ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 562/3372/23
провадження № 61-1233св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Литвиненко І. В., Пророка В. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Ярмольчуком Віталієм Сергійовичем, на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в складі колегії суддів Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 . Після смерті батька відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме гараж № НОМЕР_1 площею 18 кв. м на АДРЕСА_1 (далі - гараж НОМЕР_1).
Позивач зазначала, що вона є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті батька та прийняла спадщину у встановленому законом порядку, оскільки на час смерті батька проживала разом із ним та вступила в управління майном.
У зв`язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на спірний гараж, позивач позбавлена можливості оформити спадщину.
Тому просила суд визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме спірний гараж № НОМЕР_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Здолбунівський районний суд Рівненської області рішенням від 05 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на спадщину за законом - на гараж № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1, площею 24,1 кв. м, який належав її батькові ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 своєчасно прийняла спадщину після смерті батька, оскільки у неї наявні всі дозвільні документи на будівництво гаража. Інших спадкоємців, які своєчасно прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4, немає. Крім того, суд врахував, що відповідач не заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням порушено її права на спадкування спірного майна, яке мала б успадкувати її матір ОСОБА_5 після смерті брата ОСОБА_6 .
Рівненський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2023 року скасував.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 610,40 грн судових витрат, сплачених нею за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 є спадкоємцем своєї матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, в тому числі на 1/3 частку всього майна брата її матері ОСОБА_6 . Суд першої інстанції не залучив до участі у справі всіх спадкоємців померлого ОСОБА_6, зокрема ОСОБА_3, чим порушив її право на спадкове майно.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
20 січня 2024 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ярмольчук В. С., через систему "Електронний суд" надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд ухвалив судове рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановахВерховного Судувід 23 серпня 2023 року в справі № 707/3085/21, від 15 вересня 2021 року в справі № 754/4108/18, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 08 грудня 2021 року в справі № 522/14240/15 (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що предметом спору у цій справі є гараж АДРЕСА_1 . Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 додала документи на право власності на гараж № НОМЕР_2 на АДРЕСА_1, тобто на інший гараж. У зв`язку з чим заявник вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що оскаржуваним рішення суду першої інстанції порушено права ОСОБА_3 на спірне спадкове майно.
Крім того, зазначає, що ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона має права на спадкування на спірний гараж № НОМЕР_1 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2024 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 04 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Здолбунівського районного суду Рівненської області.
Справу передано до Верховного Суду у квітні 2024 року.
Ухвалою від 08 січня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
Рішенням виконавчого комітету Здолбунівської міської ради народних депутатів від 09 липня 1992 року № 153 вирішено дозволити ОСОБА_4 будівництво гаража № НОМЕР_1 площею 18 кв. м у районі друкарні на АДРЕСА_1 . Було виготовлено плани будівництва та технічний паспорт на гараж.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а. с. 6).
Згідно з копією свідоцтва про право власності на гараж, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Здолбунівської міської ради від 26 січня 2000 року № 6/1, ОСОБА_4 належав на праві приватної власності гараж за АДРЕСА_1 (а. с. 52).
Розпорядженням Здолбунівської міської ради Рівненської області від 21 травня 2008 року № 102-р змінено нумерацію гаража, розташованого на АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_4, з НОМЕР_4 (а. с. 53).
Відповідно до довідки Здолбунівської районної державної нотаріальної контори від 27 жовтня 2023 року № 724/01-16 ОСОБА_3 є спадкоємцем своєї матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, в тому числі на 1/3 частку всього майна брата ОСОБА_7 ОСОБА_6 (а. с. 31).
Згідно з витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 14 жовтня 2022 року № 70318955 після смерті ОСОБА_6 заведено спадкову справу за номером реєстрації у Спадковому реєстрі 69798043 (а. с. 30).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване судове рішення не повністю відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на спадкове майно - гараж № НОМЕР_1, яке залишилось після смерті її батька ОСОБА_4 .
У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року до вирішення спірних правовідносин, пов`язаних зі спадкуванням такої спадщини, застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема, відповідні норми ЦК УРСР.
Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто під час дії ЦК УРСР, то положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню під час вирішення питання про спадкування майна померлого.
Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений
у статті 21 цього Кодексу. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.
