від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Посилаються не те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які є аналогічними за змістом, обґрунтовані тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції на порушення вимог статті 171 СК України не врахував думку дитини, яка бажає позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, не з`ясував усіх обставин справи, не надав оцінки зібраним у справі доказам, а тому дійшов помилкового висновку про те, що думка дитини не відповідає її інтересам, оскільки висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надати правильну оцінку, тобто перебуває під впливом матері.

Суд не звернув уваги на те, що при підготовці органом опіки і піклування висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, з дитиною спілкувався психолог, який з`ясовував її думку і не зазначив, що дитина схильна до навіювань чи перебуває під чиїмось тиском.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 повідомила суду про факти самоусунення батька від її виховання, про те, що він не намагався з нею спілкуватися весь цей час, що спочатку вона сприймала це болісно, проте згодом зрозуміла, що життя без батька, а саме без постійних сварок, їй подобається набагато більше. Відновлення стосунків між ними є неможливим, оскільки він для неї став чужою людиною.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідач не вчинив жодних активних дій стосовно участі у вихованні та забезпеченні дитини, незважаючи на попередження, зазначене у постанові Черкаського апеляційного суду

від 10 листопада 2022 року (справа № 707/1704/21).

Посилаючись на те, що відповідач як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції заперечував стосовно позбавлення його батьківських прав, як підставу для відмови у задоволенні позову, апеляційний суд не врахував, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Відповідач не довів, що його ставлення до участі у вихованні дитини змінилося, відповідних доказів, зокрема й здійснення ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з дитиною, він не надав.

Суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування від 16 січня 2024 року № 107-01-21, не зазначив, у чому полягає його необґрунтованість та фактично відмовив у задоволенні позову посилаючись виключно на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу.

ОСОБА_3 було відомо, що з початку введення в Україні воєнного стану

у 2022 році дитина проживає в Італії. Служба у Збройних Силах України не завадила йому ініціювати судові спори про встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_2 та поділ майна, однак за цей час він жодного разу не вітав дочку зі святами.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 180, 181,

196 СК України, не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, від 10 січня 2024 року у справі

№ 359/240/21, від 19 лютого 2024 року у справі № 761/893/23, а тому дійшов помилкового висновку про те, що заборгованість зі сплати аліментів у період

з 22 липня 2021 року до 16 лютого 2023 року виникла не з вини ОСОБА_3, зважаючи ще й на те, що він не надав жодного доказу на підтвердження вчинення йому перешкод у сплаті аліментів.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_4, у якому він просив касаційнці скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що між ним та ОСОБА_2 склалися стосунки, які позбавляють його можливості спілкуватися з дочкою, водночас позбавлення батьківських прав можливе лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

ОСОБА_2 приховала від відповідача місце перебування дитини, що створює йому перешкоди у спілкуванні з дочкою.

Відповідач не втратив інтересу до дитини та бажає налагодити з нею стосунки. Відсутність між ними спілкування потягом тривалого часу зумовлена об`єктивними причинами, а саме: вчинення ОСОБА_2 перешкод; перебування дитини за кордоном; служба відповідача у лавах Збройних Сил України; небажанням відповідача примушувати дитину до такого спілкування задля уникнення її психологічного травмування.

Під час з`ясування думки ОСОБА_1, вона не висловлювала страху перед батьком, була орієнтована у ситуації та вказала, що не бачить сенсу у спілкуванні з ним, що свідчить про її відстороненість внаслідок тривалої відсутності зв`язку між ними.

Така ситуація зумовлена тим, що після припинення шлюбних стосунків між

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 склалися недоброзичливі стосунки, вони спільно не вирішували питань, які стосувалися дитини. Стосунки між батьками не змінилися й на час вирішення цього спору між ними відсутній конструктивний діалог.

Проте з досягненням певного віку змінюються умови розвитку дитини та життєві орієнтири, погляди та цінності. У разі налагодження нормального спілкування між ОСОБА_3 та дочкою, ставлення до батька теж може змінитися.

Водночас повну й абсолютну заборону контакту між дитиною та її біологічним батьком не можливо використовувати як засіб виховання або покарання батька. Надання відповідачу можливості спілкуватися зі своєю дочкою не ставить під загрозу благополуччя дитини, а навпаки сприятиме відновленню контакту з батьком.

Крім того, вирішуючи позовні вимоги про стягнення пені, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ОСОБА_3 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини у період з липня 2021 року до лютого 2023 року включно.

У січні 2025 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення до касаційних скарг від ОСОБА_5 та ОСОБА_2, ідентичні за змістом, у яких заявниці просили долучити до матеріалів справи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі повідомлення про вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, що має ознаки злочину, передбаченого статтею 164 Кримінального кодексу України, як доказ його злісного ухилення від сплати аліментів; ухвалу слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси

від 31 грудня 2024 року.

У січні 2025 року до Верховного Суду надійшли заперечення ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Кучер Ю. В. на додаткові пояснення позивачок, у яких він просив відмовити у приєднанні нових доказів до матеріалів справи.

Верховний Суд не бере до уваги додаткові пояснення до касаційних скарг від ОСОБА_5 та ОСОБА_2 разом з доданими документами, оскільки відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 листопада 2024 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в інтересах яких діє адвокат Постригань Т. Л., на постанову Черкаського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року, передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційним скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в інтересах яких діє адвокат Постригань Т. Л., з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, витребувано із Черкаського районного суду Черкаської області матеріали справи № 707/3423/23.

У грудні 2024 року матеріали справи № 707/3423/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 26 вересня 2023 року № 229 ОСОБА_2 разом із ОСОБА_1 зареєстровані та проживають у домоволодінні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку від 01 липня 2021 року № 415/30-03-03 Виконавчий комітет Черкаської міської ради як орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Виконавчий комітет Черкаської міської ради листом від 20 жовтня 2022 року

№ 448/30-03-03 повідомив суд першої інстанції, що з урахуванням рішення з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 19 жовтня 2022 № 7/20, як орган опіки та піклування, підтримує висновок від 01 липня 2021 року № 415/30-03-03 про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_1 .

Згідно з висновком від 16 січня 2024 року № 107-01-21 03 Виконавчий комітет Черкаської міської ради як орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дочки

ОСОБА_1, що відповідатиме її найкращим інтересам.

ОСОБА_3 частково сплачував аліменти, а саме: 08 січня 2022 року -

1 000,00 грн; 05 лютого 2022 року - 1 000,00 грн; 09 березня 2022 року -

1 000,00 грн; 05 квітня 2022 року - 1 000,00 грн; 07 травня 2022 року - 1 000,00 грн; 10 червня 2022 року - 1 000,00 грн; 23 червня 2022 року - 1 000,00 грн; 04 серпня 2022 року - 1 000,00 грн; 24 серпня 2022 року - 1 000,00 грн; 24 вересня 2022 року - 1 000,00 грн; 29 жовтня 2022 року - 3 500,00 грн; 29 жовтня 2022 року -

2 500,00 грн.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 01 липня 2022 року (справа № 707/1704/21) позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_1 ; стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 липня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року

Постановою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року (провадження

№ 61-12698св22) зазначене судове рішення залишено без змін.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі

"Хант проти України" (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду

від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня

2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі

№ 405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані

статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року

у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19,

від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі

№ 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі

№ 753/2025/19).

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про позбавлення

ОСОБА_3 батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не вчинив жодних дій для налагодження стосунків з дитиною, батьківські обов`язки не виконує. Зокрема, він ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Натомість суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні підстави для висновку про те, що батько дитини не бажає брати участь в її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач притягувався до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків, або жорстоке поводження з дитиною, веде аморальний спосіб життя, що негативно впливає на інтереси дитини. Позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено й судом не встановлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилаються на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки після ухвалення судового рішення у справі № 707/1704/21 ставлення відповідача до дитини не змінилося, зокрема він продовжує ухилятися від виконання батьківських обов`язків, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє зазначені доводи заявниць, оскільки сімейні стосунки мають "складний" характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини (див. постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).

Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, суд апеляційної інстанції встановив, що він неодноразово наголошував на тому, що заперечує стосовно позбавлення його батьківських прав, він не втратив інтересу до дитини, має бажання та можливість брати участь у житті дочки, однак наявність непорозумінь між ним та ОСОБА_2, проживання дитини за кордоном та його служба у Збройних Силах України (у період з 24 лютого 2022 року до

06 липня 2023 року) у сукупності дають підстави для висновку про наявність у відповідача об`єктивних перешкод у налагодженні стосунків з дочкою.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків

(див. постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц).

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не встановлено.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачками не надано. Суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23 зазначено, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення

і переважати над інтересами батьків.

Перевіряючи доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування від 16 січня 2024 року № 107-01-21, не зазначив, у чому полягає його необґрунтованість, та фактично відмовив у задоволенні позову, посилаючись виключно на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанову Верховного Суду

від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

Надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок Виконавчого комітету Черкаської міської ради як органу опіки та піклування від 16 січня 2024 року № 107-01-21 про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, складений без належного з`ясування всіх обставин, зокрема наявності між сторонами конфлікту, відсутності заперечень ОСОБА_2 щодо спілкування батька з дитиною, перебування дитини за кордоном та служби відповідача у лавах Збройних Сил України. Такий висновок не містить підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав, а отже, є необґрунтованим.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що суд апеляційної інстанції дослідив висновок Виконавчого комітету Черкаської міської ради як органу опіки та піклування від 16 січня 2024 року № 107-01-21 та надав йому відповідну оцінку згідно зі статтею 89 ЦПК України, а отже, дотрималися вимог частини шостої статті 19 СК України.

Перевіряючи доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував думку дитини, Верховний Суд звертає увагу на те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спору. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

За обставинами цієї справи, неповнолітня ОСОБА_1 наполягає на позбавленні ОСОБА_3 батьківських прав, посилаючись, зокрема на те, що він не налагодив зв`язок із нею, не цікавиться її життям та не бере в ньому участі. Спочатку вона сприймала це болісно, проте згодом зрозуміла, що життя без батька, а саме без постійних сварок, їй подобається набагато більше. Відновлення стосунків між ними є неможливим, оскільки він для неї став чужою людиною.

Суд апеляційної інстанції враховував висловлену думку дитини системно, з`ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, та ухвалив судове рішення всупереч думці дитини, оскільки цього вимагають її інтереси.

У контексті наведеного Верховний Суд зазначає, що обставинами, які мають важливе значення у формуванні ставлення неповнолітньої ОСОБА_1 до батька та, відповідно, категоричного небажання з ним спілкуватися, стало неналежне виконання обома батьками своїх батьківських обов`язків щодо дитини. Зокрема, забезпечення її розвитку у безпечному та спокійному середовищі, яке полягає не лише у забезпеченні фізичної безпеки дитини, а й у її безпечному та стабільному емоційному стані. Адже дитяча психіка сприймає події зовнішнього світу по-іншому, й дитина особливо гостро реагує на травмуючі ситуації, якими у цій справі стали особисті непорозуміння та конфлікти між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Наявність у дитини образи на батька та, відповідно, негативного ставлення до нього, не свідчить про те, що вона усвідомлює наслідки позбавлення його батьківських прав та свідомо бажає розірвати з ним сімейні стосунки,

а тому ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення в супереч думці ОСОБА_1 є виправданим.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Установивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_3 своїми батьківськими обов`язками, а також обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про неможливість змінити поведінку відповідача у кращу сторону, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення його батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_1 .

Оцінюючи доводи касаційної скарги, переглядаючи в межах доводів касаційної скарги оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про те, що за встановлених судами обставин відсутня нагальна потреба у позбавленні

ОСОБА_3 батьківських прав.

................

Перейти до повного тексту