ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 175/1233/18
провадження № 61-18313св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2023 року у складі судді Озерянської Ж. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від
30 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І.,
Барильської А. П., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на майно.
Позов з урахуванням уточнень мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, з яким позивачка проживала в цивільному шлюбі
з 1996 року. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від
18 жовтня 2019 року, яке частково змінено постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2004 року до дня його смерті, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказувала, що у власності ОСОБА_6 було два житлові будинки: побудований і не зданий в експлуатацію будинок на
АДРЕСА_1 та закінчений будівництвом і зданий в експлуатацію наприкінці 2004 року будинок на АДРЕСА_1 . Будівництво обох будинків ОСОБА_6 почав
в 1995 році на самовільно захоплених земельних ділянках. Із серпня
1996 року ОСОБА_1 і ОСОБА_6 стали жити однією сім`єю, вести спільне господарство та проживати в недобудованому будинку на АДРЕСА_2 . На той час будинок на АДРЕСА_2 був збудований частково, мав два поверхи, тимчасову покрівлю. Зазначала, що вони разом поставили вікна, вхідні двері та обладнали одну кімнату, в якій стали проживати. Будинок на АДРЕСА_1 був збудований частково (збудований перший поверх, покладені плити перекриття і почато будівництво другого поверху).
Будівництво обох будинків було припинено в 1996 році, в 1997 році
ОСОБА_1 і ОСОБА_6 будували триповерхову господарську будівлю,
в якій тримали та вирощували худобу як для власних потреб, так і на продаж.
Рішенням виконавчого комітету Підгородненської міської ради від
24 листопада 1999 року № 263 ОСОБА_6 в безкоштовне користування була передана земельна ділянка площею 0,10 га для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських споруд та особистого підсобного господарства на АДРЕСА_1 . Таким чином ОСОБА_6 узаконив почате самовільне будівництво. 20 вересня
2000 року виконавчий комітет Підгородненської міської ради прийняв рішення
№ 275, яким виділив ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,19 га на
АДРЕСА_1, на якій розташований будинок № 24 .
В грудні 2003 року ОСОБА_6 уклав кредитний договір з TOB "Український промисловий банк" і отримав кредит на добудову житлового будинку на
АДРЕСА_2 в розмірі 30 000,00 дол. США. Після отримання кредиту протягом 2004 року ОСОБА_1 і ОСОБА_6 закінчили будівництво будинку, він був зданий в експлуатацію, було отримано свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_6, а сам кредит було погашено
в травні 2008 року, про що свідчить запис на кредитному договорі.
Також вказувала, що вона проживала в будинку на АДРЕСА_2 до травня 2018 року, поки відповідачі не вигнали її з будинку. Вважала, що їй як співвласниці належить 1/4 частина цього будинку, а як спадкоємиці після смерті чоловіка належить (3/4:4) 3/16 частини будинку, всього (1/4+3/16) 7/17 частин цього будинку, а відповідачам кожному по 3/16 частини.
Також ОСОБА_1 зазначала, що незакінчений будівництвом будинок АДРЕСА_1 вони з ОСОБА_6 будували разом,
а отже, він є спільною сумісною власністю, тобто ОСОБА_1 є власником 1/2 частини цього будинку, а 1/2 частина є спадковою масою після смерті ОСОБА_6 .
ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/4 частини, що були
у її спільній власності із ОСОБА_6 і 3/16 частини у спадковому майні ОСОБА_6, а всього визнати право власності на 7/16 частин
у домоволодінні на АДРЕСА_1, до складу якого входять: житловий будинок
літ. "А-2Ж", загальною площею 405,2 кв. м; сарай літ. "В-2"; навіс літ. "Г"; туалет літ. "Е"; літній душ літ. "Д"; зливна яма літ. "з-я", орієнтовною вартістю 810 000,00 грн, та виділи майно у приватну власність в натурі; визнати за нею право власності на земельну ділянку загальною площею 0,19 га, яка виділена згідно з рішенням XII сесії Підгородненської міської ради від 20 вересня
2000 року; визнати за нею право власності на 1/2 частину у спільному майні
з ОСОБА_6 та в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 на 1/8 (1/2:4), а всього на 5/8 частин в житловому будинку літ. "Б-2ж", загальною площею 406,6 кв. м, будівництво якого не закінчене, на
АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів солідарно 56 250,00 дол. США.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від
18 січня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в частині вимог про стягнення грошових коштів закрито у зв?язку із заявою про відмову від позову
в цій частині.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від
18 січня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачка не надала належних доказів участі у будівництві спірних домоволодінь (будь-яких договорів, чеків тощо, згідно з якими ОСОБА_1 брала участь у будівництві), суд не взяв до уваги копії квитанцій щодо внесення коштів на погашення кредиту, оскільки вони підтверджують, що ОСОБА_6 здійснював зазначені операції опосередковано через ОСОБА_1, тобто за власні кошти.
Додатковим рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2023 року стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 510,00 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від
18 січня 2023 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
25 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня
2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада
2023 року й ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що предметом цього позову є поділ спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_6, набутої в період спільного проживання однією сім?єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу. Судовими рішеннями у справі про встановлення факту проживання однієї сім?єю без реєстрації шлюбу установлено не лише факт спільного проживання, а і факт ведення спільного господарства, що є головною умовою для такого рішення та включає в себе наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлю майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, і зазначене доказуванню не підлягає. Вказує, що позивачка разом із ОСОБА_6 під час спільного проживання за спільні кошти, спільними зусиллями збудували спірні домоволодіння, які
в силу презумпції спільності інтересів подружжя і сім?ї є спільної сумісної власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_6, що не врахували суди.
Доводи інших учасників справи
10 червня 2024 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 подали до Верховного Суду відзив, у якому просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів щодо їх оцінки. Вказують, що ОСОБА_1 і їх батько ОСОБА_6 ніколи не перебували у шлюбних відносинах, не було спільного бюджету, стосунків, у тому числі і спільної сумісної власності. Вона була робітницею у їх батька, виконувала хатню роботу, за що отримувала заробітну плату. Ніякого відношення до будівництва спірних житлових будинків ОСОБА_1 не мала, жодних доказів її участі
в будівництві цих будинків немає.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
01 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Рішенням виконавчого комітету міської ради народних депутатів Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 10 квітня 1992 року № 46 ОСОБА_6 виділено земельну ділянку
АДРЕСА_1 .
14 липня 1992 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, що діяв як заступник голови Підгородненської міської ради, укладено договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, згідно з умовами якого ОСОБА_6 повинен розпочати будівництво не пізніше одного року
з моменту підписання договору.
Як директор Приватного підприємства "Екватор", ОСОБА_6 уклав низку договорів щодо будівництва та обслуговування об`єктів за адресою:
АДРЕСА_1, зокрема, але не виключно: договір про трудову діяльність, щодо здійснення цегельної кладки в будинку № 1 ОСОБА_8
в строк до 01 вересня 1994 року, договір про трудову діяльність, щодо здійснення цегельної кладки в будинку № 2 ОСОБА_9 в строк до
01 вересня 1994 року. Також ОСОБА_6 звертався до відповідних підприємств щодо укладення договорів електропостачання на зазначену ділянку у вказаний період.
Будівництво домоволодіння АДРЕСА_2 на час початку будівництва ОСОБА_6 здійснював на самовільно захопленій земельній ділянці.
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 10 січня 2001 року серії 1-ДП № 118226 ОСОБА_6 на підставі рішення Підгородненської міської ради від 2000 року № 274 отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,259 га за адресою:
АДРЕСА_2 .
У подальшому, а саме 03 грудня 2003 року, між ОСОБА_6
і Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ Український промисловий банк") укладено кредитний договір № 1204-016/ФКВ-03, за умовами якого ОСОБА_6 отримав кредит
у розмірі 30 000,00 дол. США для придбання нерухомості (для завершення будівництва житлового будинку).
Для надання кредиту представник ТОВ "Український промисловий банк" склав акти від 03 грудня 2003 року: дослідження недобудованого житлового будинку АДРЕСА_2, згідно з якими готовність житлового будинку становила 50 %; дослідження недобудованого житлового будинку, згідно з яким готовність житлового будинку
АДРЕСА_1 становила 10 %.
ОСОБА_6 зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, що частково підтверджується квитанціями про погашення кредиту особисто ОСОБА_6 від 19 травня 2008 року та сплатою
ОСОБА_6 однак опосередковано через ОСОБА_1 від 06 грудня
2007 року.
01 грудня 2004 року ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право власності на домоволодіння № АДРЕСА_2 та отримав витяг про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно, що складається
з двох житлових будинків: будинок літ. "А" (житлова площа 133,9 кв. м, загальна площа 405,2 кв. м), будинок літ. "Б" (житлова площа 134,9 кв. м, загальна 406,6 кв. м).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
Згідно з поясненнями наданими ОСОБА_10, яка була головою вуличного комітету після 25 серпня 1996 року, будівництвом спірних домоволодінь займався особисто ОСОБА_6, однак весь час йому допомагали його сини (т. 1, а. с. 169).
РішеннямЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня
2019 року у справі № 201/10399/18 встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з 2004 року до дня його смерті в АДРЕСА_2, та факт перебування
ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_6 з 2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня
2019 року в частині встановлення періоду проживання однією сім`єю
ОСОБА_1 і ОСОБА_11 змінено. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2004 року до дня його смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від
30 вересня 2020 рокузалишено без змін.