У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із частиною першою статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, у рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Відповідно до статті 530 ЦК УРСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також у разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).
За правилом статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, керувався тим, що ОСОБА_1, яка є спадкоємцем першої черги, своєчасно прийняла спадщину після смерті батька, оскільки у неї є всі дозвільні документи на будівництво спірного гаража № НОМЕР_1 . Інших спадкоємців, які своєчасно прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4, немає.
ОСОБА_3, яка не була залучена до розгляду справи, подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
За результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 апеляційний суд дійшов висновку, що рішенням суду першої інстанції порушено її права та інтереси як спадкоємця після смерті ОСОБА_6 .
Такі висновки апеляційний суд зробив на підставі довідки Здолбунівської районної державної нотаріальної контори від 27 жовтня 2023 року № 724/01-16, відповідно до якої ОСОБА_3 є спадкоємцем своєї матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, в тому числі на 1/3 частку всього майна її брата ОСОБА_6, а також витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 14 жовтня 2022 року № 70318955, відповідно до якого після смерті ОСОБА_6 заведено спадкову справу за номером реєстрації у Спадковому реєстрі 69798043 (а. с. 30, 31).
Проте колегія суддів з таким висновком апеляційного суду не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
У частині першій статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Зазначені норми права визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто суд має розглянути й вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі № 757/66808/19 (провадження № 61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20). Також схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).
Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285.
У справі, яка переглядається, предметом позову є гараж № НОМЕР_1, що розташований на АДРЕСА_1.
Як відомо з матеріалів справи, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 посилалася на те, що оскаржуваним рішенням порушено її права на спадкування спірного майна, яке мала б успадкувати її матір ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті брата ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (частина перша статті 1266 ЦК України).
У частині першій статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
У статті 1270 ЦК України встановлено строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з частинами першою та другою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).
До апеляційної скарги ОСОБА_3 додала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 червня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_6 успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_8 спадкове майно, яке складається з гаража АДРЕСА_1, загальною площею 24, 2 кв. м, позначеного у плані літ. Б1, належного на підставі свідоцтва про право власності, виданого 11 лютого 2000 року виконавчим комітетом Здолбунівської міської ради ОСОБА_4, спадкоємцем якого була його мати ОСОБА_8, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.
Крім того, ОСОБА_3 надала суду довідку Здолбунівської районної державної нотаріальної контори від 27 жовтня 2023 року № 724/01-16, відповідно до якої ОСОБА_3 є спадкоємцем своєї матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, в тому числі на 1/3 частку всього майна її брата ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Апеляційний суд погодився з доводами апелянта ОСОБА_3 про те, що ухвалене оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується її прав та інтересів, яку не було залучено до участі у справі. Однак, переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не встановив, які саме права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 були порушені рішенням суду першої інстанції, а тому передчасно переглянув його в апеляційному порядку по суті за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі.
Так, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності у порядку спадкування на гараж № НОМЕР_1, тоді як ОСОБА_3 зазначала про порушення її спадкових прав на гараж № НОМЕР_2 (раніше № 1).
Крім того, суд не врахував те, що свідоцтво про право власності на гараж № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_4 видано у 2000 році, тоді як сам ОСОБА_4 помер у 1998 році.
Отже, суд не встановив, чи є гараж № НОМЕР_1, право власності на який у порядку спадкування просить визнати за собою позивач, та гараж № НОМЕР_2 (раніше № 1), про який зазначає в апеляційній скарзі ОСОБА_3, одним і тим самим об`єктом. У зв`язку з чим апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що рішенням суду першої інстанції порушено право та інтерес ОСОБА_3 на спірний об`єкт - гараж № НОМЕР_1, який є предметом цього спору.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити під час дослідження документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину тощо.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 423/2673/12 (провадження № 61-9341св21), від 16 червня 2022 року в справі № 349/408/18 (провадження № 61-19108св21).
Апеляційний суд, не з`ясувавши, чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_4, а якщо заводилась, то хто є його спадкоємцями, не витребувавши спадкових справ після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7, не встановивши, хто прийняв спадщину після їх смерті, дійшов передчасного висновку про порушення спадкових прав ОСОБА_3 на спірне майно.
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції на підставі своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції.